Постанова

Іменем України

05 липня 2018 року

м. Київ

справа № 225/6151/15-к

провадження № 51-1609км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Кулаківського К.О.,

захисника

(в режимі відеоконференції) Бойка М.Г.,

засудженої

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22015050000000353, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с.Славінки Спаського району Приморського краю Російської Федерації, жительки АДРЕСА_1, такої, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 256 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 15 лютого 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 256 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою в тому, що вона з метою сприяння учасникам злочинної організації, діючи на території м. Торецька Донецької області, встановила контакт з особою, матеріали щодо якої виділено

в окреме провадження, котра знаходилась у м. Горлівці Донецької області,

і протягом липня-серпня 2015 року передавала цій особі інформацію розвідувального характеру щодо маршрутів пересування, дислокації військової техніки та військовослужбовців, чисельності підрозділів Збройних Сил України

у м. Торецьку та його околицях. Зазначену інформацію ОСОБА_2, працюючи диспетчером у службі таксі, збирала з повідомлень таксистів, із власних спостережень, зі слів жителів міста та інших джерел, після чого в телефонних розмовах передавала особі, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, зокрема 29 липня 2015 року, 03, 04, 09, 10 та 11 серпня 2015 року.

Апеляційний суд Донецької області 10 травня 2017 року залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої внаслідок м'якості.

На обґрунтування цих вимог зазначає, що органом досудового розслідування злочинні дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 1 ст. 258-3 КК як сприяння діяльності терористичній організації - «ДНР». Однак суд першої інстанції необґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_2 на ч. 1 ст. 256 КК, виходячи

з того, що відсутнє будь-яке рішення суду або нормативний акт, яким «ДНР» визнано терористичною організацію. Прокурор стверджує, що жодним нормативно-правовим актом не висувається вимог щодо наявності будь-яких рішень органів державної влади або суду для визнання конкретної організації терористичною, а лише визначаються притаманні останній ознаки, у зв'язку з чим питання щодо визнання організації терористичною вирішується в кожному конкретному випадку правозастосовним органом виходячи з ознак її організації, характеру та мети діяльності. Апеляційний суд не звернув уваги на вказані доводи, не дав оцінки конкретним обставинам протиправних дій ОСОБА_2,

яка розуміла мету й характер дій «ДНР» і свідомо сприяла у злочинній діяльності цій терористичній організації, та необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора. Поза увагою апеляційного суду залишились

і безпідставні висновки суду першої інстанції про відсутність у матеріалах провадження доказів того, що сприяння ОСОБА_2 діяльності терористичної організації «ДНР» мало наслідком вчинення останньою терористичного акту,

з урахуванням того, що обвинуваченій не ставилося за провину вчинення терористичного акту (ст. 258 КК).

У запереченні на касаційну скаргу засуджена ОСОБА_2 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Захисник та засуджена заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, які не були встановлені

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно

з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з обвинувального акта, органом досудового розслідування ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 258-3 КК

(інше сприяння діяльності терористичній організації) оскільки вона за обставин, викладених в обвинувальному акті, передавала представнику «ДНР» - особі, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, інформацію розвідувального характеру щодо підрозділів Збройних Сил України, розміщених у м. Торецьку

та на його околицях.

Суд першої інстанції не погодився з вищезазначеною кваліфікацією дій обвинуваченої та перекваліфікував її дії на ч. 1 ст. 256 КК як заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій шляхом надання інформації.

Суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела винуватості

ОСОБА_2 у сприянні злочинній діяльності терористичній організації,

чи у сприянні вчиненню терористичних актів. У вироку суд послався на відсутність доказів про визнання злочинної організації, діяльності якої сприяла

ОСОБА_2, терористичною, та на відсутність законодавчо врегульованої процедури визнання певної організації терористичною. Крім того, суд зазначив

про відсутність доказів вчинення терористичного акта, зокрема вироку суду

за предикатним злочином про вчинення терористичного акта - обстрілу

м. Торецька та його околиць злочинною організацією, якій сприяла підсудна.

З такими висновками погодився й апеляційний суд, однак не врахував наступного.

Поняття терористичної організації визначено у ст. 1 Закону України «Про боротьбу

з тероризмом» (далі - Закон), а також ст. 28 КК - це стійке об'єднання трьох

і більше осіб, створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснюється розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки та вчинення терористичних актів. Достатнім

для визнання організації терористичною є те, що якщо хоча б один

з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома

хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.

Терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою здійснення терористичної діяльності. Так, відповідно до Закону, а також

ст. 28 КК терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів, підбурювання:

до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами

або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях, організацію незаконних збройних формувань, злочинних угрупувань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів;

так само як і участь у таких актах, вербування, озброєння, підготовку

та використання терористів, пропаганду й поширення ідеології тероризму, фінансування та інше сприяння тероризму.

Встановлення у кримінальному провадженні передбачених у ст. 1 Закону ознак певної організації (наявність стійкого об'єднання трьох і більше осіб; розподіл функцій між цими особами; існування обов'язкових правил поведінки при підготовці та вчиненні терористичних актів) та відповідної мети її діяльності (порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, вплив на прийняття рішень, вчинення

або невчинення дій органами державної влади та місцевого самоврядування)

є підставою для визнання відповідної діяльності терористичною. При цьому таке визнання здійснюється судом у конкретному провадженні на підставі наявних матеріалів. Існування окремого судового рішення, рішення органу законодавчої

чи виконавчої влади про визнання діяльності терористичною для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 258-3 КК не вимагається.

Поза увагою апеляційного суду залишилось і те, що обставина діяльності «ДНР»

як терористичної організації підтверджується зверненнями Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської АсамблеїРади Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу

про визнання Російської Федерації державою-агресором, які затверджено постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VІІІ, заявою Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків

та масового вбивства українських громадян», схваленою постановою Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року № 145-VIII, заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ,

в яких «ДНР» та «ЛНР» визначено терористичними організаціями.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те,

що для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 258-3 КК має існувати конкретне рішення органу законодавчої чи виконавчої влади

про визнання діяльності терористичною.

За таких обставин рішення апеляційного суду як таке, що постановлене з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до ч. 1, 2 ст. 438 КПК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню

на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищезазначене, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та з додержанням вимог кримінального процесуального закону ухвалити законне, обґрунтоване і належним чином умотивоване рішення.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора слід задовольнити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва