Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 918/129/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "ТИКВА"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коломис В.В., судді Дужич С.П., Саврій В.А.) та на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2018 (суддя Марач В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобнест" та Приватного підприємства "ТИКВА"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

відповідача-2: Дяденчук А.І. (ордер про надання правової допомоги від 06.09.18),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - позивач) просило зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобнест" (далі-відповідач-1) та Приватне підприємство "ТИКВА" (далі-відповідач-2) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтування бетонної площадки в районі 28-ої колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці, поблизу будівлі складу цукрового А-1, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Біла, 87г.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеного позивачем обстеження земельної ділянки виявлено самовільне бетонування відповідачем-2 площадки для зберігання вантажу у межах смуги відведення залізниці, у зв'язку з чим позивач вважає, що порушено його право на користування земельної ділянкою, оскільки вона належить до земель державної власності, а саме земель залізничного транспорту.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.04.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2018, позов задоволено частково, зобов'язано відповідача-2 усунути перешкоди у користуванні позивачем земельною ділянкою шляхом демонтування бетонної площадки в районі 28-ої колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці поблизу будівлі складу цукрового А-1, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Біла 87г. В задоволенні позову до відповідача-1 відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати вище вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та в цій частині прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-2 посилався на те, що судами не з'ясовано наявність у відповідача-1 права на земельну ділянку під складом та необхідну частину для його обслуговування, а також права у позивача вимагати від відповідача-2 демонтувати бетону площадку на земельній ділянці, оскільки на ній розміщено нерухоме майно відповідача-1, яке належить йому на праві власності та користування яким неможливо без використання земельної ділянки. Відповідач-2 вказує на те, що судами порушено загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою на якій цей об'єкт розташований, так як наявність будівлі складу в смузі відведення залізниці не може обмежувати право власності на нього відповідача-1 чи ставити його в залежність від волі позивача, що узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, від 26.06.2018 № 906/989/17, у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16, від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2015 № 922/2257/14. При цьому відповідач-2 посилається на висновок судової інженерно-технічної експертизи Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.11.2017 № 8472-8474.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами 06.09.2007 між Приватним підприємством, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" (продавець) та відповідачем-1 було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого відповідач-1 придбав у власність будівлю цукрового складу, що знаходиться за адресою м.Рівне, вул. Біла, 87 г (далі-Будівля) (адреса присвоєна згідно з наказом Управління містобудування та архітектури № 127 від 21.06.2007). Згідно умов договору Будівля придбана без земельної ділянки, оскільки даний склад знаходиться у смузі відведення залізниці.

01.03.2013 між відповідачами був укладений договір оренди нежитлового приміщення №0313, за умовами якого відповідач-2 прийняв у строкове платне користування частину Будівлі складу цукрового А-1, загальною площею 150 кв.м.

12.07.2016 відповідач-2 звернувся до позивача листом №15 від 07.07.2016 про намір забетонувати площадку розміром приблизно 500 кв. м за адресою м. Рівне, вул. Біла 87 Г, поблизу будівлі складу цукрового А-1, на що позивач листом від 14.07.2016 заборонив відповідачу-2 проводити бетонування площадки на земельній ділянці, так як вона перебуває у користуванні залізниці та є смугою відведення.

Суди встановили, що під час розгляду Рівненським апеляційним господарським судом справи № 918/780/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Приватного підприємства "Тиква" про стягнення 47301,84 грн. за зберігання вантажу у смузі відведення залізниці, а саме в районі 28 колії вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці, де й знаходиться склад відповідача-1, позивачу стало відомо, що земельна ділянка біля складу забетонована. На думку відповідача-2 зберігання вантажу проводиться не на території залізниці, а на бетонній площадці біля орендованого складу, надано докази облаштування даної площадки, а саме акт приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2016 року.

10.01.2017 позивачем проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в районі колії №28 вантажного двору станції Рівне Львівської залізниці за результатами якого встановлено, що: дана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці та перебуває в постійному користуванні відповідно до технічної документації по встановленню меж смуги відчуження Львівської залізниці в м. Рівне 1997 року; на земельній ділянці розташований склад відповідача-1, частину якого 150 кв.м орендує відповідач-2 та частина колії №28 станції Рівне, яка належить залізниці; склад розташований на відстані 9,88 м від межового знаку №96, встановлення меж смуги відчуження Львівської залізниці в м. Рівне; біля складу з південної сторони орієнтовно - 516 м кв., із західної сторони орієнтовно - 60 м кв. та з північної сторони орієнтовно - 629 м кв. у межах смуги відведення залізниці, відповідачем-2 проведено самовільне бетонування площадки на якій проводиться зберігання вантажу даного підприємства.

Також встановлено, що згідно висновку Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.11.2017 № 8472-8474 бетонна площадка навколо будівлі цукрового складу, що знаходиться за адресою м. Рівне вул. Біла, 87Г, знаходиться на земельній ділянці у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці. Конфігурація та розміри бетонної площадки визначені при проведенні топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки і наведені на плані-схемі №2 в додатку.

Судами встановлено, що право користування на землі смуг відведення виникло у залізниці на підставі Положення "Про землі, надані транспорту", затвердженого постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58, Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07.02.1933, яке набрало чинності та діяло на вказаних землях із 1939 року на підставі Закону СРСР "Про включення Західної України у склад СРСР із возз'єднанням її із УРСР" від 01.11.1939 до набрання чинності Постанови Ради Міністрів СРСР від 08.01.1981 № 24 "Про затвердження Положення про землі надані транспорту", а також згідно Плану меж та стаціонарної території станції Рівне, Львівської залізниці, який погоджений представником виконкому Рівненської міської ради депутатів трудящих - архітектором та складений Дорожньо-проектною конторою Південно-Західної залізниці у 1969 році.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна земельна ділянка використовується позивачем як смуга відведення під залізничним полотном та його облаштуванням і належить до земель залізничного транспорту, а бетонування відповідачем-2 площадки поблизу будівлі зазначеного складу у межах смуги відведення залізниці, порушує права та інтереси позивача, як землекористувача визначеного законом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до відповідача-1, суди вказали на те, що позивачем не доведено, що відповідач-1 порушив його цивільні права та інтереси, як законного користувача земельною ділянкою.

Однак повністю погодитися із висновками судів не можна виходячи із наступного.

Частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" передбачено, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт". До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Статтею 68 Земельного кодексу України передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до пункту "б" частини четвертої статті 84 наведеного Кодексу до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Частиною першою статті 92 вказаного Кодексу встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Встановивши, що земельна ділянка, на якій виявлено самовільне бетонування відповідачем-2 площадки для зберігання вантажу, знаходиться у межах смуги відведення залізниці та перебуває у законному користуванні позивача, суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову щодо відповідача-2.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів, про те, що оскільки із встановлених ними обставин справи вбачається, що земельна ділянка, на якій розміщено придбаний відповідачем-1 об'єкт нерухомості за відповідною угодою, відноситься до земель державної власності, а саме земель залізничного транспорту, та вона перебуває у постійному користуванні позивача в силу вимог законодавства, а тому із врахуванням тієї обставини, що набувши право приватної власності на нерухомість у відповідача-1 за умовами укладеного між Приватним підприємством, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" (продавець), та відповідачем-1 договору купівлі-продажу від 06.09.2007, Будівля була придбана без земельної ділянки, так як даний склад знаходиться у смузі відведення залізниці, то право користування на неї у розумінні статті 120 Земельного Кодексу України не виникло.

Також, колегія судів зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, позивач включений до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Відповідач-2 вказаних висновків судів не спростував.

Крім того правильними є висновки судів про те, що оскільки землі державної власності не можуть передаватись у приватну власність, то вказана обставина виключала підстави для вчинення відповідачем-2 дій на частині цієї ділянки із зміною її властивостей.

Посилання відповідача-2 на постанови Верховного Суду, від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, від 26.06.2018 № 906/989/17, на постанови Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16, від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, є безпідставними, оскільки у справі, що переглядається за своїм правовим статусом земельна ділянка є державною власністю, на яку не може виникнути право приватної власності у особи з набуттям нею право власності на нерухомість, в той час як у наведених відповідачем-2 постановах земельні ділянки мали інший правовий статус, а також даними висновками судів встановлено інші фактичні обставини, які є відмінними від обставин у даній справі, яка переглядається у касаційному порядку, отже правове регулювання вирішення даних спорів, є відмінним.

Доводи відповідача-2, які обґрунтовані постановою Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, є помилковими, оскільки у цій справі розглядалося питання законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з комунальної власності, на відміну від даної справи, яка переглядається у касаційному порядку, отже правове регулювання вирішення даних спорів, є відмінним.

Доводи відповідача-2, які обґрунтовані постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2015 № 922/2257/14, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки у наведеній справі на відміну від даної справи, яка переглядається у касаційному порядку, розглядалися вимоги про внесення змін до договору оренди земельної ділянки у зв'язку із зміною нормативної грошової оцінки земельних ділянок, на підставі якої згідно положення п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України повинен визначатися розмір орендної плати, отже правове регулювання вирішення даних спорів, є відмінним.

При цьому бетонування площадки відповідачем-2 поблизу Будівлі та у межах смуги відведення залізниці встановлено судами на підставі зібраних у справі доказів та не заперечується відповідачем-2.

Разом з тим, заперечуючи проти позову, відповідач-2 спираючись на висновок судової інженерно-технічної експертизи Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.11.2017 № 8472-8474, вказував на те, що бетонна площадка навколо будівлі цукрового складу, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Біла,87Г була розміщена на земельній ділянці у смузі відведення станції Рівне Львівської залізниці ще у 1997 році.

У судовому засіданні, яке відбулося 29.11.2018 у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, представник відповідача-2 пояснив, що на зазначеній земельній ділянці бетонна площадка існувала з 1997 року, а відповідач-2 здійснив лише її реконструкцію з метою поліпшення здійснення на ній господарської діяльності.

Проте суди попередніх інстанцій наведеним обставинам та запереченням відповідача-2 належної оцінки не надали, не перевірили з урахуванням вказаного висновку експертизи чи існувала станом на 1997 рік бетонна площадка на вказаній земельній ділянці та чи здійснював на ній відповідач реконструкцію, чи спірні дії відповідача-2 виходили за межі такої реконструкції.

Згідно із приписами статті 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Частиною 2 цієї статті визначено, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Оскільки із встановлених судами обставин справи не вбачається, що у відповідача-2 відсутнє право реконструкції бетонної площадки на вказаній земельній ділянці, та не досліджено зібрані у справі докази стосовного того чи спірні дії відповідача-2 виходили за межі такої реконструкції, висновки судів про часткове задоволення позову є передчасними, а доводи особи, що подала касаційну скаргу, знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно до статті 310 частини 3 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції із 15.12.2017 підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 2 статті 300 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення в частині вирішення спору стосовно відповідача-2 підлягають скасуванню, а справу у цій частині належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині, а саме щодо вирішення спору відносно позовних вимог до відповідача-1, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "ТИКВА" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2018 у справі Господарського суду Рівненської області №918/129/17 в частині задоволення позову скасувати.

Справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.С. Берднік

І.В. Кушнір