Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 912/1135/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 (головуючий суддя - Чорна Л.В., судді: Кравчук Г.А., Разіна Т.І.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехресурс"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Омега Банк"

2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Кіровоградське будівельно-монтажне управління №5"

про визнання договору недійсним,

за участю:

від третьої особи: Стіфутін І.В. (арбітражний керуючий),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промтехресурс» (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги укладений 19.08.2014 між Публічним акціонерним товариством «Омега Банк» (далі - відповідач-1) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - відповідач-2), в частині передачі прав вимоги за кредитним договором № 06-32 (кредитна лінія, що поновлюється, з графіком зменшення заборгованості) від 23.05.2006, укладеним між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк» та договорами забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, а саме іпотечним договором від 24.05.2006, укладеним між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ВАТ "Кіровоградське будівельно-монтажне управління №5", посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л.В. 24.05.2006 та зареєстрований у реєстрі за № 1436.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позичальник - ТОВ «Промтехресурс» не надав письмової згоди банку на переведення прав кредитора за кредитним договором №06-32 від 23.05.2006 та іпотечним договором від 24.05.2006.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, позов задоволено частково шляхом визнання недійсним спірного правочину в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №06-32 від 23.05.2006. В частині вимог щодо відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 24.05.2006 в позові відмовлено.

Такі висновки судів мотивовані тим, що в момент вчинення спірного правочину не було дотримано норм чинного законодавства, зокрема статті 516, 629 Цивільного кодексу України, щодо обов'язковості отримання письмової згоди позичальника на передання банком своїх прав вимоги третій особі, що є підставою для визнання його недійсним в частині. Також судом встановлено, що право вимоги за іпотечним договором не було передано на підставі спірного договору, то відсутні підстави для задоволення вимог позивача в цій частині.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить вказані судові рішення скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким у позові відмовити. Ці вимоги мотивовано порушенням судами статей 203, 204, 257, 267 Цивільного кодексу України, неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків судів обставинам справи, та їх неповним встановленням. Скаржник вважає, що при вчиненні спірного правочину його контрагентами були дотримані всі вимоги законодавства, зокрема щодо їх правомочності на укладання оскаржуваної угоди. Також зауважує про те, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів внаслідок вчинення спірної угоди. Зазначає скаржник і про незалучення судами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в порушення пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу позивача не може бути розглянуто, оскільки він поданий 23.04.2019, тобто поза межами строку, визначеного ухвалою Касаційного господарського суду від 26.03.2019.

Так ухвалою Верховного Суду від 26.03.2019 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 19.04.2019.

Частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву відсутнє.

На підставі викладеного, зазначений відзив залишено судом без розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення в оскаржуваній частині, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Предметом даного касаційного перегляду справи є вимога позивача визнати незаконним договір купівлі-продажу прав вимоги в частині відступлення права вимоги за укладеним ним як позичальником кредитним договором з підстав недотримання відповідачами, як сторонами спірного правочину, положень статей 203, 516, 629 Цивільного кодексу України.

Приймаючи оскаржувані судові рішення суди визнали, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, оскільки сторонами кредитного договору погоджено відступлення права вимоги за ним лише за наявності письмової згоди на це боржника, однак цієї умови при укладання спірного правочину його контрагентами дотримано не було. При цьому суди визнали, що боржник, як позивач у цій справі, довідався про порушення своїх прав в квітні 2018 року після отримання, як кредитором у справі Господарського суду Кіровоградської області №11/25 про банкрутство ВАТ «Кіровоградське будівельно-монтажне управління №5», заяви ПАТ «Дельта Банк» про визнання заставним кредитором.

Підстави для скасування рішення та постанови в оскаржуваній частині відсутні з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій у справі встановлено, що 23.05.2006 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехресурс» (позивальник) було укладено кредитний договір № 06-32 (кредитна лінія, що поновлюється, з графіком зменшення заборгованості), за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у договорі, а позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором (п. 1.1 договору).

Виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором забезпечується іпотекою цілісного майнового комплексу будівель, що належать майновому поручителю ВАТ «Кіровоградське будівельно-монтажне управління № 5» та знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Неополимівка, вул. Шахтарська, 3 (п. 5.1.1. договору).

Як вказувалось вище, відступлення права вимоги спірною угодою за укладеним в забезпечення кредитного договору договором іпотеки, не є предметом даного судового перегляду справи Верховним Судом.

Судами встановлено, що сторонами укладались додаткові угоди до вказаного кредитного договору, зокрема, додатковою угодою № 3 від 14.11.2006 сторони виклали пункт 10.3. договору в новій редакції: «Банк не має права повністю або частково перевести свої права та зобов'язання по цьому договору, а також по угодам, пов'язаним із забезпеченням повернення кредитної лінії, третій особі без письмової згоди позичальника. Позичальник не має права повністю або частково уступити свої права та обов'язки по цьому договору іншій особі без попередньої письмової згоди банку. Банк не має права без письмової згоди позичальника укладати договори поруки за зобов'язаннями по цьому договору».

Встановлено і те, що 19.08.2014 Публічним акціонерним товариством «Омега Банк» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (покупець) укладено спірний договір купівлі-продажу прав вимоги (договір), за умовами якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Згідно з пункту 2.3 договору сторони передбачили, що права вимоги від продавця до покупця (далі - відступлення) та обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги.

За умовами пункту 3.1. договору за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за цим договором покупець зобов`язаний сплатити продавцю загальну купівельну ціну у дату підписання.

Цей договір набирає чинності у момент його підписання сторонами залишатиметься чинним до моменту виконання сторонами своїх обов'язків за ним у повному обсязі. Сторони домовились, що покупець зобов'язаний надіслати кожному позичальнику повідомлення про відступлення права вимоги, що стосується кредитного договору, стороною якого є такий позичальник, в порядку, встановленому чинним законодавством (п.п. 7.1, 7.7 договору).

Згідно додатку № 1 до договору від 19.08.2014 продавцем було в тому числі передано покупцю право вимоги за кредитним договором № 06-32 від 23.05.2006.

Згідно з положеннями частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Частиною 3 статті 656 ЦК України унормовано, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтями 514 та 516 цього ж Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514). Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків (ст.516).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, з'ясувавши, що: Договір відступлення права вимоги в частині відступлення права вимоги боргу за кредитним договором укладено всупереч вимогам статей 512, 514, 516 ЦК України, оскільки він суперечить умовам пункту 10.3 кредитного договору в редакції додаткової угоди №3 від 14.11.2006 щодо заборони банку передавати свої права та зобов'язання за цим договором третій особі без письмової згоди позичальника і наявність отримання згоди боржника відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, висновки судів про часткове задоволення позову визнаються Верховним Судом правомірними.

Тому посилання скаржника на порушення судами статей 203, 204 Цивільного кодексу України, дотримання контрагентами спірного правочину всіх вимог законодавства та відсутність порушення прав та інтересів позивача, не знайшли свого підтвердження.

Посилання відповідача-2 у касаційній скарзі на неповне з'ясування обставин справи, невідповідності висновків судів обставинам справи та їх неповне встановлення відхиляються колегією суддів в силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, за приписами яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності, то слід зазначити, що згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За встановлених у справі обставин щодо заявлення даного позову у межах трирічної позовної давності до даних вимог, через обізнаність позивача про порушення його прав у квітні 2018 року, протилежні доводи, викладені в касаційній скарзі, визнаються колегією суддів також неспроможними та такими, що підставно визнані судами попередніх інстанцій не обґрунтованими.

Щодо незалучення судами до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, то апеляційний суд надаючи правову оцінку цим аргументам на стадії апеляційного перегляду справи вірно зазначив, що в силу пункту 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи залучаються до участі у справі у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки. Оскільки таких обставин не встановлено, тому заявником не доведено яким чином спірне рішення вплине на права чи обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Наведеним у сукупності спростовуються аргументи, викладені в касаційній скарзі щодо незаконності прийнятих у справі рішення та постанови в оскарженій частині.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на заявника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у справі Господарського суду міста Києва № 912/1135/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.С. Берднік

І.В. Кушнір