П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року

м. Київ

справа № 318/1011/19

провадження № 51 - 4710 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2022 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Кам'янка-Дніпровська

Запорізької області, який мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

06 березня 2019 року приблизно о 02:20 ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово під час конфлікту в ході спільного вживання спиртних напоїв із ОСОБА_8 , умисно наніс дерев`яним стільцем один удар по голові та тулубу останнього. Від удару стілець зламався, але ОСОБА_8 лишився стояти на ногах. ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне заподіяння смерті ОСОБА_8 , наніс останньому ще один удар по голові та тулубу іншим стільцем. Цей стілець також зламався, а ОСОБА_8 упав на крісло. Після чого ОСОБА_7 взяв дерев`яну ніжку від розламаного стільця та наніс нею декілька (не менше 4) ударів по голові та тулубу, верхнім та нижнім кінцівкам ОСОБА_8 , спричинивши йому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України, виключити обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння; в разі відхилення заявлених вимог - пом`якшити призначене ОСОБА_7 покарання.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що судові інстанції невірно кваліфікували дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, так як умислу на вбивство ОСОБА_8 у нього не було, він перебував в умовах необхідної оборони, захищаючись від неправомірних дій потерпілого, який за своєю статурою був міцнішим і більшим за ОСОБА_7 , дії останнього не були викликані вживанням алкогольних напоїв.

Захисник уважає, що покладені в основу обвинувального вироку докази є неналежними, містять численні суперечності, отримані з грубим порушенням норм КПК України, а суд надав їм однобічну та необ`єктивну оцінку, пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення є неконкретним. Зокрема, до протоколу огляду місця події слідчим внесено недостовірні відомості щодо фактичного часу проведення цієї слідчої дії, без дозволу суду, неповноважним слідчим у зв`язку з відсутністю відповідної постанови про призначення групи слідчих, огляд проводився без участі ОСОБА_7 , який на той час уже був затриманий працівниками поліції. Зазначає, що, забираючи тіло ОСОБА_8 з будинку, експерт протягнув тіло загиблого так, що знищив сліди на ножі, яким той погрожував ОСОБА_7 .

Також захисник указує на ряд порушень, зокрема те, що фактичний обшук проведений до внесення відомостей про вчинення злочину до ЄРДР, під час розгляду клопотання слідчого про призначення експертизи ОСОБА_7 не були роз`яснені його права, експерт не попереджався про кримінальну відповідальність, у матеріалах справи відсутній звукозапис судового засідання з приводу розгляду клопотання про проведення експертизи. Наведені обставини, на думку захисника, тягнуть за собою недопустимість зібраних у справі письмових доказів і слугують підставою для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України.

Крім того, вважає, що ОСОБА_7 призначено покарання без достатнього врахування даних про особу засудженого та всіх пом`якшуючих покарання обставин, є надмірно суворим.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_7 .

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається на істотне порушення вимог КПК України при збиранні доказів у справі, неправильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, наголошуючи на тому, що останній захищався від посягань ОСОБА_8 , тобто перебував в умовах необхідної оборони, а призначене засудженому покарання є надмірно суворим.

Проте зазначені доводи сторони захисту Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

З об`єктивної сторони умисне вбивство характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Статтею 36 КК України визначено право кожної особи на необхідну оборону, що є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (частина третя статті 27 Конституції України).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

При розгляді справ даної категорії суди також повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної й достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 судами першої та апеляційної інстанцій дотримано в повному обсязі.

Касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

При цьому суд першої інстанції врахував, зокрема, відомості, які містяться в:

- протоколі огляду місця події від 06 березня 2019 року (зі схемою, фототаблицями, відеозаписом), під час якого в ході огляду домоволодіння ОСОБА_7 були виявлені численні бризки речовини бурого кольору на дверях, стінах, стелі; численні фрагменти дерев`яних стільців, труп ОСОБА_8 у кріслі, під яким - ніж з полімерною ручкою чорного кольору;

- протоколі огляду предмета від 15 квітня 2019 року - диску з аудіозаписом повідомлення ОСОБА_7 про вбивство на службу «102»;

- висновках № 98 від 07 березня - 08 травня 2019 року та № 30/Д від 08 травня 2019 року медичного експерта, підтверджених допитаним у судовому засіданні експертом ОСОБА_9 , відповідно до яких смерть ОСОБА_8 настала від відкритої черепно-лицьової травми, яка супроводжувалась субарахноїдальними крововиливами та ускладнилась розвитком набряку головного мозку. Рани на голові утворились від не менше 4-х ударів тупим предметом, що має в травмуючій частині виражене ребро з деякими елементами дугоподібності;

- висновку судово-психіатричного експерта № 155 від 25 березня 2019 року, підтвердженому допитаним у судовому засіданні експертом ОСОБА_10 , відповідно до якого ОСОБА_7 виявляє ознаки психічного та поведінкового розладів внаслідок вживання алкоголю. У момент вчинення злочину ОСОБА_7 знаходився у стані гострої алкогольної інтоксикації, що виключає кваліфікацію будь-якого особливого емоційного стану (стресу, фізіологічного афекту, вираженого емоційного збудження, сильного страху, пригніченості, розгубленості, відчаю, емоційного стресу, фрустрації, тощо), що суттєво вплинув на його свідомість і поведінку. У досліджуваній ситуації дії ОСОБА_7 були обумовлені станом алкогольного сп`яніння;

- висновку щодо результатів медичного огляду від 06 березня 2019 року про те, що під час медичного огляду на предмет сп`яніння було виявлено, що ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп`яніння (алкотест - 1,73 %);

- показаннях потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які не були очевидцями події, проте охарактеризували обвинуваченого та загиблого й стосунки між ними;

- показаннях самого обвинуваченого ОСОБА_7 як у судовому засіданні, так і під час слідчого експерименту 15 березня 2019 року, який визнав факт нанесення ОСОБА_8 ударів по голові та тулубу стільцями, ніжкою від стільця, однак заявив про те, що діяв у межах необхідної оборони від неправомірних дій загиблого, який погрожував йому застосуванням ножа та вбивством, до того ж переважав у фізичній силі та був дуже п`яним;

- висновках №№ 28, 36/Д від 08 травня 2019 року медичного експерта, згідно з якими у ОСОБА_7 були виявлені легкі тілесні ушкодження від не менше 6-ти ударів тупим предметом, не було виявлено пошкоджень від дії ножа.

Дослідивши зібрані у справі докази та здійснивши їх аналіз, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив саме інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння та його винуватість доведена поза розумним сумнівом.

При цьому суд першої інстанції зазначив про те, що під час судового розгляду не встановлено достатніх доказів на підтвердження позиції сторони захисту про те, що мало місце таке суспільно небезпечне посягання, яке обумовило з боку ОСОБА_7 невідкладну необхідність в заподіянні шкоди для негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_8 .

Аналізуючи показання ОСОБА_7 , суд визнав їх непереконливими в частині неможливості залишити місце події після того, як ОСОБА_8 від удару по голові ніжкою стільця впав на крісло, чи звернутись за допомогою до поліції. При цьому суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 , з огляду на припинення ОСОБА_8 активних дій та важкий ступінь його алкогольного сп`яніння, міг вільно залишити приміщення кімнати або знайти інший вихід із ситуації, проте такою можливістю не скористався.

Водночас колегія суддів суду першої інстанції слушно зауважила, що знаряддя злочину (ніжка від стільця), кількість ударів (не менше 4), характер (завдання ударів з великою силою) та локалізація заподіяних тілесних ушкоджень (життєво важливий орган - голова) свідчать про умисел дій ОСОБА_7 під час конфлікту саме на позбавлення життя ОСОБА_8 .

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність конкретизації формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, у частині кількості ударів, вказав про нанесення ОСОБА_7 декількох ударів - не менше чотирьох по голові та тулубу ОСОБА_8 , оскільки висновками судово-медичних експертиз точна кількість та послідовність завданих ударів достовірно не встановлена. Водночас таке уточнення формулювання обвинувачення не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 .

Суд першої інстанції навів достатнє обґрунтування відсутності підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України, з чим погоджується й колегія суддів, тому доводи касаційної скарги захисника колегія суддів уважає неспроможними.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87 89 94 КПК України.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370 373 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, наявність обставин, що пом`якшують покарання - з`явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, позицію потерпілих, дані про особу винного, зокрема те, що він позитивно характеризується за місцем проживання, тобто дотримався вимог статей 50 65-67 КК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи захисника, аналогічні доводам апеляційних скарг сторони захисту, були перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника на вирок суду першої інстанції, з дотриманням вимог 404 405 407 414 КПК України, ретельно проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 у вчиненні саме інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК України та належним чином умотивував свої висновки.

Перевіряючи доводи сторони захисту про недопустимість в якості доказів протоколу огляду місця події від 06 березня 2019 року з додатками до нього, висновку № 98 щодо експертизи трупа ОСОБА_8 , наданого експертом КУ «Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи» ЗОР Енергодарського міжрайонного відділення ОСОБА_9 та висновку судово-психіатричної експертизи № 155, наданого комісією лікарів КУ «Обласна клінічна лікарня» ЗОР, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що оспорювані захистом докази зібрані з дотриманням вимог КПК України й не свідчать про порушення процесуальних прав ОСОБА_7 .

При цьому суд указав на те, що підставою для проведення огляду місця події (житла) стало повідомлення ОСОБА_7 про смерть ОСОБА_8 . За цих обставин огляд місця події є невідкладною слідчою дією та здійснюється з метою перевірки отриманої інформації і не потребує попереднього дозволу суду, як визначено ст. 214 КПК України. Оскільки у даному кримінальному провадженні фактично мало місце проведення огляду житла, який був проведений 06 березня 2019 року з письмового дозволу дружини підозрюваного ОСОБА_7 - ОСОБА_15 , ухвалою слідчого судді Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 07 березня 2019 року надано дозвіл на проведення обшуку території житлового будинку АДРЕСА_1 та підтверджено законність дій працівників поліції щодо проведення невідкладного огляду місця події.

Таким чином огляд місця події проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а вилучені в ході огляду речі в розумінні статей 98 99 КПК України є речовими доказами, тому відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України - допустимими джерелами доказів, як слушно зауважив на цьому апеляційний суд.

При цьому відсутність під час проведення огляду місця події ОСОБА_7 не суперечить приписам ст. 236 КПК України.

Щодо відсутності повноважень у слідчих, як стверджувала сторона захисту, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що в матеріалах провадження наявні постанова про створення групи слідчих, датована 19 лютого 2019 року, та постанова про доручення провадження досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчій групі від 14 березня 2019 року, зі змісту яких убачається, що група слідчих створена для розслідування кримінального провадження № 12019080260000116 від 06 березня 2019 року, внесеного до ЄРДР за фактом умисного вбивства ОСОБА_8 . При цьому зазначена в постанові про створення групи слідчих дата «19 лютого 2019 року», в той час, як злочин вчинений 06 березня 2019 року, носить характер технічної описки й жодним чином не свідчить про недопустимість визначеним цим документом складом групи слідчих зібраних у справі доказів.

Водночас колегія суддів апеляційного суду не встановила порушення права ОСОБА_7 на захист через різницю у часі його затримання та прибуття адвоката, й слушно зауважила, що в цей проміжок часу будь-яких слідчих дій з ОСОБА_7 не проводилось.

Також не залишились без уваги доводи сторони захисту щодо неналежності висновку експерта № 98 та порушення права ОСОБА_7 на захист через неповідомлення про проведення експертизи, нероз`яснення слідчим та незабезпечення ОСОБА_7 права, зокрема, на відвід експерта, й суд апеляційної інстанції з цього приводу доречно вказав на те, що при затриманні підозрюваному були роз`яснені його права, що підтверджується протоколом затримання ОСОБА_7 .

Доводи сторони захисту про недопустимість висновку експерта № 98 від 08 травня 2019 року у зв`язку з тим, що експерт не був ознайомлений з правами та обов`язками, колегія суддів апеляційного суду визнала надуманими та на їхнє спростування вказала на відповідне посилання в ухвалі слідчого судді Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 07 березня 2019 року та під час безпосереднього допиту в суді першої інстанції щодо попередження його про кримінальну відповідальність. Крім того, зі змісту самого висновку вбачається, що експерт був обізнаний з передбаченими ст. 69 КПК України правами та обов`язками, ознайомлений та відповідно до ч. 2 ст. 102, ст. 70 КПК України попереджений про відповідальність за ст.ст. 384 385 КК України за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на експерта обов`язків у суді, невиконання інших обов`язків експерта.

Щодо доводів захисника про порушення вимог ст. 107 КПК України, а саме, відсутність інформації про відео- та аудіофіксацію судового засідання від 07 березня 2019 рокупід час розгляду клопотання про проведення експертизи та у зв`язку з цим недопустимості отриманого за його результатом доказу, то суд резонно зазначив про те, що клопотання розглядалось за відсутності сторін кримінального провадження і в такому випадку фіксування за допомогою технічних засобів не є обов`язковим, тому відповідно відсутність технічного засобу не може свідчити про недійсність процесуальної дії.

Твердження захисника ОСОБА_6 про невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України та неконкретність пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення не співвідносяться з передбаченими цим Кодексом підставами скасування чи зміни судового рішення в касаційному порядку. Позаяк оцінка обвинувального акта на відповідність його вимогам КПК України є компетенцією виключно суду першої інстанції.

До того ж захисна поведінка обвинуваченого в судовому засіданні, стратегія сторони захисту під час судового розгляду свідчать, навпаки, про зрозумілість пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення.

Також суд апеляційної інстанції перевірив обґрунтованість призначеного ОСОБА_7 покарання та погодився з його видом і розміром, дотримуючись вимог статей 50 65-67 КК України, урахував ті ж обставини, що і суд першої інстанції. Причому колегія суддів апеляційного суду зауважила, що сторонами кримінального провадження не наведено переконливих доводів щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості або м`якості.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 також не наводить переконливих доводів щодо підстав для пом`якшення ОСОБА_7 покарання, а зазначені ним обставини вже були враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання.

Доводи захисника в касаційній скарзі про безпідставність визнання обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння - колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки суди з наданих стороною обвинувачення доказів встановили, що ОСОБА_7 на момент вчинення злочину перебував у стані алкогольного сп`яніння і його неправомірні дії були обумовлені станом алкогольного сп`яніння. Засуджений у своїх показаннях зазначав про вживання алкогольних напоїв спільно з ОСОБА_8 протягом тривалого часу.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів погоджується з викладеними у судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає їх законними, обґрунтованими та достатньо переконливими, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2022 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3