Історія справи

Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 р.

м. Київ

справа № 351/670/17

провадження № 51-2681км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Ємця О.П.,

суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,

секретаря судового засідання Гапона В.О.,

за участю:

прокурора Сингаївської А. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016090230000378 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 317 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він у період часу з 2014 року по 18 лютого 2017 року, точної дати не встановлено органом досудового розслідування, надав ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приміщення свого будинку по АДРЕСА_1 для спільного вживання наркотичних засобів з метою доведення до стану наркотичного сп'яніння.

Окрім того, 25 лютого 2017 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 у його будинку, працівниками поліції було виявлено та вилучено особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено: канабіс, вагою 5, 641 г, та екстракт канабісу вагою 2, 345 г, які він зберігав без мети збуту.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2017 року вказаний вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що суд, звільнивши ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, не достатньо врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретні обставини їх вчинення та дані про особу засудженого. Окрім того, зазначає, що апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про можливість застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України та залишив вирок без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А. О. просила касаційну скаргу задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 309 КК України у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання, суд врахував тяжкість вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є злочинами середньої тяжкості, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризувався нейтрально, на обліку в психоневрологічному кабінеті не перебував.Також зваживши на обставини, що пом'якшують покарання засудженого - визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, а також середній ризик вчинення повторного правопорушення й низький рівень небезпеки для суспільства, відношення до скоєного й думку органу пробації про наявну можливість виправлення без позбавлення або обмеження волі обвинуваченому, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства та на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Таке покарання, на переконання колегії суддів, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, та визнав їх необґрунтованими. Апеляційним судом ураховані обставини, які зазначив суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання, а також довідку з місця роботи про те, що ОСОБА_1 працює у філії АТ «Снятинський РЕМ» на посаді електромонтера з експлуатації РМ групи обслуговування споживачів та його позитивну характеристику. Окрім того, судом апеляційної інстанції взято до уваги довідку із Снятинської ЦРЛ про перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні та профілактичному обліку в наркологічному кабінеті з приводу вживання наркотиків.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про залишення вироку суду першої інстанції без зміни.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання, а також свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах кримінального провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017р.), Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Ємець С.І. Кравченко Н.В. Білик