Історія справи

Постанова

іменем України

14 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 728/300/18

провадження № 51-8391м18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О.П.,

суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.

за участю:

секретаря судового засідання Гапона В.О.,

прокурора Дронової І.С.,

законного представника потерпілої ОСОБА_1,

представника потерпілої Лобуренка С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги законного представника потерпілої ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270070000364 за обвинуваченням

ОСОБА_3, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Гребінка Полтавської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 квітня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за ч.1 ст.135 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч.1 ст.70 КК України ОСОБА_3 остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_4, інтереси якої представляє її законний представник ОСОБА_1, та постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 40 000 грн., а також в рахунок відшкодування матеріальних збитків 23 509 грн. 60 коп.

Задоволено цивільні позови прокурора в інтересах держави щодо відшкодування витрат на лікування потерпілої:

- в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна лікарня» та постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь обласного бюджету Чернігівської області грошові кошти в сумі 5652 грн. 97 коп.;

- в особі Бахмацької центральної районної лікарні Чернігівської області та постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь місцевого бюджету Бахмацького району Чернігівської області грошові кошти в сумі 3301 грн. 14 коп.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, в сумі 4 000 грн.

Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13 травня 2017 року близько 21 години 30 хвилин, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем марки «Москвич 412» д.н.з НОМЕР_1, не маючи посвідчення водія категорії «В», рухаючись по вулиці Незалежності в смт. Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області в напрямку його центру, у зв'язку з відсутністю навичок у керуванні транспортним засобом, не впорався з керуванням автомобіля, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, яка рухалася в попутному напрямку, ближче до правого краю проїзної частини за напрямком руху вищевказаного автомобіля, в результаті чого ОСОБА_4 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення.

Тим самим, ОСОБА_3 в даній дорожній обстановці порушив вимоги пункту 2.1-а, пункту 2.3.-б, пункту 12.3, пункту 2.9 а Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, що є умовою та причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, ОСОБА_3, здійснивши наїзд на ОСОБА_4, тим самим поставивши останню в небезпечний для життя стан, в порушення вимог пункту 2.10 а, г, г- Правил дорожнього руху України, маючи змогу надати потерпілій допомогу, не зупинив керований ним автомобіль та зник з місця пригоди, тим самим не вжив всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, яка була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 25 червня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінив, звільнивши ОСОБА_3 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та з покладанням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, а саме періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. У решті вирок залишений без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м'якості та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції, застосувавши положення ст.75 КК України та звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням, не в повній мірі врахував тяжкість вчинених злочинів, конкретні обставини справи, ступінь суспільної небезпечності дій засудженого, який керував автомобілем не маючи посвідчення водія та навиків керування транспортним засобом, при цьому перебував у стані алкогольного сп'яніння, після дорожньо-транспортної пригоди залишив неповнолітню потерпілу, яка отримала численні травми, без допомоги. Крім того, зазначає, що апеляційний суд не зважив на позицію потерпілої, яка наполягала на призначенні засудженому покарання, що належить відбувати реально, а також недостатньо врахував, що засуджений лише частково відшкодував збитки потерпілій, які пов'язані з її лікуванням, що не може свідчити про його щире каяття.

У касаційній скарзі законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, якою апеляційний суд, необґрунтовано, на її думку, змінив вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_3 покарання. Вважає, що апеляційний суд залишив без уваги її позицію, як і сторони обвинувачення, щодо необхідності призначення засудженому покарання, яке належить відбувати реально. Зазначає, що внаслідок дій засудженого потерпілій заподіяні тяжкі тілесні ушкодження та моральна травма, однак поведінка засудженого, який лише частково визнав вимоги цивільного позову, не свідчить про його щире каяття. Крім того, на думку ОСОБА_1, виходячи з конкретних обставин вчинення злочину, незастосування щодо засудженого покарання, що належить відбувати реально, може призвести до вчинення ним нових злочинів проти безпеки дорожнього руху.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Дронова І.С. підтримала касаційну скаргу прокурора, а також вважала обґрунтованими доводи касаційної скарги законного представника потерпілої.

Представник потерпілої Лобуренко С.В. та законний представник потерпілої ОСОБА_1 просили задовольнити касаційну скаргу останньої з викладених в ній підстав.

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Події злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_3 у їх вчиненні за обставин, наведених у вироку, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, у касаційних скаргах не оспорюються.

Щодо наведених у касаційних скаргах прокурора та законного представника потерпілої аргументів про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст.75 КК України, слід зазначити таке.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

На ці законодавчі приписи апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_3 не зважив.

Так, при застосуванні положень ст. 75 КК України, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин із необережності, щиро розкаявся, вжив заходів, щоб допомогти потерпілій у лікуванні в перші дні після дорожньо-транспортної пригоди. Також апеляційний суд проаналізував конкретні обставини злочинів та поведінку засудженого безпосередньо після пригоди. Крім того, в ухвалі апеляційний суд зазначив, що позиція законного представника потерпілої про призначення покарання, яке належить відбувати реально, має враховуватись разом з іншими обставинами та послався на те, що спосіб життя потерпілої на певний час змінився вкрай негативно, що потребує затрат матеріального характеру, відшкодування яких буде неможливим при ув'язненні засудженого. Врахувавши ці обставини у сукупності, а також дані про особу винного, який критично розцінює свою поведінку та має позитивні соціальні зв'язки, апеляційний суд дійшов висновку про можливість звільнення його від відбування покарання за вчинені злочини з випробуванням.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи.

Зокрема, апеляційний суд належним чином не врахував змісту й обсягу допущених засудженим грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху, які свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки його дій.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, приступивши до керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення водія та відповідних навичок, при цьому не впорався з керуванням і допустив наїзд на пішохода, внаслідок чого неповнолітній потерпілій заподіяні численні тілесні ушкодження, що відносяться до тяжких і є небезпечними для життя в момент спричинення.

До того ж не отримала належної оцінки з точки зору суспільної небезпечності особи й поведінка ОСОБА_3 після скоєння наїзду на пішохода. Поставивши потерпілу в небезпечний для життя стан, тобто у ситуацію, яка реально загрожувала її життю та могла закінчитися настанням її смерті, якщо б не була надана своєчасна стороння допомога, ОСОБА_3 свідомо залишив потерпілу у небезпеці, що свідчить про його низькі моральні якості.

У подальшому ОСОБА_3 лише одноразово надав неповнолітній потерпілій матеріальну допомогу, свої зобов'язання щодо відшкодування решти спричинених злочином збитків не виконує, в той час як лікування потерпілої після отриманих травм потребує значних фінансових витрат. Не дивлячись на це, апеляційний суд дійшов висновку, що засуджений щиро розкаявся у вчиненому та бажає виправити ситуацію.

Законний представник потерпілої протягом усього судового провадження категорично наполягала на призначенні засудженому покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, на що апеляційний суд належним чином також не зважив.

З огляду на викладені обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням не можна вважати доцільним, необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів, навіть за наявності позитивної характеристики засудженого та того, що він має постійне місце роботи та вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Отже, висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України зроблений без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивований, внаслідок чого засудженому призначене покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів, даним про його особу та конкретним обставинам справи.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі ч.1 ст.438 КК України, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно виконати вказівки касаційного суду, судовий розгляд провести з дотримання вимог Кримінального процесуального кодексу України та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, яке б відповідало положенням ст. 370 КПК України.

При цьому слід мати на увазі, що за тих же обставин справи, які підлягають врахуванню при призначенні покарання, та тих самих даних про особу засудженого призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України є неправильним, звідси і явно несправедливим через м'якість.

З наведених вище підстав касаційні скарги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги законного представника потерпілої ОСОБА_1 та прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 червня 2018 року щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Ємець С.І. Кравченко Н.В. Білик