Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.06.2018 року у справі №910/22604/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/22604/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 (судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я., Жук Г.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 (суддя Удалова О.Г.)

за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Мегделіною Леоніда Костянтиновича у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суматра-ЛТД"

до Фізичної особи - підприємця Мегделіною Леоніда Костянтиновича

про стягнення 359 518,81 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Суматра-ЛТД" (далі - ТОВ "Суматра-ЛТД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Мегделіною Леоніда Костянтиновича (далі - ФОП Мегделіною Л.К.) про стягнення 359 518,81 грн, з яких: 309 790,03 грн - заборгованість, 40 674,54 грн - інфляційні втрати, 9 054,24 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору суборенди нежитлового приміщення від 20.09.2016 № 20/09/2016 (далі - договір від 20.09.2016) позивач сплатив відповідачеві суборендну плату за грудень 2016 року, січень 2017 року, а також авансовий платіж за останній місяць користування об'єктом суборенди. Однак 15.12.2016 комплекс будівель, в якому розташовувалося орендоване позивачем нежитлове приміщення магазину, було знищено шляхом примусового демонтажу і, відповідно, об'єкт суборенди після 15.12.2016 позивачем не використовувався. Отже, позивач вважав обґрунтованим повернення відповідачем грошових коштів за період, упродовж якого спірне майно не використовувалося у зв'язку із його знищенням.

1.2. Відзиву на позов від ФОП Мегделіною Л.К. до місцевого господарського суду не надходило.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Мегделіною Л.К. на користь ТОВ "Суматра-ЛТД" 309 790,03 грн боргу, 39 036,44 грн інфляційних втрат, 9 054,24 грн - 3 % річних, 5 413,09 грн судових витрат. У решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що з моменту знищення об'єкта суборенди позивач звільняється від сплати суборендної плати, а також від обов'язку сплати авансового платежу за останній місяць користування суборендованим приміщенням.

Відмовляючи у позові в частині стягнення 1 638,10 грн інфляційних втрат, місцевий господарський суд зазначив про помилковість здійсненого позивачем розрахунку суми інфляційних втрат через неправильне визначення ним періоду, за який здійснено нарахування.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 залишено без змін із тих же підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ФОП Мегделіною Л.К. подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник вважає порушення норм матеріального і процесуального права, посилаючись на положення частини 6 статті 762, частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 283, частини 3 статті 285, частини 1 статті 286, частин 2, 4 статті 291 Господарського кодексу України, статей 7, 13, 14, 42, 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, на думку скаржника, судами прийнято недостовірні докази; знищення об'єкта суборенди не доведено належними доказами; відсутні підстави для повернення позивачеві спірних коштів з огляду на неурегульованість цього питання умовами спірного договору і закону.

3.2. Від ТОВ "Суматра-ЛТД" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити без змін судові рішення у справі як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення. Позивач наголошує, що договір від 20.09.2016 припинив свою дію в момент знищення об'єкта суборенди та, відповідно, немає правових підстав для отримання відповідачем суборендної плати за таким договором, починаючи із зазначеної дати. Товариство стверджує, що суди повно і всебічно з'ясували усі обставини справи, правильно застосували положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.09.2016 між ФОП Мегделіною Л.К. - суборендодавцем і ТОВ "Суматра-ЛТД" - суборендарем було укладено договір суборенди нежитлового приміщення, за умовами якого суборендодавець зобов'язався передати, а суборендар, у свою чергу, прийняти у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 200 м2, розташоване за адресою: м. Київ, площа Дружби Народів, 6, літ. Н.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 зазначеного договору об'єкт суборенди надається суборендареві для розміщення та функціонування в ньому магазину "Космо" з метою реалізації населенню асортименту косметики, парфумерії, побутової хімії та інших непродовольчих і продовольчих товарів. Цільове призначення об'єкта: торгівельне приміщення.

Об'єкт суборенди вважається переданим в оренду після підписання акта прийому-передачі. Об'єкт суборенди має бути передано від суборендодавця суборендарю не пізніше 5 календарних днів з дня укладення договору оренди (пункти 3.3., 3.4 договору від 20.09.2016).

Згідно з пунктом 4.1 договору він набуває чинності з моменту підписання сторонами. Строк суборенди за цим договором становить 12 календарних місяців і починає відраховуватися з дати підписання сторонами акта прийому-передачі об'єкта суборенди.

Відповідно до пункту 5.2 договору від 20.09.2016 суборендна плата, з урахуванням її індексації, за один місяць становить у період із 01.10.2016 по 31.03.2017 включно - 650,00 грн за 1 м2 об'єкта оренди без ПДВ.

Пунктом 5.7 цього договору передбачено, що суборендар сплачує суборендодавцеві суборендну плату за останній місяць суборенди за цим договором, яка становить 130 000,00 грн, не пізніше ніж 10 календарних днів із дати підписання цього договору.

Сторони дійшли згоди, що суборендар сплачує суборендодавцеві суборенду за останній місяць суборенди згідно з пунктом 5.7 доплату у сумі 63 882,01 грн з урахуванням залишку сплаченої суборендної плати за останній місяць за договором суборенди від 15.10.2013 № 15/10 у сумі 66 117,99 грн (пункт 5.8 договору).

За змістом пункту 7.1.3 договору від 20.09.2016 на суборендаря покладено обов'язок своєчасно та у повному обсязі вносити суборендні платежі.

У розділі 11 цього договору сторони визначили підстави дострокового припинення дії договору. Зокрема, згідно з пунктом 11.2 договору він достроково припиняє свою дію у разі банкрутства суборендаря; загибелі об'єкта суборенди; за погодженням сторін про його припинення.

Під час розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що позивач на виконання умов спірного договору перерахував відповідачеві грошові кошти на загальну суму 390 000,00 грн, що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями, зокрема суборендну плату за грудень 2016 року, січень 2017 року, а також авансовий платіж за останній місяць користування об'єктом суборенди, як це передбачено спірним договором.

Однак, як було установлено судами, 15.12.2016 комплекс будівель за адресою: м. Київ, площа Дружби Народів, 6, літ. Н, в якому розташовувалося суборендоване позивачем нежитлове приміщення (магазин "Космо"), було зруйновано шляхом примусового демонтажу невідомими особами, у зв'язку з чим послуги із суборенди протягом оплаченого позивачем періоду не надавалися. При цьому суди урахували, що наведене підтверджується обставинами, установленими Господарським судом міста Києва у справі № 910/5077/17, рішення у якій набрало законної сили.

У зв'язку із цим позивач направив відповідачеві проект додаткової угоди від 15.12.2016 до договору від 20.09.2016 та запропонував урегулювати правовідносини сторін із суборенди за наслідками загибелі об'єкта суборенди і неможливості використання сплачених сум за їх призначенням, а також лист № 15/12/5 від цієї ж дати з вимогою повернути грошові кошти, сплачені позивачем як суборендна плата за період із 15.12.2016 по 31.12.2016 (71 290,03 грн), суборендна плата за січень 2017 року (130 000,00 грн) і авансовий платіж за останній місяць оренди (130 000,00 грн). Зазначені лист і додаткову угоду було отримано відповідачем 26.12.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Також як установлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, цю додаткову угоду відповідач не підписав, проте повернув позивачеві частину грошових коштів на загальну суму 21 500,00 грн (платіжні доручення від 19.04.2017 № 134, від 17.05.2017 № 136, від 30.06.2017 № 138, від 13.11.2017 № 145).

4.3. Оскільки грошові кошти відповідачем у повному обсязі позивачеві повернуто не було, останній звернувся із позовом у цій справі.

4.4. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржені рішення і постанову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України на орендаря покладено, зокрема, обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Як уже зазначалося, і це установлено судами, позивач перерахував відповідачеві орендну плату за грудень 2016 року, січень 2017 року та авансовий платіж за останній місяць користування майном, однак 15.12.2016 об'єкт суборенди було знищено невідомими особами.

Загибель (знищення) об'єкта оренди, тобто припинення його існування, безпосередньо пов'язується з об'єктивними причинами (пожежа, землетрус, інше стихійне лихо, прийняття компетентним органом рішення про знесення об'єкта оренди, тощо), які не залежать від волі (умисних дій, бездіяльності) орендаря та які унеможливлюють відновлення об'єкта оренди.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).

Зазначені принципи добросовісності, справедливості та розумності є загальною засадою зобов'язального права та регуляторами поведінки учасників цивільно-правових відносин; вони застосовуються в усіх зобов'язальних відносинах і кожен учасник повинен їх дотримуватися.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наведена норма кореспондує положенням пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, установили, що позивачем було перераховано за договором від 20.09.2016 грошові кошти, зокрема, за грудень 2016 року, січень 2016 року та аванс за останній місяць суборенди, однак 15.12.2016 об'єкт суборенди за цим договором було знищено, у зв'язку з чим відповідач за вимогою позивача частково повернув позивачеві грошові кошти за спірним договором, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову за наведених позивачем підстав.

Водночас, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, період, за який їх нараховано, зважаючи на часткове повернення відповідачем передплати за суборенду, та здійснивши власний розрахунок, господарські суди установили, що з відповідача належить стягнути, окрім неповернутих грошових коштів у сумі 309 790,03 грн, також 39 036,44 грн інфляційних втрат і 9 054,24 грн - 3 % річних.

6. Висновки Верховного Суду

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначений у касаційній скарзі довід касаційної скарги про недоведеність знищення об'єкта суборенди не може бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки йому вже було надано оцінку судами, які аргументовано відхилили його. Попередні судові інстанції установили, що об'єкт суборенди за спірним договором було знищено 15.12.2016, і це, у тому числі, підтверджується обставинами, установленими у рішенні господарського суду у справі № 910/5077/17, яке набрало законної сили; відповідачем на вимогу позивача після загибелі суборендованого майна частково було повернуто грошові кошти, сплачені за спірним договором, зокрема за період, в якому таке майно не використовувалося через його знищення; доказів зворотного відповідачем надано не було. Водночас суд апеляційної інстанції, відхиляючи цей довід, зазначив, що відповідач у строк, встановлений судом для подання відзиву на позовну заяву, та під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій не подав суду заперечень щодо факту загибелі 15.12.2016 об'єкта суборенди і доказів, що спростовували б цю обставину, а відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Водночас колегія суддів відхиляє і посилання скаржника на відсутність підстав для стягнення спірних коштів з огляду на неврегульованість цього питання умовами спірного договору і положеннями законодавства, позаяк вони не спростовують встановлених судами обставин та аргументованих висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених судових рішеннях.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що наведені скаржником у поданій касаційній скарзі доводи стосуються оцінки доказів у справі, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для часткового задоволення позову; фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мегделіною Леоніда Костянтиновича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі № 910/22604/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак