Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/4019/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.

розглянув касаційну скаргу Заступника прокурора Закарпатської області

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - Підченко Ю.О.) від 09.06.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду (головуючий - Разіна Т.І., судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.) від 26.10.2017

за позовом керівника Ужгородської місцевої прокуратури

до Закарпатської обласної ради,

та Закарпатського управління лісового та мисливського господарства,

та Громадської організації "Закарпатське товариство мисливців і рибалок "Лісівник"

та Громадської організації товариства мисливців і рибалок Мисливського клубу "Губерт"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії.

Учасники справи:

представник позивача - Гудименко Ю.В.,

представник відповідача 1 - не з'явились,

представник відповідача 2 - не з'явились,

представник відповідача 3 - не з'явились,

представник відповідача 4 - не з'явились.

Короткий зміст позовних вимог

1. 09.03.2017 Керівник Ужгородської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) подав в інтересах держави позовну заяву про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Закарпатської обласної ради (далі - Відповідач 1) № 312 від 17.05.2007 "Про надання мисливських угідь в користування" (далі - Рішення), визнання недійсними договорів про умови ведення мисливського господарства від 03.07.2008 та від 30.01.2014, укладених між Закарпатським управлінням лісового та мисливського господарства (далі - Відповідач 2) та Громадською організацією "Закарпатське товариство мисливців і рибалок "Лісівник" (далі - Відповідач 3), визнання недійсним договору про співпрацю від 02.02.2013, укладеного між Відповідачем 3 та Громадською організацією товариством мисливців і рибалок Мисливського клубу "Губерт" (далі - Відповідач 4), та зобов'язання Відповідача 4 демонтувати вольєр та повернути мисливські угіддя Відповідачу 2.

2. Позовна заява мотивована тим, що з порушенням статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" на момент прийняття Відповідачем 1 Рішення в спірній частині власниками та користувачами земельних ділянок не було надано погодження на ведення Відповідачем 3 мисливського господарства в їх межах, зокрема не було надано погодження про надання мисливських угідь у користування Турицькою та Порошківською сільськими радами (рішення з цього приводу не приймались) та не було укладено відповідних договорів з власниками та користувачами земельних ділянок, на яких розташовані мисливські угіддя. Також Прокурор наголошує, що до складу територій мисливських угідь, наданих Відповідачу Рішенням, входять природно-заповідні землі, на яких заборонено мисливство: на землях лісництва "Шипот" знаходиться водоспад "Шипот", який є пам'яткою природи та об'єктом природно-заповідного фонду, тоді як на виконання Рішення між Відповідачем 2 та Відповідачем 3 укладено договір від 03.07.2008 (переукладений 30.01.2014 у новій редакції) про умови ведення мисливського господарства, які з огляду на наведені обставини підлягають визнанню недійсними, оскільки суперечать вимогам законодавства. Також Прокурор вказує на незаконне розпорядження Відповідачем 3 мисливськими угіддями на користь Відповідача 4 через укладення між вказаними відповідачами 02.04.2013 договору про співпрацю, згідно з яким Відповідач 4 незаконно організував вольєрне господарство на площі 45,9 га з розведення оленя благородного на території лісництва "Шипот", договір суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, оскільки посягає на встановлений порядок спеціального використання лісових ресурсів та диких тварин через те, що жодних актів уповноважених органів про надання Відповідачу 4 вказаних в оспорюваному договорі ресурсів не приймалось. Прокурор додав, що огорожа вольєру суттєво обмежила права громадян на загальне користування лісовими ресурсами для задоволення суспільних потреб. Звернення Прокурора із позовом у цій справі обґрунтовано тим, що органи Державної інспекції сільського господарства України, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, не наділені повноваженнями щодо звернення із позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішень Відповідача 1 та визнання недійсними оспорюваних угод. Клопотання про визнання поважними пропуску строку позовної давності при зверненні із цим позовом обґрунтовано виявленням відповідним порушень під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070130000240, яке розпочато 08.06.2016.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 09.06.2017 Господарський суд міста Києва прийняв рішення (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017) у задоволенні позову відмовити повністю. Рішення мотивовані тим, що згідно з наданими у справі доказами та поясненнями не встановлено порушень статті 22 Закону України "Про мисливське господарство і полювання", оскільки відсутні заперечення та наявні погодження всіх власників та землекористувачів, у тому числі фізичних осіб, щодо ведення Відповідачем 3 мисливського господарства на землях, переданих останньому у користування Рішенням. При цьому суд відхилив посилання на лист Відповідача 1 № 1634/01-05 від 24.11.2016, оскільки цей лист містить інформація про ненадходження (а не про відсутність) оригіналів погоджень лісогосподарських підприємств, а також відхилив посилання на акт перевірки від 07.02.2011, оскільки акт містить інформацію про відсутність погоджень з приводу впорядкування мисливських угідь. За відсутності порушень щодо передачі Відповідачу 3 земельних ділянок у користування для ведення мисливського господарства відсутні підставі для визнання недійсними оспорюваних угод та повернення мисливських угідь Відповідачу 2. Заяви Відповідача 1 та Відповідача 2 про застосування строків позовної давності не прийняті судом з огляду на встановлені обставини, що права та інтереси держави, про захист яких звернувся Прокурор, не порушені, а тому суд відмовив у задоволенні позову саме з цих підстав, а не з підстав пропуску строку позовної давності, з висновком про що погодився апеляційний суд. Апеляційний суд також додав, що законодавство не вимагає надання погоджень про надання мисливських угідь у користування у формі рішення сесії відповідного органу місцевого самоврядування, як при вирішенні питання про виділення і передачу земельних ділянок. Крім цього апеляційний суд вказав на те, що спірне Рішення є ненормативним актом, який застосовується одноразово, воно вичерпало свою дію укладенням між Відповідачем 2 та Відповідачем 3 договору про умови ведення мисливського господарства від 03.08.2008, а тому скасування вказаного рішення не призведе до відновлення порушених або оспорюваних прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 15.11.2017 Заступник прокурора Закарпатської області подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду 26.10.2017 та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5. Передання спірних угідь у користування відбулась без погодження власників та користувачів земельних ділянок (сільських рад), на яких знаходяться мисливські угіддя, у формі, встановленій законодавством - шляхом прийняття рішень відповідних рад з дотриманням необхідних процедур.

6. Суди не з'ясували, чи можуть землі населених пунктів бути мисливськими угіддями, а території власників та користувачів таких земель використовуватись для ведення мисливського господарства.

7. Суди проігнорували доводи, що до складу територій мисливських угідь, наданих Рішенням, входять природно-заповідні землі.

Позиція Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 4 викладена у відзивах на касаційну скаргу

8. Оспорювані рішення прийняті та спірні угоди укладені без порушень норм законодавства, оскільки законодавство не визначає, у якій формі має бути матеріалізоване погодження щодо надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства.

9. Відповідач 2 вказує, що Прокурором не зазначено, в чому полягає завдання державі шкоди через прийняття оспорюваного рішення та укладення оспорюваних угод.

10. Відповідач 2 зазначає, що Прокурором не враховано, що на землях природно-заповідного фонду заборонене полювання, а не мисливство, вказані правові категорії згідно з вимогами законодавства не є тотожними, а полювання є вужчою категорією, ніж мисливство, яке передбачає окрім полювання також інші види діяльності.

Позиція Верховного Суду

11. Заперечення скаржника зводяться до порушення Відповідачем 1 законодавства щодо передачі мисливських угідь для ведення мисливського господарства через непогодження із землекористувачами та власниками відповідних земельних ділянок надання Відповідачу 3 спірним рішенням земель для ведення мисливського господарства. Вказані обставини визначені у позові у якості єдиної підстави для заперечення законності Рішення та оспорюваних угод.

Однак Суд не погоджується із вказаними запереченнями скаржника з огляду на таке.

Порядок та умови передачі мисливських угідь для ведення мисливського господарства визначені Законом України "Про мисливське господарство та полювання".

Згідно зі статтею 22 цього Закону мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Судами встановлено, що надання Відповідачу 3 мисливських угідь у користування для ведення мисливського господарства згідно зі спірним рішенням Відповідача 1 погоджено зі всіма власниками та землекористувачами відповідних земельних ділянок за переліком.

Посилання скаржника на недотримання форми такого погодження, зокрема у вигляді рішень сільських рад не спростовує вказані обставини, оскільки норми статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" не визначають форми погодження надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства, не встановлюють вимог щодо обов'язкового дотримання такої форми (зокрема у вигляді рішень сесій органів місцевого самоврядування) та, відповідно, не встановлюють наслідки недотримання форми погодження. Суд також звертає увагу на те, що під час розгляду таких справ суди мають враховувати висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), зокрема, пункт 71, де зазначено, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див. mutatis mutandis висновок Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 372/1030/15-ц) у зв'язку із чим Суд відхиляє аргументи скаржника щодо недотримання форми погодження з боку землекористувачів та власників земельних ділянок для надання Відповідачу 3 мисливських угідь для ведення мисливського господарства (пункт 5).

Суд відхиляє аргументи скаржника щодо нез'ясування судами обставин щодо складу земель, переданих за Рішенням для ведення мисливського господарства (пункти 6-7), оскільки вказані аргументи зводяться до необхідності встановлення нових обставин справи, тоді як виходячи з визначених частиною 2 статті 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, встановлення обставин щодо складу земель, переданих Відповідачу 3 для ведення мисливського господарства, не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки судами не було встановлено обставин та не зроблено висновків щодо незаконності спірного рішення Відповідача 1 щодо передачі Відповідачу 3 мисливських угідь для ведення мисливського господарства, Суд погоджується також і з висновками судів про відсутність підстав згідно зі статтями 203, 215 ЦК України для визнання недійсними оспорюваних угод та зобов'язання Відповідача 4 демонтувати вольєр та повернути мисливські угіддя Відповідачу 2.

У зв'язку із викладеним слід погодитись із висновками судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі за вимогами Прокурора.

12. Таким чином доводи скаржника щодо незаконності відмови Прокурору у визнанні незаконним та скасуванні Рішення Відповідача 1 у спірній частині, визнанні недійсними оспорюваних угод та зобов'язання Відповідача 4 демонтувати вольєр та повернути мисливські угіддя Відповідачу 2 не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи.

13. Висновки судів в оскаржуваних рішеннях першої та апеляційної інстанцій про відмову Позивачу у задоволенні позовні вимог у повному обсязі зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.

14. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

15. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Прокурора.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Закарпатської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі № 910/4019/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак