ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 908/61/13-г

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

Нечаєвої Л. Г.: Мажара О. О.,

ФОП Коломоєць О. О.: Грибовод С. Ю.,

ФОП Карамерт Метіна: Тітов В. А.,

арбітражний керуючий: Мірошник І. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2019

у складі колегії суддів: Кузнецова В. О. - головуючого, Чус О. В., Вечірка І. О.,

та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.06.2019

у складі колегії суддів: Ніколаєнка Р. А. - головуючого, Кричмаржевського В. А., Черкаського В. І.

у справі за позовом ліквідатора Фізичної особи-підприємця Карамерт Метіна арбітражного керуючого Мірошника Ігоря Вікторовича

до ОСОБА_2

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. ОСОБА_3 ,

2. ОСОБА_4 ,

3. Акціонерне товариство "УкрСиббанк",

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінактив",

5. ОСОБА_1 ,

6. ОСОБА_5 ,

про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно

у межах справи № 908/61/13-г

за заявою Фізичної особи-підприємця Коломоєць Олега Олександровича

до Фізичної особи-підприємця Карамерт Метіна

про банкрутство

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог

1. У провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/61/13-г за заявою Фізичної особи-підприємця Коломоєць Олега Олександровича (далі - ФОП Коломоєць О. О.) до Фізичної особи-підприємця Карамерт Метіна (далі - ФОП Карамерт Метіна, боржник) про банкрутство.

2. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.07.2018 у справі № 908/61/13-г ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Мірошника Ігоря Вікторовича (далі - арбітражний керуючий, ліквідатор Мірошник І. В.).

3. 27.12.2018 ліквідатор ФОП Карамерт Метіна арбітражний керуючий Мірошник І. В. звернувся до Господарського суду Запорізької області у межах справи про банкрутство № 908/61/13-г з заявою від 27.12.2018 № 163, в якій, з урахуванням заяви б/н від 06.02.2019 про зменшення позовних вимог та заяви від 15.03.2019 № 68 про зміну позовних вимог, просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_6 та визнати за ОСОБА_6 право власності на:

- об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, ХІ/1 підвалу літ. А-4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1772766523101, загальною площею 104,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 30436467;

- об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, XI підвалу літ. А-4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1772430623101, загальною площею 79,1 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення XI, номер запису про право власності: 30430385.

4. В обґрунтування заявлених вимог ліквідатор ФОП Карамерт Метіна арбітражний керуючий Мірошник І. В. посилається на вибуття з законного володіння боржника поза його волею майна, а саме реалізацію належного ФОП ОСОБА_6 нежитлового приміщення на прилюдних торгах, організованих та проведених 10.05.2012 філією 08 Приватного підприємства "Нива- В.Ш ." (далі - філія 08 ПП " Нива-В.Ш. "), які згодом було визнано недійсними згідно рішення Господарського суду Запорізької області від 08.08.2013 у справі № 908/2105/13, залишеного без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанції.

5. Факт недійсності прилюдних торгів, встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили та реєстрація цього майна за ОСОБА_2 на думку ліквідатора ФОП Карамерт Метіна, є обставиною, яка у розумінні частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) надає право боржнику витребувати майно у добросовісного набувача та визнати за ФОП Карамерт Метіна право власності на це майно.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

6. 21.12.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", який перейменовувався та наразі має назву Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк") та громадянином Туреччини ОСОБА_6 (далі - позичальник) укладено договір № НОМЕР_1 відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_6 кредитні кошти в сумі 100 000,00 доларів США під 13,4 % річних зі строком повернення до 22.12.2014, з цільовим призначенням кредиту - для придбання нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2

7. 21.12.2007 між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 11272663000 відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 70 000 дол. США під 13,9 % річних зі строком повернення до 21.12.2018.

8. За укладеним 21.12.2007 з гр. ОСОБА_9 (продавець) договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького МНО Буцикіною Л. О., Карамерт Метін (покупець) придбав у власність нежиле приміщення ХІ підвалу А-4 за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 207,5 кв.м (далі - спірне нежиле приміщення).

9. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань за вказаними вище кредитними договорами 21.02.2007 та 21.07.2018 між банком та ОСОБА_6 укладено договори іпотеки нерухомого майна за № 11272504000/З та за № 11272663000/З-1 відповідно до яких передано в іпотеку спірне нежиле приміщення та передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

10. У зв`язку з невиконанням позичальником кредитних зобов`язань банком застосовано процедуру задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок продажу предмета іпотеки будь-якій особі.

11. 17.03.2010 приватним нотаріусом Запорізького МНО Любіченковським О. О. вчинено виконавчий напис реєстр. № 568, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на спірне нежиле приміщення, яке належить ОСОБА_6 та передано в іпотеку банку та за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього майна задовольнити вимоги банку у розмірі 566 867,23 грн.

12. На підставі виконавчого напису підрозділом примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області здійснювалося виконавче провадження, в ході якого спірне майно було описано та арештовано, про що 28.04.2010 складено акт опису та арешту майна, оцінено та з метою реалізації на прилюдних торгах передано торгуючій організації - Філії 08 ПП "Нива - В.Ш.", м. Запоріжжя, з якою 28.12.2011 укладено договір № 0811166 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

13. 10.05.2012 відбулися прилюдні торги по лоту № 1 - нежиле приміщення ХІ підвалу А-4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , результати яких оформлені протоколом № 0811166-1/1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_6 що є предметом іпотеки, від 10.05.2012.

14. Згідно протоколу № 0811166-1/1 переможцем прилюдних торгів оголошено учасника № 4 ОСОБА_5 , яким запропоновано ціну лота 185 000,00 грн.

15. На підставі протоколу від 10.05.2012 № 0811166-1/1 проведення прилюдних торгів державним виконавцем було видано акт про реалізацію предмета іпотеки № 18424466 від 23.05.2012.

16. 25.05.2012 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Півняком О. С. на підставі акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки видано свідоцтво про право власності на майно придбане з прилюдних торгів, яким посвідчено, що ОСОБА_5 належить на праві власності спірне нежиле приміщення, яке раніше належало

ОСОБА_6. 17 . За нотаріально посвідченим договором дарування нежитлового приміщення від 29.10.2013 спірне нежиле приміщення ОСОБА_5 подаровано та передано безоплатно у власність ОСОБА_4

18. 12.10.2016 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Вовк І. І. та на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на спірне нежиле приміщення.

19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що після пред`явлення позову спірне нерухоме майно щодо якого було заявлено позов зазнало змін - поділу, які зареєстровані в державних реєстрах та внаслідок поділу відкрито реєстрацію часток майна, як нових об`єктів нерухомості та з іншими реєстраційними номерами та номерами записів про право власності, але при цьому поряд з новою підставою реєстрації прав власності - декларацією про готовність об`єкта до експлуатації Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, підставою реєстрації являється той самий договір купівлі-продажу від 12.10.2016, реєстр. № 8197 посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Вовк І. І.

20. Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що зареєстроване за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 13889823101, загальною площею 207,5 кв.м, номер запису про право власності 16939928 стало припиненим та внаслідок зміни цього об`єкта нерухомості шляхом його поділу зареєстровано право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно за реєстраційним номером 1772430623101, номер запису про право власності 30430385 та нерухоме майно за реєстраційним номером 1772766523101, номер запису про право власності 30436467, тобто фактично - на частки того ж самого майна, первинні підстави виникнення права власності на які є ті ж самі (договір купівлі-продажу від 12.10.2016, реєстр. № 8197). З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що об`єкт за реєстраційним номером 1772430623101 та об`єкт за реєстраційним номером 1772766523101, щодо яких заявлено остаточно визначені позовні вимоги, утворилися в процесі поділу об`єкту за реєстраційним номером 13889823101.

21. Крім того місцевим господарським судом встановлено, що 09.01.2013 Господарським судом Запорізької області порушено провадження у справі № 908/61/13-г про банкрутство ФОП Карамерт Метіна.

22. Постановою Господарського суду Запорізької області від 17.01.2013 у справі № 908/61/13-г ФОП Карамерт Метіна визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором боржника призначено Чулакова П. І.

23. У червні 2013 року ліквідатор боржника арбітражний керуючий Чулаков П. І. звернувся до суду з позовом до ПП "Нива -В.Ш ." в особі Філії 08 ПП "Нива- В.Ш . та ОСОБА_5 про визнання недійсними прилюдних торгів, що проведені 10.05.2012 Філією 08 ПП "Нива -В.Ш. " з реалізації спірного нежитлового приміщення, визнання недійсним протоколу прилюдних торгів від 10.05.2012 та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 25.05.2012 на ім`я ОСОБА_5 на спірне нежитлове приміщення.

24. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.08.2013, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2014 у справі № 908/2105/13 позов ліквідатора боржника арбітражного керуючого Чулакова П. І. задоволено частково. Визнано недійсними прилюдні торги, що проведені 10.05.2012 Філією 08 ПП "Нива- В.Ш. " з реалізації спірного нежитлового приміщення та протокол прилюдних торгів від 10.05.2012 № 0811166-1/1 з реалізації спірного майна. Припинено провадження у справі у відношенні відповідача 2 - ОСОБА_5 , оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України в межах позовного провадження.

25. Постановою Верховного Суду України від 11.11.2014 відмовлено в задоволенні заяви ПП "Нива- В.Ш ." про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2014 у справі № 908/2105/13.

26. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2016 арбітражний керуючий Сєдова Н. І., яка виконувала повноваження ліквідатора у справі про банкрутство ФОП Карамерт Метіна, зверталася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом про витребування спірного нежитлового приміщення з незаконного володіння гр. ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування від 29.10.2013 реєстр. №733, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького МНО Самчук Т. В., визнання недійсним та скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також скасування відповідного запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27. За результатами розгляду вимог ліквідатора боржника за вказаним позовом Жовтневим районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення від 12.01.2017 у справі № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц), яким у задоволенні заявлених вимог відмовлено.

28. Зі змісту мотивувальної частини рішення від 12.01.2017 у справі № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц) убачається, що суд виходив з того, що право власності у ОСОБА_5 на придбаний з прилюдних торгів об`єкт нерухомості - спірне нежитлове приміщення виникло 25.05.2012 - з моменту державної реєстрації його права власності на підставі правовстановлювального документу на це майно - свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 25.05.2012 приватним нотаріусом Запорізького МНО Півняком О. С. на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки на ім`я ОСОБА_5 , зареєстрованого в реєстрі за № 2555; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсним не визнавалося; вимога позивача про визнання зазначеного документу недійсним не заявлялася.

29. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.07.2018 у справі № 908/61/13-г ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Мірошника І. В., яким в межах справи про банкрутство 27.12.2018 заявлено позов, що є предметом цього судового розгляду.

30. 25.02.2019 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява ОСОБА_2 б/н від 22.02.2019 про застосування позовної давності з тих підстав, що прилюдні торги з реалізації спірного приміщення визнані недійсними рішенням суду від 08.08.2013 у справі № 908/2105/13, яке залишено без змін постановою апеляційного господарського суду від 13.11.2013 та постановою касаційного суду від 18.02.2014, тоді як позивачем позов подано до суду з пропуском позовної давності - в грудні 2018, тобто майже через п`ять років після набрання судовим рішенням законної сили.

31. У відповіді на відзив від 15.03.2019 вих. № 69 арбітражний керуючий Мірошник І. В. щодо заяви відповідача про сплив позовної давності зазначив, що ліквідатором у справі № 908/61/13-г про банкрутство ФОП Карамерт Метіна його було призначено ухвалою від 02.07.2018 у цій справі і до часу призначення йому нічого не було відомо про рішення суду у справі № 908/2105/13, яким були визнані недійсними прилюдні торги, а отже перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався для позивача з липня 2018 року.

32. 28.03.2019 відповідачем, враховуючи зміну ліквідатором предмета позовних вимог, до суду першої інстанції подано заяву б/н від 25.03.2019 про застосування до спірних відносин позовної давності в обґрунтування якої покладені ті ж аргументи, що й у первинно поданій заяві про застосування позовної давності б/н від 22.02.2019.

33. 23.04.2019 позивачем до місцевого господарського суду подано відповідь на заперечення відповідача на позовну заяву від 22.04.2019 вих. № 80 з наведенням обґрунтувань щодо наявності підстав для подання позовної заяви саме ліквідатором боржника, які позивач пов`язує з перебуванням боржника в особливому статусі та обсягом повноважень ліквідатора.

34. 17.05.2019 на адресу Господарського суду Запорізької області надійшли заперечення на відповідь на заперечення відповідача на позовну заяву б/н від 15.05.2019, в якому відповідач не погоджуючись з позицією позивача стосовно

позовної давності наголошує на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено, а не її представнику.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

35. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.06.2019 у справі № 908/61/13-г позовні вимоги ліквідатора боржника арбітражного керуючого Мірошника І. В. задоволено повністю. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 спірне нерухоме майно та визнано за ОСОБА_6 право власності на це майно.

