Історія справи

Постанова КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №904/6517/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 904/6517/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Анісімової М.О.;

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця",

представник позивача не з'явився, повідомлений належним чином,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат",

представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином,

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у складі колегії суддів: Широбокова Л.П. (головуючий), Дарміна М.О., Кузнецова І.Л. та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017

у складі судді Панна С.П.

у справі за позовом про стягнення 71 044, 92 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 09.06.2017 Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат») про стягнення плати за користування вагонами в сумі 68 290, 44 грн та збору за зберігання вантажу в сумі 2 754, 48 грн, а всього 71 044, 92 грн.

2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 28.11.2013 № ПР/М-13-2/11-131387/НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

3. У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову та посилався на відсутність його вини в простої та затримці вагонів на станціях підходу. Також зазначав про неправильність розрахунку суми позовних вимог та про безпідставність стягнення коштів за зберігання вантажу, оскільки використовувались порожні вагони.

Короткий зміст рішень судів

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2017, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами в сумі 68 290, 44 грн та збір за зберігання вантажу в сумі 2 754, 48 грн, а також 1 600 грн судового збору.

5. В основу судових рішень покладено висновки про наявність вини відповідача у затримці вагонів на станціях підходу і правомірністю нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» подало касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

7. У скарзі просило скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017 і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідача по справі)

8.1. Посилається відповідач на неправильне застосування статті 43 ГПК України (у редакції до 15.12.2017) у зв'язку з незадоволенням клопотання відповідача про проведення експертизи, що свідчить про порушення вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи.

8.2. Крім того, позивачем не доведено вину відповідача у затримці вагонів, оскільки ця затримка виникла через неналежне виконання позивачем зобов'язань щодо доставки вагонів своїм локомотивом вантажоодержувачу.

8.3. Зазначено про неправильний розрахунок розміру плати за користування вагонами.

8.4. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги доводи відповідача про неможливість одночасного нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у порожніх вагонах, тобто не враховані приписи статей 936 ЦК України та 306 ГК України.

Б. Доводи відзиву на касаційну скаргу

8.5. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» посилається на обґрунтованість прийнятих судових рішень, повноту дослідження обставин справи та належне надання оцінки доказам.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

9. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції до 15.12.2017.

Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

10. Цивільний кодекс України (далі - ЦК України).

Стаття 908. Загальні положення про перевезення

1. Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Стаття 936. Договір зберігання

1. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

11. Господарський кодекс України

Стаття 306. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності

1. Перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

2. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

3. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

4. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

5. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

6. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 307. Договір перевезення вантажу

1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

12. Закон України «Про залізничний транспорт»

Стаття 1. Визначення основних понять.

У цьому Законі основні поняття вживаються в такому значенні:

залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо;

вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі;

транспортні засоби - залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і контейнери.

13. Інструкція з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язків України від 31.08.2005 № 507)

14.2.1 "Приймання поїздів на станцію має проводитись на вільні колії, які призначені для цього технічно-розпорядчим актом станції, і тільки при відкритому вхідному світлофорі, а пасажирських поїздів, крім того, на колії, обладнані колійними пристроями автоматичної локомотивної сигналізації. Порядок забезпечення безпеки руху пасажирських поїздів при прийманні на колії, не обладнані цими пристроями, визначається начальником залізниці" (п. 16.6 Правил технічної експлуатації залізниць України).

"Черговий по станції зобов'язаний забезпечити наявність вільних колій для своєчасного приймання поїздів. За будь-яку не зумовлену необхідністю затримку поїзда біля закритого вхідного сигналу черговий по станції несе відповідальність" (п. 16.4 Правил технічної експлуатації залізниць України).

"Черговому по станції забороняється відкривати вхідний світлофор, не впевнившись у тому, що маршрут для приймання поїзда готовий, стрілки замкнені, колія приймання вільна і маневри на стрілках маршруту приймання припинені" (п. 16.7 Правил технічної експлуатації залізниць України).

"Черговий по станції, а на ділянках з диспетчерською централізацією - поїзний диспетчер перед прийманням поїзда зобов'язаний:

- пересвідчитися у тому, що колія вільна для приймання поїзда;

- припинити маневри з виходом на колію і маршрут приймання поїзда;

- приготувати маршрут приймання поїзда;

- відкрити вхідний світлофор;

- у непередбачених ситуаціях викликати машиніста поїзда, що прибуває, через радіозв'язок і повідомити його про готовність маршруту приймання і показаннях вхідного, маршрутного та вихідного світлофорів" (п. 16.9 Правил технічної експлуатації залізниць України).

Для забезпечення безпечного приймання поїздів черговий по станції зобов'язаний:

приймати поїзди на вільні від рухомого складу колії згідно зі спеціалізацією, що встановлена технічно-розпорядчим актом станції;

заздалегідь планувати послідовність зайняття колій поїздами, що прибувають, та відповідно до цього готувати колію для приймання кожного поїзда;

вести облік положення (вільності або зайнятості) приймально-відправних колій (за показаннями приладів управління, на графіку виконаного руху та іншими способами).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Щодо суті касаційної скарги

14. Причиною виникнення спору є несплата відповідачем заявленої до стягнення плати за користування спірними вагонами та збору за зберігання вантажу. У касаційній скарзі, окрім наведених вище доводів, які відхилені колегією суддів, відповідачем вказано про неможливість одночасного нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Щодо стягнення судами з відповідача на користь позивача плати за користування вагонами в сумі 68 290, 44 грн, то суд касаційної інстанції в цій частині погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та не вбачає порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

17. При цьому судом касаційної інстанції відхиляються доводи касаційної скарги в частині: незадоволення клопотання відповідача про проведення експертизи; у частині того, що не доведено вину відповідача у затримці вагонів; та стосовно неправильного розрахунку розміру плати за користування вагонами, - оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку цим доводам, а суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку доказів.

Судом першої інстанції було розглянуто клопотання про проведення експертизи щодо визначення можливості вільного руху поїздів у спірний період, яке відхилено без зазначення причин (протокол судового засідання від 06.07.2017 - т. 1, а.с. 242 зворот). На думку суду касаційної інстанції, заявляючи клопотання про проведення експертизи, заявник мав би визначити спеціалізацію експерта, що зроблено не було.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність вільних колій не є однозначним доказом можливості вільного руху поїздів, оскільки це визначається диспетчером з урахуванням цілої низки поточних факторів, що наведені у постанові суду апеляційної інстанції (т. 2, а.с. 251). За таких обставин суд касаційної інстанції вважає доводи скаржника у цій частині необґрунтованими.

Щодо клопотання про витребування доказів, то судом апеляційної інстанції зазначене клопотання залишено без задоволення з мотиву того, що зазначені у клопотанні факти були встановлені судом іншими засобами доказування та не потребують додаткового доведення (т. 2, а.с. 37 зворот). Суд касаційної інстанції зазначає, ґрунтуючись на наявних у нього повноваженнях, що він не має права переоцінки зібраних доказів, з огляду на що такий аргумент не може бути використано в якості підстави для скасування прийнятого судового рішення.

18. Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтованість стягнення коштів як збору за зберігання вантажу в порожніх вагонах, то колегія суддів зазначає про наступне.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та в статті 11 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Отже, процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

При цьому, Європейський суд з прав людини у п. 48 рішення від 03.07.2014 (набуло статусу остаточного 17.11.2014) у справі «Мала проти України» (заява № 4436/07) зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (див. рішення у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства", заява N 68416/01, п. 59, ECHR 2005-II). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (див. рішення від 26 травня 2009 року у справі "Бацаніна проти Росії", заява N 3932/02, п. 22). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України", заява N 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України", заява N 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

У даній справі колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували та не дослідили клопотання відповідача про неможливість одночасного нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у порожніх вагонах, зокрема з тієї підстави, що порожні вагони не є вантажем (т. 1, а.с. 201; т. 2, а.с. 7-8). При цьому суди не врахували, що згідно з частиною першою статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Таким чином договір зберігання є реальним договором, і вважається укладеним із моменту передачі матеріальних цінностей на зберігання. При цьому статтею 1 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що вантаж - це матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі, а транспортними засобами є залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і контейнери.

Колегія суддів наголошує, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

19. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги і про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017 у частині задоволення позовних вимог про стягнення збору за зберігання вантажу в сумі 2 754, 48 грн. та передачу справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017 підлягають залишенню без змін.

В. Дії, що повинні виконати суди першої та апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що при новому розгляді позовних вимог про стягнення збору за зберігання вантажу в сумі 2 754, 48 грн, судам слід ретельно дослідити доводи відповідача у цій частині та дати оцінку наданим доказам щодо визначення як вантажу порожнього вагона. Для цього необхідно проаналізувати положення Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1997 № 457 із подальшими змінами; Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113; інших нормативно-правових актів, що регулюють ці правовідносини, на предмет відповідності чи суперечності положенням статті 936 ЦК України і статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт». Крім того, судам потрібно встановити правову природу збору за зберігання вантажу і з'ясувати, чи такий збір за зберігання вантажу у порожніх вагонах відповідає положенням законодавства? Зокрема, суду першої інстанції слід встановити, яким положенням Договору врегульовано питання оплати послуг зберігання порожнього вагону як вантажу та яким пунктом Тарифного керівництва № 1 встановлено вартість саме цієї послуги?

На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 309, 310, 315 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017 скасувати у частині задоволення позовних вимог про стягнення збору за зберігання вантажу в сумі 2 754, 48 грн. та в цій частині передати справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017 залишити без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Пєсков

Судді Л.Катеринчук

В.Погребняк