Постанова

Іменем України

14 червня 2018 року

м. Київ

справа № 263/830/14-к

провадження № 51-1763км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Тімчинської І.О.,

прокурора Дронової І.С.,

в режимі відеоконференції

захисника Довженка В.І.,

засудженого ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ДовженкаВ.І. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050770004169, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2, раніше судимого: за вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 09 квітня 2009 року - за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу 1000 грн; за вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 14 травня 2015 року - за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією 1/2 частини майна засудженого,

у вчиненні злочину, передбаченого п. 12, ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 серпня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років. На підставі статей 71, 72 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років та штрафу в розмірі 1000 грн, призначеного за вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 09 квітня 2009 року, які постановлено виконувати самостійно.

За зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно з вироком ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано винними в тому, що вони 31 жовтня 2011 року приблизно о 23:00, будучи у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_2 на АДРЕСА_1, разом із раніше їм незнайомою ОСОБА_4 розпивали спиртні напої. У процесі між указаними особами раптово виник на ґрунті особистих неприязних відносин до ОСОБА_4 словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2, маючи умисел на протиправне позбавлення життя останньої та бажаючи настання її смерті, діючи узгоджено за попередньою змовою групою осіб, стали завдавати численних ударів кулаками рук та ногами по голові, тулубу та кінцівках ОСОБА_4 Після чого, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя іншої людини, діючи узгоджено, взяли ОСОБА_4 за кінцівки рук та ніг і насильно, проти її волі, винесли на балкон вищевказаної квартири, що знаходиться на третьому поверсі житлового будинку, звідки, застосовуючи до жінки фізичне насильство, скинули вниз, де остання померла на місці падіння. Смерть ОСОБА_4 настала внаслідок закритої черепно-мозкової травми з крововиливом під оболонки головного мозку, яка ускладнилася набряком головного мозку та легенів.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасовано та призначено йому покарання за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 13 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю вироків шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного ОСОБА_2 за вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 14 травня 2015 року, більш суворим остаточно йому визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є власністю засудженого. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону,просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, не містить вичерпних відповідей на доводи, викладені в його апеляційній скарзі, а також в ухвалі не зазначено підстав, на яких скаргу визнано необґрунтованою. Крім того, вказує, що апеляційний суд безпідставно не провів судового слідства і не дослідив доказів про дослідження яких він просив у скарзі.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

В судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану скаргу. Прокурор заперечувала проти її задоволення та виловила думку, що судові рішення підлягають в порядку ст. 433 КПК України скасуванню у зв'язку з не роз'ясненням місцевим судом засудженим можливості та особливості розгляду кримінально провадження стосовно ним судом присяжних .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право кожного на розгляд його справи незалежним та безстороннім судом, який визначено законом і який повинен встановити обґрунтованість будь-якого висунутого проти особи кримінального обвинувачення. Зазначену норму імплементовано в національне законодавство України, вона міститься у ст. 21 КПК України.

Інкримінований ОСОБА_2 та ОСОБА_3 злочин, передбачений п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, віднесено до категорії особливо тяжких злочинів, за які встановлено найбільш суворий вид покарання - довічне позбавлення волі.

За ч. 3 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, та за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних.

Відповідно до вимог ст. 7 КПК України кримінальне провадження за формою та змістом має відповідати його загальним засадам, у тому числі такій, як забезпечення права на захист, що належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

Інформування обвинуваченого про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних ще до початку судового розгляду надасть йому можливість підготуватися до реалізації такого права, і його рішення з цього питання буде виваженим та обґрунтованим. Тільки у такому випадку буде дотримано засади кримінального провадження, в тому числі забезпечення права на захист, а судовий розгляд буде справедливим.

Відповідно до вимог ст. 384 КПК України суд зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Зі змісту цієї норми кримінального процесуального закону видно, що виконання судом вищевказаного зобов'язання не пов'язано з тим, роз'яснив прокурор обвинуваченому про таку можливість до передачі обвинувального акта до суду чи ні.

У матеріалах провадження та на технічному носії запису судових засідань відсутні дані про те, що місцевий суд роз'яснив обвинуваченим можливості та особливості розгляду кримінального провадження стосовно них судом присяжних (хоча ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачувались у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі), а отже, суд не виконав вимог ч. 1 ст. 384 КПК.

Невиконання місцевим судом указаних вимог кримінального процесуального закону є його істотним порушенням та безумовною підставою для скасування судових рішень згідно з п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК, адже, крім іншого, ставить під сумнів ухвалення судового рішення законним складом суду.

Наведене залишилося поза увагою апеляційного суду, який переглядав вирок в апеляційному порядку.

При цьому за нормативними приписами КПК України (статті 9, 404, 409) суд апеляційної інстанції зобов'язаний при перегляді судового рішення місцевого суду перевірити, чи дотримався цей суд при розгляді кримінального провадження вимог кримінального процесуального закону, незалежно від того, містилися в апеляційній скарзі вимоги про істотне порушення вказаного закону чи ні.

Отже, за таких обставин судові рішення у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають скасуванню, як постановлені з істотним порушенням вимог кримінального закону, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд провадження в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, оскільки лише в такому випадку буде дотримано засад кримінального провадження, а касаційна скарга захисника - частковому задоволенню.

При новому судовому розгляді провадження щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суд повинен повно й усебічно з дотриманням вимог кримінального процесуального закону дослідити обставини провадження, наявні докази, дати їм належну оцінку і постановити законне та обґрунтоване рішення з дотриманням прав сторін.

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема, рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті даного кримінального провадження не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з метою попередження ризику їх переховування від суду, оскільки вони не можуть не усвідомлювати імовірності повторного визнання їх винуватими за висунутим їм обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК України, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду й вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом першої інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 діб.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2016 року та вирок Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стаді дії підготовчого судового засідання.

Касаційну скаргу захисника Довженка В.І. в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити під вартою до вирішення судом першої інстанції питання щодо обрання їм запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 діб.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П. Могильний В.В. Наставний