ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 168/35/21

провадження № 51-5262км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_4,

суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_7,

прокурора ОСОБА_8,

захисника ОСОБА_9 в режимі відеоконференції,

засудженого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в кримінальному провадженні № 12018030110001983 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луцьк Волинської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Старовижівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Цим жде вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами в ніч з 27 на 28 липня 2020 року близько 23 год. ОСОБА_1 , перебуваючи за місцем реєстрації в буд. АДРЕСА_2 , під час вживання алкогольних напоїв зі своїм знайомим ОСОБА_2 на ґрунті особистих неприязних відносин з останнім, керуючись метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій особі, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, невстановленим в ході досудового розслідування предметом з наявними ріжучими властивостями, заподіяв потерпілому, який перебував у стані тяжкого алкогольного сп`яніння, різану рану шиї з пошкодженням гортані, під`язикової кістки, обох яремних вен, лівої загальної сонної артерії. Після чого посмертно невстановленим в ході досудового розслідування предметом з наявними ріжучими властивостями заподіяв ОСОБА_2 травматичну ампутацію п`ятого пальця лівої кисті на рівні головки проксимальної фаланги.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 115 від 06 жовтня 2020 року безпосередньою причиною смерті ОСОБА_2 є різане поранення шиї з пошкодженням загального стовбура сонної артерії, що супроводжувалось масивною зовнішньою кровотечею, що призвело до гострої крововтрати, яка перебуває в прямому причинному зв`язку із її настанням та за ступенем тяжкості належить до тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент спричинення.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування судових рішень в частині визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначення в цій частині нового розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили без уваги доводи сторони захисту про наявність в діях засудженого стану необхідної оборони, не спростували тверджень щодо заподіяння зі сторони потерпілого ударів засудженому, вчинення озброєного нападу на засудженого зі сторони потерпілого. Вказується, що вирок суду щодо перебування потерпілого в горизонтальному положенні в момент спричинення удару ґрунтується на припущеннях. Зазначається, що висновок судів про відсутність боротьби між потерпілим та засудженим є необґрунтованим. Поруч з зазначеним у касаційній скарзі наводяться доводи щодо суворості призначеного ОСОБА_1 покарання.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, вважав її безпідставною.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Так за змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути, зокрема, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому обґрунтованим - є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій вимог КПК України, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.

Твердження сторони захисту, які стосуються заподіяння зі сторони потерпілого ударів засудженому, а також вчинення потерпілим озброєного нападу на засудженого, були предметом розгляду як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, які перевірили вказані твердження та навели достатні мотиви на їх спростування.

Згідно з усталеною судовою практикою стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання. При розгляді справ даної категорії суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Умисел характеризується сукупністю усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, способом, знаряддями злочину, кількістю, характером і локалізацією поранень та інших тілесних ушкоджень, причинами припинення злочинних дій, поведінкою винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунками.

Поряд з цим умисне вбивство може бути вчинене з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом, коли особа хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання.

Як вказує сторона захисту, потерпілий ОСОБА_2 першим дістав ножа, а ОСОБА_1 - хотів його відібрати, при цьому останній не мав наміру вбивати потерпілого, а лише хотів викрутити йому руки. Однак ОСОБА_2 другою рукою схопив ніж за ріжучу його частину, і коли засуджений викручував йому руку, потерпілий потягнув ножа на себе та наніс собі удар ножем у шию.

Разом з тим, такі твердження сторони захисту не підтверджуються матеріалами провадження і були спростовані в ході судового розгляду.

Спростовуючи вказані доводи, суд першої інстанції цілком обґрунтовано послався на обстановку та фізичні дані як потерпілого, так і засудженого, на висновки експертів від 06 жовтня 2020 року № 115 та 08 жовтня 2020 року № 115А (додатковий), відповідно до яких потерпілий в момент спричинення йому ушкодження перебував у горизонтальному положенні (лежачи на матраці) спиною чи задньо-лівим боком до нападника, крім того ампутація п`ятого пальця лівої кисті на рівні головки проксимальної фаланги потерпілого утворилася після настання смерті ОСОБА_2 .

Крім того, суд першої інстанції вказав і на те, що за висновками судово-медичних експертів від 03 серпня 2020 року № 598 та 02 жовтня 2020 року № 786, тілесні ушкодження, які містились на тілі засудженого, утворилися в часі після вчинення кримінального правопорушення, тобто після ночі з 27 на 28 липня 2020 року.

Наведене беззаперечно спростовує доводи захисника, що ОСОБА_1 перевищив межі необхідної оборони, захищаючись від протиправних дій потерпілого.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що ОСОБА_1 умисно, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, невстановленим в ході досудового розслідування предметом з наявними ріжучими властивостями, заподіяв потерпілому різану рану шиї з пошкодженням гортані, під`язикової кістки, обох яремних вен, лівої загальної сонної артерії. Після чого посмертно невстановленим в ході досудового розслідування предметом з наявними ріжучими властивостями заподіяв ОСОБА_2 травматичну ампутацію п`ятого пальця лівої кисті на рівні головки проксимальної фаланги.

Виходячи з зазначеного, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанції винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України доведена поза розумним сумнівом.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає безпідставними твердження захисника щодо наявності в діях ОСОБА_1 перевищення меж необхідної оборони, також відкидає суд касаційної інстанції і доводи касаційної скарги щодо відсутності в матеріалах провадження доказів того, що потерпілий в момент спричинення йому удару знаходився в горизонтальному положенні.

Інші доводи касаційної скарги, які стосуються фактичних обставин кримінального провадження та оцінки доказів, виходячи з вимог ст. ст. 433 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Що стосується тверджень захисника про суворість призначеного судом ОСОБА_1 покарання, то Верховний Суд також не знаходить їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з матеріалів провадження при призначенні ОСОБА_1 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до категорії особливо тяжких; особу винного, який в порядку статті 89 КК України є несудимим; позицію потерпілого ОСОБА_3 про призначення покарання ОСОБА_1 максимального терміну, дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 неможливе без ізоляції від суспільства та призначив йому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком 10 років.

Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим Верховний Суд не вбачає.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК України, Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року відносно ОСОБА_1 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6