Історія справи

Постанова

Іменем України

06 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 183/4439/16

провадження № 51-1508 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Гошовської Ю. М.,

представника потерпілого -

адвоката ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ЮріноїВ.О., яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_3, на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040350001782, за обвинуваченням

ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Олефірівка Петропавлівського району Дніпропетровськоїобласті, жителя АДРЕСА_1 раніше судимого: 1) вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2003 року за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125, ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70, ст. 75 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки; 2) вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2004 року за ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 125, ст. 70, ст. 71 КК України на 7 років позбавлення волі; 3) вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2012 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого 04 лютого 2014 року умовно-достроково на 9 місяців 27 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено питання речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 26 квітня 2016 року, близько 19.30 год., біля магазину по вул. Широкій, 1, в с. Євецько-Миколївка Новомосковського району Дніпропетровської області, в присутності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, яке виразилось у висловлюванні нецензурною лайкою по відношенню до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 тримаючи в руці револьвер «Trooper» калібру 4 мм, погрожуючи розправою оточуючим, здійснив постріл в землю. На зауваження ОСОБА_6 щодо порушення громадського порядку засудженим ОСОБА_3, останній висловлюючись нецензурною лайкою, повторно здійснив постріл з цього ж револьвера в напрямку магазину. Після того, як ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_3, намагаючись припинити його протиправні дії, останній здійснив постріл з револьверу в потиличну область голови потерпілого. Продовжуючи свої протиправні дії, засуджений ОСОБА_3 відбігши від магазина, здійснив ще не менше трьох пострілів в сторону ОСОБА_6

В результати хуліганських дій ОСОБА_3 було порушено громадський порядок та потерпілому ОСОБА_6 заподіяні легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, ставить питання про зміну ухвали апеляційного суду та пом'якшення покарання засудженому ОСОБА_3 На думку захисника, суд апеляційної інстанції порушив право засудженого на захист, а саме порядок прийняття відмови від захисника. Вважає, що дії засудженого ОСОБА_3 невірно кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України, оскільки спричинення тілесних ушкоджень потерпілому відбулось з особистих мотивів, а не з мотивів явної неповаги до суспільства. Зазначає, що судом не враховано ряд пом'якшуючих обставин.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_6 наводить доводи, якими не погоджується з касаційною скаргою захисника та просить судові рішення щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

Під час касаційного розгляду прокурор вважав, що касаційна скарга захисника ЮріноїВ. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Наявні в матеріалах кримінального провадження докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а тому об'єктивних підстав недовіряти їм немає.

Отже, дослідивши обставини встановленні під час кримінального провадження, надавши доказам належну оцінку, суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги обвинуваченого та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого, апеляційний суд навів належні і достатні мотиви та підстави ухвалення рішення і не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли безумовне скасування чи зміну вироку суду першої інстанції.

Доводи щодо недоведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні саме кримінального правопорушення, за який його засуджено, аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого, відповідно до вимог ст. 419 КПК України зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав її необґрунтованою.

Разом із тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_3 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, за обставин, встановлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.

Цей висновок підтверджується як показаннями потерпілого ОСОБА_6, так і свідків ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 Їх показання узгоджуються між собою та з іншими доказами у провадженні, зокрема: даними протоколу огляду речей від 06 липня 2017 року; протоколів огляду речей від 07 липня 2017 року, під час яких потерпілий та свідки впізнали револьвер; протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками; протоколів проведення слідчих експериментів від 17 червня та 19 липня 2016 року, під час яких потерпілий та свідки показали як 26 квітня 2016 року ОСОБА_3 із застосуванням револьверу порушив громадський порядок та спричинив ОСОБА_6 легке тілесне ушкодження; висновку судово-медичної експертизи про характер та ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень.

Твердження захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки, на її думку, дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ст. 125 КК України, як спричинення легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я, є безпідставними.

Основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, між іншим, є об'єкт злочину і така ознака суб'єктивної сторони, як його мотив.

Так, зі змісту ст. 296 КК України, вбачається, що об'єктом захисту цієї норми є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, який відображається у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Мотивом хуліганства є неповага до суспільства, однак, причини вчинення таких дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фактичною підставою кваліфікації кримінального правопорушення ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 296 КК України, стали об'єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з'ясовані: природа взаємин, які склалися між засудженим та ОСОБА_6 і ОСОБА_7; причина виникнення діяння; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; характер та динаміка дій ОСОБА_3, властивості використаного ним знаряддя посягання; характер наслідків та причинний зв'язок між ними та діями останнього.

При цьому суд встановив, що незважаючи на неприязні відносини між подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_3, останній прийшов до магазину, де вони перебували та застосував предмет, спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, використовуючи нікчемний привід у громадському місці, тобто фактично діяв з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, грубо порушив громадський порядок.

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення було зроблено висновок про наявність у діях ОСОБА_3 ознак хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Твердження аналогічного змісту висловлював обвинувачений й у своїй апеляційній скарзі. Апеляційний суд обґрунтовано визнав їх безпідставними, мотивувавши свої висновки належним чином, і з ними погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, небезпечності та даним про особу винного.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання, належним чином врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_3 злочину, який відносяться до тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який негативно характеризується за місцем проживання, раніше неодноразово судимий, зокрема і за ст. 296 КК України, думку потерпілого щодо призначення покарання у виді позбавлення волі, а тому правильно призначив ОСОБА_3 покарання за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є наближеним до мінімальної межі санкції вказаної норми.

Покарання засудженому призначено згідно з вимогами ст. 65 КК України та є обґрунтованим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Що стосується доводів захисника Юріної В. О. про те, що апеляційним судом під час розгляду апеляційних скарг були порушені вимоги ст. 54 КПКУкраїни щодо недотримання процедури прийняття відмови засудженого ОСОБА_3 від захисника Шрама В. Ю. , є безпідставними.

Стаття 54 КПК України за своїм змістом регулює процедуру відмови від захисника або його заміни і спрямована на забезпечення самого права на захист, порушення якого з огляду на матеріали кримінального провадження апеляційним судом не допущено. Як убачається з технічного носія інформації фіксації судового розгляду на його початку судом апеляційної інстанції було з'ясовано, що захисник Шрам В. Ю. був повідомлений належним чином про день і час розгляду кримінального провадження, але не прибув на судовий розгляд. Проте, засуджений ОСОБА_3 не відмовився від його послуг, і таку ж позицію підтримала захисник Юріна В. О., а оскільки інтереси засудженого було представлено професійним захисником, то порушення положень ст. 54 КПК України, ну думку Суду, відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив:

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Юріної В. О., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_3 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук Л. Ю. Кишакевич С. І. Кравченко