Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 201/17419/17

Провадження № 51-6802км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання Слободян О. М.,

за участю:

прокурора Гладкого О. Є.,

захисника Бартош-Стрєльникова А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бартош-Стрєльникова А. В. на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040650003666 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2018 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за те, що він 27 жовтня 2017 року приблизно о 07:40, знаходячись біля будинку № 103 по пр. Гагаріна у м. Дніпро, схопив рукою ОСОБА_2 за куртку та затиснув рот, після чого потягнув потерпілу в занедбану будівлю, де повалив на землю та, долаючи опір, витягнув із кишені курточки гаманець, в якому знаходилися гроші в сумі 1000 грн. Під час спроби потерпілої покликати на допомогу, ОСОБА_1 погрожував їй спричиненням тілесних ушкоджень, а коли його дії були помічені, втік із місця злочину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Бартош-Стрєльников А. В. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 , призначивши новий розгляд провадження в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що розгляд провадження судами здійснено неповно та однобічно, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам. Посилається на те, що при призначенні ОСОБА_1 покарання судом не враховані пом`якшуючі покарання обставини: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, повне відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Зазначає, що при обранні виду та міри покарання не достатньо враховано дані про особу засудженого, який страждає хронічним захворюванням, раніше не судимий, за місцем роботи характеризувався позитивно, має стійкі соціальні зв`язки, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра. Вказує, що суд не мав права розглядати провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки законному представнику потерпілої не були зрозумілі обставини провадження. Стверджує, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не спростував доводи, викладені в апеляційних скаргах.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Бартош-Стрєльников А. В. підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор Гладкий О. Є. заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом, а тому твердження захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неповноту та однобічність судового розгляду не перевіряються.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі не оскаржується.

У касаційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і таких порушень судом касаційної інстанції не встановлено.

Твердження захисника про те, що суд не мав права розглядати провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки законному представнику потерпілої не були зрозумілі обставини провадження, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і свого підтвердження не знайшли.

З технічного запису судового засідання вбачається, що представник малолітньої потерпілої ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 апеляційному суду підтвердили, що вони давали згоду на розгляд цього провадження в порядку ч.3 ст. 349 КПК України, а обставини скоєння злочину, які визнав ОСОБА_1 , законному представнику зрозумілі. Також представник малолітньої потерпілої підтвердила, що вона погодилась на не дослідженні доказів щодо тих обставин, які не заперечувалися сторонами кримінального провадження, а наслідки застосування такого порядку розгляду їй були судом роз`ясненні і зрозумілі.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки містить вичерпнімотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався, а також мотивовані підстави, з яких апеляційні скарги учасників провадження визнано необґрунтованими.

При цьому апеляційний суд належним чином перевірив і спростував доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника Бартош-Стрєльников А. В. про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання, тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу внаслідок суворості.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання (статтями 65-73 КК України) й звільнення від покарання та його відбування (статтями 74-87 КК України) наділяють суд правом не лише призначити покарання, але й звільнити особу від покарання чи від його відбування.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційними повноваженнями суду, оскільки при визначенні виду і розміру покарання, ухваленні рішення про можливість чи неможливість звільнення особи від покарання чи його відбування потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, суспільної небезпечності і характеру злочину, ступеня його тяжкості, особи винного, обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При цьому під даними про особу обвинуваченого розуміються ті дані, які підтверджують соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, спосіб життя, родинний стан, стан здоров`я, поведінку особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини, які існують на момент прийняття судового рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Як убачається з вироку, при призначенні ОСОБА_1 покарання в мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 186 КК України, місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості цього злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, у лікарів нарколога та психіатра не перебував і обтяжуючу покарання обставину -вчинення злочину щодо малолітньої особи.

Твердження захисника про те, що суд повинен був врахувати пом`якшуючі обставини - щире каяття, активне сприяння слідству, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і свого підтвердження не знайшли. З цими висновками погоджується і колегія суддів.

Так, щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила злочин і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого злочину, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів.

Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. При цьому активне сприяння розкриттю злочину може мати місце не поєднуючись з щирим каяттям.

При цьому апеляційний суд встановив, що поведінка ОСОБА_1 та його дії не дають підстави беззаперечного переконання в його щирості, а сам факт визнання ним своєї вини не є доказом щирості в сприянні слідству і каяття.

Одночасно часткове відшкодування матеріальної та моральної шкоди перед розглядом провадження апеляційним судом правильно не було визнано цим судом як пом`якшуючу покарання обставину в цьому конкретному провадженні.

Та обставина, що ОСОБА_1 хворіє на певні захворювання також правильно не було визнано достатньою підставою для призначення більш м`якого покарання, ніж визначено місцевим судом. Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу, що при встановленні під час відбування ОСОБА_1 покарання погіршення стану його здоров`я з визнанням, що його хвороба є тяжкою і перешкоджає відбуванню покарання, не виключається можливість застосування щодо нього звільнення від відбування покарання в порядку статей 537, 539 КПК України .

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання відповідно до якого суд, на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особі, яка вчинила злочин, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей виправлення засудженого і приватної превенції.

З огляду на викладене, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Бартош-Стрєльникова А. В. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Могильний О. П. Марчук В. В. Наставний