ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

Справа № 910/3105/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

за участю представників:

Публічного акціонерного товариства "Місто Банк": Погодіна В. О.,

розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Плюс Груп" - арбітражного керуючого Коноплі А. М. (особисто)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Місто Банк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022

у складі колегії суддів: Пантелієнка В. О. - головуючого, Полякова Б. М., Гарник Л. Л.

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.01.2022

у складі судді Чеберяка П. П.

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогазтрейд-Експо"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Плюс Груп"

про банкрутство

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Банк звернувся у справі про банкрутство Товариства (майнового поручителя) із заявою з грошовими вимогами до боржника на підтвердження яких, зокрема, надав: розрахунок заборгованості та копії кредитного, іпотечного договорів, а згодом - копії виписок по рахунку позичальника, меморіальних ордерів та дублікати меморіальних ордерів.

2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, відмовив у визнанні заявлених Банком грошових вимог до боржника з мотивів ненадання ним належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі позичальнику кредитних коштів за договором кредиту та визначеного Банком розміру заборгованості.

3. Під час розгляду касаційної скарги Банку на вирішення Верховного Суду постали такі питання:

І) який стандарт доказування грошових вимог кредитора у справі про банкрутство (неплатоспроможність)?

ІІ) якими доказами можуть підтверджуватися грошові вимоги кредитора у справі про банкрутство (неплатоспроможність)?

ІІІ) чи підтверджує розрахунок заборгованості наявність заборгованості за банківським кредитом?

ІV) чи може підтверджувати банківська виписка з особового рахунка розмір боргу за договором банківського кредиту?

V) чи потрібно при зверненні кредитора з грошовими вимогами до боржника (майнового поручителя) підтверджувати розмір заборгованості за основним зобов`язанням?

VI) чи може підтверджуватися наявність в кредитора грошових вимог до боржника електронними доказами?

VII) які форми та вимоги подання електронних доказів до суду?

VIII) які особливості електронного документа як електронного доказу у справі, алгоритм їх оцінки судом та чи може такий документ подаватися до суду на оптичному диску?

4. Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання заявлених Банком грошових вимог до боржника, виходячи з такого.

Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог та заперечень щодо заяви

5. Господарським судом міста Києва здійснюється провадження у справі № 910/3105/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогазтрейд-Експо" (далі - ТзОВ "Єврогазтрейд-Експо") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Плюс Груп" (далі - ТзОВ "Терра Плюс Груп", боржник) про банкрутство.

6. 11.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Місто Банк" (далі - ПАТ "Місто Банк", банк, скаржник) від 05.05.2021 б/н з грошовими вимогами до ТзОВ "Терра Плюс Груп", в якій заявник просить визнати його забезпеченим кредитором у сумі 37 213 621,29 грн, з яких: 27 454 026,63 грн непогашений кредит, 7 704 328,50 грн заборгованість зі сплати відсотків, 2 055 266,16 грн пеня, які забезпечені іпотекою майна боржника - ТзОВ "Терра Плюс Груп", а саме: земельною ділянкою площею 16,0396 га, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада, цільове призначення (використання) - землі оптової торгівлі та складського господарства, кадастровий номер - 3220884000:02:002:0033.

7. Заява ПАТ "Місто Банк" мотивована наявністю у нього грошових вимог до боржника, які виникли через неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехінвестгаз" (далі - ТзОВ "Укртехінвестгаз", позичальник) зобов`язань за укладеним з банком договором про надання кредиту на умовах кредитної лінії від 30.03.2011 № 16/Ю (далі - договір кредиту), для забезпечення виконання зобов`язань за яким між ПАТ "Місто Банк" (іпотекодержатель) та ТзОВ "Терра Плюс Груп" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 27.07.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1254 (далі - договір іпотеки).

8. На підтвердження заявлених грошових вимог до боржника ПАТ "Місто Банк" до заяви долучило розрахунок заборгованості, копії кредитного договору з додатковими угодами та договору іпотеки, а згодом, разом із запереченнями на повідомлення розпорядника майна щодо заявлених вимог від 28.05.2021 надало копії виписок з особового рахунку позичальника (ТзОВ "Укртехінвестгаз") за період з 30.03.2011 по 26.04.2021, до заперечень на пояснення розпорядника майна від 11.01.2022 - виписку по рахунку позичальника, а також під час розгляду справи - копії меморіальних ордерів, їх дублікати.

9. Розпорядник майна ТзОВ "Терра Плюс Груп" - арбітражний керуючий Конопля Андрій Михайлович (далі - розпорядник майна боржника Конопля А. М.) вимоги ПАТ "Місто Банк" не визнав з посиланням, зокрема, на те, що банк не надав на підтвердження наявної в боржника заборгованості та її розміру первинних документів, а долучені ним розрахунок заборгованості та копії виписок по рахунках, меморіальних ордерів та дублікати меморіальних ордерів не є належними та допустимими доказами підтвердження грошових вимог банку до боржника.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

10. 12.01.2022 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 910/3105/21, якою відмовив у визнанні грошових вимог ПАТ "Місто Банк" до ТзОВ "Терра Плюс Груп" на суму 37 213 621,29 грн.

11. Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів підтвердження факту видачі кредитних коштів за кредитним договором від 30.03.2011 № 16/Ю, укладеним між ПАТ "Місто Банк" та ТзОВ "Укртехінвестгаз".

12. Суд першої інстанції врахував, що надані ПАТ "Місто Банк" до його заперечень на повідомлення розпорядника майна боржника про результати розгляду вимог виписки з особового рахунку позичальника (ТзОВ "Укртехінвестгаз") сформовані 27.05.2021 як паперові копії електронних доказів всупереч положенням Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не засвідчені належним чином, оскільки на них відсутня відмітка про засвідчення "Згідно з оригіналом".

13. Крім того, місцевий господарський суд не взяв до уваги повторно додану ПАТ "Місто Банк" до заперечень від 12.01.2022 на пояснення арбітражного керуючого від 28.12.2021 виписку з особового рахунку ТзОВ "Укртехінвестгаз", оскільки в ній не відображено банківських операцій щодо перерахування ПАТ "Місто Банк" кредитних коштів на підставі кредитного договору від 30.03.2011 № 16/Ю (зі змінами та доповненнями).

14. Також суд першої інстанції не взяв до уваги як доказ підтвердження обставин виконання банком зобов`язань з надання позичальнику кредитних коштів, додані ПАТ "Місто Банк" до матеріалів справи копії меморіальних ордерів, врахувавши, що ухвалою від 16.08.2021 з огляду на не засвідчення копій меморіальних ордерів належним чином суд зобов`язував ПАТ "Місто Банк" надати для огляду оригінали меморіальних ордерів, копії яких долучено до заперечень на пояснення розпорядника майна.

15. Водночас, як зазначив місцевий господарський суд, ПАТ "Місто Банк" звернулось до суду з заявою від 24.09.2021 в якій просило суд долучити до матеріалів справи дублікати меморіальних ордерів на паперових носіях, оскільки витребувані судом оригінали було знищено, у зв`язку з закінченням встановленого законом терміну зберігання. Зазначені твердження ПАТ "Місто Банк" суд визнав такими, що не відповідають положенням чинного законодавства, оскільки з урахуванням пунктів 11, 12, 676 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 № 601 строк зберігання оригіналів меморіальних ордерів, які були витребувані ухвалою Господарського суду м. Києві від 16.08.2021 не міг сплинути, адже, як стверджує банк, кредит не погашався, а строк їх зберігання становить 5 років після погашення відповідного кредиту. До того ж, ПАТ "Місто Банк" не надало суду жодних документів, які б підтверджували факт знищення оригіналів меморіальних ордерів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

16. Північний апеляційний господарський суд постановою від 31.10.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі № 910/3105/21 залишив без змін.

17. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови ПАТ "Місто Банк" у визнанні грошових вимог до боржника з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів підтвердження факту видачі кредитних коштів за кредитним договором від 30.03.2011 № 16/Ю.

18. Окрім того, суд апеляційної інстанції відхилив досліджені ним в судовому засіданні надані ПАТ "Місто Банк" електронні докази з мотивів їх формування після розгляду справи місцевим господарським судом.

Надходження касаційної скарги та її рух у Верховному Суді

19. 29.11.2022 ПАТ "Місто Банк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі № 910/3105/21.

20. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/3105/21 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 30.11.2022.

21. Ухвалою від 20.12.2022 Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ "Місто Банк" без руху та надав скаржнику строк на усунення її недоліків.

22. 30.01.2023 Верховний Суд задовольнив клопотання ПАТ "Місто Банк" та поновив йому пропущений строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 910/3105/21 за касаційною скаргою ПАТ "Місто Банк"; призначив розгляд касаційної скарги на 23.02.2023; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.02.2023.

23. Ухвалою від 23.02.2023 Верховний Суд відклав розгляд справи за касаційною скаргою ПАТ "Місто Банк" до 16.03.2023, а ухвалою від 16.03.2023 - до 23.03.2023.

24. У зв`язку з перебуванням суддів у відпустці, на лікарняному склад колегії суду неодноразово змінювався.

25. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 для розгляду справи № 910/3105/21 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

26. Ухвалою від 22.03.2023 Верховний Суд прийняв справу за касаційною скаргою ПАТ "Місто Банк" до провадження та призначив її розгляд на 23.03.2023.

27. У судове засідання 23.03.2023 з`явився представник ПАТ "Місто Банк" та розпорядник майна боржника Конопля А. М., які надали пояснення у справі.

Розгляд клопотань

28. 09.02.2023 до Верховного Суду від розпорядника майна ТзОВ "Терра Плюс Груп" Коноплі А. Ю. надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ "Місто Банк" від 08.02.2023 вих. № 01-32/99375, в якому арбітражний керуючий, зокрема, просить суд закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ "Місто Банк", оскільки правові висновки, зроблені Верховним Судом у справах, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

29. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

30. Тлумачення наведеної норми свідчить, що на підставі цієї норми може бути закрите касаційне провадження у разі наведення скаржником висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у неподібних правовідносинах за умови відкриття такого провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

31. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

32. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

33. У справі, що розглядається скаржник в якості підстав касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду посилається на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, які ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 визнано достатніми для відкриття касаційного провадження у справі.

34. Проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на постанови в яких посилається скаржник, шляхом співставлення юридичного змісту спірних правовідносин (основний критерій подібності), судом встановлено, що висновки у справах наведених скаржником (постанови від 18.06.2019 у справі № 910/13786/16, від 16.10.2019 у справі № 161/2565/18, від 11.11.2020 у справі № 205/4176/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 07.06.2022 у справі № 910/12002/21 тощо) стосуються з-поміж іншого, зокрема, питання розгляду судом кредиторських вимог у справі про банкрутство, доказів, яким може підтверджуватися наявність заборгованості за договором кредиту. Тобто стосуються застосування норм права у правовідносинах, які за змістовим критерієм є подібними з правовідносинами у цій справі.

35. Оскільки правовідносини у справі, що розглядається та у справах наведених скаржником є подібними за змістовим критерієм, клопотання розпорядника майна ТзОВ "Терра Плюс Груп" Коноплі А. Ю. про закриття касаційного провадження у справі із наведених підстав задоволенню судом не підлягає.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження судових рішень та узагальнені доводи ПАТ "Місто Банк"

36. ПАТ "Місто Банк" в касаційній скарзі просить оскаржену постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 скасувати в частині відмови у визнанні грошових вимог ПАТ "Місто Банк" на суму 37 213 621,29 грн та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

37. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржником визначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/13786/16, від 16.10.2019 у справі № 161/2565/18, від 11.11.2020 у справі № 205/4176/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 07.06.2022 у справі № 910/12002/21 тощо, тобто приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

38. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ПАТ "Місто Банк" зазначає, зокрема, таке:

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що надані банком виписки з особового рахунку не засвідчені належним чином;

- апеляційний господарський суд безпідставно відхилив надані скаржником електроні докази з огляду на те, що вони були сформовані вже після розгляду справи судом першої інстанції. Виписки за картковими рахунками є належними доказами заборгованості за кредитним договором;

- суди попередніх інстанцій не врахували, що ПАТ "Місто Банк" підтвердило свої майнові вимоги до боржника, який є майновим поручителем за кредитним договором від 30.03.2011 № 16/Ю;

- суди порушили вимоги частини восьмої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) залишивши поза увагою, що розпорядником майна було проігноровано вимоги цієї норми та не включено ПАТ "Місто Банк" як забезпеченого кредитора до реєстру вимог для затвердження судом;

- суди попередніх інстанцій при з`ясуванні обставин справи та перевірці доказів порушили норми статей 526 546 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 7, 9, 11 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 76 77 ГПК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(Розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Конопля А. М.)

39. Розпорядник майна боржника Конопля А. М. у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу щодо доводів скарги ПАТ "Місто Банк" заперечує та просить суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, зазначаючи, зокрема, таке:

- суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях дійшли висновку про відсутність в справі належних та допустимих доказів видачі кредиту, а не висновку, що виписки з особового рахунку не є належним доказом наявності заборгованості за кредитом;

- надані суду на CD-R диску банківські виписки не відповідають вимогам законодавства щодо обов`язкових реквізитів, оскільки на них відсутні підписи (електронні підписи) працівників служби бухгалтерського обліку банку, які уповноважені на їх складання, а датою їх формування зазначено 30.08.2022, в той час як вони мають бути сформовані в день здійснення відповідної операції або наступного робочого дня. Тому такі документи не є оригіналами;

- ПАТ "Місто Банк" надало CD-R диск лише до суду апеляційної інстанції. До місцевого господарського суду диск не надавався. Скаржник не навів жодного обґрунтування неможливості надання цього диску до суду першої інстанції;

- ПАТ "Місто Банк" не надало суду для огляду оригінали меморіальних ордерів;

- скаржник помилково посилається на порушення судами норм частини восьмої статті 45 КУЗПБ положення якої покладають обов`язок повідомити суд про вимоги кредиторів, які забезпечені та внести до реєстру відомості про майно, яке є предметом застави на розпорядника майна, а не на суд. Включення вимог забезпеченого кредитора до реєстру вимог кредиторів можливо лише виключно в разі підтвердження належними, допустимими доказами факту заборгованості;

- до заяви ПАТ "Місто банк" не додано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності грошових вимог до боржника.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

40. Вирішуючи наведені в пункті 3 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.

(І) Щодо стандарту доказування грошових вимог до боржника у справі про банкрутство (неплатоспроможність)

41. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

42. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

43. Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом ГПК України, іншими законами України.

44. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду їх заяв судом урегульовано нормами статті 45 КУзПБ.

45. Згідно із частиною першою статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

46. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (частина шоста статті 45 КУзПБ).

47. Відповідно до частини першої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

48. За частиною третьою статті 45 КУзПБ заява кредитора має містити виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, їх обґрунтування та до неї в обов`язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.

49. Отже, реалізація кредитором права на пред`явлення кредиторських вимог до боржника як будь-якого права на судовий захист майнових прав та визнання цих вимог судом обумовлена обов`язком доказування кредитором таких вимог, адже саме він повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести (викласти) обставини, що підтверджують заявлені ним вимоги до боржника.

50. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 09.06.2022 у справі № 922/313/20 (922/3069/21)).

51. Верховний Суд звертає увагу, що провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

52. Тож визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство має своїм наслідком вплив не лише на права та інтереси самого кредитора (заявника) та боржника, а й на права та інтереси інших кредиторів у справі, адже в залежності від результату визнання їх судом перебуває можливість та обсяг розміру задоволення вимог таких кредиторів.

53. За цих умов, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, що як наслідок порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також права боржника у справі про банкрутство.

54. Тому важливе значення під час розгляду судом заявлених у справі про банкрутство (неплатоспроможність) грошових вимог до боржника має застосування правил доказування та встановлення обґрунтованості таких вимог, що унеможливлюють визнання безпідставних вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів.

55. Системний аналіз статей 45 - 47 КУзПБ свідчить про те, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника - потенційного кредитора, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог.

56. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

57. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

58. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (див. постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 01.06.2021 у справі № 911/2581/14).

59. Отже, задля запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника - банкрута, пред`являються підвищені вимоги (підвищений стандарт доказування таких вимог).

60. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

61. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів у разі ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог зумовлює прийняття судом рішення про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

62. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20. Така судова практика є сталою, адже сформована як при застосуванні статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і статті 45 КУзПБ.

(ІІ) Щодо доказів, якими можуть підтверджуватися грошові вимоги кредитора у справі про банкрутство (неплатоспроможність)

63. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 23.09.2021 № 910/866/20, від 21.10.2021 у справі № 913/479/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).

64. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

65. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88).

66. Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

67. Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

68. Зазначений перелік обов`язкових реквізитів кореспондується із пунктом 2.4 пункту 2 Положення № 88 (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) за яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

69. Системний аналіз приписів статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та положень пунктів 2.1, 2.4 пункту 2 Положення № 88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).

70. Отже, саме первинними документами або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору щодо заборгованості боржника перед кредитором підтверджується заборгованість суб`єкта господарювання, її розмір і саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов`язання боржника та визнання грошових вимог цього кредитора.

(ІІІ) Щодо підтвердження заборгованості за банківським кредитом розрахунком заборгованості

71. Розрахунок заборгованості складений банком в односторонньому порядку сам по собі не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки не відповідає вимогам встановленим зазначеною нормою для первинних документів.

72. Ураховуючи наведене, розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу тощо (див. подібний за змістом висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).

(ІV) Щодо підтвердження банківською випискою з особового рахунка розміру боргу за договором банківського кредиту

73. Відповідно до частини першої статті 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

74. Частиною другою статті 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) визначено, що бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

75. Згідно із частиною третьою статті 69 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) Національний банк України встановлює для банків, банківських груп: 1) форми звітності та методику її складання; 2) періодичність та строки подання звітності; 3) структуру пояснювальної записки; 4) мінімум відомостей, що підлягають опублікуванню, та строки їх подання; 5) методику складання консолідованої і субконсолідованої звітності.

76. Перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити, визначений Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (далі - Положення № 254, в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору яка діяла до 07.07.2018).

77. Подібне нормативне регулювання організації бухгалтерського обліку в банках наразі визначено Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення № 75, в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника).

