Історія справи

Постанова

Іменем України

18 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 362/1799/17

провадження № 51-5133 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Гаврилюка С. М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Сагей Л. І., котра брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110140000042, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився та проживає у АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останнього разу 12 грудня 2011 року Васильківським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 263, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 29 січня 2014 року умовно-достроково на 1 рік 6 місяців 1 день,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, тривалістю 2 роки, та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_5, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржено.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 11 січня 2017 року, діючи повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_2, проник до будинку АДРЕСА_1, звідки таємно викрав належне ОСОБА_4 майно на загальну суму 400 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м'якості, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. На думку прокурора, положення ст. 75 КК щодо ОСОБА_1 застосовано неправильно, що призвело до м'якості призначеного йому покарання. Враховуючи, що ОСОБА_1 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, його виправлення вважає можливим лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінально процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Гаврилюк С. М. підтримав касаційну скаргу прокурора частково. Вважав, що підлягає скасуванню тільки ухвала апеляційного суду, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до касаційної скарги, прокурор порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Так, у ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, котрі наділяють суд правом вибору між альтернативами, кожна з яких є законною, як однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Мотивуючі своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання, суд зважив на тяжкість вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким, дані про особу винного, котрий негативно характеризується за місцем проживання, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, а тому призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та 6 місяців.

Разом з тим, з огляду на обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин, зваживши на конкретні обставини кримінального провадження, заволодіння майном на незначну суму, врахувавши позиції потерпілої, яка не має претензій до засудженого, прокурора, який в суді першої інстанції просив суд застосувати до обвинуваченого ст. 75 КК, а також з огляду на дані про особу винного, який, визнав вину та працевлаштувався, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства й на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення, а у разі порушення покладених на нього обов'язків, буде відбувати реальне покарання у виді позбавлення волі.

Отже, враховуючи принципи індивідуалізації, співмірності заходу примусу характеру вчинених дій та конкретні обставини справи, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів та є домірним вчиненому. Підстав вважати його явно несправедливим через м'якість колегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є схожими з доводам касаційної скарги, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання ОСОБА_1, а також свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л.Ю. Кишакевич В. І. Остапук