36. Ухвала суду першої інстанції мотивована підтвердженням матеріалами справи вибуття на незаконних підставах з володіння ОСОБА_6 спірного нежилого приміщення поза його волею, оскільки до вибуття майна призвів правочин, який рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.08.2013 у справі № 908/2105/13 визнано недійсним і цей правочин не тягне правових наслідків з дня його вчинення, в тому числі й переходу права власності.

37. Водночас судом першої інстанції зазначено про відсутність пропущення позивачем позовної давності за заявленими вимогами у зв`язку з його перериванням, оскільки в межах трирічного строку після набрання законної сили рішенням суду від 08.08.2013 у справі № 908/2105/13 мало місце звернення ліквідатора боржника за захистом права власності на спірне нерухоме майно, яке є предметом розгляду цього спору за результатом чого було прийнято рішення від 12.01.2017 у справі № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц).

38. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2019 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.06.2019 у справі № 908/61/13-г залишено без змін з аналогічних підстав.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

39. Не погоджуючись із наведеними судовими рішеннями місцевого та апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою з вимогою їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

РУХ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

40. 30.09.2019 ОСОБА_1 звернулася безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.06.2019 у справі № 908/61/13-г.

41. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/61/13-г було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. - головуючого, суддів - Білоуса В. В., Васьковського О. В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2019.

42. Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 908/61/13-г за касаційною скаргою ОСОБА_1 та призначено розгляд касаційної скарги на 07.11.2019.

43. 01.11.2019 на електронну адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення ліквідатора боржника арбітражного керуючого Мірошника І. В. від 02.09.2019 № 381, в якому ліквідатор вважає касаційну скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

44. Ухвалою Верховного Суду від 07.11.2019 зупинено касаційне провадження у справі № 908/61/13-г до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку у справі № 10/5026/995/2012 судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та у справі № 914/3224/16 Великою Палатою Верховного Суду.

45. Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2020 поновлено провадження у даній справі та призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні на 09.04.2020.

46. 01.04.2020 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення скаржника б/н від 23.03.2020 щодо поданої нею касаційної скарги, в яких, окрім іншого, зазначено, що строк позовної давності до вимог позивача має обраховуватись з дня набрання законної сили (13.11.2013) рішенням від 08.08.2013 у справі № 908/2105/13.

47. У зв`язку з відпусткою судді Білоуса В. В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/61/13-г було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. - головуючого, суддів - Васьковського О. В., Пєскова В. Г. що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2020.

48. Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2020 справу № 908/61/13-г за касаційною скаргою ОСОБА_1 прийнято до провадження новим складом суду; датою проведення судового засідання визначено 09.04.2020.

49. Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2020 задоволено клопотання ОСОБА_6 від 08.04.2020 вх. № 10488/2019Д13 про відкладення розгляду справи; датою проведення судового засідання визначено 30.04.2020.

50. Відповідно до ухвал Верховного Суду від 23.04.2020 та від 28.04.2020 судове засідання 30.04.2020 за клопотанням ОСОБА_1 проведено в режимі відеоконференції з Господарським суду Запорізької області та за клопотанням та представника ФОП Карамерта Метіна адвоката Тітова В. А. в режимі відеоконференції із Запорізьким окружним адміністративним судом.

51. У судове засідання 30.04.2020 з`явилися представники ОСОБА_1 , ФОП Коломоєць О. О., ФОП Карамерт Метіна та арбітражний керуючий Мірошник І. В., які надали пояснення у справі.

52. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності їх повноважних представників.

Щодо реалізації учасниками справи процесуальних прав

53. Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

54. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 13 ГПК України).

55. За умовами пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

56. Окрім того, відповідно до частини першої статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

57. Отже, учасник справи, який не є заявником касаційної скарги, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право на подання письмового відзиву на касаційну скаргу іншого учасника справи (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 43/122).

58. Таке право реалізується учасником справи на протязі строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.

59. Як зазначалось вище, ухвалою Верховного Суду від 19.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 908/61/13-г за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.06.2019 у справі № 908/61/13-г та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційні скарги до 30.10.2019.

60. Вказана ухвала суду касаційної інстанції направлялась на адресу учасників справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

61. Окрім того, ухвалу Верховного Суду від 19.10.2019, як і решту процесуальних судових документів у цій справі було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

62. Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

63. У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

64. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

65. З урахуванням викладеного учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України, в тому рахунку, права на подання відзиву на касаційні скарги.

66. Поряд з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

67. Як уже зазначалось раніше в судових рішеннях у цій справі, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України встановлено карантин, який згодом, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239 продовжено до 24.04.2020.

68. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами та доповненнями) щодо строків обмежувальних заходів на території України, а саме продовжено строк карантину до 11.05.2020.

69. Водночас враховуючи, що об`єктом касаційного оскарження у цій справі є постанова Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та ухвала Господарського суду Запорізької області від 10.06.2019, якою задоволено заяву ліквідатора ФОП Карамерт Метіна арбітражного керуючого Мірошника І. В. та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 спірні нежитлові приміщення та визнано право власності на вказане нерухоме майно, дана справа відповідно до приписів статей 247, 301 ГПК України має розглядатися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

70. З огляду на вказане, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 суд касаційної інстанції дійшов висновку про здійснення розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 з урахуванням раніше визначеної дати (09.04.2020) та постановив ухвалу від 02.04.2020, якою роз`яснив та довів до відома учасників справи положення норм статей 196, 202 ГПК України.

71. Суд констатує, що на момент проведення судового засідання 30.04.2020 від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Доводи ОСОБА_1

72. ОСОБА_1 в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, зазначаючи, зокрема, таке:

- висновок судів про те, що майно вибуло з володіння ОСОБА_6 поза його волею суперечить дійсності. ОСОБА_6 був обізнаний про передання майна на реалізацію на прилюдних торгах та з початковою вартістю майна, погодився з нею та брав участь в торгах через представника. Відповідні обставини встановлені судовим рішенням від 21.11.2012 у справі № 331/1901/14-ц, яке було предметом дослідження у справі № 908/2105/13;

- задовольняючи позов суди виходили з того, що прилюдні торги визнано недійсними, однак судами залишено поза увагою, що акт державного виконавця про реалізацію майна на прилюдних торгах та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів недійсними не визнавалися;

- до спірних правовідносин не підлягала застосуванню частина перша статті 388 ЦК України, оскільки спірне майно продано у порядку для виконання судових рішень, а тому для правильного вирішення спору підлягали застосуванню положення частини другої цієї статті;

- суди попередніх інстанцій задовольняючи позов залишили поза увагою, що на час продажу спірного майна з прилюдних торгів останнє перебувало в іпотеці банку та на нього було звернено стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- висновок судів про переривання позовної давності є помилковим, оскільки суди залишили поза увагою, що на момент ухвалення рішення суду від 12.01.2017 у справі № 331/4847/16-ц ОСОБА_4 (до якої було пред`являвся позов) не була власником спірного майна, оскільки ним був ОСОБА_2 , який придбав спірне майно 12.10.2016;

- суди залишили поза увагою доводи відповідача щодо відсутності переривання перебігу позовної давності, оскільки ОСОБА_2 не був відповідачем у справі № 331/4847/16-ц та позовні вимоги до нього не заявлялись. Тому відсутні підстави для застосування приписів статті 264 ЦК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи ліквідатора боржника арбітражного керуючого Мірошника І. В.

73. У письмових поясненнях на касаційну скаргу ліквідатор боржника арбітражний керуючий Мірошник І. В. заперечує щодо доводів касаційної скарги та вважає її такою, що не підлягає задоволенню, зазначаючи таке:

- повноваження та обов`язки ліквідатора полягають у тому щоб сприяти у виявленні та поверненні майна банкрута у ліквідаційну масу, що здійснено ліквідатором у цій справі;

- майно, що є предметом спору може бути витребувано у відповідача як добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України;

- положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються;

- враховуючи знаходження ФОП Карамерт Метіна у ліквідаційній процедурі, ліквідатор є єдиною особою, яка має подати такий позов;

Доводи інших учасників справи

74. Від інших учасників відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

75. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень ГПК України внесені зміни.

76. Водночас пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

77. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

78. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

79. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

80. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо обґрунтованості заявлених ліквідатором вимог та можливості витребування у добросовісного набувача майна придбаного на прилюдних торгах, проведених у ході здійснення виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса

81. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

82. Частиною шостою статті 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

83. Згідно встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи провадження у справі про банкрутство ФОП Карамерт Метіна на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень перебувало на стадії процедури ліквідації, відкритої у період дії Закону про банкрутство № 2343-XII в редакції, яка діяла до 19.01.2013 та з урахуванням пункту 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі.

84. Предметом судового розгляду у цій справі є подана ліквідатором боржника в межах справи про банкрутство ФОП Карамерт Метіна позовна заява про витребування та визнання права власності на майно реалізоване на прилюдних торгах в ході здійснення виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса, які згодом було визнано судом недійсними.

85. Відповідно до частини першої статті 25 Закону про банкрутство (в редакцій до 19.01.2013) ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

86. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

87. За змістом статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

88. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

89. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 .02.2016 у справі № 6-2407цс15).

90. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

91. Аналіз змісту наведеної норми свідчить, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі № 6-54цс17).

92. Окрім того, важливим є урахування порядку відчуження витребуваного майна, оскільки частиною другою статті 388 ЦК України передбачено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

93. Суд враховує висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц згідно якого частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

94. Отже виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння та порядку відчуження витребуваного майна.

95. Оскільки у цій справі майно придбавалось набувачем не в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а на прилюдних торгах у порядку здійснення виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає доводи скаржника щодо помилкового застосування судами до даних правовідносин норм частини першої статті 388 ЦК України та необхідності застосування норм частини другої цієї статті безпідставними (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 520/548/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 902/389/16).

96. Як зазначалось вище, однією з підстав збереження за власником права на витребування свого майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

97. За змістом норм статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

98. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 1522/25684/12).

99. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.08.2013, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2014 у справі № 908/2105/13 за позовом ліквідатора боржника арбітражного керуючого Чулакова П. І. до ПП "Нива -В.Ш ." в особі Філії 08 ПП "Нива- В.Ш . та ОСОБА_5 визнано недійсними прилюдні торги, що проведені 10.05.2012 Філією 08 ПП "Нива -В.Ш. " з реалізації спірного нежитлового приміщення та протокол прилюдних торгів від 10.05.2012 № 0811166-1/1 з реалізації спірного майна.

100. Постановою Верховного Суду України від 11.11.2014 відмовлено в задоволенні заяви ПП "Нива -В.Ш ." про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2014 у справі № 908/2105/13.

101. Колегія суддів Верховного Суду, за результатами касаційного розгляду справи № 908/61/13-г у контексті спірних правовідносин звертається до правового висновку викладеного у пункті 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 згідно якого метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

102. У пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

103. Також судом враховується висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14 за яким захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

104. Аналогічний підхід до праворозуміння згодом було сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 у пункті 5.18 якої зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

105. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 та від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17.

106. Верховний Суд зауважує, що сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Такої ж позиції дотримується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.02.2018 у справі № 127/8068/16-ц.

107. Переглядаючи в касаційному порядку оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції, суд зазначає, що у нього відсутні повноваження надавати оцінку належності та допустимості доказів, оцінивши які, судом було прийнято наведене вище судове рішення у справі № 908/2105/13 про визнання недійсними прилюдних торгів.

108. У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

109. За наведеного суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що матеріалами та обставинами справи підтверджується вибуття з володіння боржника власного майна поза його волею та на незаконних підставах, оскільки до вибуття майна призвів правочин, який судом визнано недійсним і цей правочин в силу статті 216 ЦК України не створює правових наслідків з дня його вчинення, в тому числі й переходу права власності.

110. Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у ФОП Карамерт Метіна виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна в порядку статті 388 ЦК України, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 522/7636/14-ц).

111. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12).

112. З огляду на викладене вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності порушених прав боржника та правових підстав для звернення ліквідатором боржника до суду з цією заявою.

113. Щодо вимоги ліквідатора боржника про визнання за ФОП Карамерт Метіна права власності на витребуване спірне нерухоме майно суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду сформований у пункті 146 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 за яким задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

114. Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про визнання права власності на це майно не є необхідним для ефективного відновлення його права. Тому обґрунтованими у цій справі є лише вимоги позивача про витребування спірного нежитлового приміщення в порядку передбаченому частиною першою статті 388 ЦК України, тоді як висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення цих вимог є помилковим.

115. Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.02.2019 та 28.03.2019 відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності в порядку статті 267 ЦК України.

116. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17 сформовано висновок щодо застосування норм права згідно якого якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

117. Отже, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу за звернутою до цієї сторони позовною вимогою, поважності причин пропущення (за наявності) і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Щодо позовної давності за заявленими ліквідатором боржника вимогами та початку перебігу позовної давності

118. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

119. Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

120. За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

121. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України.

122. Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

123. Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

124. Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

125. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

126. Суд зазначає, що і в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

127. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 14/325"б").

128. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

129. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

130. Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).

131. За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

132. Суд зазначає, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

133. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16).

134. У наведеній постанові від 26.11.2019 справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

135. Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

136. Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17.

137. Суд зазначає, що оскільки право власності боржника на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли ФОП Карамерт Метіна довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.

138. Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 908/2105/13, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення з віндикаційним позовом у цій справі (червень 2013). Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що судове рішення у справі № 908/2105/13 набуло законної сили за наслідком ухвалення Донецьким апеляційним господарським судом постанови від 13.11.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2014, яким задоволено позовні вимоги ліквідатора боржника арбітражного керуючого Чулакова П. І. до ПП "Нива -В.Ш ." в особі Філії 08 ПП "Нива- В.Ш . та ОСОБА_5 Визнано недійсними прилюдні торги, що проведені 10.05.2012 Філією 08 ПП "Нива- В.Ш. " з реалізації спірного нежитлового приміщення та протокол прилюдних торгів від 10.05.2012 № 0811166-1/1 з реалізації спірного майна. Зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату - 13.11.2013, і щонайменше з цієї дати починає перебіг строку позовної давності для звернення з даним позовом.

139. Схожий підхід до обрахунку початку перебігу позовної давності застосовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 907/323/18, підстав для відступу від якого суд не вбачає.

140. Тому аргументи ліквідатора щодо непоширення на дані правовідносини позовної давності, початку її відліку з моменту призначення його ухвалою від 02.07.2018 ліквідатором у справі є безпідставними, оскільки: по-перше положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника; по-друге початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Щодо переривання позовної давності

141. У справі, що переглядається в касаційному порядку, задовольняючи поданий ліквідатором боржника позов в межах справи про банкрутство боржника суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що строк позовної давності на звернення з відповідним позовом у цій справі не пропущений, оскільки він переривався у зв`язку із розглядом цивільної справи № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц) у якій було розглянуто спір по суті з прийняттям рішення від 12.01.2017.

142. Втім такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, зробленими без належного урахування змісту статті 264 ЦК України з огляду на таке.

143. Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

144. Пред`явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

145. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц та від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17).

146. За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

147. Отже перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 916/521/18).

148. Вказана позиція корелює з висновками Верховного Суду України сформованим у постановах від 02.12.2015 у справі № 6-89цс15 та від 24.05.2017 у справі № 6-1763цс16 згідно яких перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

149. Аналіз викладеного свідчить, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення (подання) позову, а здійсненого такого пред`явлення з додержанням вимог процесуального законодавства щодо форми та змісту до особи - належного відповідача за позовом, яким у випадку пред`явлення віндикаційного позову є володілець майна. У разі переходу під час розгляду справи майна у володіння іншої особи - пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи лише за умови здійснення судом заміни відповідача.

150. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

151. Суд акцентує, що позовна давність не переривається лише за наявності факту звернення з позовом до суду. Пред`явлення позову з недотриманням визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав не має наслідком переривання позовної давності.

152. У даній справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2016 арбітражний керуючий Сєдова Н. І., яка виконувала повноваження ліквідатора у справі про банкрутство ФОП Карамерт Метіна, зверталася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом про витребування спірного нежитлового приміщення з незаконного володіння гр. ОСОБА_4

153. Позовну заяву за вих. № 01-21/7 від 07.07.2016, подану арбітражним керуючим Сєдовою Н. І., Жовтневим районним судом м. Запоріжжя отримано 11.07.2016 (згідно з штемпелем суду) та за результатом розгляду вимог ліквідатора боржника за вказаним позовом судом ухвалено рішення від 12.01.2017 у справі № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц), яким у задоволенні заявлених вимог відмовлено.

154. Врахувавши відповідні обставини суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність пропущення строку позовної давності у цій справі з огляду на його переривання.

155. Разом з тим суди залишили поза увагою, що згідно встановлених обставин справи 12.10.2016 (до ухвалення рішення у справі № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц)) гр. ОСОБА_4 спірне нежитлове приміщення за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нерухомого майна було відчужено на користь гр. ОСОБА_2

156. Тобто спірне нерухоме майно на момент ухвалення рішення у згаданій цивільній справі № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц) перебувало у володінні гр. ОСОБА_2 , тоді як заявлені вимоги ліквідатором адресовано до гр. ОСОБА_4

157. Водночас позивач у справі № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц) клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. Іншого встановлені обставини цієї справи (№ 908/61/13-г) не містять.

158. Суд зазначає, що позивач, вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого диспозитивного права, шляхом звернення з позовом до особи, винної, на його думку, в порушенні його майнових прав.

159. У юридичній науці під диспозитивністю (від лат. dispositus- упорядкований, розподілений) розуміється можливість суб`єктів самостійно упорядкувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати чи відмовитись від участі у правовідносинах, визначати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього.

160. Згідно зі статтею 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

161. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

162. Частиною першою статті 33 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц) передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

163. Таких клопотань, як уже зазначалось, до суду у справі № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц) не подавалось.

164. За наведеного, суд зазначає про відсутність у цій справі обставин переривання строків позовної давності на звернення ліквідатора з віндикаційним позовом до суду, оскільки відповідні обставини з огляду на відчуження гр. ОСОБА_4 під час розгляду справи № 2/331/71/2017 (331/4847/16-ц) майна у володіння гр. ОСОБА_2 могли б мати місце лише за умови здійснення судом заміни відповідача, чого в цьому разі не відбулось.

165. Тому доводи скаржника в цій частині є обґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій щодо переривання позовної давності - помилковими, зробленими без належного урахування встановлених обставин справи та змісту статті 264 ЦК України.

Щодо поважності причин пропущення позовної давності

166. Згідно із частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

167. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

168. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17).

169. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).

170. Натомість позивачем під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не заявлялось про поважність причин пропущення позовної давності звернення з заявою, що є предметом цього розгляду, до суду. Відповідне також підтверджено ліквідатором боржника під час перегляду цієї справи судом касаційної інстанції.

171. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

172. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення ЄСПЛ від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Російської Федерації", від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

173. За наведеного, висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення заяви ліквідатора боржника арбітражного керуючого Мірошника І. В. з причини відсутності пропущення позовної давності з огляду на її переривання є передчасними та помилковими, такими, що не відповідають встановленим обставинам справи та наведеним вище висновкам суду касаційної інстанції.

Щодо суті касаційної скарги

174. Ураховуючи наведене вище суд касаційної інстанцій дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

175. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення суддів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

176. Частинами першою та другою статті 311 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

177. З урахуванням викладеного постанова Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та ухвала Господарського суду Запорізької області від 10.06.2019 у справі № 908/61/13-г підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви ліквідатора боржника арбітражного керуючого Мірошника І. В. до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння на користь боржника спірного нерухомого майна та визнання права власності на це майно.

Висновки щодо застосування норм права

178. На підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Водночас у разі придбання добросовісним набувачем майна на прилюдних торгах проведених у порядку здійснення виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, які було визнано недійсними за судовим рішенням, таке майно може бути витребуване у цього набувача та положення частини другої статті 388 ЦК України у даному випадку застосуванню не підлягають.

179. Початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

180. Позовна давність не переривається лише за наявності факту звернення з позовом до суду. Перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі здійснення такого пред`явлення з додержанням вимог процесуального законодавства щодо форми та змісту до особи - належного відповідача за позовом, яким у випадку пред`явлення віндикаційного позову є володілець майна. У разі переходу під час розгляду справи майна у володіння іншої особи - пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи лише за умови здійснення судом заміни відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.06.2019 у справі № 908/61/13-г скасувати та ухвалити нове рішення.

3. У задоволенні заяви ліквідатора фізичної особи-підприємця Карамерт Метіна арбітражного керуючого Мірошника Ігоря Вікторовича до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння на користь боржника майна за адресою: АДРЕСА_2 та визнання права власності на майно відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді О. В. Васьковський

В. Г. Пєсков