Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ККС ВП від 16.02.2020 року у справі №127/16872/17 Постанова ККС ВП від 16.02.2020 року у справі №127...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н.С.,

судді: Голубицький С.С.,

Шевченко Т.В.,

секретар судового засідання Безкровний С.О.,

учасники судового провадження:

прокурор Руденко О.П.,

захисник Сікорський О.С.,

особа, звільнена від покарання

за строками давності ОСОБА_1 ,

потерпілі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020010000618,

стосовноОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та звільненого апеляційним судом від відбування покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України.

1. Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Вимогою ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції є скасування вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, ухвалених стосовно нього, із закриттям провадження через відсутність у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. Цю вимогу він мотивує істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема порушенням права на захист. Стверджує, що через неконкретне та суперечливе обвинувачення, що йому висунуто органом досудового розслідування, він протягом усього судового слідства не знав і досі не знає, у чому його обвинувачували, яка форма вини у його діях і чи саме його дії спричинили обов`язковий наслідок - смерть, тобто наявність причинного зв`язку не доведена й не вбачається із суперечливих висновків експертиз. Зазначає також про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, оскільки відповідей на доводи, викладені ним в апеляційній скарзі, від суду апеляційної інстанції він не отримав.

Вимогою потерпілої ОСОБА_2 до суду касаційної інстанції є зміна ухвали суду апеляційної інстанції із залишенням у силі вироку суду першої інстанції, яку вона мотивувала неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Так, стверджує, що оскільки обвинувачений не визнавав своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, заперечував щодо застосування до нього положень закону про сплив строків давності для притягнення до кримінальної відповідальності, а положення ч. 5 ст. 74 КК України не мають для суду імперативного характеру, то таке звільнення ОСОБА_1 від покарання за закінченням строків давності на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України було безпідставним.

У запереченні на касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 ОСОБА_1 просив цю скаргу залишити без задоволення, ухваливши рішення про задоволення вимог поданої ним касаційної скарги щодо скасування судових рішень та закриття провадження за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 140 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

Цим же вироком частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 - стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також вирішено долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_1 змінено, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного за цим вироком покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України.

У решті вирок суду залишено без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

ОСОБА_1 відповідно до наказу від 30 травня 2008 року № 94-к прийнято на посаду лікаря-стажиста виїзної бригади із 06 червня 2008 року. У подальшому на підставі наказу від 01 квітня 2009 року № 23-к його переведено на вакантну посаду лікаря виїзної загально-профільної бригади підстанції № 1. Відповідно до наказу від 28 вересня 2010 року № 212 ОСОБА_1 у зв`язку зі зміною переведено на посаду лікаря виїзної загально-профільної бригади (інтенсивної терапії) підстанції № 1. Наказом від 18 червня 2014 року № 168 ОСОБА_1 у зв`язку зі зміною перепризначено на посаду лікаря підстанції № 1, а наказом від 15 лютого 2016 року № 78 у зв`язку з перейменуванням - на посаду лікаря з медицини невідкладних станів підстанції № 1 Комунальної установи «Вінницька міська станція швидкої медичної допомоги Вінницької обласної ради». У подальшому наказом від 05 липня 2016 року № 113-к лікаря ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.

16 січня 2014 року затверджено посадову інструкцію № 2221 лікаря станції швидкої медичної допомоги м. Вінниці, з якою лікар ОСОБА_1 ознайомлений під розпис.

23 квітня 2014 року лікар ОСОБА_1 пройшов атестацію робочого місця Вінницької міської станції швидкої медичної допомоги, отримав оцінку «добре» та йому присвоєно II категорію.

Також у період із 15 до 19 червня 2015 року лікар ОСОБА_1 вдало склав диференційовані заліки з ЕКГ-діагностики на догоспітальному етапі й відповідно до узагальненого протоколу Вінницької міської станції швидкої медичної допомоги отримав оцінку «добре» та йому присвоєно II категорію.

З карти виклику швидкої медичної допомоги від 03 грудня 2015 року вбачається, що 03 грудня 2015 року о 21 год. 02 хв. надійшов виклик від дружини ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , з приводу болі в грудині, який о 21 год. 03 хв. був переданий лікареві бригади № 12 ОСОБА_1 .

Відповідно до карти виїзду швидкої медичної допомоги від 03 грудня 2015 року № 3-А (бригада № 12, підстанція № 1) виїзд було здійснено 03 грудня 2015 року в період із 21 год. 10 хв. до 21 год. 50 хв. за вказаною адресою до хворого ОСОБА_4 з приводу «болі в серці» бригадою у складі лікаря ОСОБА_1 та фельдшера ОСОБА_5 і поставлено діагноз «нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)».

Прибувши на місце виклику 03 грудня 2015 року о 21 год. 10 хв. до хворого ОСОБА_4 , який скаржився на біль у грудях та серці, лікар ОСОБА_1 відповідно до своєї посадової інструкції як лікар Вінницької міської станції швидкої медичної допомоги, будучи відповідальним за проведення обстеження та лікування хворого, неправильно визначив виклик як «не екстрений», здійснив огляд хворого, у якого в ділянці грудей були видимі сліди оперативного втручання у зв`язку зі встановленням штучного мітрального клапана, провів кардіологічне обстеження, за результатами якого недооцінив важкість стану хворого, не ознайомився із медичною документацією хворого та не врахував змін, які мали місце на ЕКГ і які повинні були бути розцінені як «гострі». За результатами огляду лікар ОСОБА_1 встановив неправильний діагноз «нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)», надавши правильну відповідну симптоматичну терапію та надавши пораду, яка однак не відповідала фактичному стану пацієнта. Тобто лікарем ОСОБА_1 , окрім неправильно встановленого діагнозу, було також неправильно вибрано тактику. Зокрема, хворого з метою дообстеження та визначення тактики лікування необхідно було госпіталізувати в стаціонарне кардіологічне відділення або ж викликати спеціалізовану кардіологічну бригаду швидкої допомоги. Таким чином, лікар ОСОБА_1 , маючи достатні професійні навики в наданні першої та екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі пацієнтові, хворому на серцево-судинне захворювання, неналежним чином виконав свої професійні обов`язки, 03 грудня 2015 року о 21 год. 50 хв. закінчив надавати хворому ОСОБА_4 медичну допомогу та покинув місце виклику. Наступного дня, тобто 04 грудня 2015 року приблизно о 12 год. 22 хв., стан здоров`я хворого ОСОБА_4 погіршився, йому стало погано і він помер.

Відповідно до висновку експерта від 29 грудня 2015 року № 998, виконаного Вінницьким обласним бюро судово-медичної експертизи, при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ураховуючи наявність характерних морфологічних змін, виявлено атеросклероз коронарних артерій в стадії ліпосклерозу із стенозуванням їх на 1/2 просвіту, вогнищевий післяінфарктний кардіосклероз, наявність дрібно-вогнищевих крововиливів у товщі задньої стінки міокарда, водночас з ознаками раптової смерті у вигляді насичених трупних плям, рідкої крові, крапкових крововиливів під епікард, повнокров`я внутрішніх органів. Смерть ОСОБА_4 настала внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, яка ускладнилася повторним інфарктом міокарда та подальшою гострою серцевою недостатністю. При судово-токсикологічній експертизі крові від трупа ОСОБА_4 етилового та інших спиртів, а також їх ізомерів не виявлено, що може свідчити про тверезий стан його на момент настання смерті.

У результаті неналежного виконання лікарем ОСОБА_1 своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, яке виразилося в тому, що цей лікар, маючи значний стаж медичної роботи, відповідну кваліфікацію та знання у сфері серцево-судинних захворювань, неправильно встановив діагноз хворому та не в повному обсязі провів догоспітальне обстеження ОСОБА_4 , якому поставив діагноз «нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)». Як зазначено в карті виїзду швидкої медичної допомоги (форма № 109/о) від 03 грудня 2015 року № 3-А, причиною виклику швидкої медичної допомоги до хворого ОСОБА_4 03 грудня 2015 року був біль у серці та цей виклик віднесено до категорії «екстрених». Тобто неправильний діагностичний алгоритм, вибраний лікарем швидкої медичної допомоги ОСОБА_1 , призвів до того, що замість правильного, більш загрожуючого життю діагнозу, а саме інфаркту міокарда, було поставлено неправильний діагноз і вибрано тактику ведення пацієнта, яка призвела до невиконання вимог протоколу про термінову госпіталізацію пацієнта з підозрою на гострий коронарний синдром, тобто порушення наказів МОЗ України від 02 липня 2014 року № 455 та від 29 серпня 2008 року № 500. Оскільки пацієнт мав ішемічний, тромболітичний та геморагічний ризики розвитку ускладнень, неправильна тактика, обрана лікарем щодо перебування пацієнта вдома замість госпіталізації його до лікарні, сприяла розвитку серцево-судинних ускладнень та раптовій смерті на тлі ішемічної хвороби серця. Неправильно встановлений діагноз та відповідно відсутність адекватної медичної допомоги призвели до смерті ОСОБА_4 , тобто потягли за собою тяжкі наслідки для хворого.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Захисник Сікорський О.С. підтримав подану ОСОБА_1 касаційну скаргу, просив судові рішення скасувати, а провадження закрити, наголошуючи на суперечливості висунутого обвинувачення останньому, що порушило його право на захист.

ОСОБА_1 підтримав подану ним касаційну скаргу, просив її задовольнити з мотивів, детально наведених у скарзі.

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , підтримали подану потерпілою ОСОБА_2 касаційну скаргу з вимогою до суду касаційної інстанції про скасування ухвали апеляційного суду, якою ОСОБА_1 незаконно звільнено від покарання за строками давності, та залишення в повному обсязі вироку суду першої інстанції без зміни.

Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції заперечувала проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 . Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 від 09 квітня 2019 року підтримала частково, зазначивши про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 в частині неправильно вирішеного цивільного позову із призначенням нового розгляду провадження в цій частині в суді першої інстанції.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України

4.1.1 Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності

Частина 1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

4.1.2 Стаття 12. Класифікація злочинів

Частина 2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

4.1.3 Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

Частина 5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

4.1.4 Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов`язків медичним або фармацевтичним працівником

Частина 1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, -

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п`яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.2.1 Стаття 91. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

Частина 1. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

Пункт 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

4.2.2 Стаття 92. Обов`язок доказування

Частина 1. Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

4.2.3 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

4.2.4 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.5 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж касаційного розгляду

З урахуванням доводів, викладених у касаційних скаргах, та меж касаційного перегляду, установлених КПК України, розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено у частині перевірки посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме порушення права на захист, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та безпідставного, на думку потерпілої, застосування положень ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України при звільненні ОСОБА_1 від покарання за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

5.2 Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

(за доводами касаційної скарги ОСОБА_1 )

Доводи, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 , щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме порушення права на захист через неконкретне обвинувачення, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме його застосування, Суд визнає безпідставними з огляду на таке.

Процесуальним законом передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та, зокрема, форма його вини [4.2.1].

Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, зокрема форми вини, покладається на слідчого, прокурора [4.2.2].

У законі України про кримінальну відповідальність відсутнє визначення поняття «форма вини».

Втім, статтею 23 КК України передбачено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, визначається психічним ставленням до наслідків лише у формі необережності, що і було встановлено судом у цьому провадженні стосовно лікаря ОСОБА_1 . Суд не може не погодитись із цим висновком, інакше можна стверджувати про вчинення умисного злочину проти життя або здоров'я особи, до чого з установлених фактичних обставин провадження підстав не вбачається.

Надані стороною обвинувачення докази у неналежному виконанні лікарем ОСОБА_1 своїх професійних обов`язків були оцінені судом при всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Суд оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку у цьому провадженні.

Процесуальним законом передбачено межі касаційного розгляду, відповідно до яких Верховний Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Верховний Суд виходить з обставин, установлених судами.

З обвинувачення, визнаного судом доведеним, убачається, що врезультаті неналежного виконання лікарем ОСОБА_1 своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, яке виразилося в тому, що лікар ОСОБА_1 , маючи значний стаж медичної роботи, відповідну кваліфікацію та знання у сфері серцево-судинних захворювань, неправильно встановив діагноз хворому та не в повному обсязі провів догоспітальне обстеження останнього, якому поставив діагноз «нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)».

У висунутому ОСОБА_1 обвинуваченні, визнаному судом доведеним, встановлено і причинний зв'язок між його діянням та заподіянням тяжких наслідків хворому [4.1.4].

Так, неналежне виконання лікарем ОСОБА_1 своїх професійних обов`язків, а саме неправильне встановлення діагнозу та відповідно ненадання адекватної медичної допомоги, що перебували у причинному зв`язку із наслідками, які настали, призвело до смерті ОСОБА_4 .

Крім того, у висунутому обвинуваченні, визнаному судом доведеним, підтверджено відповідний професійний рівень лікаря швидкої медичної допомоги ОСОБА_1 , який має значний стаж медичної роботи та знання у сфері серцево-судинних захворювань, а також те, що, отримавши виклик про біль пацієнта у серці, віднесен до категорії «екстрених» викликів, він визначив його як «не екстрений»; здійснив огляд хворого, у якого в ділянці грудей були видимі сліди оперативного втручання у зв`язку зі встановленням штучного мітрального клапана; провів на місці кардіологічне обстеження, за результатами якого не врахував змін, які мали місце на ЕКГ і які повинні були бути розцінені як «гострі»; закінчив надання хворому ОСОБА_4 медичної допомоги, покинувши місце виклику. Отже, виконані лікарем дії, неправильно поставлений ним діагноз і вибрана тактика ведення пацієнта, призвели до невиконання вимог протоколу про термінову госпіталізацію пацієнта.

Про неправильно визначений лікарем швидкої діагноз - «нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)» свідчать і дані, отримані за наслідками проведеної судово-токсикологічної експертизи крові від трупа ОСОБА_4 , бо етилового та інших спиртів, а також їх ізомерів не виявлено, що може вказувати на його тверезий стан на момент настання смерті (про що також зазначено в обвинуваченні).

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК України, містить належні й достатні мотиви ухваленого рішення за доводами, у тому числі апеляційної скарги обвинуваченого.

З огляду на викладене Суд не вбачає підстав до задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення його права на захист у зв'язку з неконкретно пред'явленим обвинуваченням, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

5.3 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України

(за доводами касаційної скарги потерпілої ОСОБА_2 )

Суд не погоджується з доводами касаційної скарги потерпілої щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції з огляду на таке.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 140 КК України, за яким визнано винуватим ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні, вчинено ним 03 грудня 2015 року.

З альтернативних видів покарань, установлених санкцією частини 1 статті 140 КК України, найсуворішим передбачено позбавлення волі на строк до двох років [4.1.4].

Відповідно до класифікації злочинів злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років [4.1.2].

На суд покладається обов`язок звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі [4.1.1].

Наведена норма, передбачена ст. 49 КК України, носить імперативний характер і є для застосування судом обов'язковою. Ця норма не передбачає будь-яких альтернативних дій суду чи необхідності дотримання обвинуваченим будь-яких умов у виді визнання винуватості, відшкодування завданих злочином збитків тощо.

Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 140 КК України закінчився 02 грудня 2018 року. Отже, на момент ухвалення вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 питання щодо спливу строків давності притягнення до відповідальності не порушувалось, оскільки судом першої інстанції останнього засуджено в межах цих строків. Втім, до набрання вироком законної сили, тобто до початку апеляційного розгляду, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчилися, й судом не могли бути проігноровані.

Кримінальним процесуальним законом передбачено, що кримінальне провадження закривається судом, у тому числі, у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України).

У цій нормі також міститься застереження, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку на підставі звільнення особи від кримінальної відповідальності не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому КПК України (ч. 8 ст. 284 КПК України).

Натомість ОСОБА_1 заперечив під час апеляційного розгляду щодо звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

При цьому кримінальне провадження не могло продовжуватись у загальному порядку, як вказано вище, оскільки завершилося винесенням вироку суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у висунутому обвинуваченні, визнаному судом доведеним, із засудженням його до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

Водночас у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, з огляду на відмову винуватої особи від звільнення від відповідальності та того, що особа після спливу строків давності не може відбувати призначене судом покарання, застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 5 ст. 74 КК України (з одночасним застосуванням ст. 49 КК України як підстави до звільнення від покарання) є правильним.

Тільки урахування тієї обставини, що законодавцем у змісті частини 5 статті 74 КК України використано словосполучення «може бути», не означає, що ця норма є абсолютно дискреційною для суду щодо її застосування з підстав, викладених у статті 49 КК України, яка є обов`язковою.

Отже, з огляду на викладене закон України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції застосовано правильно, тому підстави для задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_2 відсутні.

5.4 Щодо висловленої позиції сторони обвинувачення під час засідання суду касаційної інстанції про вирішення цивільного позову

Потерпіла ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, датованою нею від 09 квітня 2019 року (отриманою Судом 12 квітня 2019 року). Однією з вимог потерпілої до Суду було ухвалення свого рішення Верховним Судом щодо збільшення розміру морального відшкодування, стягнутого з ОСОБА_1 на її користь, з 100 000 грн до 500 000 грн шляхом зміни оскаржуваних рішень стосовно ОСОБА_1 в цій частині.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року вказана касаційна скарга потерпілої була залишена без руху з наданням строку на усунення її недоліків.

На виконання цієї ухвали Верховного Суду від 16 квітня 2019 року потерпілою ОСОБА_2 була надіслана виправлена касаційна скарга, датована нею 08 травня 2019 року (отриманої Судом 11 травня 2019 року), за наслідками перевірки якої Верховним Судом було відкрито касаційне провадження 15 травня 2019 року та в подальшому призначено до касаційного розгляду.

Касаційна скарга, за якою відкрито касаційне провадження, і є предметом касаційного розгляду.

Як у вимогах виправленої скарги, так і за змістом доводів потерпіла ОСОБА_2 рішення суду в частині цивільного позову не оскаржувала.

Позицію про залишення повністю в силі вироку суду першої інстанції потерпіла висловила й під час засідання суду касаційної інстанції. При цьому зазначила про свою незгоду із рішенням суду першої інстанції в частині вирішеного цивільного позову, підтвердила, що в касаційній скарзі цивільний позов не оскаржувала та й наразі цього не робить.

Висловлена надалі позиція сторони обвинувачення про підтримання доводів скарги потерпілої від 09 квітня 2019 року щодо необхідності скасування судових рішень у частині цивільного позову не може бути прийнята Судом, оскільки вказана касаційна скарга не була предметом касаційного розгляду та ухвалення Судом рішення за межами вимог касаційної скарги можливе лише в разі, якщо становище засудженого не буде погіршено (ч. 2 ст. 433 КПК України).

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.С. Стефанів С.С. Голубицький Т.В. Шевченко

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст