Постанова

іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 390/235/19

провадження № 51-2177кмо20

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Огурецького В. П., суддів Анісімова Г. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Луганського Ю. М., Наставного В. В., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Батка Є. І.,

прокурора Кулаківського К. О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019120170000085, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Баштино Петрівського району, Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу - 17 січня 2019 року Кіровоградським районним судом Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК (за вчинення злочину 28 грудня 2018 року до постановлення попереднього вироку

від 17 січня 2019 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

За вчинення злочину 28 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Вироком установлено, що 28 грудня 2018 року близько 12:00 ОСОБА_1, перебуваючи в автомобілі ОСОБА_2 (ВАЗ - 2121, д/н НОМЕР_1) на

вул. Центральній у с. Оситняжки Кіровоградського району, з барсетки таємно викрав 500 грн потерпілого.

Крім того, 28 січня 2019 року близько 19:00 ОСОБА_1, перебуваючи на території домоволодіння ОСОБА_2, що на АДРЕСА_2, із сараю таємно викрав належну потерпілому електродриль марки "Протон" моделі ДЗУ 910 вартістю 433,33 грн.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 в порядку ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) змінено. Постановлено обчислювати строк відбування покарання ОСОБА_1 з 04 лютого 2020 року, зарахувавши йому на підставі ст. 72 КК у строк покарання строк тримання під вартою з 25 листопада 2019 року по 23 січня 2020 року включно з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.

У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на помилковість висновків судових інстанцій щодо необхідності застосування положень ч. 4 ст. 70 та ст. 71 КК при призначенні покарання ОСОБА_1. При цьому зазначає, що оскільки епізоди злочинної діяльності ОСОБА_1 (28 грудня 2018 року

та 28 січня 2019 року) підпадають під дію одного й того самого кримінального закону (ч. 2 ст. 185 КК), то за кожен з них не може бути призначено окреме покарання, адже зазначені епізоди не отримали самостійної кваліфікації і не мають самостійної санкції. Отже, на думку прокурора, ОСОБА_1 безпідставно призначено покарання окремо за кожний епізод злочинної діяльності за ч. 2 ст. 185 КК. Також стверджує, що оскільки кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_1 до набрання вироком від 17 січня 2019 року законної сили (17 лютого 2019 року), то правила складання покарань, передбачені ст. 71 КК, не можуть бути застосовані. Таким чином, ОСОБА_1 безпідставно призначено остаточне покарання на підставі цієї норми закону. Крім того, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 419 КПК, оскільки належним чином не спростував викладених ним в апеляційній скарзі доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Підстави розгляду кримінального провадження об'єднаною палатою

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2020 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою прокурора на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв'язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду - постановах колегій суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 січня 2020 року (справа № 585/1603/17, провадження № 51-3290км19), від 29 липня 2020 року (справа № 541/715/17, провадження № 51-7898км18) та Другої судової палати Касаційного кримінального суду

від 10 липня 2019 року (справа № 723/1538/16-к, провадження № 51-8625км18).

Зокрема, в ухвалі колегія суддів зазначила, що кримінальним законом не передбачено можливості призначення покарання за окремими епізодами злочинної діяльності, відповідальність за які передбачена однією частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу, проте теорія призначення покарань може передбачати виключення з цього загального правила, зокрема, у випадках необхідності кваліфікації кримінальних правопорушень, вчинених як до, так і після ухвалення вироку. Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що, кваліфікуючи за ч. 2 ст. 185 КК дії

ОСОБА_1, який вчинив 2 крадіжки, необхідно застосувати ч. 4 ст. 70 та ст. 71 КК при призначенні остаточного покарання ОСОБА_1, на думку колегії суддів Верховного Суду, ґрунтується на вимогах закону. Злочини, а саме дві крадіжки, що ввійшли у сукупність, за вчинення яких засуджено ОСОБА_1, були вчинені як до постановлення вироку, так і після його постановлення у цьому кримінальному провадженні, зберігаючи свої правові якості й ознаки караності на момент розгляду справи.

За таких обставин застосування у цьому кримінальному провадженні положень ч. 4 ст. 70 КК при призначенні ОСОБА_1 покарання, на думку колегії суддів Верховного Суду, ґрунтується на вимогах закону.

Водночас у постановах колегій суддів Третьої та Другої судових палат Касаційного кримінального суду висловлено іншу правову позицію щодо застосовності положень ч. 4 ст. 70 КК.

У цих постановах касаційний суд зробив висновок щодо неможливості кваліфікації та призначення покарання за окремими епізодами злочинної діяльності, відповідальність за які передбачена однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, а відтак відсутності сукупності кримінальних правопорушень і, відповідно, незастосовності правил призначення покарання за ч. 4 ст. 70 КК у разі вчинення таких кримінальних правопорушень як до, так і після ухвалення попереднього вироку протягом іспитового строку. За таких обставин призначення покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК є зайвим, а остаточне покарання має бути визначено за правилами ст. 71 КК.

Таким чином, предметом перегляду цієї справи є питання призначення покарання за кримінальні правопорушення, відповідальність за які передбачена однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, у випадку їх вчинення особою як до, так і після ухвалення попереднього вироку.

З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу частково, просив судові рішення змінити, виключити з них рішення судових інстанцій про призначення покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК окремо за кожен з епізодів крадіжок та призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та викладені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів об'єднаної палати дійшла такого висновку.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновків судових інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна за викладених у вироку обставин, а також кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі прокурор не оспорює.

Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, з'ясувавши думку учасників судового провадження щодо недоцільності дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорювалися, з'ясувавши правильність розуміння змісту цих обставин, переконавшись у добровільності такої позиції учасників судового провадження та роз'яснивши їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, розглянув справу за правилами ч. 3 ст. 349 КПК.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК є правильною.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то колегія суддів об'єднаної палати вважає за необхідне зазначити про таке.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК окремо за кожен з епізодів вчинення крадіжок та призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст.70 КК та сукупністю вироків на підставі

ч. 1 ст. 71 КК, об'єднана палата вважає за необхідне здійснити аналіз норм законодавства про кримінальну відповідальність за вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, кримінального процесуального законодавства та звернути увагу на практику застосування судами цих норм.

Відповідно до ст. 32 КК повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. З цього правила є виключення, згідно з яким вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК (ч. 3 ст. 32 КК).

За правилами ст. 33 КК сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

У випадках сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 2 ст. 33 КК), а покарання призначається окремо за кожне, яке входить до її складу, із подальшим визначенням остаточного покарання за правилами, передбаченими ст. 70 КК, які урегульовують порядок призначення покарання при сукупності кримінальних правопорушень.

Частина 1 ст. 70 КК передбачає, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Відповідно до вимог ч.4 цієї статті за правилами, передбаченими в частинах першій - третій, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК.

Норми ст. 71 КК урегульовують порядок призначення покарання у випадку, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення. Суд за таких обставин до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 374 КПК передбачено, що, в резолютивній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

Постановою об'єднаної палати Касаційного кримінального суду

від 25 червня 2018 року (справа № 511/37/16-к, провадження № 51-830км18) зроблено висновок про застосування норм права, згідно з яким коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК, потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків відповідно до ч. 4 ст. 70 КК.

Проте цей висновок про застосування норм законодавства про кримінальну відповідальність не охоплює випадки, коли особою вчинено кілька кримінальних правопорушень як до постановлення вироку, так і після, які передбачені тією самою статтею або частиною статті Особливої частини ч. 4 ст. 70 КК, тобто має місце "розірвана" засудженням повторність кримінальних правопорушень, які у доктрині кримінального права отримали назву тотожних.

Законодавство про кримінальну відповідальність та кримінальне процесуальне законодавство не містять положень про те, що кримінальні правопорушення, які утворюють передбачену ч.1 ст.32 КК повторність та відповідають одному і тому самому складу кримінального правопорушення (тотожні кримінальні правопорушення), мають бути окремо кваліфіковані в резолютивній частині обвинувального вироку, і за кожне правопорушення, кваліфіковане за однією статтею або частиною статті, має бути призначене окреме покарання.

Кваліфікація двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК (тотожних кримінальних правопорушень), та призначення за ними покарання здійснюється згідно з усталеною судовою практикою.

Так, передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень (ст. 70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади кримінальних правопорушень і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчене кримінальне правопорушення, а решта - як готування до кримінального правопорушення чи замах на нього. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

Якщо вчинені кримінальні правопорушення, крім повторності, утворюють ще й сукупність, вони відповідно до частини 2 статті 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію (наприклад, крадіжка без кваліфікуючих ознак і крадіжка, вчинена повторно, або крадіжка, поєднана з проникненням у житло). Якщо ж кримінальні правопорушення, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу кримінального правопорушення (наприклад, три крадіжки, поєднані з проникненням у житло, п'ять розбоїв, вчинених організованою групою, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність кримінальних правопорушень повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних кримінальних правопорушень.

Така правова позиція знайшла своє відображення в існуючій практиці Касаційного кримінального суду. У постановах колегій суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 травня 2018 року (справа №187/1354/15, провадження № 51-1017км18), Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 29 листопада 2018 року (справа №541/715/17, провадження № 51-7898км18) та від 10 липня 2019 року (справа № 723/1538/16-к, провадження № 51-8625км18), Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 січня 2020 року (справа № 585/1603/17, провадження № 51-3290км19) та від 29 липня 2020 року (справа № 541/715/17, провадження № 51-7898км18) визнано, що за окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається і правила призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК не застосовуються. Коли повторність і рецидив кримінальних правопорушень є елементом сукупності вироків, покарання за них призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК.

Об'єднана палата не вбачає підстав для відступу від зазначених вище висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

Також треба зазначити, що призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК при повторності тотожних кримінальних правопорушень призведе до застосування кримінального закону за аналогією, що прямо заборонено

ч. 4 ст. 3 КК та порушення вимог визначеності кримінального закону. До того ж правила призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень більш жорсткі, ніж у разі повторності, оскільки в останньому випадку суд не має права вийти за межі максимуму санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, а у разі застосування ст. 70 КК така можливість передбачена (якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень, що входить у сукупність, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином).

Таким чином, якщо в діях особи має місце повторність кримінальних правопорушень, передбачена ч. 1 ст. 32 КК, і ця особа засуджується за вчинення кількох тотожних кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК, і при цьому одне або кілька з них були вчинені до ухвалення попереднього вироку, а ще одне або декілька - після його ухвалення, то спеціальні правила ч. 4 ст. 70 КК не застосовуються. У такому випадку суд кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК та призначає покарання, передбачене її санкцією, а остаточне покарання визначає за правилами ст. 71 КК за сукупністю вироків.

У цьому кримінальному провадженні судом першої інстанції визнано встановленим, що ОСОБА_1 28 грудня 2018 року та 28 січня 2019 року вчинив крадіжки, які містять кваліфікуючу ознаку "повторність", тому кожне із злочинних діянь (кожен епізод злочинної діяльності) відповідає складу злочину, передбаченому ч. 2 ст. 185 КК. Проте, як було з'ясовано при розслідуванні та судовому розгляді кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_1 вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2019 року був засуджений за ч.3 ст.185 КК із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК до позбавлення волі на строк 4 роки, та на підставі ст.75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки. Таким чином, одну з крадіжок ОСОБА_1 вчинив до, а другу після ухвалення попереднього вироку.

Суд першої інстанції прийняв рішення призначити за кожен із злочинів, кваліфікованих за однією частиною статті Особливої частини КК, що має одну санкцію, окремі покарання та застосувати як вимоги ч. 4 ст. 70, так і вимоги ч. 1 ст. 71 КК.

Проте рішення місцевого суду (з висновками якого безпідставно погодився й суд апеляційної інстанції) про призначення засудженому покарання за ч. 2 ст. 185 КК за окремі епізоди крадіжки та застосування ч. 4 ст. 70 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Ураховуючи наведене, з вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду підлягає виключенню рішення судових інстанцій про призначення покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК окремо за кожен з епізодів крадіжок та призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК.

Разом із тим з матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 попереднім вироком від 17 січня 2019 року було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК від його відбування з випробуванням на строк 3 роки. Новий злочин вчинено ним після постановлення попереднього вироку протягом іспитового строку, а тому з огляду на положення ч. 3 ст. 78 КК остаточне покарання йому має визначатись за правилами, передбаченими ст. 71 КК за сукупністю вироків.

Доводи прокурора в касаційній скарзі щодо незастосовності ст. 71 КК при призначенні ОСОБА_1 остаточного покарання з огляду на те, що кримінальне правопорушення вчинено ним до набрання попереднім вироком від 17 січня 2019 року законної сили, є неприйнятними. Така позиція не узгоджується як з положеннями самого закону (ст. 71 КК), так і правовим висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним з цього питання у постанові від 01 червня 2020 року у справі № 766/39/17, провадження № 51-8867кмо18.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об'єднана палата робить висновок, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об'єднаної палати: якщо в діях особи має місце повторність кримінальних правопорушень, передбачена ч. 1 ст. 32 КК, і ця особа засуджується за вчинення кількох тотожних кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК, і при цьому одне або кілька з них були вчинені до ухвалення попереднього вироку, а ще одне або декілька - після його ухвалення, то спеціальні правила ч. 4 ст. 70 КК не застосовуються. У такому випадку суд кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК та призначає покарання, передбачене її санкцією, а остаточне покарання визначає за правилами ст. 71 КК за сукупністю вироків.

Керуючись статтями 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 04 грудня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду

від 04 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Виключити з вироку та ухвали рішення судових інстанцій про призначення покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК окремо за кожен з епізодів крадіжок та призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК.

Призначити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 січня

2019 року та остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

У решті судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. П. Огурецький Г. М. Анісімов В. В. Король

С. І. Кравченко Ю. М. Луганський В. В. Наставний

В. В. Щепоткіна