Історія справи

Постанова ККС ВП від 14.12.2023 року у справі №503/1326/21
Постанова ККС ВП від 14.12.2023 року у справі №503/1326/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 503/1326/21

провадження № 51-2880 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018160320000367 від 20 листопада 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Кодимського районного суду Одеської області від 20 червня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кодимського районного суду Одеської області від 20 червня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його перебування під вартою з 22:40 09 вересня 2021 року по день набрання вироком законної сили (або до дня зміни чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою), з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_6 було визнано винуватим у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, за наступних обставин.

19 листопада 2018 року приблизно 18:00 ОСОБА_6 прибув до домоволодіння ОСОБА_8 , розташованого по АДРЕСА_2 , куди разом з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на автомобілі останнього привезли паливні дрова ОСОБА_12 , яка проживає у вказаному будинку зі своїм малолітнім сином.

В цей час присутній в будинку ОСОБА_6 , вступив у конфлікт з ОСОБА_8 , який на той час відпочивав на дивані та не хотів допомагати розвантажувати дрова. У зв`язку з чим, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел на спричинення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, ОСОБА_6 наніс ОСОБА_8 декілька ударів кулаками в область тулуба та обличчя після чого стягнувши останнього на підлогу наніс йому ще декілька ударів взутими ногами в область грудної клітки та голови.

В результаті зазначених протиправних дій ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у вище вказаному будинку.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення. А вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що судом першої інстанції було здійснено неповний судовий розгляд та не враховано докази на підтвердження обставин, з`ясування яких, на думку сторони захисту, могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення. При цьому зауважує, що вирок місцевого суду постановлений на доказах, які добуті з порушенням вимог КПК України та потребують додаткового дослідження.

Крім того, захисник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано показання учасників провадження, а саме:

- потерпілої ОСОБА_13 в частині нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень синові;

- свідка ОСОБА_12 щодо наявності у ОСОБА_8 неприязного ставлення до ОСОБА_6 ;

- свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_14 в частині того, що останні бачили у ОСОБА_6 кров на правій руці та лівій штанині.

Також захисник звертає увагу, що місцевий суд залишив поза увагою те, що:

- відповідно до відеозапису слідчого експерименту від 17 травня 2022 року за участю свідка ОСОБА_11 , на останнього органом досудового розслідування чинився психологічний тиск щодо надання ним показань, які, в свою чергу, частково відрізняються від його пояснень, наданих в суді;

- стороні захисту, в ході виконання положень ст. 290 КПК України, не відкривались відеозаписи слідчих експериментів, проведених за участю з ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_6 ;

- місцевим судом безпідставно було відхилено усне клопотання сторони захисту про проведення судово-медичного освідування обвинуваченого;

- суд першої інстанції не усунув описки та розбіжності у висновку судово-медичної експертизи трупа від 19 грудня 2018 року № 41;

- матеріали кримінального провадження № 503/132/19, в якому також проводилось експертне дослідження трупа Лужецького, не були надані стороні захисту для ознайомлення;

- судом першої інстанції не були допитані свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .

Одночасно захисник, посилаючись на порушення вимог статей 277 278 КПК України вказує, що:

- у повідомленні про підозру ОСОБА_6 від 26 листопада 2018 року є підпис засудженого про отримання від 09 вересня 2021 року та підпис захисника ОСОБА_18 від 26 листопада 2018 року;

- в матеріалах кримінального провадження відсутнє належне підтвердження того факту, що повідомлення про підозру направлялось ОСОБА_6 чи його родині;

- захисник ОСОБА_18 не був присутній при врученні ОСОБА_6 повідомлення про підозру, оскільки в такому випадку мав би міститися підпис захисника саме від 09 вересня 2021 року, а не від 26 листопада 2018 року;

- направлення захиснику повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 26 листопада 2018 року, на думку захисника ОСОБА_7 , свідчить про порушення п. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Разом з тим адвокат ОСОБА_7 стверджує, що під час досудового розслідування ОСОБА_6 не було надано ефективного правового захисту, оскільки захисник, за наявності грубих порушень вимог КПК України, не звернувся з відповідними клопотаннями, а саме:

- щодо порушень під час вручення повідомлення про підозру;

- про призначення судово-медичної експертизи по тілесним ушкодженням у обвинуваченого;

- щодо неповного відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку положень ст. 290 КПК України;

- про допит свідка ОСОБА_19 та експерта ОСОБА_20 .

При цьому стверджує, що місцевий суд у підготовчому засіданні не роз`яснив обвинуваченому право на вибір адвоката, не переконався чи належним чином забезпечена останньому правова допомога, а лише обмежився присутністю захисника, який був призначений у 2018 році слідством за відсутності ОСОБА_6 .

Крім того, посилаючись на порушення вимог ст. 404 КПК України, захисник зауважує, що суд апеляційної інстанції:

- не перевірив та не проаналізував докази щодо винуватості ОСОБА_6 , а також не надав переконливих відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту;

- формально послався на обставини зазначені у вироку та видав висновки місцевого суду щодо доказування вини ОСОБА_6 за свої.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на вищенаведене, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_21 про те, що судом першої інстанції було здійснено неповний судовий розгляд, а саме:

- не допитано свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 свідчення яких, на переконання сторони захисту, мають важливе значення та могли вплинути на суть постановленого стосовно засудженого судового рішення;

- не враховано інші докази на підтвердження обставин, з`ясування яких, на думку сторони захисту, могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення,

з огляду на положення ст. 433 КПК України та зміст ч. 1 ст. 410 КПК України, не можуть бути предметом касаційного розгляду.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги і доводи касаційної скарги захисника про неврахування судом першої інстанції показань потерпілої ОСОБА_13 в частині нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень синові, що, на переконання захисника, свідчить про жорстокість потерпілого, яка могла проявитися під час конфлікту з ОСОБА_6 та призвести до нанесення останньому удару ножем в ногу, а також показань свідка ОСОБА_12 щодо наявності у ОСОБА_8 неприязного ставлення до ОСОБА_6 , оскільки Верховний Суд, з огляду на положення ст. 433 КПК України не надає оцінки доказам та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій, а вищенаведені обставини, які, на думку захисника, випливають з показань потерпілої та свідка, не знайшли свого підтвердження в ході дослідження матеріалів кримінального провадження як місцевим, так і апеляційним судами.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, з підстав того, що такі рішення, на думку сторони захисту, постановлено зпорушенням норм матеріального та процесуального законодавства, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПКУкраїни суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі дослідження фактичних даних, що містяться у письмових доказах, наданих стороною обвинувачення, а саме:

- у протоколі огляду місця події від 20 листопада 2018 року, в якому зазначено про те, що за адресою по АДРЕСА_2 в одній з кімнат жилого будинку на підлозі виявлено тіло чоловічої статі на обличчі та скроневих ділянках якого були наявні садна, подряпини шкіри та синці, а з лівого вушного проходу виділення крові. При цьому, до протоколу долученою фото таблицю місця події, відповідно до якої зафіксовано зображення лежачого на підлозі у кімнаті трупу чоловічої статі, який має ушкодження голови, зокрема ділянки обличчя у вигляді чисельних крововиливів, синців та набряків шкіряного покрову, також на зовнішній кистях рук наявні синці, що вкривають значну площу кисті рук;

- у протоколі огляду трупа від 20 листопада 2018 року, в якому зазначено, що в приміщенні моргу Кодимського РВ СМЕ було проведено огляд трупа ОСОБА_8 , виявленого за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому на тілі трупа було виявлено тілесні ушкодження, а саме на обличчі та скроневих ділянках садна червоного кольору та синці, з лівого вушного проходу розміщене виділення крові, на тильній поверхні лівої кисті синці багрового кольору, а у верхній частині грудної клітини були наявні садна червоного кольору. Також до протоколу долученою фото таблицю, на ілюстраціях якої зафіксовано зображення описаних вище ушкоджень виявлених під час огляду на трупі потерпілого ОСОБА_8 ;

- у висновку судово-медичної експертизи № 41, яка була проведена в період з 20 листопада по 19 грудня 2018 року, відповідно до якого при дослідженні трупа ОСОБА_8 були виявлені тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких та у своїй сукупності призвели до розвитку травматичного шоку, що і призвело до настання смерті. При цьому ушкодження у ОСОБА_8 могли бути спричинені при обставинах вказаних в ухвалі суду (малася на увазі ухвала слідчого судді від 20 листопада 2018 року про призначення даної експертизи), а також викладених в протоколах допитів свідків та підозрюваних, а саме в результаті нанесення множинних ударів з достатньою силою руками та ногами по голові та тулубі потерпілого, який знаходився в вертикальному положенні, а також і в горизонтальному положенні. Після нанесення ударів по тулубу потерпілих рухатись самостійно не міг. В крові від трупа ОСОБА_8 виявлено етиловий спирт в концентрації 4.3%, що за життя відповідало тяжкому алкогольному сп`янінню.

Крім того, як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції дослідив й інші зібрані докази, а саме: рапорт помічника чергового Кодимського ВП Балтського ВП ГУНП в Одеській області від 19 листопада 2018 року, акт судово-медичного гістологічного дослідження від 26 листопада 2018 року № 3126/83, акт судово-медичного дослідження (обстеження) № 5789/83 від 28 листопада 2018 року, а також протоколи проведення слідчих експериментів від 23 листопада 2018 року з додатками у виді відеозаписів за участю свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та протокол проведення слідчого експерименту від 13 вересня 2021 року з відеозаписом за участю підозрюваного ОСОБА_6 .

При постановленні вироку, судом першої інстанції також було враховано показання свідків:

- ОСОБА_12 щодо обставин заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , які вона сприймала особисто. Так, свідок, з-поміж іншого, вказувала, що 19 листопада 2018 року, коли приїхав ОСОБА_6 , привізши дрова, її батько ОСОБА_8 був у стані алкогольного сп`яніння та лежав на дивані в будинку. ОСОБА_6 обурило те, що батько не піде розвантажувати дрова у зв`язку з чим він почав наносити йому багато ударів кулаком у голову та груди, а після цього також ногою обутою у взуття типу «берці» у голову і грудну клітину. Тривало нанесення ударів близько 10 хвилин. Її батько ОСОБА_8 не міг чинити опір ОСОБА_6 внаслідок свого стану сп`яніння. На її прохання зупинитись ОСОБА_6 не реагував. Зазначила, що після події, коли ОСОБА_6 залишав будинок, то вона не бачила на його нозі ніякої рани, як і тілесних ушкоджень в цілому. Протягом дня до тієї події з участі ОСОБА_6 її батько ОСОБА_8 не мав тілесних ушкоджень;

- ОСОБА_22 щодо обставин, що відбулися вже після заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 та вказував, що займається перевезеннями, та якось до нього зателефонував ОСОБА_6 щоб він його підвіз. З цією метою свідок приїхав до гаража ОСОБА_23 , де був останній, його дружина, ОСОБА_24 , ОСОБА_6 і співмешканка ОСОБА_6 . Причини необхідності їхати йому не пояснювали. До нього в машину сіли ОСОБА_11 і ОСОБА_6 разом із своєю співмешканкою. ОСОБА_6 просив провести його до кордону, але через сніг, який тоді випав, зміг довезти лише трохи за тракторну бригаду, яка на відстані близько 1,5 км до кордону. Там ОСОБА_6 і його співмешканка вийшли з його машини та попрямували в бік кордону, а він разом із ОСОБА_11 повернулись до села. Крові у ОСОБА_6 не бачив і не бачив щоб той шкутильгав. Під час поїздки ОСОБА_6 із своєю співмешканкою розмовляв про якусь чи бійку чи то сварку;

- ОСОБА_14 , який зазначав, що кілька років тому, дату не згадає, але у вечірній час до нього приїхав ОСОБА_11 , який просив залишити у нього свою машину, і прийшов ОСОБА_6 разом із своєю співмешканкою. Розповідали, що коли привезли дрова ОСОБА_25 , то там почалась сварка і побилися. Потім ОСОБА_6 зателефонувала ОСОБА_12 і сказала, що він може тікати, бо вона ще нікому не телефонувала. Про зміст зазначеної телефонної розмови йому відомо, оскільки після її завершення ОСОБА_6 про це сказав ОСОБА_9 у його присутності. У ОСОБА_6 була кров на розбитій правій руці і на лівій штанині в районі стегна. На самій нозі ОСОБА_6 поранення, яке було б джерелом крові, не було видно, а також не було видно і отвору (дірки) на штанях. ОСОБА_6 трохи кульгав;

- ОСОБА_10 , який, відповідно до вироку, надав показання майже аналогічні за своїм змістом тим, які надавав на досудовому розслідуванні під час проведення слідчого експерименту за його участю. При цьому з приводу нанесення ударів ОСОБА_6 . ОСОБА_8 зазначив, що під час слідчого експерименту розповідав все як було і на нього тиску не чинилось, а на час допиту забувся про ті удари, бо багато часу пройшло і не пам`ятає. Відзначив, що сказане ним під час слідчого експерименту було правдою, а в судовому засіданні відповідаючи на питання щодо нанесення ударів сказав, що їх не було, бо не пам`ятає про них і тому впевнено відповідав саме про їх відсутність. При цьому, на додатково задані йому питання дав свідчення про те, що вже після того як він разом із ОСОБА_11 , ОСОБА_9 і ОСОБА_6 приїхали з місця події до магазину, то він побачив у останнього кров на нозі. У зв`язку з чим він спитав у ОСОБА_6 звідки в нього та кров, але той йому не відповів;

- ОСОБА_11 щодо обставин заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , які він сприймав особисто, та є аналогічними за своїм змістом тим, що він надавав на досудовому розслідуванні під час проведення слідчого експерименту за його участю. При цьому, на додатково задані йому питання дав свідчення про те, що коли ОСОБА_10 вперше вийшов на подвір`я з будинку, то сказав йому, що в будинку відбувалася бійка між ОСОБА_6 і ОСОБА_8 . Також вже після залишення будинку бачив кров на долоні лівої руки ОСОБА_6 і на його лівій штанині в області стегна. При цьому, на долоні не було видно рани, ОСОБА_6 не кульгав, а про саме походження цієї крові у ОСОБА_6 не питав.

Допитавши вказаних осіб, місцевий суд зазначив, що свідок ОСОБА_12 була безпосереднім очевидцем та бачила обставини всієї події злочину, свідок ОСОБА_10 був безпосереднім очевидцем та бачив обставини початку події кримінального правопорушення і наслідки його вчинення; свідок ОСОБА_11 був безпосереднім очевидцем та бачив певні наслідки вчинення злочину, а свідки ОСОБА_22 і ОСОБА_14 хоча і не були безпосередніми очевидцями, але їх показання стосувалися обставин подій, які відбувались одразу після події кримінального правопорушення і внаслідок їх послідовності надали суду можливість пересвідчитись у достовірності показів наданих свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_11 і ОСОБА_10 щодо обставин подій, які відбувалися одразу після події кримінального правопорушення, зокрема щодо ставлення обвинуваченого до наслідків вчиненого ним кримінального правопорушення - бажання ухилитися від понесення кримінальної відповідальності.

Разом з тим виявленні незначні неточності, розбіжності і суперечності у обставинах зазначених під час проведення слідчих експериментів та у показах під час допитів свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , місцевий суд розцінив як наслідок індивідуального сприйняття і відтворення у пам`яті кожного з учасників обставин даної події, оскільки з дня проведення слідчих дій до моменту їх допиту минув значний час. При цьому суд зауважив, що такі розбіжності і суперечності в цілому не впливають на встановлення обставин, які мають значення для даного кримінального провадження.

Крім того, місцевим судом також було допитано:

- потерпілу ОСОБА_13 , яка, з-поміж іншого, зазначала, що на час події кримінального правопорушення була відсутня вдома тому про обставини події кримінального правопорушення їй відомо виключно зі слів своєї дочки - ОСОБА_12 , яка їй повідомила їх під час телефонної розмови;

- обвинуваченого ОСОБА_6 , який зазначав, що визнає пред`явлене йому обвинувачення, але при цьому при наданні показів повідомив суду, що нанесення ним ударів потерпілому ОСОБА_8 передувало нанесення останнім йому удару ножом у стегно його ноги, що в свою чергу і спровокувало його подальші дії щодо нанесення потерпілому кількох ударів в голову та тулуб.

