Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.09.2021 року у справі №428/6178/20

Постанова

Іменем України

4 листопада 2021року

м. Київ

Справа № 428/6178/20

Провадження № 51-4155 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С. І.,

суддів: Білик Н. В., Ємця О. П.,

при секретарі Ігнатенку Ю. В.,

за участю прокурора Матолич М. Р.,

захисника Строгого В. Ф.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020130370000716за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Сєвєродонецьк, Луганської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України,

за касаційною скаргою захисника Строгого В. Ф. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 вересня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 9 червня 2021 року щодо ОСОБА_1.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сєвєродонецькогоміського суду Луганської області від 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за:

- ч. 4 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі;

- ч. 1 ст. 309 КК України на 1 рік обмеження волі;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_2, залишений ОСОБА_1 без змін до набуття вироком законної сили.

Початок строку відбуття покарання ухвалено рахувати з дня фактичного виконання вироку.

Вирішено питання про процесуальні витрати, речові докази та арешт у кримінальному провадженні.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 9 червня 2021 року вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

ОСОБА_1 скасовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

В порядку виконання вироку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 взято під варту в залі суду, негайно.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили, тобто з 9 червня 2021 року.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 березня 2020 року, приблизно о 22 год. 45 хв., більш точного часу в судовому засіданні не встановлено, за допомогою дублікату ключів від гаражного приміщення, який залишився у нього без відома власника, та належить потерпілому ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_3, в якому знаходився транспортний засіб - легковий автомобіль марки "Skoda", моделі SuperB реєстраційний номер НОМЕР_1, відчинив двері та незаконно проник до гаражного приміщення.

22 березня 2020 року, о 22 год. 50 хв. ОСОБА_1, знаходячись у вказаному гаражному приміщенні, розуміючи протиправний характер своїх дій, умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету наживи, розуміючи, що навколо немає сторонніх осіб, які б могли запобігти доведенню його злочинного умислу до кінця, та що його дії ніким не будуть помічені, відкривши кришку багажнику вказаного автомобіля, який був не зачинений, таємно викрав грошові кошти в сумі 15030
доларів США, що в перерахунку на офіційний курс НБУ становить 417834,50 гривень, 600 Євро, що в перерахунку на офіційний курс НБУ становить 18056 гривень, а також статуетку у вигляді вежі на скляній підставці з надписом "Burj Khalifa-Dubai", вартістю 175 гривень, що сукупно, на момент вчинення злочину, в 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Після чого, ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, заподіявши потерпілому ОСОБА_2, матеріальну шкоду на загальну суму 436065,50 гривень.

Тобто, ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене у великих розмірах, поєднане з проникненням у сховище.

Крім того, приблизно 21 квітня 2020 року, більш точної дати та часу у судовому засіданні не встановлено, ОСОБА_1, перебуваючи біля під'їзду № 1 будинку № 28 по вул. Єгорова у місті Сєвєродонецьк, побачив на землі прозорий поліетиленовий пакет, в середині якого знаходилась порошкоподібна речовина білого кольору.

Зрозумівши, що у вказаному поліетиленовому пакеті знаходиться психотропна речовина - амфетамін, у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини, без мети збуту. Реалізуючи умисел, ОСОБА_1 підняв полімерний пакет, поклав до своєї сумки та пішов за місцем свого мешкання за адресою АДРЕСА_4.

28 квітня 2020 року, під час проведення санкціонованого обшуку квартири за вищевказаною адресою, співробітниками поліції в присутності понятих виявлено та вилучено прозорий поліетиленовий пакет із зіп-застібкою, в якому знаходилась порошкоподібна речовина білого кольору, яка містить психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, масою 0,2339 г.

Тобто, ОСОБА_1 вчинив проступок, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, а саме: незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції були порушені вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки ОСОБА_1 не визнавав ні первісний позов потерпілого ОСОБА_2, ні уточнений позов, так як вважав, що не вчиняв крадіжку в такому розмірі, як вказує потерпілий, і повернуті йому в якості відшкодування автомобіль та ювелірні прикраси повністю відшкодовували завдану йому шкоду. Однак судом це не було взято до уваги і в судовому засіданні не були досліджені докази в частині позовних вимог потерпілого. Зазначає, що судом не було встановлено, за яких обставин та ким потерпілому ОСОБА_2 було передано автомобіль, на який під час досудового розслідування ухвалою Луганського апеляційного суду було накладено арешт та який знаходився на відповідальному зберіганні ОСОБА_1. Також суд не надав оцінку суттєвим розбіжностям щодо показань обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 щодо викраденого майна, оскільки це впливає на кваліфікацію дій засудженого. Вказує, що суди не врахували правові позиції щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, викладені Верховним Судом у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к та від 14 лютого 2019 року у справі № 135/1260/17. Стосовно зберігання наркотичного засобу, зазначає, що ОСОБА_1 хоча і визнав повністю свою провину, однак вказав, що просто поклав до сумки знайдений пакетик, не розуміючи, що в ньому знаходиться наркотична речовина.

Вважає, що ОСОБА_1 правильно та у повній мірі не розумів зміст обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень та погодився на спрощений порядок розгляду справи, не розуміючи його наслідків. За таких обставин суд, після допиту обвинуваченого та потерпілого, в показах яких є суттєві протиріччя з обвинувальним актом, повинен був у повному обсязі дослідити докази у вказаному кримінальному провадженні для встановлення всіх фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення та кримінального проступку, а саме: точної суми завданих крадіжкою збитків, адже сума викрадених грошей впливає на кваліфікацію злочину за відповідною частиною ст. 185 КК України, відшкодування завданих збитків, підтвердження розміру позовних вимог, долю речових доказів та інші істотні обставини вчинення злочину та проступку ОСОБА_1. Також зазначає, що судом не враховано як пом'якшуючою покарання обставиною, згідно ст. 66 КК України, щире каяття ОСОБА_1.

Стверджує, що апеляційний суд необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін. Суддя апеляційного суду Рябчун О. В. висловила окрему думку судді, в якій вказала, що судом першої інстанції під час ухвалення вироку щодо ОСОБА_1 були допущені істотні порушення вимог КПК України, які перешкоди суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Також вважає, що апеляційним судом не була надана оцінка порушенню судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки залишився не вирішеним цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та незрозуміла доля речових доказів, які суд, на думку захисника, повинен був конфіскувати згідно з положеннями ч. 10 ст. 100 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги. Вважала, що судами при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 дотримано вимог матеріального та процесуального закону.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. При цьому суд належним чином з'ясував, чи зрозуміло обвинуваченому суть пред'явленого йому обвинувачення, чи заперечує він проти фактичних обставин кримінального правопорушення та чи бажає він дати свої покази щодо цих обставин. На що обвинувачений відповів суду, що йому зрозуміло обвинувачення, вину визнає в повному обсязі, надав детальні покази щодо скоєння злочину та кримінального проступку, лише був не згоден із цивільним позовом, оскільки посилався, що на момент розгляду справи в суді він відшкодував потерпілому завдану його діями шкоду.

Водночас суд роз'яснив обвинуваченому правові наслідки спрощеного порядку судового розгляду, згідно ч.3 ст.349 КПК України та неможливість апеляційного оскарження вироку суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення. Після чого обвинувачений не змінив своєї думки щодо можливості спрощеного порядку судового розгляду, що було також підтримано прокурором та потерпілим. Вищевказане підтверджується аудіозаписом технічної фіксації перебігу судового розгляду від 17 вересня 2020 року, який також був відтворений апеляційним судом під час перевірки вироку за апеляційною скаргою захисника.

За таких обставин, підстав вважати, що суд розглянув справу з порушенням вимог кримінального процесуального закону, як про це йдеться у касаційній скарзі захисника, немає.

Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні вище зазначених кримінальних правопорушень за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.4 ст.185 та ч.1 ст.309 КК України, ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом, в порядку ч.3 ст.349 КПК України, доказах.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Посилання захисника в касаційній скарзі на неврахування при ухваленні рішень судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду, сформованої у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к та від 14 лютого 2019 року у справі № 135/1260/17, як на підставу для скасування судових рішень у провадженні щодо ОСОБА_1 є неправильним, оскільки у зазначених постановах сформовано правову позицію щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України до відмінних від даної конкретної ситуації правових відносин.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції в резолютивній частині вироку не зазначив рішення про цивільний позов потерпілого, аналогічні доводам апеляційної скарги сторони захисту, які апеляційний суд належним чином перевірив та надав мотивовані відповіді, з якими погоджується колегія суддів касаційного суду.

Як вбачається із матеріалів провадження, позивач, який є потерпілим по справі, вирок суду не оскаржував, в тому числі в частині його цивільного позову. Також в касаційному порядку потерпілим судові рішення щодо ОСОБА_1 не оскаржувалися.

Однак, вказане не позбавляє можливості потерпілого звернутися з таким позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Той факт, що в резолютивній частині вироку суд не зазначив, як він вирішив цивільний позов потерпілого, в даному випадку ніяким чином не порушує права та законні інтереси засудженого.

Окрім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обвинувачений в суді першої інстанції із сумою матеріальної шкоди, завданою потерпілому скоєною ним крадіжкою, погоджувався в повному обсязі, однак вважав, що на момент судового розгляду її погасив, що спростовує твердження сторони захисту про те, що в суді обвинувачений не визнавав суму завданої шкоди, а відтак не погоджувався із кваліфікацією його дій за ч.4 ст.185 КК України.

Не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді доводи касаційної скарги захисника про порушення місцевим судом вимог ст. 100 КПК України при вирішенні питання щодо речових доказів по справі. Апеляційний суд також належним чином перевірив аналогічні доводи сторони захисту, та навів обґрунтовані мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до матеріалів провадження, слідчим поліції було передано вилучені на досудовому розслідуванні матеріальні цінності обвинуваченому ОСОБА_1, який апеляційному суду пояснив, що їх він не передавав потерпілому, а передав третій особі, без будь - якої розписки, підтвердити факт передачі потерпілому зазначених матеріальних цінностей не може. Потерпілий пояснив, що, перераховані у вироку матеріальні цінності йому не передавались, а відтак, доводи сторони захисту про повну компенсацію матеріальної шкоди апеляційним судом правильно визнані неспроможними.

У відповідності до вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції, який розглянув справу по суті, було скасовано накладений, з метою забезпечення збереження майна під час досудового розслідування, арешт на транспортний засіб - легковий автомобіль марки "Volkswagen", моделі "Passat CC" з відповідним реєстраційним номером, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довіреність на транспортний засіб та ключі від транспортного засобу.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Суд, призначаючи покарання обвинуваченому, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував особу винного та інші обставини, а саме, визнання вини, що він не судимий, до вчинення кримінального проступку та злочину працював, за місцем проживання характеризується задовільно, має малолітню дитину, частково відшкодував потерпілому завдану крадіжкою матеріальну шкоду.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав перебування на утриманні малолітньої дитини та часткове відшкодування шкоди. Обставин, які обтяжують покарання, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи доводи апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, дійшов до переконання, що саме таке покарання, яке визначено обвинуваченому вироком суду та є мінімальним за санкцією найбільш тяжкого злочину за ч. 4 ст.185 КК України, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а отже підстав для пом'якшення покарання винному, у тому числі із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, на чому наполягала у своїй апеляційній скарзі сторона захисту, суд не знайшов. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при касаційному перегляді не встановлено, а тому вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Строгого В. Ф. - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 вересня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 9 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Строгого В. Ф. в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. І. Кравченко Н. В. Білик О. П. Ємець