Історія справи

Постанова ККС ВП від 08.01.2026 року у справі №607/16193/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року

м. Київ

справа № 607/16193/23

провадження № 61-11693св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Герчаківської О. Я., постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2025 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року, ухвалені колегією у складі суддів Гірського Б. О., Костіва О. З., Храпак Н. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі - АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», Товариство) з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Позов мотивувала тим, що тривалий час перебувала у трудових відносинах з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». З 21 серпня 2017 року займала посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. З 24 лютого 2022 року наказом Товариства № Ц-42/6-В оголошено простій частині працівників, до числа яких ввійшла і позивач. 01 квітня Товариство видало наказ № 389/ос про припинення простою з 01 квітня 2022 року, введеного наказом від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В, та призупинення дії трудового договору, зокрема, і з позивачем до припинення або скасування воєнного стану у зв`язку з неможливістю надання для виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності.

3. Позивач вважала, що зазначений наказ порушив її права, є дискримінаційним та свавільним, оскільки не визнала наявними підстави для припинення дії трудового договору, в зв`язку з чим просила суд:

- скасувати наказ АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення з 01 квітня 2022 року дії трудового договору з ОСОБА_1 ;

- стягнути з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 квітня 2022 року до дати ухвалення судом рішення по суті спору, в розмірі, розрахованому судом, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача за лютий, березень 2022 року у сумі 972,66 грн (з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів);

- стягнути з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

4. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської областірішенням від 16 серпня 2024 року позов задовольнив частково.

5. Визнав незаконним та скасував наказ АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 . Стягнув з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29 874,30 грн за період з 18 липня 2022 року до 04 серпня 2022 року, з 18 грудня 2023 року до 06 січня 2024 року без вирахування податків та зборів. Відмовив у задоволенні решти позовних вимог. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

6. Суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не довів існування абсолютної неможливості надати позивачу роботу, а останній - її виконувати. Також суд вважав, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак лише за періоди, протягом яких позивач перебувала на території України.

7. Додатковим рішенням від 30 жовтня 2024 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області стягнув з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 16 000 грн.

8. Суд першої інстанції керувався тим, що з врахуванням заяви відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю визнав заявлену позивачем суму частково підтвердженою.

9. Тернопільський апеляційний суд постановою від 30 липня 2025 року змінив рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року, збільшивши розмір стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 363 370,65 грн. Виклав мотивувальну частину рішення в частині відсутності підстав для застосування позовної давності в редакції цієї постанови. У іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року залишив без змін. Стягнув з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 003,94 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

10. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо розміру середньоденного заробітку, однак помилково взяв для розрахунку лише періоди перебування позивача на території України. Також суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для поновлення строку для звернення з позовом, оскільки позов поданий в межах тримісячного строку з моменту зняття карантину на території України. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про незаконність оспорюваного наказу в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .

11. Додатковою постановою від 30 вересня 2025 року Тернопільський апеляційний суд стягнув з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Повернув ОСОБА_1 надлишково сплачений судовий збір.

12. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскільки спір стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який входить до структури заробітної плати, то відсутні підстави для сплати позивачем судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду. Також суд визнав частково підтвердженим заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

13. 12 вересня 2025 року АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року в частині задоволених позовних вимог, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

14. Мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22, а саме щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Також заявник вважає, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, а суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що суд першої інстанції не з`ясував поважні причини неподання позивачем доказів на підтвердження розміру судових витрат до закінчення судових дебатів (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Також заявник вважає, що є підстави для відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22, щодо застосування частини другої статті 235 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України), а також від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 947/25850/23 щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України та пункту 1 Глави ХІХ КЗпП України (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. На думку заявника суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму частини другої статті 235 КЗпП України, а правовий висновок Верховного Суду відсутній щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, а саме за умови виконання посадових обов`язків та отримання за це заробітної плати працівником, з яким призупинено дію трудового договору (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. 13 жовтня 2025 року АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

19. Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення додаткової постанови не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 258/5547/21, оскільки мав відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу у зв`язку з поданням нею доказів таких витрат поза межами процесуального строку на вчинення такої дії (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

20. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що повністю погоджується з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, оскільки відповідач не довів неможливості виконання працівником посадових обов`язків та протиправно не поновлював дію трудового договору, а також не довів неможливість надавати роботу працівнику. З огляду на зазначене, позивач просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Провадження у суді касаційної інстанції

21. Ухвалою від 28 жовтня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2025 року, витребував справу з суду першої інстанції.

22. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Також касаційна скарга містить посилання на потребу у відступі від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22, щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП, а також від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 947/25850/23 щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України та пункту 1 Глави ХІХ КЗпП України (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Крім того, в касаційній скарзі заявник посилається на потребу у формуванні правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України, а правовий висновок Верховного Суду відсутній щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, а саме за умови отримання заробітної плати з іншого джерела працівником, з яким призупинено дію трудового договору (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Іншою ухвалою від 28 жовтня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року.

26. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми права без врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 258/5547/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

27. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» з 16 березня 1998 року, що підтверджується копією трудової книжки Серії НОМЕР_1 .

28. Відповідно до наказу (розпорядження) № 2283/ос від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» в зв`язку з переведенням з регіональної філії «Львівська залізниця».

29. Згідно з наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу № 1978/ос від 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 з 21 серпня 2017 року переведена на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю.

30. Наказом АТ «Укрзалізниця» № 401 від 26 червня 2018 року введено в дію Положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» та Регламент організації та проведення внутрішнього аудиту та контролю в ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ».

31. Згідно із витягом із наказу № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року «Про запровадження режиму простою» встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» відповідно до додатка 1, зокрема, і для ОСОБА_1 .

32. 24 лютого 2022 року підписаний Акт простою, згідно зі змістом якого з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», які не виконують критично важливі задачі.

33. Згідно зі змістом витягу з протоколу № Ц-54/31 ком.т. засідання правління АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 березня 2022 року вирішено деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця».

34. Згідно зі змістом витягу із наказу № Ц-42/12-В від 24 березня 2022 року «Про внесення змін до наказу АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В» внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № 42-/6-В «Про запровадження режиму простою», викладено його у новій редакції.

35. Наказом АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» з особового складу № 389/ос від 01 квітня 2022 року припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року працівникам, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу. З 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу. Призупинення дії трудових договорів не тягне за собою припинення трудових відносин. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України, у порядку та строки, передбачені чинним законодавством України.

36. 25 липня 2022 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови правління АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Камишіна О. М., яка зареєстрована 29 липня 2022 року за вх. № 310/0/79-22, про поновлення дії її трудового договору з 01 квітня 2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, а саме: статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 № 2136-ІХ, та відповідно до коментаря Міністерства економіки України і роз`яснення Державної служби України з питань праці, та оплатити їй час простою не з вини працівника з 01 квітня 2022 року згідно зі статтею 113 КЗпП України.

37. У відповіді від 12 серпня 2022 року № ЦЦУП-11/167, адресованій позивачці, АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» зазначило, що відновлення дії трудового договору є можливим і в період дії воєнного стану, якщо будуть наявні процеси, функції і завдання для виконання, що надасть змогу забезпечити її роботою.

38. У повідомленні № АЦКС-07/59 від 07 листопада 2022 року вказано, що станом на дату цього листа - 07 листопада 2022 року, Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувались.

39. Згідно з витягом з протоколу засідання наглядової ради АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 23 лютого 2023 року прийнято рішення ліквідувати структурний підрозділ Департамент внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».

40. Відповідно до листа АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» № ЦЦУП-13/140 від 12 червня 2023 року, адресованого колективу управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності через військову агресію російської федерації проти України, відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, призупинено дію трудових договорів зі всіма працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» відповідно до наказів АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 01 квітня 2022 року № 389/ос та від 04 травня 2022 року № 483/ос. Також зазначено, що АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» у період воєнного часу потребує укомплектування наявних вакантних посад кваліфікованими фахівцями та готова розглянути надані кандидатури на посади, які відповідають освітньо-кваліфікаційному рівню і досвіду роботи.