Однак, як убачається з вироку, суд першої інстанції прийняв до уваги лише ті показання обвинуваченого про подію кримінального правопорушення, які не суперечили показанням свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 наданих під час їх допитів в судових засіданнях щодо обставин скоєння злочину та обставин, що відбувалися після його вчинення.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом, під час ухвалення вироку, не було враховано описки та розбіжності, які допущенні у висновку судово-медичної експертизи від 19 грудня 2018 року № 41 в частині прізвища особи, розтин та дослідження тіла якої здійснював експерт та щодо протоколів свідків та підозрюваних, які були покладені в основу вказаного висновку, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, дослідивши висновок судово-медичної експертизи від 19 грудня 2018 року № 41, зауважив, що зазначені в ньому посилання на «протоколи допитів підозрюваних», а також вказання імені «Лужецького» є описками допущеними експертом внаслідок зайвого зазначення частини тексту та зазначення іншого прізвища замість дійсного імені потерпілого ОСОБА_8 , виникнення яких при складенні висновку пояснювала та обставина, що у період проведення цієї експертизи в Кодимському РВ СМЕ також провадилась судово-медична експертиза № 42 щодо дослідження трупа ОСОБА_26 , в рамках іншого кримінального провадження, висновок у якій було складено 21 листопада 2018 року, на що вказував зміст копії вироку Балтського районного суду Одеської області від 11 червня 2022 року у справі № 503/132/19. Таким чином місцевий суд дійшов висновку, що допущені експертом описки виникли внаслідок не здійснення видалення зайвого тексту та не заміни імені ОСОБА_26 на ОСОБА_8 у тексті висновку експерта № 41, який 19 грудня 2018 року експертом Кодимського РВ СМЕ ОСОБА_20 складався з використанням (на основі) раніше складеного - 21 листопада 2018 року і подібного за своїм видом висновком експерта № 42 щодо дослідження трупа ОСОБА_26 .

Одночасно судом першої інстанції було задоволено клопотання захисника про виклик експерта ОСОБА_20 , яка складала згаданий висновок, для її допиту в судовому засіданні з приводу вище наведених обставин. Однак, як убачається з матеріалів провадження, вжитими судом заходами, забезпечити виконання клопотання захисника не виявилось можливим, оскільки згідно отриманої судом інформації від експертної установи, в якій працювала судово-медичний експерт ОСОБА_20 остання була звільнена з установи за власним бажанням ще 31 січня 2020 року.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги сторони захисту в цій частині, оскільки з огляду на зазначене, вказані недоліки були предметом перевірки суду першої інстанції, який дійшов висновку про належність і допустимість зазначеного висновку експерта як доказу, не встановивши при цьому підстав, які б свідчили про допущення істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Також Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги захисника щодо ненадання стороні захисту для ознайомлення матеріалів кримінального провадження № 503/132/19, в рамках якого проводилось дослідження трупа ОСОБА_26 , не є такими, що спростовують законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

За таких обставин Суд приходить до висновку, що не ознайомлення сторони захисту із вказаними матеріалами кримінального провадження в даному випадку не свідчить про допущення істотного порушення вимог КПК України, оскільки судовий розгляд має здійснюватися лише в межах висунутого обвинувачення, при цьому зазначене провадження не має жодного відношення до даної справи, а вирок Балтського районного суду Одеської області від 11 червня 2022 року у справі № 503/132/19 (зі змісту якого вбачалось, що у період проведення цієї експертизи в Кодимському РВ СМЕ також провадилась судово-медична експертиза № 42 щодо дослідження трупа ОСОБА_26 , в рамках іншого кримінального провадження №12018160320000368 від 20 листопада 2018 року, висновок у якій було складено 21 листопада 2018 року) фігурував у вироку стосовно ОСОБА_6 виключно з метою усунення недоліків та розбіжностей у висновку судово-медичної експертизи.

Крім того, зі змісту ухвали від 03 червня 2022 року вбачається, що місцевим судом було відмовлено у задоволення клопотання захисника про призначення проведення освідування обвинуваченого ОСОБА_6 з метою виявлення на його тілі сліду від удару ножем в область лівої ноги на підтвердження версії сторони захисту щодо нанесення потерпілим ОСОБА_8 тілесних ушкоджень обвинуваченому.

Так, обґрунтовуючи свої висновки, місцевий суд вказав, що на стадії досудового розслідування освідування обвинуваченого не було здійснено внаслідок його ухилення від слідства, відразу після настання події кримінального правопорушення, та в подальшому перебування у розшуку протягом двох років.

Разом з тим суд також зауважив, що допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 не підтвердила того, що потерпілий ОСОБА_8 наніс обвинуваченому ОСОБА_6 удар ножем. При цьому суд наголосив, що допитані в ході судового розгляду свідки не надавали показань, які б засвідчували факт наявності у обвинуваченого після події кримінального правопорушення, будь-якого тілесного ушкодження, в тому числі рани, на лівій нозі.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що навіть за умов виявлення на лівій нозі обвинуваченого ОСОБА_6 , в ході проведення освідування на даний час, відповідного сліду від поранення, то через сплив значного проміжку часу (більше трьох з половиною років), неможливо буде встановити, що відповідний слід є наслідком отримання поранення ОСОБА_6 саме 19 листопада 2018 року, а не зокрема в інший час, в тому числі на передодні вказаної дати або вже після неї.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність процесуальної доцільності призначення освідування обвинуваченого, оскільки у суду були відсутні достатні відомості, що вказували б на можливість досягнення внаслідок здійснення цієї слідчої дії мети про яку заявлено стороною захисту.

З такою позицією погоджується і Верховний Суд, а тому доводи захисника про те, що місцевим судом безпідставно було відхилено усне клопотання сторони захисту про проведення судово-медичного освідування обвинуваченого на предмет наявності у останнього тілесних ушкоджень на нозі, встановлення предмету, яким його було заподіяно (можливо ножем) та факту заподіяння вказаного ушкодження за обставин, про які у своїх показаннях вказував обвинувачений під час допиту в суді, на переконання колегії суддів, за вказаних обставин не спростовують законність і обґрунтованість судового рішення, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Водночас, що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом не було враховано факту здійснення психологічного тиску на свідка ОСОБА_11 під час проведення слідчого експерименту, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки з огляду на показання вказаного свідка, надані ним під час допиту в суді (журнал судового засідання від 17 травня 2022 року), місцевим судом не було встановлено підстав, які б підтверджували зазначені доводи сторони захисту.

Таким чином ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов висновку про те, що вони у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК та ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

В ході касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог процесуального законодавства при ухваленні вироку суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок в порядку апеляційної процедури, зазначив, що місцевий суд повно, всебічно і об`єктивно дослідив зібрані органами досудового розслідування докази та дав їм належну правову оцінку, а тому дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині, є безпідставними.

Водночас суд апеляційної інстанції також не погодився з доводами апеляційної скарги захисника щодо не відкриття стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України відеозапису зі слідчим експериментом, обґрунтовуючи свої висновки тим, що відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_6 25 жовтня 2021 року в період з 16:56 по 20:14 повністю ознайомився з усіма матеріалами кримінального провадження, в тому числі відеозаписами наявними у матеріалах кримінального провадження, про що складений відповідний протокол.

З огляду на вищенаведене, а також ураховуючи те, що усі відеозаписи, на яких зафіксовано проведення слідчих експериментів за участю свідків та обвинуваченого, були предметом безпосереднього дослідження в суді першої інстанції, та сторона захисту не була позбавлена можливості реалізувати своє право щодо прийняття участі у дослідженні вказаних доказів та наведення своїх доводів в цій частині, то колегія суддів вважає, що зазначені твердження захисника не свідчать про наявність істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Посилання сторони захисту на порушення вимог статей 277 278 КПК України Верховний Суд також вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник вказує, що:

- в матеріалах кримінального провадження відсутнє належне підтвердження того факту, що повідомлення про підозру направлялось ОСОБА_6 чи його родині;

- на повідомленні про підозру, яка була вручена ОСОБА_6 , міститься підпис обвинуваченого від 09 вересня 2021 року та його захисника ОСОБА_18 від 26 листопада 2018 року, що, на думку захисника ОСОБА_7 , свідчить про порушення вимог п. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також про те, що захисник ОСОБА_27 не був присутній при врученні ОСОБА_6 повідомлення про підозру.

Однак з такими висновками сторони захисту колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, спростовуючи твердження захисника про неналежне вручення обвинуваченому ОСОБА_6 та його близьким родичам повідомлення про підозру, зазначив, що відповідно до матеріалів кримінального провадження вбачається обвинувачений ОСОБА_6 отримав повідомлення про підозру особисто 09 вересня 2021 року, про що стоїть підпис останнього та його захисника ОСОБА_27 , а родичам обвинуваченого вказане повідомлення було направлено 27 листопада 2018 року, відповідно до касового чеку ПН № 215600426655.

З огляду на зазначене, Суд не погоджується з твердженнями сторони захисту про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази про направлення ОСОБА_6 чи його родині письмового повідомлення про підозру. При цьому доводи захисника про те, що вказаний касовий чек не підтверджує, що саме цим рекомендованим листом було направлено повідомлення про підозру, на переконання колегії суддів, зводяться виключно до надання захисником власної оцінки даному документу, що, в свою чергу, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції в частині направлення вказаного повідомлення.

Крім того, положеннями частин 1, 2 ст. 278 КПК України передбачено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_6 був затриманий 09 вересня 2021 року та того ж дня йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, що підтверджується його підписом. При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до положень ст. 52 КПК України участь захисника, в рамках даного кримінального провадження, під час вручення ОСОБА_6 вищенаведеного повідомлення, не є обов`язковою.

Одночасно захисник, посилаючись у своїй касаційній скарзі на порушення положень ст. 278 КПК України, не зазначає в чому саме полягає таке порушення та яким чином воно вплинуло на законність рішень судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що у повідомленні про підозру міститься відмітка, про те, що ОСОБА_6 отримав зазначене повідомлення 09 вересня 2021 року, що також не заперечується стороною захисту.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що захисник:

- стверджуючи про порушення положень, передбачених ст. 277 КПК України, не наводить жодних обґрунтувань стосовно того, які саме порушення змісту письмового повідомлення про підозру було допущено;

- посилаючись на порушення вимог п. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», не зазначає, яким саме чином було допущено порушення цієї норми закону з огляду на її зміст (заборона ототожнення адвоката з клієнтом);

- вказуючи на те, що повідомлення про підозру містить різні дати його отримання захисником та засудженим, не мотивує, яким саме чином зазначене призвело до істотного порушення вимог КПК України та перешкодило або могло перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення.

За таких обставин Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.

Щодо стосується доводів захисника про надання засудженому ОСОБА_6 неефективної правової допомоги, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості дати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами кримінального процесуального закону, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України.

Питання ефективності захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в установлений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 578/789/19 (провадження № 51-4176км20) та від 29 червня 2023 року у справі № 693/322/21 (провадження № 51-4170км22).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження для здійснення захисту ОСОБА_6 органом досудового розслідування 26 листопада 2018 року в порядку ст. 49 КПК України було залучено захисника ОСОБА_27 (за призначенням), який в подальшому здійснював його захист. Натомість обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував щодо участі ОСОБА_27 , не повідомляв суду фактів про неефективність надання захисником правової допомоги і не порушував перед судом питання щодо необхідності залучення іншого адвоката для здійснення його захисту.

Разом з тим, як було встановлено судом апеляційної інстанції, захисник ОСОБА_27 , активно реалізовував надані йому законом права, підтримував позицію ОСОБА_6 та висловлював свою думку з приводу обставин кримінального провадження на користь обвинуваченого, заявляв клопотання, тобто не висловлював своєї позиції на погіршення становища підзахисного і не діяв всупереч його волі, виконавши обов`язки захисника, визначені положеннями ст. 47 КПК України.

За таких обставин Верховний Суд не вбачає підстав для наявності будь-яких об`єктивних даних про неналежне виконання захисником ОСОБА_27 професійних обов`язків адвоката, яке могло би призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_6 , а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури ретельно перевірив та надав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту доводам, внаслідок чого обґрунтовано залишив скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення.

З огляду на вищезазначене, доводи касаційної скарги захисника про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України, які, на думку сторони захисту, виразились у залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та у ненаданні відповіді на доводи апеляційних скарг, є необґрунтованими.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370 404 419 КПК України.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, не встановлено, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, авирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Кодимського районного суду Одеської області від 20 червня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3