Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 507/1771/22

провадження № 51-3141км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого

ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 28 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022162360000189, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Любашівського районного суду Одеської області від 19 січня

2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю

1 рік 6 місяців, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 03 серпня

2022 року приблизно о 22:30, перебував на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де також були працівники правоохоронного органу при виконанні своїх службових обов`язків, які несли службу в період з 19:00 03 серпня 2022 року по 08:00 04 серпня 2022 року та перебували при виконанні своїх службових обов`язків, визначених Законом України «Про Національну поліцію». Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_7 , неодноразово в усній формі підвищеним тоном висловлювався на адресу працівників поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 образливою нецензурною лайкою.

На зауваження працівників поліції припинити неправомірні дії

ОСОБА_7 відреагував з більшою агресивністю та, продовжуючи неправомірні дії, будучи перед зазначеними вище поліцейськими, реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень-працівнику правоохоронного органу, умисно з незначним проміжком у часі завдав чотирьох ударів правим кулаком у ділянку обличчя ОСОБА_8 , спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, численних саден у ділянці обличчя, рубця слизової оболонки верхньої губи справа, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров`я.

Крім того, ОСОБА_7 , спричинено ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді саден, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

Одеський апеляційний суд 28 травня 2024 року рішення районного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасував.

Постановив свій вирок, яким ОСОБА_7 засудив за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, засуджений та його захисник подали касаційні скарги, в яких просять пом`якшити засудженому покарання шляхом застосування положень ст. 75 КК України.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо справедливості призначеного апеляційним судом покарання, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням.

Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали

Суть доводів касаційних скарг, які є аналогічні за своїм змістом, зводиться до того, що засуджений та його захисник просять пом`якшити засудженому покарання, яке він має відбувати реально шляхом застосування ст. 75 КК України.

Не оспорюючи фактичних обставин справи іа правової кваліфікації дій

ОСОБА_7 , касатори стверджують, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений та його захисник зазначають, що апеляційний суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, наявності у засудженого щирого каяття як обставини, яка пом`якшує йому покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України під час призначення ОСОБА_7 покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на подані касаційні скарги

не подавалися.

У судовому засіданні захисник підтримав подані касаційні скарги, а прокурор заперечив щодо їх задоволення.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Як визначено ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до положень статей 370 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 ст. 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Частиною 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги засудженого та його захисника

не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційних скаргах

не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Щодо справедливості призначеного апеляційним судом покарання за вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. ст. 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з його класифікації, що передбачена нормами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо кримінальне правопорушення вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання й видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про необхідність скасування вироку районного суду в частині визначеного

ОСОБА_7 покарання та призначення покарання, яке він має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України належить до нетяжкого, дані про особу винного, конкретні обставини вчинення злочину, характер дій засудженого, наслідки діяння.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що дані про особу винного, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин скоєння злочину, зокрема того, що засуджений цинічно завдав чотирьох ударів правим кулаком у ділянку обличчя потерпілого ОСОБА_8 , який є працівником правоохоронного органу, що виконував службові обов`язки, при цьому засуджений продовжував чинити опір працівникам поліції після спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Також слушно зважив на відсутність у засудженого намірів допомогти потерпілому після вчиненого щодо нього злочину ураховуючи те, що останній після скоєного лікувався п`ять діб стаціонарно та п`ять діб амбулаторно.

Рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.

Крім того, колегія суддів ураховує позицію потерпілого та його представника, викладену у заяві, поданій представником потерпілого, щодо визначення засудженому покарання та відсутності до нього будь-яких претензій, однак вона не є визначальною і не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.

Разом з тим, доводи касаторів про те, що суд апеляційної інстанції під час призначення ОСОБА_7 покарання, безпідставно не врахував такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, у своїх скаргах касатори наполягають на тому, що засуджений щиро розкаявся у вчиненому, зробив висновки та став на шлях виправлення, а тому зазначена обставина мала ббути визнана апеляційним судом такою, що пом`якшує йому покарання.

Однак, як правильно зазначив у своєму рішенні суд апеляційної інстанції, що відповідне ставлення до скоєного передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, що, насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, а не бути лише формальною вказівкою обвинуваченого на визнання свої вини.

Також ОСОБА_7 хоча і визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, однак бажання виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене не знайшло своє відображення в матеріалах кримінального провадження, а з часу вчинення злочину, ним не прийнято ніяких заходів щодо відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, завданої його протиправними діями.

Натомість, на переконання апеляційного суду, посилання на часткове відшкодування потерпілому завданої шкоди є необґрунтованим, оскільки засудженим відшкодовано збитки лише за розбиття скла автомобіля, який перебуває у власності держави.

До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що під добровільним відшкодуванням шкоди слід розуміти активну поведінку винної особи, яка спрямована на усунення заподіяних нею негативних наслідків кримінально караного діяння, тобто в першу чергу це вольові та активні дії винного.

Однак дії засудженого в цьому кримінальному провадженні, зокрема часткове відшкодування потерпілому завданої шкоди, не мали ознак вольових, оскільки потерпілому фактично не відшкодовано ні матеріальних, ні моральних збитків, а кошти в сумі 5000 грн, від яких потерпілий відмовився, стосувались відшкодування вартості розбитого скла службового автомобіля, який належить органу поліції.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що щире каяття засудженого ОСОБА_7 має формальний характер, не підтверджується об`єктивними обставинами та має на меті виключно намагання уникнути справедливого покарання за вчинений злочин.

Отже, доводи касаційної скарги захисника про безпідставне неврахування судом апеляційної інстанцій обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 його щирого каяття за скоєне ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2

ст. 345 КК України, спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Урахувавши всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер дій засудженого, наслідки діяння, суд обґрунтовано призначив засудженому покарання, яке він має відбувати реально, передбачене санкцією ч. 2 ст. 345 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Висновок суду про необхідність обрання засудженому покарання у виді реального позбавлення волі належно вмотивований.

Варто зазначити, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин з наслідками, які були встановлені судами у цьому кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість заподіяння тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, та погоджується з призначеним покаранням, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини, а також факт неможливості виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства.

Доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду цього провадження в частині призначення покарання норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

При цьому в поданих касаційних скаргах відсутнє таке обґрунтування необхідності пом`якшення засудженому покарання, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим кримінальним правопорушенням, колегія суддів вважає, що визначене покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання. У зв`язку з цим колегія суддів не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

З урахування наведеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання, яке він має відбувати реально.

Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам

ст. ст. 50 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.

Інші доводи, викладені в касаційних скаргах засудженого, його захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційні скарги засудженого та його захисника має бути залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Одеського апеляційного суду від 28 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого

ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3