ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 183/3532/21

провадження № 51-3509 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021040000000018, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м Лисичанськ Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 406 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за:

- ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;

- ч. 3 ст. 406 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Вирішено цивільний позов, питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння та в порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося у вчиненні іншого насильства, що спричинило тяжкі наслідки за наступних обставин.

Так, 21 листопада 2020 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 242 від 23 листопада 2020 року, солдата ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду водія-електрика взводу 2-ї радіорелейної роти радіорелейного батальйону військової частини НОМЕР_1 . Крім того, у цій же військовій частині також проходив строкову військову службу солдат ОСОБА_8 .

Будучи військовослужбовцем строкової служби, солдат ОСОБА_7 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Всупереч зазначених вимог законодавства, солдат ОСОБА_7 , достовірно знаючи статутні обов`язки, які регламентують порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення та 14 січня 2021 року, у приміщені казарми військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_1 , між солдатами ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та ОСОБА_8 виник конфлікт, пов`язаний з проходженням військової служби та виконанням службових обов`язків, під час якого між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відбулась сутичка, в яку втрутились ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

В подальшому, ОСОБА_7 близько 08 год цього ж дня, перебуваючи на третьому поверсі приміщення казарми, діючи умисно, прагнучи продемонструвати солдату ОСОБА_8 свою уявну перевагу над ним та фізичну силу, тим самим утвердивши власний авторитет, на ґрунті неприязних відносин, спричиненим конфліктом, який виник у них раніше цього ж дня, завдав один удар гострою стороною металевою частиною канцелярських ножиць в область грудної клітини ОСОБА_8 , спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини праворуч.

У подальшому, у конфлікт втрутились солдати ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які відвели потерпілого ОСОБА_8 з місця події, після чого останній отримав медичну допомогу.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги наводить доводи щодо недоведеності, на її думку, винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушеннях, за які його засуджено. Вважає, що судами як першої так і апеляційної інстанцій, на підтвердження винуватості засудженого, покладено неналежні та недопустимі докази. Зазначає, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК України, не спростував належним чином твердження сторони захисту про наявність цих недопустимих доказів у кримінальному провадження, а на деякі доводи апеляційної скарги взагалі не надав відповіді.

Під час касаційного розгляду захисник підтримала касаційну скаргу і просила її задовольнити з підстав зазначених в ній.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі захисника доводів, вважав, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вирок щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши всі надані докази стороною обвинувачення, належно їх оцінивши, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом саме в спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння та в порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося у вчиненні іншого насильства, що спричинило тяжкі наслідки, за обставин, які виклав у вироку.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 406 КК України кваліфіковані правильно.

В основу вироку місцевий суд поклав показання: засудженого ОСОБА_7 про події 14 січня 2021 року, а саме щодо завдання удару ножицями потерпілому ОСОБА_8 під час конфлікту, який відбувся; потерпілого ОСОБА_8 про спричинення йому ОСОБА_7 ушкодження ножицями; свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про конфлікт між солдатами ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , та завдання засудженим удару ножицями потерпілому вже по завершенні конфлікту.

Суд дійшов висновку про належність, достовірність і допустимість доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які містяться в письмових даних (заяви, протоколи, висновки експертів).

Вирок суду першої інстанції є законним та відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 406 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження також було з`ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, так і стосовно відсутності в кримінальному провадженні істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнули би за собою безумовне скасування судових рішень.

Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним, зокрема, в апеляційній скарзі захисника, які ж до того є аналогічними за своїм змістом доводам касаційної скарги, апеляційний суд надав вичерпні та вмотивовані відповіді.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційних скарг сторони захисту, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про недопустимість окремих доказів та похідних від них у зв`язку з відсутністю підпису учасника слідчої дії, то вони, на думку колегії, є безпідставними.

Так, ці доводи були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та у своїх рішеннях суди констатували порушення вимог кримінального процесуального закону у частині відсутності підписів всіх осіб, які брали участь в слідчих експериментах за участю як ОСОБА_7 так і ОСОБА_8 , однак зауважили про те, що відеозапис цих слідчих експериментів відповідає протоколу, зокрема було зазначено про механізм заподіяння тілесного ушкодження потерпілому та він не суперечить відеозапису.

З такими висновками судів погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Відповідно до з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

При вирішенні питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_7 завдав удару ОСОБА_8 вже після завершення конфлікту, який попередньо виник у них.

З урахуванням викладеного, доводи захисника у касаційній скарзі про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки ОСОБА_7 діяв в стані необхідної оборони, суперечать матеріалам провадження і не ґрунтуються на законі, тому колегія суддів вважає їх безпідставними, так як за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин у діях ОСОБА_8 був відсутній акт суспільно небезпечного посягання та відповідно засуджений не перебував у стані необхідної оборони.

Згідно з положеннями ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 дотримано вимог ст. 50 65 КК України, оскільки враховано характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, дані, що характеризують засудженого.

Отже, оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3