78. Згідно із пунктом 1.10 Положення № 254 первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

79. За підпунктом 14 пункту 1 Положення № 75 первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.

80. Пунктами 4.4., 4.5. Положення № 254 визначено, що залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) за змістом поділяються на касові, якими оформлюються операції з готівкою та меморіальні, які використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

81. Подібна класифікація первинних документів банку визначена пунктами 44, 45 Положення № 75 згідно яких первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за змістом на касові, якими оформлюються операції з готівкою та меморіальні, які використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

82. Відповідно до пункту 5.1 Положення № 254 інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

83. Схоже регулювання щодо обліку первинних документів містить пункт 57 Положення № 75, який визначає, що інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

84. Відповідно до пункту 5.3 Положення 254, підпункту 1 пункту 59 Положення № 75 банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як особові рахунки та виписки з них.

85. Пунктом 5.4 Положення № 254, пунктом 60 Положення № 75 визначено, що особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

86. Згідно із пункт 5.6 Положення № 254, пунктом 62 Положення № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

87. Отже, виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).

88. З огляду на це виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором (див. подібний висновок, викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2021 у справі № 712/4821/16-ц).

89. Ураховуючи наведене, виписки з особових рахунків клієнтів є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

(V) Щодо необхідності підтвердження при зверненні кредитора з грошовими вимогами до боржника (майнового поручителя) розміру заборгованості за основним зобов`язанням

90. Виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору.

91. Тобто визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство (неплатоспроможність) підлягають лише дійсні вимоги кредитора, які відповідають чинному законодавству та обґрунтовані кредитором належними і допустимими доказами на час заявлення таких вимог.

92. Господарські суди, вирішуючи питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру, повинні застосовувати статтю 19 Закону України "Про заставу" та статтю 7 Закону України "Про іпотеку" і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 902/492/17, судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19).

(VI) Щодо можливості підтвердження наявності в кредитора грошових вимог до боржника електронними доказами

93. Згідно із частиною другою статті 73 ГПК України одними і засобів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, що мають значення для вирішення справи, є електронні докази.

94. Поняття електронних доказів у господарському судочинстві та порядок їх подання до суду урегульовано § 5 "Електронні докази" Глави 5 "Докази та доказування" ГПК України.

95. Відповідно до частини першої статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

96. У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів.

97. Такі дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони).

98. Тобто сутнісний зміст поняття електронного доказу включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи.

99. Ураховуючи наведене, наявні в кредитора грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися електронними доказами у справі, поданими з урахуванням вимог та правил визначеними ГПК України для подання таких доказів.

(VIІ) Щодо форм та вимог подання електронних доказів до суду

100. Частиною другою статті 96 ГПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

101. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 96 ГПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

102. Тлумачення статей 73 77 96 ГПК України свідчить, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах:

1) оригінал;

2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом;

3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом (див. подібний за змістом висновок щодо можливих форм подання електронних доказів, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20).

103. Оригінал електронного доказу за статтею 96 ГПК України це первинна інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, та яка є основою для відтворення і копіювання.

104. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21).

105. Чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронних доказів, зокрема поданих у паперових копіях, ураховуючи також те, що деякі з цих доказів (відео-, звукозаписи) не можуть бути відображені у паперовому виді.

106. Водночас частиною другою статті 97 ГПК України визначено, що за клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання чинності судовим рішенням, а в матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

107. Системний аналіз положень статті 97 ГПК України дає підстави для висновку, що копії електронних доказів може засвідчувати безпосередньо суддя, але після дослідження оригіналу електронного доказу (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).

108. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (див. висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).

109. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму (частина перша статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг")

110. У преамбулі "базові принципи" Керівництва зазначено, що електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них.

111. Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).

(VIІІ) Щодо особливостей електронного документа як електронного доказу у справі, алгоритму його оцінки судом, можливості подання такого документу до суду на оптичному диску

112. Одним із видів електронних доказів є електронний документ, визначення якого розкриває Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг".

113. Відповідно до статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

114. Обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили (стаття 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

115. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

116. За пунктами 12, 23 частини першої статті 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

117. Отже, використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону України "Про електронні довірчі послуги").

118. Однак відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого статтею 79 ГПК України.

119. Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).

120. Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

121. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (частина друга статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

122. Тобто, головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення (див. подібний висновок щодо чіткої прив`язки електронного документа до конкретного носія, викладений у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 751/6069/19, від 18.11.2021 у справі № 0540/7665/18-а).

123. Порядок подання до господарського суду електронного документа у електронній формі в оригіналі чи в електронній його копії законодавчо врегульовані, зокрема нормами Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та ГПК України, згідно яких електронній копії, засвідчуються електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (частина друга статті 96 ГПК України).

124. За наведеного, записаний на оптичний диск (цифровий носій інформації) електронний файл, який скріплено цифровим підписом автора, може бути поданий до суду в якості оригіналу електронного документа, паперова копія якого міститься у справі.

125. Частиною шостою статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

126. Однак чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії (див. висновок щодо відсутності визначеного законодавством порядку засвідчення електронних доказів, поданих у паперових копіях, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).

127. Така невизначеність порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії зумовлює на практиці необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України "Про стандартизацію" (схожий за змістом підхід застосований у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 917/1604/21).

128. Порядок засвідчення копій документів урегульований Національним стандартом України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2020", прийнятим та наданим чинності наказом Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 № 144, та який чинний від 01.09.2021.

129. Пунктом 5.26 Національного стандарту ДСТУ 4163-2020 визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів "Згідно з оригіналом" (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки "Для копій". Відмітку про засвідчення копії документа проставляють нижче реквізиту "Підпис" на лицьовому боці останнього аркуша копії документа.

130. Подібні вимоги щодо належного засвідчення документів були закріплені Національним стандартом України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", чинність якого скасована з 01.09.2021.

131. Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії.

132. У разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 761/5894/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 01.10.2020 у справі № 910/8794/17).

133. Окрім того, згідно із частиною п`ятою статті 96 ГПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

134. Суд звертає увагу, що в силу приписів частин третьої, п`ятої статті 96 ГПК України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).

135. Відповідно, добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (частини восьма, десята статті 81 ГПК України) (подібний висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 922/2315/19 та від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).

136. Також частиною четвертою статті 74 ГПК України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

137. Тобто суд не позбавлений права з урахуванням встановлених обставин справи у разі виникнення в нього сумнівів щодо поданих учасником справи копій доказів, витребувати у відповідної особи оригінали таких доказів не лише за клопотанням сторін, а й з власної ініціативи.

138. Проте не є порушенням норм процесуального права нездійснення дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу (див. висновки зроблені за подібного правого регулювання щодо наслідків нездійснення дослідження оригіналів електронних доказів у разі наявності їх паперових копій та відсутності сумнівів у їх відповідності оригіналу, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20, від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20, від 28.12.2022 у справі № 553/244/22).

Щодо суті заявлених вимог та доводів касаційної скарги

139. Предметом судового розгляду у цій справі є заява ПАТ "Місто банк" мотивована наявністю в нього грошових вимог до боржника, які виникли через неналежне виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту для виконання яких боржником як майновим поручителем укладено з банком договір іпотеки.

140. Зміст доводів касаційної скарги ПАТ "Місто банк" зводиться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо відхилення заявлених ним грошових вимог до боржника з підстав ненадання ним належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів за договором кредиту та визначеного розміру заборгованості.

141. Згідно із частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

142. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

143. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений кредитором розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду під час перевірки розрахунку заявлених позовних вимог викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

144. Суд наголошує, що розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання.

145. Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

146. За статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються засобами доказування, передбаченими у частині другої цієї статті, зокрема, письмовими, речовими та електронним доказами.

147. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (частина перша статті 76 ГПК України).

148. Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

149. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження заявлених грошових вимог до боржника ПАТ "Місто банк" до заяви додано розрахунок заборгованості та копії договору кредиту, договору іпотеки.

150. Однак розрахунок заборгованості складений в односторонньому порядку сам по собі не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", з урахуванням чого за відсутності первинних документів не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом, загальну суму боргу тощо.

151. Крім того, із встановлених обставин справи вбачається, що ПАТ "Місто банк" разом з поданим ним запереченням на повідомлення арбітражного керуючого про результати розгляду вимог надало виписки з особового рахунку позичальника (ТзОВ "Укртехінвестгаз") за кредитним договором за період з 30.03.2011 по 26.04.2021.

152. Суди попередніх інстанцій встановили, що надані ПАТ "Місто Банк" виписки з особового рахунку позичальника (ТзОВ "Укртехінвестгаз") за період з 30.03.2011 по 26.04.2021, які сформовано 27.05.2021, є електронними доказами, паперові копії яких не засвідчені належним чином (зокрема, на них відсутня відмітка про засвідчення "Згідно з оригіналом").

153. Крім того, суди врахували, що ПАТ "Місто Банк" до заперечень від 12.01.2022 на пояснення арбітражного керуючого від 28.12.2021 повторно було додано виписку з особового рахунку ТзОВ "Укртехінвестгаз" з якої суди не вбачали відображення банківських операцій щодо перерахування банком коштів на підставі кредитного договору

154. Також суди попередніх інстанцій взяли до уваги, що банк на підтвердження обставин виконання ним зобов`язань щодо надання позичальнику кредитних коштів, до матеріалів справи додав неналежним чином засвідчені копії меморіальних ордерів, а згодом на виконання вимог ухвали суду від 16.08.2021, якою суд витребовував їх оригінали, долучив дублікати меморіальних ордерів з посиланням на знищення оригіналів за закінченням встановленого законом терміну їх зберігання. При цьому, як зауважили суди попередніх інстанцій, ПАТ "Місто Банк" не надало жодних доказів на підтвердження факту знищення оригіналів меморіальних ордерів.

155. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, дійшли висновку щодо відсутності підстав для визнання грошових вимог ПАТ "Місто Банк" у заявленому ним розмірі.

156. Утім наведений висновок судів попередніх інстанцій суд вважає помилковим та передчасним, з огляду на таке.

157. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

158. Принцип справедливості судового розгляду у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

159. Дотримання процесуального закону є гарантією прав особи у господарському судочинстві та виконання судом його завдання. Саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

160. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

161. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

162. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

163. У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

164. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

165. ЄСПЛ під час розгляду справ неодноразово звертав увагу, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.06.2006 у справі "Miholapa v. Latvia" (Михолапа проти Латвії), від 31.05.2007 у справі "Andrejeva v. Latvia" (Андрєєва проти Латвії), від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України").

166. Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії" (Letincic v. Croatia)).

167. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).

168. Проте, суд першої інстанції наведеного не врахував та в межах наявних в нього повноважень, передбачених статтями 74 86 96 237 ГПК України не витребував у скаржника оригіналів електронних доказів, з огляду на що передчасно не взяв до уваги подані в паперовій формі виписки з особового рахунку позичальника та дійшов висновку про недоведеність ПАТ "Місто Банк" заявлених грошових вимог до боржника.

169. Так само надані ПАТ "Місто Банк" докази залишені без належної оцінки апеляційним господарським судом, який хоча і задовольнив клопотання представника скаржника від 30.08.2022 № 300 про дослідження в судовому засіданні оригіналів електронних доказів, однак за результатом дослідження відхилив їх з мотивів формування останніх після розгляду справи місцевим господарським судом внаслідок чого:

1) помилково ототожнив форму поданих електронних доказів (виписок банку), які попередньо були надані до суду першої інстанції в паперовій формі, з новими доказами у справі в контексті приписів статті 269 ГПК України;

2) не врахував, що надані скаржником в паперовій формі електронні докази (виписки банку у паперовій формі) не були належним чином досліджені та оцінені місцевим господарським судом.

170. Окрім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що за наявності сумнівів щодо відповідності поданої учасником справи паперової копії електронного доказу оригіналу, суд на підставі частин третьої, п`ятої статті 96 ГПК України вправі витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи.

171. Також судами попередніх інстанцій залишена поза увагою й та обставина, що боржником в ході розгляду заявлених вимог скаржника власне не заперечувався факт надання ПАТ "Місто Банк" кредиту ТзОВ "Укртехінвестгаз" (позичальник) за договором кредиту для забезпечення виконання зобов`язань за яким між банком та боржником був укладений договір іпотеки, та відсутність грошового зобов`язання як такого перед банком (кредитором), а його процесуальна позиція зводилася до заперечень щодо недотримання порядку подання та форми доказів, які надав банк на підтвердження заборгованості.

172. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

173. До повноважень Верховного Суду згідно приписів статті 300 ГПК України не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

174. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

175. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

176. Однак, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі оскаржені судові рішення та зроблені в них висновки не можна вважати обґрунтованими та правомірними.

177. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269 частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду грошових вимог ПАТ "Місто Банк".

178. Ураховуючи наведене, касаційна скарга ПАТ "Місто Банк" підлягає задоволенню судом частково.

179. Доводи розпорядника майна боржника Коноплі А. М., які в цілому ґрунтуються на твердженнях щодо недоведення банком заявлених ним грошових вимог до боржника, не спростовують висновків суду касаційної інстанції щодо передчасного відхилення судом першої інстанції, рішення якого залишено без змін апеляційним господарським судом, заявлених банком грошових вимог до боржника. Тому за відсутності встановлення та з`ясування судом в межах наявних в нього процесуальних повноважень наведених вище обставин, зазначені аргументи розпорядника майна не можуть слугувати підставою для висновку про недоведення банком наявних в нього грошових вимог до боржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

180. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

181. Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

182. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

183. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому враховуючи допущені порушення норм процесуального права, прийняті у справі рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

184. Під час нового розгляду справи, суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, зокрема, надати оцінку заявленим вимогам ПАТ "Місто Банк" та доказам наданим в підтвердження таких вимог, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України, зокрема:

- надати належну оцінку поданим в паперовій формі доказам, зокрема, банківським випискам з особового рахунку позичальника (ТзОВ "Укртехінвестгаз") за кредитним договором за період з 30.03.2011 по 26.04.2021 на предмет доведеності визначеного кредитором розміру заборгованості;

- у разі наявності сумнівів щодо відповідності поданих в паперовій формі доказів, зокрема, банківських виписок, меморіальних ордерів тощо оригіналу на підставі статей 74 96 ГПК України вирішити питання щодо витребування їх оригіналів в ПАТ "Місто Банк", в тому числі надати оцінку долученому скаржником разом з поданим до суду клопотанням про дослідження в судовому засіданні оригіналів доказів від 30.08.2022 № 300 цифровому носію інформації - диску CD-R (а.с. 10-11, том 5).

185. В залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством розглянути заяву ПАТ "Місто Банк" про визнання грошових вимог до боржника.

Щодо судових витрат

186. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

187. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Висновки щодо застосування норм права

(І) Щодо стандарту доказування грошових вимог кредитора у справі про банкрутство (неплатоспроможність)

188. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

189. Для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника - банкрута, пред`являються підвищені вимоги (підвищений стандарт доказування таких вимог).

190. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

(ІІ) Щодо доказів, якими можуть підтверджуватися грошові вимоги кредитора у справі про банкрутство (неплатоспроможність)

191. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

192. Саме первинними документами або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору щодо заборгованості боржника перед кредитором підтверджується заборгованість суб`єкта господарювання, її розмір і саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов`язання боржника та визнання грошових вимог цього кредитора.

(ІІІ) Щодо підтвердження заборгованості за банківським кредитом розрахунком заборгованості

193. Розрахунок заборгованості складений банком в односторонньому порядку сам по собі не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки не відповідає вимогам встановленим зазначеною нормою для первинних документів.

194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.

(ІV) Щодо можливості підтвердження банківською випискою з особового рахунка розміру боргу за договором банківського кредиту

195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

(V) Щодо необхідності підтвердження при зверненні кредитора з грошовими вимогами до боржника (майнового поручителя) розміру заборгованості за основним зобов`язанням

197. Визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство (неплатоспроможність) підлягають лише дійсні вимоги кредитора, які відповідають чинному законодавству та обґрунтовані кредитором належними і допустимими доказами на час заявлення таких вимог.

198. Господарські суди, вирішуючи питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру, повинні застосовувати статтю 19 Закону України "Про заставу" та статтю 7 Закону України "Про іпотеку" і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором

(VI) Щодо можливості підтвердження наявності в кредитора грошових вимог до боржника електронними доказами

199. Наявні в кредитора грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися електронними доказами у справі, поданими з урахуванням вимог та правил визначеними ГПК України для подання таких доказів.

(VII) Щодо форм та вимог подання електронних доказів до суду

200. Тлумачення статей 73 77 96 ГПК України свідчить, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах:

1) оригінал;

2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом;

3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

201. Оригінал електронного доказу за статтею 96 ГПК України це первинна інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, та яка є основою для відтворення і копіювання.

202. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

203. Чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронних доказів, зокрема поданих у паперових копіях, ураховуючи також те, що деякі з цих доказів (відео-, звукозаписи) не можуть бути відображені у паперовому виді.

204. Системний аналіз положень статті 97 ГПК України дає підстави для висновку, що копії електронних доказів може засвідчувати безпосередньо суддя, але після дослідження оригіналу електронного доказу

205. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

206. Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них.

207. Суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок.

(VIII) Щодо особливостей електронного документа як електронного доказу у справі, алгоритму їх оцінки судом та можливості подачі таких документів до суду на оптичному диску

208. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

209. Записаний на оптичний диск (цифровий носій інформації) електронний файл, який скріплено цифровим підписом автора, може бути поданий до суду в якості оригіналу електронного документа, паперова копія якого міститься у справі.

210. Чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії. Така невизначеність порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії зумовлює на практиці необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України "Про стандартизацію"

211. У разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2020".

212. В силу приписів частин третьої, п`ятої статті 96 ГПК України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).

213. Добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (частини восьма, десята статті 81 ГПК України)

214. Не є порушенням норм процесуального права нездійснення дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286 300 301 308 310 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Місто Банк" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі № 910/3105/21 в частині розгляду вимог Публічного акціонерного товариства "Місто Банк" скасувати повністю.

3. Справу № 910/3105/21 в скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк