Постанова

Іменем України

02 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 493/1096/15-к

провадження № 51-3080 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Слинька С. С., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Гладкого О. Є.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160230000897, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Коритне Балтськогорайону Одеської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Балтського районного суду Одеської області від 05 квітня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Вироком вирішено питання речового доказу, судових витрат і цивільного позову у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 01 листопада 2017 року звільнено ОСОБА_1 від основного і додаткового покарання за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі п. «д» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 засуджено за те, що він, 08 вересня 2014 року, близько 13.30 год., керуючи власним транспортним засобом марки «ВАЗ-21070» д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Уварова в напрямку с. Білине Балтського району Одеської області, в порушення вимог пунктів 12.1, 12.3, 12.102, 14.6, 18.1 Правил дорожнього руху України, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проявив неуважність та скоїв наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїзну частину в зоні пішохідного переходу.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди малолітній ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити навий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що призначене йому покарання у виді арешту на строк 4 місяці за своїм видом та розміром є явно несправедливим та занадто суворим. На думку засудженого, при призначенні покарання не було враховано всіх пом'якшуючих обставин.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор під час касаційного розгляду не підтримав касаційну скаргу ОСОБА_1 і просив її залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, зазначених у вироку, кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Що стосується доводів ОСОБА_1, викладених у касаційній скарзі щодо призначеного покарання у межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України через його суворість, є необґрунтованими.

Так, відповідно до вимогст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Як убачається з вироку місцевого суду, при призначені засудженому основного покарання у виді арешту на строк 4 місяці та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, було враховано, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, частково відшкодував заподіяну шкоду. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції призначив покарання у виді арешту на строк 4 місяці, яке не є максимальним в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України..

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині призначеного покарання, апеляційний суд вказані доводи обґрунтовано визнав неспроможними та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив вирок щодо ОСОБА_1 без зміни. З указаними висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, переконливих доводів про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції з касаційної скарги прокурора не вбачається.

Інших доводів щодо незаконності ухвали апеляційного суду, які могли би бути безумовними підставами для її скасування чи зміни, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить. Тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук С. С. Слинько В.В. Щепоткіна