ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/2103/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Чумака Ю.Я.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - селянське (фермерське) господарство "БАРА"

представник позивача - не з'явився

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області

представник відповідача - не з'явився

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Борщівська сільська рада Печенізького району Харківської області

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства "БАРА"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду у складі Шевель О.В. - головуючий, Крестьянінов О.О., Фоміна В.О. від 23 листопада 2017 року та рішення Господарського суду Харківської області у складі Байбак О.І. від 28 серпня 2017 року

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Селянське (фермерське) господарство "Бара" (далі - СФГ "Бара" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру № 2335-СГ від 20.02.2017 про припинення права користування земельною ділянкою, відповідно до якого наказано вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 29,6700 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 20.06.2001 р., у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_8.

1.2. Позов обґрунтовано з посиланням на те, що згідно вищевказаним державним актом гр. ОСОБА_8 отримала в постійне користування земельну ділянку. Позивач зазначає, що цією земельною з моменту створення фактично користувалося СФГ "Бара", співзасновником якого і була гр. ОСОБА_8. Після смерті останньої Головне управління Держгеокадастру у Харківській області видало наказ № 2335-СГ від 20.02.2017 про припинення права користування земельною ділянкою, який СФГ "Бара" вважає незаконним та таким, що суперечить відповідним положенням Земельного кодексу України, та порушують права названого господарства, як фактичного користувача земельної ділянки за державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 20.06.2001.

2. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

2.1. 24.05.2001 на підставі рішення XV сесії III скликання Печенізької районної ради Печенізького району Харківської області гр. ОСОБА_8 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 29,67 гектарів на території Борщівської сільської ради, призначену для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1.

2.2. 25.06.2001 було зареєстровано створення СФГ «Бара», засновником та головою якого згідно зі статутом була ОСОБА_8

2.3. Спірна земельна ділянка площею 29,67 гектарів розташована на території Борщівської сільської ради, призначена для ведення селянського (фермерського) господарства, що була надана ОСОБА_8 у постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1 з моменту реєстрації Селянського (фермерського) господарства «Бара» знаходиться у користуванні вказаного господарства та використовується ним для вирощування сільгоспкультур.

2.4. 22.10.2008 до Єдиного державного реєстру внесено запис про держану реєстрацію змін до установчих документів, державним реєстратором зареєстровано нову редакцію статуту СФГ «Бара», згідно з яким власниками та членами названого господарства визначені ОСОБА_8 (голова господарства), ОСОБА_9, ОСОБА_10.

2.5. 19.03.2009 ОСОБА_8 на ім'я якої було видано Державний акт на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1 померла.

Згідно з новою редакцією статуту Селянського (фермерського) господарства «Бара», затвердженого наказом від 17.05.2017 , господарство є власністю громадян ОСОБА_9 (40% частки), ОСОБА_11 (30% частки) та ОСОБА_12 (30% частки).

2.6. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 20.02.2017 № 2335-СГ «Про припинення права користування земельною ділянкою» припинено право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 20.06.2001, у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_8

2.7. Селянське (фермерське) господарство «Бара» вважає дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо винесення вищевказаного наказу такими, що суперечать вимогам ст. 92, 116, 141 Земельного кодексу України, ст. 2, 9, 10 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», оскільки на думку позивача, затверджуючи вищевказаний наказ, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області порушило його права як фактичного землекористувача земельної ділянки, отриманої згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2017 у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване непідтвердженістю факту набуття позивачем у встановленому законом порядку права постійного користування спірною земельною ділянкою.

3.3. Місцевий суд зазначив, що саме по собі створення селянського (фермерського) господарства у відповідності до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" не засвідчує факт безпосереднього користування цим господарством земельною ділянкою, переданої в користування його засновнику, та не виключає можливості її використання безпосередньо засновником, як користувачем, на свій власний розсуд.

3.4. Водночас, позивачем не доведено, що ОСОБА_8 передавала господарству в користування спірну земельну ділянку, тому право постійного користування землею припинилося, у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки - ОСОБА_8

3.5. Крім того, місцевий суд відзначив, що:

- СФГ "Бара" не надано жодного доказу (акту приймання-передачі або іншого документу), який би свідчив про те, що ОСОБА_8 дійсно передала до складу майна господарства право користування земельною ділянкою, так само як і документів, які б могли засвідчити той факт, що це господарство є законним землекористувачем земельної ділянки та в нього наявний правовстановлюючий документ на таку земельну ділянку;

- позивачем не надано суду доказів сплати СФГ "Бара" земельного податку за користування земельною ділянкою протягом 16 років, доказів вирощування сільгоспкультур (в т.ч. засівання, збирання), проведення інших сільськогосподарських робіт на цій земельній ділянці безпосередньо позивачем, тощо.

3.6. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2017 залишено без змін.

Апеляційний господасрький суд погодився з висновками місцевого суду та, окрім того, зазначив, що після створення селянського (фермерського) господарства на базі відповідної земельної ділянки право постійного користування даною ділянкою залишається пов'язаним із особою користувача, якому видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки лише даному користувачеві та відповідному органу місцевого самоврядування (а не фермерському господарству як юридичній особі) законом надано право на передання такої ділянки іншим особам у тимчасове користування

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій останній просить оскаржувані рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

5.Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

5.1. Скаржник обґрунтовує свої доводи касаційної скарги наступним:

- судом невірно застосовано норми Земельного кодексу України та Закону України "Про (селянське) фермерське господарство". Скаржник зазначає, що створення селянського (фермерського) господарства та набуття ним статусу юридичної особи можливе лише після отримання Державного акта на право постійного користування землею, що свідчить про те, що земельна ділянка, яка отримувалась ОСОБА_8 саме для створення фермерського господарства виключає її використання саме користувачем, адже з моменту отримання Державного акту на право постійного користування землею, ОСОБА_8 зобов'язана була на підставі цього акту зареєструвати фермерське господарство, як юридичну особу. В свою чергу, чинне на час створення фермерського господарства "Бара" законодавство не передбачало обов'язку переоформлювати державний акт на ім'я фермерського господарства.

- судами не враховано, що Земельний кодекс України не наділяє Головне управління Держгеокадастру у Харківській області правом припинення постійного користування землею. При цьому, норми Земельного кодексу не передбачають такої підстави для припинення права користування, як смерть фізичної особи, на чиє ім'я було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

6. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області своїм правом на подання відзиву не скористалось.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

7.1. Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

7.2. За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

7.3. Згідно з частиною 5 цієї норми на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

7.4. Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

7.5. За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

7.6. 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

7.7. Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

7.8. Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

7.9. За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об'єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

7.10. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

7.11. У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

7.12. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

7.13. Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

7.14. У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

7.15. Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

7.16. Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

7.17. Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

7.18. Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

7.19. Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

7.20. Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин на підтвердження наявності у СФГ "Бара" оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Водночас, належність ОСОБА_8 права постійного користування земельною ділянкою підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1.

7.21. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність обставин, що засвідчують факт приналежності СФГ "Бара" на титулі постійного користування спірної земельної ділянки, переданої у постійне користування гр. ОСОБА_8 у 2001 році на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю.

7.22. Крім того, за змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

7.23. Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

7.24. Судами факту реєстрації за Селянським (фермерським) господарством "Бара" права власності чи користування земельною ділянкою не встановлено.

7.25. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог СФГ "Бара" про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру № 2335-СГ від 20.02.2017 про припинення права користування земельною ділянкою, установивши, що СФГ "Бара" не є постійним користувачем земельної ділянки, доказів незаконності оспорюваного наказу позивачем не надано, порушення його права та інтересів не доведено.

7.26. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №922/3312/17.

7.27. Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника на те, що Земельний кодекс України не наділяє Головне управління Держгеокадастру у Харківській області правом припинення постійного користування землею, оскільки норми останнього не передбачають такої підстави для припинення права користування, як смерть фізичної особи, на чиє ім'я було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Відповідний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 05 жовтня 2016 року № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15.

7.28. Щодо інших доводів касаційної скарги, Суд зазначає наступне.

7.29. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

7.30. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

8. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

8.3. За наведених обставин Верховний Суд, з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані. У зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

9. Щодо розподілу судових витрат

9.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства "БАРА" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 28 серпня 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2017 у справі № 922/2103/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Чумак Ю.Я.