Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.06.2018 року у справі №925/1217/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/1217/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

скаржника (відповідача-1) - Демидас Д.А., Корж В.М.

позивача - Семенчук М.А.

третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Гаркуша В.В.

третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача-2 - Слуценко Р.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 11.04.2018

у складі колегії суддів: Скрипки І.М. (головуючого), Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.

та на рішення Господарського суду Черкаської області

від 24.01.2018

у складі колегії суддів: Васяновича А.В. (головуючого), Довганя К.І., Дорошенка М.В.

у справі № 925/1217/17

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1. Публічного акціонерного товариства "Азот", 2. Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державного підприємства "Енергоринок"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні другого відповідача Фонд державного майна України

про визнання недійсною угоди,-

ВСТАНОВИВ:

1. В серпні 2017 Національне антикорупційне бюро України звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Азот" та Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.11.2015 № 202-09/201.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

2. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.01.2018 у справі

№ 925/1217/17, зокрема, позов задоволено повністю, визнано недійсною угоду у формі заяви ПАТ "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.11.2015 № 202-09/201.

3. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ "Азот" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

4. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 у справі № 925/1217/17 апеляційну скаргу ПАТ "Азот" на оскаржуване рішення залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 24.01.2018 у справі №925/1217/17 залишено без змін.

5. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено наступне.

5.1 24.05.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (в подальшому найменування було змінено на Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго") (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Азот" (найменування було змінено на Публічне акціонерне товариство "Азот") (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №524-213/24.

5.2 Згідно з пунктом 1 договору постачальник зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а останній - оплачувати постачальнику поставлену електроенергію згідно з умовами цього договору та додатками до нього.

5.3 Згідно пункту 2.2.3 договору споживач зобов'язаний оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

5.4 Внаслідок несплати за поставлену у жовтні 2015 другим відповідачем активної електроенергії для Публічного акціонерного товариства "Азот", за останнім утворилася заборгованість в розмірі 20 000 000,00 грн.

5.5 Платіжним дорученням від 30.10.2015 №6597 перший відповідач перерахував на користь другого відповідача за перетікання реактивної енергії за договором №524-213 від 25.05.2005 на розрахунковий рахунок №260063150692, який не є рахунком зі спеціальним режимом використання, 20 000 000,00 грн.

5.6 Листом від 24.11.2015 №202-09/199 Публічне акціонерне товариство "Азот" звернулося до Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" з вимогою повернути помилково сплачені кошти в розмірі 19 875 368,36 грн. за перетікання реактивної енергії.

5.7 Другий відповідач листом від 25.11.2015 №7480/09-03 повідомив першого відповідача про неможливість повернення надлишково сплаченої суми в розмірі 19 875 368,36 грн., внаслідок скрутного фінансового становища та відсутності вільних обігових коштів.

5.8 В зв'язку з чим, Публічне акціонерне товариство "Азот" направило Публічному акціонерному товариству "Черкасиобленерго" заяву від 30.11.2015 №202-09/201 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

5.9 В цій заяві перший відповідач заявив про припинення зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" перед Публічним акціонерним товариством "Азот" щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 19 875 368,36 грн. та припинення зобов'язання першого відповідача перед другим відповідачем за договором №524-213 від 24.05.2005 по оплаті активної електроенергії в розмірі 19 875 368,36 грн.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

6. 10.05.2018 Публічне акціонерне товариство "Азот" через Київський апеляційний господарський суд звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 10.05.2018 № 501-06/237 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 та на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.01.2018 у справі № 925/1217/17, підтвердженням чого є відбиток штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

7. 22.05.2018, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, справа № 925/1217/17 Господарського суду Черкаської області разом з вказаною касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Азот" надіслана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 925/1217/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.05.2018.

9. Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 925/1217/17 за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Азот" від 10.05.2018 № 501-06/237 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 та на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.01.2018; розгляд касаційної скарги призначено на 25.07.2018 о 14 год. 30 хв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

10. Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Азот" подано касаційну скаргу на зазначену постанову та рішення, в якій скаржник просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі № 925/1217/17, яким відмовити Національному антикорупційному бюро України в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

11. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

11.1 Рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

11.2 Судами неправильно застосовано норми матеріального права щодо наявності у позивача права на оскарження спірного договору, враховуючи суб'єктний склад сторін, повноваження позивача.

11.3 Сама лише підозра або обвинувачення в скоєнні корупційного правопорушення ще не є тією обставиною, яка дає позивачу право на позов про визнання угоди недійсною. Оскільки кримінальне провадження перебуває лише на стадії досудового розслідування, а враховуючи, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи, щодо якої воно провадилось, скаржник вважає, що посилання позивача в цьому випадку на здійснення досудового розслідування не може бути підтвердженням умислу вказаних осіб в укладенні правочину, що не відповідає частині 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

11.4 НАБУ не може подати позов про визнання будь-якої угоди недійсною, а лише тієї, яка має відношення до обмеженого законом кола осіб, визначеного частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України (розмір частки державної або комунальної власності у статутних капіталах підприємств повинен перевищувати 50 %).

11.5 Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права щодо порушення приписів ч.2 ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3 Правил користування електричною енергією. Відповідач-1 вказує, що нормами статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" не передбачені положення щодо заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, отже спеціальне законодавство не містить заборони на припинення зобов'язань шляхом проведення заліків зустрічних вимог. При цьому, скаржник посилається на висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 24.06.2015 №3-255гс15, відповідно до якого зобов'язання з оплати заборгованості за договором, який передбачає сплату коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

11.6 Судами неправильно застосовано норми матеріального права та неправильного тлумачення закону щодо порушення інтересів держави. Скаржник вказує, що відповідачем-1 дотримано загальні вимоги для чинності правочину, зокрема: реалізовано право на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, встановлене частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України, відповідач-1 є самостійним учасником відносин у сфері господарювання та має необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин здійснений у встановленій формі, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, внаслідок проведення взаємозаліку зменшилась кредиторська заборгованість відповідача-1 перед відповідачем-2. Скаржник вважає, що позивач не довів, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, наявність вини у формі умислу на вчинення даного правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а також відсутність наслідків оспорюваної угоди для держави.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

12. 20.06.2018 ПАТ "Черкасиобленерго" подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю.

13. 20.06.2018 Державним підприємством "Енергоринок" подано відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

14. 11.07.2018 Національним антикорупційним бюро України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

15. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

18. Викладені у касаційній скарзі доводи відповідача-1 про те, що судами попередніх інстанцій не досліджено норми чинного законодавства щодо наявності у позивача права на оскарження спірного договору, є безпідставними, адже суди, керуючись приписами статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статей 15, 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 ПКЕЕ, статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" в редакції, чинній на момент вчинення правочину, з'ясувавши обставини, пов'язані з суперечністю оспорюваної угоди згаданим нормам Закону України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ та з наявністю у НАБУ права на звернення з позовом про визнання цієї угоди недійсною, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

19. За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

20. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Статтею 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" до обов'язків НАБУ віднесено, зокрема, здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, та проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у визначених законом випадках.

22. Так, згідно з пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

23. При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено та не заперечується сторонами, наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000459 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

24. Таким чином, аналіз вказаних норм у сукупності із встановленими обставинами справи свідчить про правильність висновків судів щодо наявності у НАБУ права на звернення з позовом у цій справі.

25. Щодо аргументів касаційної скарги про те, що НАБУ не може подати позов про визнання будь-якої угоди недійсною, а лише тієї, яка має відношення до обмеженого законом кола осіб, визначеного частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України (розмір частки державної або комунальної власності у статутних капіталах підприємств повинен перевищувати 50 %), то вони також є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ "Черкасиобленерго" є юридичною особою, частка державної власності у статутному капіталі якої складає 71% (46%-Фонд державного майна України та 25% - Приватне акціонерне товариство "Українська енергозберігаюча сервісна компанія", єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України).

26. Твердження ПАТ "Азот" про те, що підозра або обвинувачення у скоєнні корупційного правопорушення не є тією обставиною, яка надає право позивачу на звернення до суду, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки, при вирішенні спору суду необхідно було встановити наявність чи відсутність наміру сторони, спрямованого на порушення інтересів держави і суспільства.

27. Колегія суддів касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідки полягала у тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії та залишити усю отриману публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" суму коштів перерахованої платіжним дорученням №6597 від 30.10.2015 у своєму розпорядженні, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

28. Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.

29. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства, а саме частини 2 статті 151, статті 26 Закону України "Про електроенергетику", та пункту 6.3. Правил користування електричною енергією в редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину.

30. Таким чином, здійснене за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" №202-09/201 від 30.11.2016 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15-1, Закону України "Про електроенергетику"

31. Зі змісту Закону України "Про електроенергетику" вбачається, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

32. Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

33. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/131/17, від 13.02.2018 у справі №910/24265/16, від 13.02.2018 у справі №910/24262/16, від 02.05.2018 у справі №925/1218/17, від 14.06.2018 у справі № 925/1219/17.

34. Колегія суддів касаційного суду по даній справі повністю погоджується з правовими позиціями, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від них.

35. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24.06.2015 №3-255гс15, щодо можливості припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог судом касаційної інстанції визнаються безпідставними, виходячи з такого.

36. Так, у вказаній постанові Верховний Суд України зазначив наступне: "висновок Господарського суду Львівської області, наведений у рішенні від 11 вересня 2014 року та у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2015 року, з яким погодився і Вищий господарський суд України, про те, що ні Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", ні договором від 01 січня 2012 року №В128 не передбачено розрахунку за спожитий газ у порядку взаємозаліку грошових вимог, є безпідставним, оскільки згідно з укладеними договорами сторони прямо передбачили таку можливість, а Закон не містить прямої заборони стосовно подібних розрахунків".

37. Отже, Верховним Судом України у вказаній справі досліджувались правовідносини суб'єктів господарювання в контексті положень Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", та відповідність правочину саме нормам вказаного закону, в той час як у справі №925/6/17 правочин було визнано судом недійсним у зв'язку з його невідповідністю положенням Закону України "Про електроенергетику", інтересам держави.

38. Відтак, правовідносини та предмет спору, які досліджувались у вказаній справі Верховним Судом України, не є аналогічними тим, що досліджуються у даній справі.

39. Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27.09.2017 та від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2017, постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справі № 3-255гс15 предметом спору було стягнення заборгованості за поставлений природний газ, де суд застосував норми права, які регулюють відносини у сфері постачання-споживання природного газу, а саме положення Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", в той час як у справах, які переглядаються, виникли відносини щодо невідповідності угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам Закону України "Про електроенергетику" та ПКЕЕ, а отже, правовідносини у цих справах не є подібними, а звідси й відсутні підстави для врахування судом висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 24.06.2015. За таких обставин, правовий висновок суду касаційної інстанції у цих справах не суперечить викладеному у постанові Верховного Суду України № 3-255гс15 висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначеній справі та у справі, які переглядаються, не є аналогічними.

40. Враховуючи наведене, доводи скаржника викладені в касаційній скарзі спростовуються вищевикладеним.

41. В силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції від 15.12.2017), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

42. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

43. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

44. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

45. Таким чином, посилання та доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, в якості підстав скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції під час касаційного провадження.

46. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

47. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

48. Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають.

49. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

50. Вказані вимоги судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішення та постанови були дотримані.

51. Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 та на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.01.2018 у справі № 925/1217/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 та рішення Господарського суду Черкаської області від 24.01.2018 у справі № 925/1217/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко