Постанова

Іменем України

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 686/11795/17

провадження № 51-1951 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

представника цивільного відповідача ОСОБА_7 ( в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 грудня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240250000486, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Катузра Республіки Узбекистан, жительки АДРЕСА_1 ), інваліда ІІ групи, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 грудня 2021 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.

На підставі ч.5 ст.74 КК України, ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п.2 ч.1ст.49 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 450145 грн. матеріальної шкоди, заподіяної пошкодженням транспортного засобу та 5000 грн. моральної шкоди.

Із СК «Перша» на користь ОСОБА_9 стягнуто 49 000 грн. страхового відшкодування.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_8 , 13 червня 2016 року близько 13:30 год., керуючи автомобілем марки "VAZ21713 ZNH" д.н.з. НОМЕР_1 , в якому знаходились пасажири ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , рухаючись зі швидкістю близько 85 км/год., по автомобільній дорозі М-12 «Стрий-Кіровоград-Знам`янка», на території Пироговецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, в напрямку з м. Хмельницького до м. Вінниці на 277 км.+850, порушила вимоги п.п. 10.1, 14.2 (б), 14.6 (а,е), лінії горизонтальної розмітки 1.1 ПДР України, перед виконанням обгону, не переконалась у безпечності виконання вказаного маневру, а також у тому, чи водій автомобіля «Volkswagen Tiguan» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався перед нею у тій самій смузі руху, не подав сигналу про намір повороту ліворуч, усвідомлюючи, що на вказаній ділянці дороги наявні дві смуги для руху в одному напрямку, перетнула суцільну лінію горизонтальної розмітки 1.1, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, та, намагаючись таким чином виконати обгін автомобіля «Volkswagen Tiguan» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , яка, в той час, здійснювала маневр розвороту із увімкненим сигналом про намір повороту ліворуч, внаслідок чого допустила зіткнення передньою правою частиною свого автомобіля "VAZ21713 ZNH" із передньою лівою частиною автомобіля «Volkswagen Tiguan» .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля "VAZ21713 ZNH» - ОСОБА_10 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Порушення водієм ОСОБА_8 вимог п.п. 10.1, 14.2 (б), 14.6 (а, е) та лінії горизонтальної розмітки 1.1 ПДР України знаходяться в прямому причинному зв`язку із наслідками ДТП.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Зазначає, що суд безпідставно притягнув ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, оскільки постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.10.2017 за ст.124 КУпАП щодо неї закрито провадження.

На думку захисту, досудове розслідування повинно було здійснюватись слідчими ДБР тому, що інший водій - ОСОБА_9 є працівником правоохоронного органу, тому докази у справі зібрані неналежним суб`єктом і є недопустимими.

Вважає, що потерпілий ОСОБА_10 та обвинувачена ОСОБА_8 фактично були подружжям, тому в порушення ст.477 КПК України, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочато без заяви потерпілого.

ОСОБА_8 не набула статусу обвинуваченої так як обвинувальний акт складено та скеровано до суду поза межами строків досудового розслідування, а місцевий суд не закрив кримінальне провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України.

Направлений до суду обвинувальний акт відрізняється від повідомлення про підозру через відмінність у датах вчинення кримінального правопорушення, внаслідок чого порушено право ОСОБА_8 на захист.

Місцевий суд не допитав свідка-очевидця ОСОБА_12 , показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не відображено у вироку.

Суди необґрунтовано відмовили у призначенні повторної комісійної судової автотехнічної та транспортно -трасологічної експертизи, а також у тимчасовому доступі до медичних документів потерпілого.

Вважає недопустимим доказом висновок судової медичної експертизи щодо тілесних ушкоджень потерпілого, так як всупереч вимог ст.290 КПК України висновок та медичні документи стороні захисту не відкривалися, медичні документи отримані без ухвали слідчого судді.

Цивільний позов ОСОБА_9 вирішено неправильно тому, що внаслідок ДТП вона не отримала тілесних ушкоджень.

В свою чергу, апеляційний суд допущені порушення проігнорував, всупереч ст.404 та 419 КПК України повторно докази не дослідив, доводи апеляційної скарги сторони захисту не перевірив, відповідей на них не дав.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 та представник цивільного відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на безпідставність доводів скарги захисника, заперечувала проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Постановляючи вирок, а також переглядаючи цей вирок в апеляційному порядку, суди дотримались вказаних вимог закону.

Доводи сторони захисту про безпідставне притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, не заслуговують на увагу.

Захисник стверджує, що згідно практики Європейського Суду з прав людини інкриміноване ОСОБА_8 адміністративне правопорушення прирівнюється до кримінального тому, що його санкція суворіша. За ст.124 КУпАП справу закрито, звідси притягнення до відповідальності за ч.1 ст.286 КК України, за одних і тих же обставин- незаконне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили (ст. 19 КПК України).

Статтею 4 Протоколу № 7 до Конвенції визначено, що нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Положення попереднього пункту не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, спричинило смерть однієї або кількох осіб(стаття 286).

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць тощо(стаття 124).

Суди попередніх інстанцій встановили, що черезпорушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_8 сталася ДТП, в результаті якої пасажиру ОСОБА_10 спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження, а також пошкоджені автомобілі.

В зв`язку із розглядом обвинувального акту за ч.1 ст.286 КК України, постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.10.2017 провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_8 за ст.124 КУпАП було закрито.

Відповідно до висновку ККС ВС (провадження № 51-2978 км 18 )при вирішенні питання чи є порушення принципу «non bis in idem», тобто, бути притягненим двічі до юридичної відповідальності, зокрема, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України слід мати на увазі, що кримінальне провадження стосується саме наслідків у виді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що не передбачає норма ст. 124 КУпАП, а тому відсутнє порушення статті 4 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Посилання у скарзі адвоката на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року (провадження №13-17зво21) є нерелевантним, оскільки вона стосується правової ситуації, обставини якої є відмінними від цього кримінального провадження.

Доводи сторони захисту про недопустимість зібраних доказів у провадженні через порушення вимог підслідності, безпідставні.

Захисник стверджує, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні повинно було здійснюватись слідчими державного бюро розслідувань тому, що інший водій - ОСОБА_9 є працівником правоохоронного органу.

За загальним правилом, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування (ч.1 ст.216 КПК України).

Водночас, нормами ч.4 ст.216 КПК України, серед іншого визначено, що слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування злочинів вчинених працівником правоохоронного органу.

Вказана норма передбачає розслідування органом ДБР саме в тому випадку, коли є достатні підстави вважати, що злочин можливо вчинено саме працівником правоохоронного органу, а не будь-яка інша причетність такого працівника до події.

Відповідно до витягу із ЄРДР №12016240250000486 від 14.06.2016 видно, що до реєстру внесено відомості саме відносно ОСОБА_8 , відомості відносно ОСОБА_9 не вносились, розслідування щодо неї не проводилось.

Твердження адвоката, що потерпілий та обвинувачена фактично були подружжям , тому кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення не могло бути розпочато без заяви потерпілого, надумані.

Відповідно до ч.2 ст.477 КПК України чітко визначено, що кримінальне провадження передбачене ч.1 ст. 286 КК України,якщо воно вчинено чоловіком (дружиною) потерпілого, може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя (ч.1, 2 ст.21 СК України).

Посилання сторони захисту на те, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 складено та скеровано до суду поза межами строків досудового розслідування, тому провадження має бути закрито, безпідставні.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Ст. 3 КПК України визначено, що досудове розслідування закінчується направленням до суду обвинувального акта.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що 14 червня 2017 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Обвинувальний акт у провадженні складено 16 червня 2017 року та отримано Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 20 червня 2017 року, тобто в межах строку досудового розслідування. Тому порушення вимог КПК відсутні.

Внесення 14.06.2016 відомостей до ЄРДР відносно ОСОБА_8 щодо вчинення злочину за ч.1 ст. 286 КК України, відповідно до норм КПК України, не є тотожним повідомленню про підозру .

Крім того, положення п.10 ч.1 ст.284 КПК України (щодо закриття провадження) введені в дію 15 березня 2018 року, вони не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін (п. 4 § 2 Прикінцевих положень Закону №2147- VIII від 03.10.2017).

Посилання сторони захисту на порушення права ОСОБА_8 на захист через те, що направлений до суду обвинувальний акт відрізняється від повідомлення про підозру, неприйнятні.

Відповідно до ст.277 КПК України письмове повідомлення про підозру має містити, серед іншого зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення.

Аналогічні вимоги встановлено законодавцем і до обвинувального акту (ст. 291 КПК України ).

Відповідно до наявних у справі повідомленні про підозру від 14.06.2017 та обвинувального акту, затвердженого 16.06.2017, убачається, що ці процесуальні рішення оформлені із дотриманням вимог ст.277 291 КПК України. Те, що у цих документах лише в одному місці по тексту допущено помилку у зазначенні дати вчинення кримінального правопорушення, жодним чином не змінює їх суті та змісту. Крім того, дану помилку було виправлено прокурором в судовому засіданні шляхом зміни обвинувачення. Місцевий суд продовжив судовий розгляд із дотриманням вимог ст.338 КПК України. Тому, твердження захисника про те, що ОСОБА_8 була дезінформована в питаннях сутності і характеру висунутого їй обвинувачення безпідставні.

Що стосується не допиту свідка-очевидця ОСОБА_12 , то суд першої інстанції вжив ряд заходів для забезпечення його явки в судове засідання. Однак, не зміг допитати останнього у зв`язку з його перебуванням за кордоном. Проте, ОСОБА_12 був допитаний судом апеляційної інстанції .

Те, що суд не відобразив у вироку показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які були понятими під час проведення слідчих дій , не є істотним порушенням, оскільки суд із дотриманням вимог ст.94 КПК України дав оцінку показанням цих свідків у нарадчій кімнаті, на ряду з іншими доказами, у їх сукупності, що не суперечить вимогам процесуального закону.

Не заслуговують на увагу і доводи адвоката, про необґрунтовану відмову судів у призначенні повторної комісійної судової автотехнічної та транспортно -трасологічної експертизи, а також у тимчасовому доступі до медичних документів потерпілого.

Із матеріалів провадження слідує, що суди попередніх інстанцій належним чином відреагували на заявлені стороною захисту клопотання, із дотриманням вимог ст. 350 КПК України розглянули їх та мотивованими ухвалами, які занесені до журналів судового засідання, відмовили у їх задоволенні, навівши причини, з яких ці клопотання не підлягають задоволенню. Під час апеляційної процедури, захисник ОСОБА_6 не підтримав своє клопотання про призначення повторної комісійної судової автотехнічної та транспортно -трасологічної експертизи, що зафіксовано на звукозаписі та відображено в журналі судового засідання від 02.06.2022.

Не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах провадження і твердження захисника про недопустимість покладеного в основу вироку висновку експерта щодо тілесних ушкоджень потерпілого тому, що медична документація отримана без ухвали слідчого судді.

Відповідно до ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі, шляхом витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, відомостей, висновків експертів тощо.

Отже, виходячи із законодавчих норм, сторона обвинувачення наділена правом витребування та одержання від певних осіб документів на підтвердження фактів, які стосуються даного кримінального провадження. Якщо ж особа, яка має в своєму розпорядженні зазначені документи, не згодна надати їх, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовує заходи забезпечення кримінального провадження( звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК України).

Відповідно до ст. 56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

Як неодноразово зазначав Суд, виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною документацією. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичні документи, які є об`єктом експертного дослідження.

Безпідставними є посилання на не ознайомлення сторони захисту із медичними документами потерпілого.

Порядок відкриття матеріалів регулюється ст. 290 КПК України, за змістом якої прокурор або слідчий повідомляють про надання підозрюваному та його захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування.

Об`єднана палата ККС ВС у постанові від 27 січня 2020 року (провадження №51-18 кмо 19) звертала увагу на те, що захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт, на стадії виконання вимог ст. 290 КПК України. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.

Відповідно до матеріалів провадження, на виконання вимогст.290 КПК України підозрюваній ОСОБА_8 16.06.2017 було надано доступ до усіх матеріалів, в тому числі висновку експерта №599 , при ознайомленні з якими, не порушувалось питання про надання доступу до медичної документації потерпілого.

Щодо доводів сторони захисту про неправильне вирішення цивільного позову ОСОБА_9 тому, що внаслідок ДТП вона не отримала тілесних ушкоджень та не може бути потерпілою, слід зазначити таке.

Основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст.286 КК України є безпека руху й експлуатація автомобільного та деяких інших видів транспорту, а його додатковим обов`язковим об`єктом є життя та здоров`я особи.

Відповідальність за ч.1 ст. 286 КК України залежить від наслідків, які настали, а саме заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

В результаті ДТП водієві ОСОБА_9 не спричинено наслідків, передбачених ч.1 ст.286 КК України, тому її безпідставно визнано потерпілою у даному кримінальному провадженні.

Разом із цим, судами попередніх інстанцій чітко встановлено, що внаслідок ДТП ОСОБА_9 заподіяно шкоду її майну, а саме пошкоджено автомобіль «Volkswagen Tiguan» , тобто спричинено майнову шкоду, яка витікає із злочину. Тому визнання ОСОБА_9 потерпілою не вплинуло на можливість ухвалити законне й справедливе судове рішення у даному провадженні, відтак це порушення не можна вважати істотним з огляду на вимоги ст. 412 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

При цьому майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат (на відновлення знищеного чи пошкодженого майна, тощо ).

Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди (ст.61 КПК України).

ОСОБА_9 до початку судового розгляду пред`явила цивільний позов до обвинуваченої. Суди дійшли до висновку, що обов`язок по відшкодуванню шкоди завданої пошкодженням автомобіля слід покласти на особу винну у ДТП.

Що стосується розміру визначеної шкоди, то суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольняючи частково цивільний позов ОСОБА_9 , належним чином урахував обставини конкретного кримінального провадження, при цьому виходив з засад розумності, виваженості і справедливості, та дійшов умотивованого висновку про стягнення із ОСОБА_8 і СК «Перша» на користь ОСОБА_9 матеріальної та моральної шкоди, розмір якої є розумним, співмірним та обґрунтованим.

Посилання адвоката на порушення апеляційним судом вимог ст.404 КПК України, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Сам факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.

Захисник ОСОБА_6 під час апеляційного перегляду не порушував питання про повторне дослідження усіх доказів у провадженні, а лише просив допитати свідка ОСОБА_12 та призначити повторну експертизу. Однак, згодом, захисник відмовився від заявленого клопотання в частині призначення повторної експертизи.

Суд апеляційної інстанції, за клопотанням захисту частково дослідив докази, допитав свідка ОСОБА_12 , при цьому підстав, передбачених частиною третьою статті 404 КПК України, для повторного дослідження усієї сукупності доказів захист не наводив і апеляційним судом встановлено не було. Тому, обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.

При цьому, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційних скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, тому касаційні доводи адвоката в цій частині теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги захисника немає.

Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Суд вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 грудня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3