ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 554/10204/15-к

провадження № 51-492км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_11,

суддів ОСОБА_12, ОСОБА_13,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_14,

прокурора ОСОБА_15,

захисника ОСОБА_16,

виправданої ОСОБА_1 ,

представників потерпілого ОСОБА_17,

ОСОБА_18,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2021 рокута касаційні скарги представників в інтересах потерпілого ОСОБА_2 - адвокатів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2021 рокущодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_2,

виправданої за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю в її діяннях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КК.

Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів.

ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення в тому, що вона, обіймаючи посаду директора ПП «Кампус Плюс», будучи службовою особою:

1) вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК (видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів), за таких обставин.

ОСОБА_1 умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи своїми службовими повноваженнями, видала шляхом власноручного підписання від імені юридичної особи приватного права, всупереч її інтересам, офіційні документи, які містили завідомо неправдиві відомості: три позовні заяви ПП «Кампус Плюс» від 27 липня 2009 року № 47, № 48 та № 49 про розірвання договорів купівлі-продажу частин нежитлової будівлі (готельного комплексу) від 01 грудня 2008 року № 6608, від 04 грудня 2008 року № 6602 та № 6605 за адресою: АДРЕСА_1, укладених між ПП «Кампус Плюс» і ОСОБА_2 .

Указані позовні заяви містили завідомо неправдиву інформацію про невиконання ОСОБА_2 передбачених договорами обов`язків покупця щодо прийняття від продавця купленого майна та оплати його вартості й були подані до Октябрського районного суду м. Полтави з метою створення умов для заволодіння майном ОСОБА_2 шляхом обману, згодом ці заяви було об`єднано у цивільну справу № 2-2781/10;

2) вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК (видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів), за викладених нижче обставин.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, директор та засновник ПП «Кампус Плюс» ОСОБА_1 подала до Октябрського районного суду м. Полтави як докази, що обґрунтовують позовні вимоги ПП «Кампус Плюс» під час розгляду об`єднаної цивільної справи № 2-2781/10, підроблені офіційні документи: письмові пояснення «по цивільному позову ПП «Кампус Плюс» до громадянина ОСОБА_2 про відмову від договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення та його розірвання» від 11 лютого 2010 року № 18, № 19 та № 20 із додатками у трьох примірниках (до кожного письмового пояснення) договорів купівлі-продажу, які містили неправдиві відомості щодо придбання ОСОБА_2 у ПП «Кампус Плюс» будівельних матеріалів, для обману та переконання суду у невиконанні ОСОБА_2 істотних умов договорів купівлі-продажу щодо оплати ним вартості купленого майна, зловживаючи своїми службовими повноваженнями, видала їх від імені юридичної особи приватного права 12 лютого 2010 року в ходісудового засідання в Октябрському районному суді м. Полтави як докази, що обґрунтовують позовні вимоги ПП «Кампус Плюс» під час розгляду об`єднаної цивільної справи № 2-2781/10;

3) вчинила злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК (заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах), за нижченаведених обставин.

Внаслідок проведення 07 вересня 2010 року державної реєстрації права власності на нерухоме майно (частину готельного комплексу) за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , було припинено право власності ОСОБА_2 , а засновник та власник ПП «Кампус Плюс» ОСОБА_3 незаконно набула право власності на вказане нерухоме майно.

Таким чином, директор ПП «Кампус Плюс» ОСОБА_1 набула без законних на те підстав право власності на нерухоме майно шляхом обману та заволоділа частиною готельного комплексу за вищезазначеною адресою, вартістю 4 176 130 грн, яке належить ОСОБА_2 , чим заподіяла останньому матеріальні збитки в особливо великому розмірі.

Надалі директор, засновник та власник ПП «Кампус Плюс» ОСОБА_1 незаконно розпорядилася вказаним майном шляхом укладення 20 жовтня 2009 року договору його купівлі-продажу з ТОВ «Аркс Груп», а отримані кошти використала на власні потреби;

4) вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 212 КК (умисне ухилення від сплати податків, що входять усистему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, яка зобов`язана їх сплачувати, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах), за таких обставин.

ОСОБА_1 як директор ПП «Кампус Плюс» з метою одержання неправомірної вигоди для себе ухилилася від сплати податку на прибуток, отриманого від продажу нерухомого майна ОСОБА_4 , шляхом невідображення об?єкта оподаткування доходів від продажу майна потерпілому на загальну суму 1 697 165 грн (без урахування суми ПДВ) у первинних документах бухгалтерського обліку та фінансовій звітності, податковій звітності, зокрема у річних деклараціях ПП «Кампус Плюс» із податку на прибуток за 2008 рік.

У зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КК суд першої інстанції КК ОСОБА_1 виправдав.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 20 грудня 2021 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.

У цьому провадженні були постановлені такі судові рішення:

ухвала Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, якою вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 залишено без змін;

постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 квітня 2021 року, якою скасовано ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2020 рокув частині залишення без змін вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2019 року щодо виправдання ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190 КК і призначено новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. У решті ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 , виправданої за ч. 4 ст. 190 КК через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суди не надали належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Стверджує про перевагу одних доказів над іншими, зокрема про те, що частину доказів здобуто поза межами кримінального провадження. Не погоджується з визнанням судом першої інстанції недопустимими доказами висновків спеціалістів. Зазначає про те, що в той же час суд послався на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 28 липня 2010 року № 758, який є висновком спеціаліста. Стверджує, що не дано оцінки суперечливим доказам стосовно зникнення оригіналів договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів, які ОСОБА_1 надавала суду під час розгляду цивільної справи за її позовами. Зазначає, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 404 КПК, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про безпосереднє дослідження доказів - повторний допит потерпілого та свідків. Указує, що апеляційний суд усупереч положенням ч. 2 ст. 439 КПК не виконав вказівок Верховного Суду, зазначених у постанові від 13 квітня 2021 року, а саме не надав оцінки: 1) показанням потерпілого про те, що він не підписував договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів; 2) тій обставини, що загальні суми, зазначені в договорах купівлі-продажу нерухомого майна та в договорах купівлі-продажу будівельних матеріалів, є однаковими; 3) суперечливим доказам щодо зникнення оригіналів договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів, які ОСОБА_1 надавала суду в ході розгляду цивільної справи за її позовами; 4) послався на обставини, встановлені рішеннями в цивільній справі, як на обставини, які мають преюдиціальне значення.

У касаційній скарзі представник в інтересах потерпілого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_18 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 , виправданої за ч. 4 ст. 190 КК, через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд у порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотань прокурора і представників потерпілого про безпосереднє дослідження доказів - повторний допит потерпілого та свідків. Не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що не можна брати до уваги всі докази до моменту завершення будівництва та укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 04 грудня 2008 року. Стверджує, що апеляційний суд у порушення положень ч. 2 ст. 439 КПК, не виконав вказівок Верховного Суду, зазначених у постанові від 13 квітня 2021 року, зокрема: послався наобставини, встановлені рішеннями в цивільній справі, як на обставини, які мають преюдиціальне значення; не надав належної оцінки показанням потерпілого про те, що він не підписував договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів; не надав належну оцінку висновкам експертів від 28 лютого 2010 року та 25 липня 2011 року. Посилається на те, що не надано належної оцінка договору інвестування будівництва частини готельного комплексу від 24 квітня 2008 року та додаткам до цього договору; не дано оцінки тому, що потерпілий на виконання умов договорів купівлі-продажу нерухомого майна перерахував із власного карткового рахунку на розрахунковий рахунок ПП «Кампус Плюс» повну вартість об`єктів нерухомості згідно з платіжними дорученнями; не дано оцінки акту прийому-передачі нежитлових приміщень; не оцінено показань свідка ОСОБА_10 .

У касаційній скарзі представник в інтересах потерпілого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_17 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 , виправданої за ч. 4 ст. 190 КК, через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_17 є аналогічними доводам адвоката ОСОБА_18

У запереченнях захисник виправданої ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_16 просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційні скарги прокурора та представників потерпілого - без задоволення. Вважає рішення судів законними і обґрунтованими.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_15 не підтримала касаційні скарги.

Захисник ОСОБА_16 та виправдана ОСОБА_3 просили касаційні скарги прокурора та представників потерпілого залишити без задоволення.

Представники потерпілого - адвокати ОСОБА_17 та ОСОБА_18 підтримали касаційні скарги.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але

в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Отже, касаційний суд не перевіряє судовихрішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість указані обставини належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду, а крім того, відповідно до ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 439 КПК після скасування судового рішення судом касаційної інстанції вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, апеляційний суд не дотримався цих вимог закону.

Вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 вже двічі був предметом перегляду в апеляційному порядку. При цьому попереднюухвалу апеляційного суду від 24 грудня 2020 року касаційний суд скасував у зв`язку з порушенням приписів ст. 419 КПК у частині залишення апеляційним судом без уваги низки ключових доводів апеляційнихскарг прокурора, представників потерпілого ОСОБА_2 - адвокатів ОСОБА_17 та ОСОБА_18, зокрема, щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів, укладених між потерпілим та виправданою як директором ПП «Кампус Плюс». Верховний Суд зазначив, що, визнаючи недопустимим доказом висновок спеціаліста від 14 квітня 2010 року № 172/тдд, суди залишили поза увагою висновок судово-почеркознавчої експертизи від 28 лютого 2010 року № 1700/11-11. У той же час суди послалися на висновок комісійної судово-економічної експертизи від 06 серпня 2015 року № 162/15, якою не враховано висновків експертизи від 28 лютого 2010 року. Верховний Суд акцентував, що суди не оцінили висновків зазначених експертиз у сукупності. Крім того, суди безпідставно послалися на рішення судів інших юрисдикцій і надали цим рішенням преюдиціального значення без оцінки в сукупності з фактичними обставинами справи.

Незважаючи на це, всупереч приписам ч. 2 ст. 439, ст. 419 КПК під час нового апеляційного розгляду вказівок суду касаційної інстанції апеляційний суд не виконав, доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення та представників потерпілогознову належним чином не перевірив, достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими в ухвалі не навів.

Апеляційний суд, визнаючи необґрунтованим довід апеляційних скарг прокурора та представників потерпілого про відсутність у матеріалах кримінального провадження договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів, укладених між потерпілим та виправданою як директором ПП «Кампус Плюс», зазначив, що потерпілому (його представникам) у цивільній справі було надано для огляду оригінали зазначених договорів, проте останній їх справжність під сумнів не ставив, відповідних клопотань не заявляв.

Верховний Суд звертає увагу, що такий висновок зроблений апеляційним судом на підставі матеріалів провадження в цивільній справі поза межами цього кримінального провадження. З огляду на те, що в цьому кримінальному провадженні потерпілий ОСОБА_2 послідовно пояснював, що будівельні матеріали у ОСОБА_1 не купляв, а гроші перераховував як оплату купівлі-продажу готельного комплексу, таке твердження апеляційного суду не можна визнати обґрунтованим.

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що досліджені судом першої інстанції та повторно судом апеляційної інстанції докази, а саме: висновок судової почеркознавчої експертизи від 28 лютого 2010 року № 1700/11-11 щодо оригінальності підписів потерпілого на договорах купівлі-продажу будівельних матеріалів та видаткових накладних, згідно з якою відповідні підписи від імені ОСОБА_2 виконано не ним, та висновок судово-економічної експертизи від 25 липня 2011 року № 2518/5597/11-19, за якою наданою фінансово-бухгалтерською документацією ПП «Кампус Плюс» не доводять факту реалізації останніми будівельних матеріалів ОСОБА_2 у грудні 2008 р., не підтверджують наявності в діях ОСОБА_1 ознак об`єктивної сторони пред`явленого їй обвинувачення за ч. 4 ст. 190 КК.

Водночас досліджені місцевим судом належні та допустимі докази спростовують зазначені вище висновки експертиз, зокрема: висновок судово-технічної експертизи від 28 лютого 2011 року № 1701/11-11; висновок судово-економічної експертизи від 01 липня 2015 року № 540; висновки судово-почеркознавчих експертиз від 02 квітня 2015 року № 926 та від 03 квітня 2015 року № 925; висновки судово-технічних експертиз від 30 березня 2015 року № 293 і від 02 квітня 2015 року від № 292; висновки судово-економічних експертиз від 25 липня 2011 року № 2518/5597/11-19 та від 06 серпня 2015 року № 162/15.

Суд першої інстанції врахував ці доказита належно оцінив. Доводи щодо надання переваги одним доказам над іншими спростовуються змістом мотивувальної частини вироку суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що формальне зазначення апеляційним судом про те, що експертизам дано належну оцінку в суді першої інстанції, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закон судом апеляційної інстанції, оскільки за змістом ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути викладені мотивовані відповіді на доводи апеляційних скарг з урахуванням вказівок судукасаційної інстанції. Під час повторного розгляду апеляційний суд мав би зазначити, чому він вважає правильним прийняття судом першої інстанції одних доказів та залишення поза увагою інших.

В основу виправдувального вироку суд першої інстанції поклав судові рішення в цивільній справі № 2-2781/10, зокрема рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 березня 2010 року, залишене без змін ухвалами Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2011 року, якими вирішено цивільно-правовий спір за позовом ПП «Кампус Плюс» в особі ОСОБА_1 .

Апеляційний суд зазначив, що фактично безпідставного безповоротного заволодіння частиною нерухомого майна нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 і зі сторони обвинуваченої не було, оскільки остання, будучи директором ПП «Кампус Плюс» (власника майна), свої зобов`язання за договорами купівлі-продажу від 04 грудня 2008 року виконала, забезпечивши юридичне переоформлення і реєстрацію в реєстрі речових прав права власності потерпілого на придбане ним нерухоме майно. Далі ОСОБА_1 , вважаючи, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань за вказаними договорами, не спонукала потерпілого до вчинення будь-яких дій, спрямованих на повернення їй нерухомого майна, а з метою захисту прав очолюваного нею підприємства звернулася до суду в передбачений законом спосіб. Саме за результатами судового розгляду справи на засадах змагальності та рівності сторін, за рішенням суду, тобто незалежно від волі й дій потерпілого, право власності на спірне нерухоме майно було поновлено за ПП «Кампус Плюс». При цьому слід також відзначити, що потерпілий під час розгляду цивільної справи усвідомлював наслідки задоволення позовних вимог, заперечував щодо них та у визначений ним спосіб подавав доводи й докази на спростування заявлених позовних вимог.

Тобто, незважаючи на вказівку суду касаційної інстанції на те, що рішення в цивільній справі не мають преюдиціального значення після оцінки доказів у кримінальному провадженні, апеляційний суд знову звернувся до матеріалів цивільної справи та саме ними обґрунтував свій висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190 КК.

Крім того, на обґрунтування висновку про відсутність обману апеляційний суд послався на те, що за рішенням суду касаційної інстанції попередні судові рішення залишено без змін у частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366 КК. Натомість за змістом постанови від 13 квітня 2021 року Верховний Суд погодився з таким рішенням тільки тому, що позовні заяви до суду та пояснення до них не можуть бути предметом службового підроблення. Але це не означає відсутність обману в діях особи, яка обвинувачується за ч. 4 ст. 190 КК. Такий висновок може бути зроблений тільки на підставі оцінки сукупності всіх наданих сторонами доказів з дотриманням вимог ст. 94 КПК.

Також апеляційний суд залишив поза увагою доводи апеляційних скарг у частині існування нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу нерухомого майна, здійснення проплати ОСОБА_2 на їх виконання, призначення цих платежів, укладення договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів. Не надано оцінки показанням потерпілого про те, що він не підписував договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів, а також тій обставині, що загальні суми договорів купівлі-продажу майна та договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів є однаковими.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що апеляційний суд не перевірив усіх доводів апеляційних скарг сторони обвинуваченняі представників потерпілого та всупереч ст. 439 КПК не виконав вказівок суду касаційної інстанції, а тому проведену цим судом процедуру апеляційного перегляду в цілому не можна вважати справедливою, а постановлене за результатом такої процедури судове рішення -таким, що відповідає вимогам статей 370 419 КПК, а тому воно підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене в цій постанові та в постанові від 13 квітня 2021 року, провести судовий розгляд з дотриманням вимог КПК, належно перевірити доводи сторони обвинуваченнята представників потерпілого й надати на них змістовні відповіді.

Враховуючи наведене,Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково, касаційні скарги представників потерпілого ОСОБА_2 - адвокатів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 повністю, а ухвалу апеляційного судускасувати.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, касаційні скарги представників в інтересах потерпілого ОСОБА_2 - адвокатів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 задовольнити.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13