ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/2026/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Одеської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду

(головуючий - Величко Т.А., судді: Бєляновський В.В., Філінюк І.Г.)

від 23.11.2017

у справі № 916/2026/17

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерум",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський дельфінарій"

про визнання недійсним рішення загальних зборів,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерум", Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський дельфінарій" про:

- визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Нерум" оформленого протоколом загальних зборів учасників від 06.08.2016 №06/08/16-НР1;

- визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Одеський дельфінарій" оформленого протоколом загальних зборів учасників від 06.08.2016 №06/08/16-1;

- витребування у відповідачів протоколів загальних зборів учасників від 06.08.2016 №06/08/16-НР1, а також акт приймання-передачі нерухомого майна №1 між ТОВ "Нерум" та ТОВ "Одеський дельфінарій" від 06.08.2016.

Разом з позовною заявою прокурором до суду було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої просив накласти арешт на майно ТОВ "Одеський дельфінарій", а саме: нежитлові будівлі і споруди комплексу фонтанів, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 25, що складаються у цілому з будівлі літ. "Б" підвалу площею 226,5 кв.м., будівлі літ. "В" підвалу, площею 30,7 кв. м., будівлі літ. "Г" підвалу, площею 39,6 кв.м., літ. "ІХ" - літнього бару, літ. "VІІІ", "ХV" - клумб, літ. "ХVІІ- ХХІІІ", "ХV- ХХVІ" - клумб, літ. "ХVІ", "ХХІV" - фонтанів літ "ІІІ" - вимощення, № 1 - підпірної стінки, загальною площею 296,8 кв. м.

Обґрунтовуючи вказану заяву, прокурор посилався на те, що невжиття заявленого заходу до забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.10.2017 у справі №916/2026/17 заяву Заступника прокурора Одеської області про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено. Вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський дельфінарій".

Ухвала суду мотивована тим, що оскільки позовні вимоги пов'язані із визнанням недійними рішень загальних зборів співвідповідачів, які стали підставою для реєстрації права власності за ТОВ "Одеський дельфінарій" на нежитлові будівлі і споруди комплексу фонтанів, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 25, існує потенційна можливість чергового відчуження майна, а вжиття заходів по забезпеченню позову є процесуальною гарантією захисту прав та інтересів позивача у справі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.10.2017 у справі №916/2026/17 скасовано. У задоволенні заяви Заступника прокурора Одеської області про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено.

Апеляційний господарський суд виходив з того, що незалежно від результатів вирішення господарським судом спору у даній справі, видача наказу та примусове виконання рішення за позовними вимогами не провадиться, оскільки право позивача захищається шляхом визнання факту, а не шляхом передачі майна чи вчинення певних дій. Місцевий суд належним чином не обґрунтував необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно за відсутності оспорюваних прокурором протоколів загальних зборів відповідачів у матеріалах справи.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 Заступник прокурора Одеської області подав касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції про вжиття заходів до забезпечення позову залишити в силі.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови скаржник вважає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, посилаючись на помилковість висновку суду щодо відсутності обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі.

Одеська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерум", Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський дельфінарій" своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Стратієнко Л.В. від 23.04.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Оскільки апеляційний господарський суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення керувався нормами Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017, отже Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, перевіряє правильність застосування господарським судом процесуальних норм, які були чинними на момент прийняття оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначені заходи забезпечення позову, серед яких, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

У пунктах 6.5, 6.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" зазначено, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами та враховувати викладене в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову". Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз'яснено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У заяві про вжиття заходів до забезпечення позову, прокурор просив накласти арешт на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський дельфінарій", а саме: на нежитлові будівлі і споруди комплексу фонтанів, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 25, що складаються у цілому з будівлі літ. "Б" підвалу площею 226,5 кв.м., будівлі літ. "В" підвалу, площею 30,7 кв.м., будівлі літ. "Г" підвалу, площею 39,6 кв.м., літ. "ІХ" - літнього бару, літ. "VІІІ", "ХV" - клумб, літ. "ХVІІ- ХХІІІ", "ХV- ХХVІ" - клумб, літ. "ХVІ", "ХХІV" - фонтанів літ "ІІІ" - вимощення, № 1 - підпірної стінки, загальною площею 296,8 кв. м.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду із вказаною заявою, прокурор зазначив, що оскаржувані протоколи загальних зборів від 06.08.2016 № 06/08/16-НР1 та № 06/08/16-1 стали підставою для реєстрації права власності ТОВ "Одеський дельфінарій" на нежитлові будівлі і споруди комплексу фонтанів, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 25. Факт відчуження вищевказаного майна мав місце під час розгляду справи № 916/4939/14, у зв'язку з чим прокуратура Одеської області повторно вимушена була звернутися до суду з позовом.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правові вимоги немайнового характеру, а саме:

- визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Нерум" оформленого протоколом загальних зборів учасників від 06.08.2016 №06/08/16-НР1;

- визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Одеський дельфінарій" оформленого протоколом загальних зборів учасників від 06.08.2016 №06/08/16-1.

В пунктах 2.11, 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" роз'яснено, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Задовольняючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки позовні вимоги пов'язані із визнанням недійними рішень загальних зборів співвідповідачів, які стали підставою для реєстрації права власності за ТОВ "Одеський дельфінарій" на нежитлові будівлі і споруди комплексу фонтанів, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 25, існує потенційна можливість чергового відчуження майна, а вжиття заходів по забезпеченню позову є процесуальною гарантією захисту прав та інтересів позивача у справі.

Скасовуючи ухвалу апеляційний господарський суд встановив, що суд першої інстанції не обґрунтував припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а також не врахував, що незалежно від результатів вирішення господарським судом спору у даній справі, видача наказу та примусове виконання рішення за вищевказаними позовними вимогами не провадиться, оскільки право позивача захищається шляхом визнання факту, а не шляхом передачі майна або вчинення певних дій. Крім того, заходи до забезпечення позову вжиті судом за відсутності у матеріалах справи спірних протоколів загальних зборів відповідачів.

Виходячи із предмету позову, а також фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з його висновком щодо відсутності правових підстав, передбачених статтями 66, 67 Господарського процесуального кодексу України для вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ "Одеський дельфінарій", оскільки не вбачається правового зв'язку між таким заходом до забезпечення позову і предметом позову у даній справі.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що за своєю суттю зводяться переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції з урахуванням вимог частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі №916/2026/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді О.Баранець

Л. Стратієнко