41. Згідно з витягом з протоколу № А-10/11-23 ком.т. засідання наглядової ради АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 29 червня 2023 року прийнято рішення затвердити положення про Департамент аудиту АТ «Укрзалізниця» і визнати таким, що втратило чинність рішення про затвердження положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю (протокол засідання наглядової ради № А-10/28-20 від 7-9 жовтня 2020 року).

42. У довідці про доходи від 19 липня 2023 року № 303, виданій ОСОБА_1 , загальна сума доходу за період з січня 2022 року до березня 2022 року склала 55 518,05 грн, зокрема, в лютому 2022 року дохід ОСОБА_1 склав - 18 297,54 грн, а в березні - 23 526,86 грн.

43. Станом на 01 квітня 2022 року та на 01 лютого 2023 року кількість посад Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», відповідно до штатного розпису становила 314 штатних одиниць.

44. 21 серпня 2023 року за № ЦПК-153 ОСОБА_1 надіслано Попередження про наступне вивільнення старшому ревізору відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» із переліком вакантних посад, які пропонуються для переведення. Кореспонденція позивачем не отримана.

45. Згідно зі змістом довідки від 18 вересня 2023 року № 372, виданої ОСОБА_1 , загальна сума її доходу становила 7 186,97 грн, зокрема дохід позивача за лютий склав 7 186,97 грн, за березень - 0 грн.

46. 26 вересня 2023 року ОСОБА_1 надіслано Попередження за № ЦЦУП-13/343 про наступне вивільнення старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» № ЦПК-190 від 26 вересня 2023 року із переліком вакантних посад, які пропонуються для переведення. Кореспонденція позивачем отримана 03 жовтня 2023 року.

47. 17 жовтня 2023 року за № ЦЦУП-13/409 надіслано Попередження про наступне вивільнення старшому ревізору відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» ОСОБА_1 № ЦПК-257 від 17 жовтня 2023 року із переліком вакантних посад, які пропонуються для переведення, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600053515158.

48. Відповідно до штатного розпису апарату управління АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» чисельність Департаменту аудиту АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» станом на 07 листопада 2023 року складає 50 штатних одиниць.

49. Згідно зі змістом листа від 08 листопада 2023 року № ЦПК-22/1634 станом на 07 листопада 2023 року з 43 зайнятих штатних одиниць Департаменту аудиту АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» 38 працівників раніше працювали (займали посади) у Департаменті внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».

50. Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19-17090/18/24-Вих від 12 березня 2024 року щодо перетину кордону ОСОБА_1 протягом періоду з 24 лютого 2022 року до 25 січня 2024 року: 1) пункт пропуску - Краківець, дата перетину - 18 липня 2022 року, напрям - в`їзд; 2) пункт пропуску - Краківець, дата перетину - 04 серпня 2022 року, напрям - виїзд; 3) пункт пропуску - Рава Руська, дата перетину - 18 грудня 2023 року, напрям - в`їзд; 4) пункт пропуску - Шегині, дата перетину - 06 січня 2024 року, напрям - виїзд.

51. Станом на 01 квітня 2022 року ОСОБА_1 у відпустці не перебувала.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при ухваленні постанови

52. Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Щодо касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2025 року.

53. Правове питання, порушене в касаційній скарзі, стосується законності призупинення роботодавцем дії трудового договору, укладеного з працівником, а також застосування за аналогією закону відповідних наслідків у разі доведення незаконності дій роботодавця, які полягали у призупиненні дії трудового договору.

54. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

55. У статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових правовідносин з ініціативи роботодавця 1982 року визначено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

56. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

57. В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

58. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

59. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

60. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.

61. 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

62. Частиною другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зараз і надалі в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України.

63. У частині третій статті 1 цього ж Закону визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

64. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

65. Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

66. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

67. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

68. Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

69. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

70. Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

71. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

72. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 зазначено, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» стосовно того, що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію. Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони -не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

73. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» не припиняло своєї роботи та продовжувало здійснювати свій основний вид діяльності. Дію трудових договорів було призупинено вибірково з окремими працівниками, включаючи позивача. Доказів пропонування ОСОБА_1 іншої роботи, іншого порядку виконання трудової функції матеріали справи не містять.

74. Також суди не встановили, а відповідач не довів, що суди попередніх інстанцій не дослідили належні та допустимі докази на підтвердження того, що на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору Департамент внутрішнього аудиту та контролю АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», в якому працювала позивач, не здійснював свій основний вид діяльності.

75. В той же час доводи касаційної скарги зводяться до ненадання судами першої та апеляційної інстанцій оцінки перебування позивача за межами території України на час видачі оспорюваного наказу, що на думку заявника підтверджує безпідставність позовних вимог та спростовує доводи позивача щодо можливості виконання нею посадових обов`язків.

76. Колегія суддів наголошує, що відповідно до вимог КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» неможливість виконання працівником посадових завдань за умови надання роботодавцем такої роботи призводить до наслідків, які не є тотожними підставі для призупинення дії трудового договору за умови подальшого провадження господарської діяльності роботодавцем. Визначальним для визнання законності наказу про призупинення дії трудового договору є саме доведення у встановленому законом порядку саме фактів неможливості як виконання працівником роботи, так і відсутність такої у роботодавця.

77. Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, яка обіймала посаду старшого ревізора Відділу внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю, роботою.

78. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» не припиняло своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану, зокрема з 01 квітня 2022 року, і судами не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість роботодавця виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, а саме що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про незаконність оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем.

79. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23, від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23, від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22, від 21 травня 2025 року у справі № 462/5822/23, від 27 травня 2025 року у справі № 757/17853/23, від 23 липня 2025 року у справі № 545/2504/23, від 22 жовтня 2025 року у справі № 361/7276/23.

80. З огляду на положення статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо недоведеності відповідачем неможливості роботодавця забезпечити працівника роботою, як однієї з визначальних підстав для припинення дії трудового договору, колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22, оскільки висновки судів йому не суперечать, а саме суди дійшли обґрунтованого висновку про незаконність наказу про припинення дії трудового договору з огляду на недоведеність однієї з істотних обставин - неможливості роботодавця забезпечити працівника роботою.

81. Колегія суддів відхиляє посилання заявника на потребу у відступі від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 947/25850/23 стосовно застосування частини першої статті 233 КЗпП України та пункту 1 Глави ХІХ КЗпП України щодо порядку обчислення строку для звернення до суду за захистом порушених трудових прав.

82. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

83. Згідно з пунктом 1 Глави ХІХ КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

84. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 дійшов висновку, що з запровадженням на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

85. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

86. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

87. Визначаючи перебіг строку на звернення ОСОБА_1 з позовом за захистом свого порушеного права, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви суду першої інстанції в цій частині, обґрунтовано керувався тим, що строк на оспорювання наказу про зупинення дії договору, який був прийнятий під час дії карантину (01 квітня 2022 року), на час звернення з позовом (28 серпня 2023 року) не сплинув.

88. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23, від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23, від 21 травня 2025 року у справі № 462/5822/23.

89. Закон не визначає конкретних підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду. Такі підстави можна визначити, виходячи з передбачених законом повноважень Верховного Суду як суду касаційної інстанції та меж касаційного перегляду. Зміст касаційного перегляду полягає в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи норм матеріального і процесуального права.

90. Повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції та правила статті 409 ЦПК України вказують на те, що необхідність відступу від раніше сформованого висновку Верховного Суду може бути пов`язана виключно з незгодою з раніше сформованими висновками Верховного Суду щодо правильності застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм права у подібних правовідносинах. Така незгода, а відтак необхідність відступу від висновків Верховного Суду, може бути зумовлена різними факторами, як то зміна суспільних відносин, застарілість та невідповідність правозастосовчої практики сучасним умовам тощо.

91. Відповідач не довів настання зазначених факторів, а саме фактів зміни суспільних відносин, застарілості чи невідповідності правозастосовчої практики сучасним умовам тощо.

92. За таких обставин колегія суддів визнає недоведеною потребу у відступі від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 947/25850/23 щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП та пункту 1 Глави ХІХ КЗпП України, якому висновки суду апеляційної інстанції не суперечать та який відповідає чинній правозастосовчій практиці.

93. Щодо відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 про застосування частини другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах, колегія суддів керується такими міркуваннями.

94. Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

95. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

96. У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

97. Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Це ж право визначене також частиною третьою статті 65 Закону України «Про правотворчу діяльність».

98. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

99. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

100. Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час її перебування у вимушеному прогулі.

101. Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 червня 2023 року справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року у справі № 753/12518/22, від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23.

102. Заявник посилається на те, що у чинному трудовому законодавстві відсутня прогалина стосовно поновлення права працівника, дію трудового договору з яким було незаконно призупинено, на поновлення його права окрім скасування наказу про припинення дії трудового договору також на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в зв`язку з чим вважає, що трудові правовідносини врегульовані у повному обсязі та не потребують іншого правового регулювання у разі визнання незаконним припинення дії трудового договору.

103. Відповідно до частини першої статті 65 Закону України «Про правотворчу діяльність» правова прогалина - це повна або часткова відсутність норми права, що не забезпечує завершеність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

104. Встановивши відсутність норми права, яка забезпечує завершеність трудових відносин шляхом компенсації працівнику втраченого заробітку у разі незаконного припинення дії трудового договору, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано застосували аналогію закону та відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України стягнули середній заробіток за період, на який було незаконно припинено дію трудового договору, а підстави для відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 про застосування частини другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах відсутні з огляду на усталеність правозастосовчої практики Верховного Суду.

105. Колегія суддів погоджується з посиланням заявника на потребу у формулюванні правового висновку щодо законності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після скасування незаконного наказу про призупинення дії трудового договору на користь особи, яка протягом періоду, на який дію трудового договору було призупинено, була працевлаштована та отримувала дохід.

106. Відповідач у касаційній скарзі наголошує на тому, що позивач у судовому засіданні визнала факт її працевлаштування поза межами території України та отримання доходу.

107. Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

108. Призупинення дії трудового договору з позивачем ОСОБА_1 стало наслідком незаконного втручання роботодавця у право особи на працю та отримання за свою працю відповідної винагороди, в зв`язку з чим внаслідок помилки підприємства державної форми власності на позивача було покладено надмірний тягар відповідальності за забезпечення своєї життєдіяльності та вжиття необхідних дій для отримання доходу з інших джерел. Водночас, у разі дотримання роботодавцем вимог законодавства та призупинення дії трудового договору виключно за умови одночасного доведенння належним чином неможливості роботодавця ставити посадові завдання, а працівником - виконувати їх, покладення такого надмірного тягаря особі вдалося б уникнути як і необхідності у пошуку додаткових джерел для існування.

109. З огляду на зазначене колегія суддів вважає несправедливим запропонований відповідачем спосіб застосування норми права шляхом визнання відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі незаконності наказу роботодавця про призупинення дії трудового договору з працівником, за умови якщо особа протягом періоду призупинення дії трудового договору була працевлаштована та отримувала дохід і така обставина доведена у визначений законом спосіб, оскільки такий висновок фактично знімає відповідальність з роботодавця порушення трудового законодавства шляхом призупинення дії трудового договору та позбавлення особи можливості отримувати винагороду за свою роботу, натомість покладає на менш захищену сторону трудових правовідносин - на працівника, надмірний тягар з вжиття необхідних заходів для отримання засобів для забезпечення життєдіяльності.

110. Отже, після визнання незаконним та скасування наказу роботодавця про призупинення дії трудового договору підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, якщо особа протягом періоду призупинення дії трудового договору була працевлаштована та отримувала дохід від іншого роботодавця.

111. Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що середньоденна заробітна плата позивача становила 995,81 грн з огляду на розмір заробітної плати, виплаченої позивачу у лютому, березні 2022 року.

112. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

113. Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

114. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

115. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

116. Установлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 01 квітня 2022 року.

117. Тобто, розрахунковим періодом є лютий та березень 2022 року. У цей час позивач перебувала у простої.

118. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач була залучена до роботи в період простою.

119. За таких обставин для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно використати розмір заробітної плати позивача, отриманої в грудні 2021 року та січні 2022 року.

120. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2024 року у справах № 753/12518/22 та № 507/1435/22, від 23 липня 2025 року у справі № 545/2504/23.

121. Відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

122. Отже, щомісячна оплата часу простою не з вини працівника є частиною від щомісячної заробітної плати працівника, яка не повинна бути меншою, ніж 2/3 тарифної ставки.

123. Колегія суддів бере до уваги принцип диспозитивності цивільного судочинства, який відображений у частині першій статті 13 ЦПК України, згідно зі змістом якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

124. Згідно з цим принципом, а також з огляду на вимоги частини другої статті 264 ЦПК України, в якій законодавець наголосив на тому, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, колегія суддів зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій, обчислюючи суму середнього заробітку, правильно використовували запропоновану позивачем суму середньоденної заробітної плати для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки за умови обрахунку середньоденної заробітної плати з використанням значень щомісячних заробітних плат це значення призвело б до виходу судів за межі позовних вимог, визначених позивачем.

125. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів керується такими міркуваннями.

126. Додатковим рішенням від 30 жовтня 2024 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області вирішив питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

127. Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

128. Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3).

129. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

130. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

131. Згідно з положеннями частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

132. Суд першої інстанції встановив, що на підтвердження факту надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Ороновською О. М. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 000109 від 24 березня 2016 року) до суду було надано копію договору про надання правничої допомоги № б/н від 06 липня 2023 року.

133. Згідно з Актом № 1 про надання правової допомоги за Договором про надання правничої допомоги б/н від 06 липня 2023 року, підписаним 19 серпня 2024 року, сторони узгодили перелік послуг, загальна вартість яких складає 20 000 грн, які виконані та оплачені замовником у готівковій формі в повному обсязі. Оплата послуг адвоката Ороновської О. М. підтверджена квитанцією до прибуткового касового ордера № 06/07/2023 від 06 липня 2023 року на суму 10 000 грн та квитанцією до прибуткового касового ордера № 19/08/2024 від 19 серпня 2024 року на суму 10 000 грн.

134. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

135. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

136. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

137. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

138. У постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зроблено висновок про те, що у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

139. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам на підтвердження обсягу понесених витрат на правничу допомогу, врахувавши волевиявлення відповідача у формі заперечень на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу з посиланням на неспівмірність заявлених витрат, зменшив розмір витрат на правничу допомогу з заявлених 20 000 грн до 16 000 грн.

140. Доводи касаційної скарги стосовно невчинення судом першої інстанції розподілу витрат на правничу допомогу зазначеного висновку не спростовують з огляду на такі міркування.

141. Згідно з вимогами статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовних вимогам.

142. Відповідач наполягає, що з огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 29 874,30 грн, повний розмір яких на його думку був заявлений позивачем на суму 601 110,88 грн, витрати на правничу допомогу слід було стягувати у відповідних пропорціях, беручи до уваги 16 000 грн правничої допомоги як суму, яка могла стягуватися у повному обсязі виключно у разі задоволення позову у повному обсязі.

143. Так, у позовній заяві ОСОБА_1 просила суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 972,66 грн за період з 01 квітня 2022 року до дати ухвалення рішення судом.

144. Застосовуючи аналогію закону під час вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок скасування наказу роботодавця про призупинення дії трудового договору, суд апеляційної інстанції взяв до уваги встановлені у частині другій статті 235 КЗпП України обмеження щодо періоду, за який може бути виплачений працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу, тривалістю один рік. Розрахунок середнього заробітку за такий же період був підтриманий позивачем у апеляційній скарзі. Водночас, у позові не зазначено точну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку просила стягнути на свою користь позивач.

145. Колегія суддів зауважує, що за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції по суті спору позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу роботодавця про призупинення дії трудового договору, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу остаточно задоволені у повному обсязі.

146. Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на остаточність вирішення спору шляхом задоволення позовних вимог майнового та немайнового характеру відсутні підстави для зміни розподілу витрат на правничу допомогу, питання про стягнення яких вирішене оскаржуваним додатковим рішенням суду першої інстанції, шляхом застосування пропорційного поділу витрат між сторонами.

147. Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно несвоєчасності подання позивачем доказів понесених витрат на правничу допомогу.

148. Відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

149. Суд апеляційної інстанції, погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про дотримання норм статті 141 ЦПК України з огляду на те, що про стягнення витрат на правничу допомогу позивач заявив у позовній заяві, а докази на підтвердження понесених витрат подав до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» 21 серпня 2024 року, тобто на п`ятий день строку з дня ухвалення рішення судом першої інстанції, а отже не настали підстави для оцінки поважності причин неподання доказів понесених витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів. З цих же підстав суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на неврахування судом першої інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, з огляду на його нерелевантність, оскільки у цій справі у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суди відмовили з огляду на подання стороною відповідної заяви та доказів на сьомий день з дня ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

150. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості додаткового рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження.

Щодо касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанціїколегія суддів керується такими міркуваннями.

151. Суд апеляційної інстанції встановив, щона підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача було надано: Акт №2 про надання правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги б/н від 06 липня 2023 року, згідно якого надано такі послуги: вивчення рішення суду першої інстанції, опрацювання актуальної судової практики, формування правової позиції апеляційної скарги (6 год.); вивчення апеляційної скарги відповідача, формування тактики захисту у відзиві на апеляційну скаргу (2 год.); написання і подання процесуальних документів (апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу, клопотання про відкладення розгляду справи, заява про відновлення провадження по справі, заява про стягнення витрат на правничу допомогу); підготовка та участь у судових засіданнях (включно з часом прибуття до суду та очікування на судове засідання) у суді апеляційної інстанції (2 год); квитанцію до прибуткового касового ордера № 30/07/2025 від 30 липня 2025 року, згідно з якою від ОСОБА_1 прийнято 15 000 грн на підставі договору про надання правничої допомоги №б/н від 06 липня 2023 року; договір про надання про надання правничої допомоги №б/н від 06 липня 2023 року, укладений між адвокатом Ороновською О.М. та ОСОБА_1 .

152. У запереченнях на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу відповідач наполягав на тому, що суд апеляційної інстанції не мав підстав розглядати цю заяву, оскільки ОСОБА_1 подала її з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, а саме не підтвердила наявність поважних причин неможливості подання доказів на підтвердження розміру судових витрат до закінчення судових дебатів, не робила відповідну заяву про подання доказів після ухвалення рішення, а також надала докази поза межами п`ятиденного строку після ухвалення рішення суду. Також відповідач зазначив, що договір про надання правової допомоги є неукладеним, а отже не може слугувати підставою для підтвердження факту надання правничої допомоги позивачу з огляду на те, що не містить істотної умови договору, а саме його ціни.

153. Суд апеляційної інстанції, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, а також оцінивши надані адвокатом послуги на предмет їх співмірності складності справи; часу, витраченому адвокатом на виконання цих робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціні позову та (або) значенню справи для сторони, дійшов обґрунтованого висновку про часткове стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн замість заявлених 15 000 грн, які позивач сплатив адвокату за надання послуг з вивчення рішення суду першої інстанції, опрацювання актуальної судової практики, формування правової позиції апеляційної скарги, вивчення апеляційної скарги АТ «Українська залізниця», написання та подання процесуальних документів (апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про відкладення розгляду справи, заяви про відновлення провадження у справі, заяви про стягнення витрат на правничу допомогу), підготовки та участі у судових засіданнях.

154. Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що всупереч вимогам частини першої статті 246 ЦПК України позивач не довів наявність поважних причин, які унеможливили подання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів.

155. Колегія суддів наголошує на тому, що частина восьма статті 141 ЦПК України дозволяє стороні подати докази на підтвердження витрат на правничу допомогу або до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

156. В апеляційній скарзі сторона заявила вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу. Докази на підтвердження витрат на правову допомогу за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач направив до суду 02 серпня 2025 року, в той час як постанову по суті спору суд апеляційної інстанції ухвалив 30 липня 2025 року. Тобто таку процесуальну дію вчинено позивачем в межах п`ятиденного строку, а отже підстави для оцінки поважних причин несвоєчасного подання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу не настали. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до помилкового тлумачення норм процесуального права.

157. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційних скарг АТ «Українська залізниця» не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

158. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

159. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги АТ «Українська залізниця» слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.

Щодо судових витрат

160. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

161. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2024 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2025 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров