ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 904/1040/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 (головуючий суддя - Дармін М.О., суддя: Кузнецова І.Л., Чимбар Л.О.)

та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2018 (суддя Бондарєв Е.М.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголя 14А"

до Дніпровської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення в частині визнання об'єктом права комунальної власності, скасування запису про право власності

за участю:

позивача: Сіверський О.А. (керівник)

відповідача: Сірик А.С. (довіреність від 17.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголя 14А" (далі - позивач, ОСББ) звернувшись в суд з позовом, просило визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач, Рада) № 15/47 від 29.01.2014 "Про об'єкти права комунальної власності" в частині визначення об'єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська нежитлового приміщення №75 загальною площею 149,6 кв.м у житловому будинку літ. А-6 за адресою: вул. Гоголя, 14А у м. Дніпропетровську та скасувати зареєстроване за реєстраційним номером 104405112101 право власності на нерухоме майно, а саме: право власності на нежитлове приміщення №75 загальною площею 149,6 кв.м у житловому будинку літ.А-6 за адресою: вул. Гоголя, 14А у м. Дніпрі, яке закріплене за територіальною громадою м. Дніпро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 14А є співвласниками підвалів цього багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Визнання права власності на приміщення підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку (електрощитові, стояки теплопостачання та водопостачання, водовідведення, сходи до підвалу), унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку ОСББ, порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, їх законні інтереси та є незаконним з боку суб'єкта владних повноважень, а саме Дніпровської міської ради. Таким чином, приймаючи оспорюване рішення про визнання за територіальною громадою міста права власності на частину підвалу багатоквартирного будинку, Дніпропетровська міська рада перебрала на себе функції власника допоміжного приміщення житлового будинку, незважаючи на незаконність таких дій.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2018, позов задоволено.

Апеляційна інстанція підтримала висновки суду першої інстанції, який приймаючи рішення виходив з того, що спірне приміщення відноситься до приміщень загального користування, а відтак є власністю багатоквартирного будинку № 14А по вул. Гоголя у м. Дніпро.

У касаційній скарзі відповідач просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Ці вимоги мотивовано неповним з'ясуванням судами всіх обставин даного спору, що призвело до порушення норм матеріального права. Так відповідач наголошує, що спірне приміщення не передавалось на баланс позивача, позаяк балансоутримувачем спірного нежитлового приміщення є КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради, а передача будинку на баланс ОСББ була здійснена за виключенням спірного приміщення. Крім того спірне нежитлове приміщення є відокремленим від будинку, має ізольовані від житлової частини два входи, в приміщенні відсутнє технічне обладнання і спірний об'єкт за своїми характеристиками та нормами ДБН відповідає статусу нежитлового приміщення. При цьому судами взято до уваги лише звіт експерта (який не був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок), проте не було наведено жодних аргументів невідповідності оскаржуваного рішення міськради Конституції України та чинному законодавству. До того ж ОСББ, як юридичну особу зареєстровано пізніше оскарженого рішення Ради, що виключає порушення прав та інтересів позивача цим рішенням, а тому відсутні підстави для задоволення позову. При цьому позивач посилається на практику Верховного Суду, Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді даної категорії спорів.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення з підстав необґрунтованості її доводів.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами у даній справі встановлено, що спірним рішенням відповідача №15/47 від 29.01.2014 "Про об'єкти права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська" було визначено, що об'єкти нерухомого майна згідно з додатком - є об'єктами права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська.

Відповідно до пункту 20 додатка до вказаного рішення, до комунальної власності віднесено у тому числі, у житловому приміщенні будинку літ.А-6 нежитлове приміщення №75, яке складається з: 1,9,11 - приміщення, 2,3,4,5,6,7,8 - підсобне приміщення, 10,12 - вбиральня; І-сходи, вхід в підвал літ "а", вхід в підвал літ "а1", загальною площею 149,6 кв.м, про що 16.04.2014 внесено відповідний запис за номером 5987272 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна.

З інформації Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судами встановлено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголя 14А" 02.06.2016 зареєстровано як юридичну особу.

27.09.2016 КВЖРЕП Жовтневого району м. Дніпропетровська передало на баланс Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Гоголя 14А" будинок згідно з актом паспорт об'єкта (технічний паспорт).

З 01.10.2016 співвласники здійснюють самостійне утримання будинку шляхом самозабезпечення, про що загальними зборами об'єднання прийняті відповідні рішення.

Під час огляду приміщень будинку правлінням позивача було виявлено, що у підвальному приміщенні третього під'їзду невідомою особою було проведено переобладнання та перепланування з улаштуванням окремого виходу, що і стало підставою для заявлення даного позову.

Задовольняючи позовні вимоги господарські суди попередніх інстанцій визнали, що відповідач прийнявши рішення №15/47 в оспорюваній частині щодо реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна - підвальні нежитлові приміщення №75 загальною площею 149,6 кв.м, які є спільним майном власників багатоквартирного будинку №14 А по вул. Гоголя у м. Дніпрі, порушив право спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, які є членами ОСББ "Гоголя 14А".

Підстави для скасування рішення та постанови у справі відсутні з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (частини перша та друга статті 368 ЦК України).

Частиною першою статті 369 названого Кодексу передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 382 цього ж Кодексу усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Як встановлено судами на підставі досліджених доказів, спірні приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку і належать членам об'єднання співвласників багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності.

Згідно абзацу 6 статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку розуміють приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), в той час як нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, в рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".

В рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 додатково роз'яснено: "1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-ХІ1 зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою."

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не може бути оскаржені.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що судами не належним чином встановлено статус спірного приміщення не знайшли свого підтвердження, оскільки суди з урахуванням характеристик спірного приміщення підвалу в межах повноважень наданих судам процесуальним законодавством встановили статус спірних приміщень, як допоміжних.

Зокрема судами встановлено, що згідно зі звітом від 26.10.2017 про проведення технічного огляду будівельних конструкцій та інженерних мереж підвалу в осях А-Б та 1-2, за адресою вул. Гоголя, 14а, м.Дніпро, проведеного Інститутом проектування та будівельних експертиз, приміщення підвалу призначено для забезпечення експлуатації будинку: контроль за комунікаціями та будівельними конструкціями житлового будинку і відноситься до приміщень загального користування.

Встановлено і те, що спірне приміщення площею 169,4 кв.м є підвалом житлового будинку, що підтверджується наданим відповідачем технічним паспортом, виготовленим на замовлення останнього.

Судом апеляційної інстанції також зазначено у постанові, що відповідачем до матеріалів справи не надано доказів перебудови підвалу у нежитлове приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування та проектної документації, тому дане приміщення є допоміжним та належать на праві сумісної власності власникам квартир будинку, представником яких виступає позивач.

Відтак висновки про перебування спірних приміщень у складі житлового будинку, що знаходиться за адресою буд. 14а по вул. Гоголя у м. Дніпро, визнаються вмотивованими.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З огляду на викладене судами прийнято законні рішення, оскільки обґрунтовано та правомірно встановлено статус спірних приміщень підвалу як допоміжних у розумінні Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Відповідачем протилежного не доведено і у касаційній скарзі висновків судів не спростовано. При цьому, приписи частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладають на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Названий Кодекс у статті 73 розкриває поняття доказів, а саме визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2).

Стаття 86 вказаного Кодексу унормовує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аргументи відповідача щодо не попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок і порушення у зв'язку із цим судами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, котрі визначають належність та допустимість доказів, відхиляються колегією суддів, оскільки не вбачається що судом призначалася експертиза у справі.

Зі змісту судових рішень вбачається, що суди при вирішенні спору враховували даний висновок не як висновок судової експертизи, а як висновок спеціаліста, таким чином відсутні правові підстави вважати, що такий висновок не є доказом у відповідності до статті 73 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку із наведеним відсутні правові підстави вважати, що спеціаліст мав попереджуватися судом про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

З огляду на викладене відсутні правові підстави вважати, що суд не мав права оцінювати надані сторонами на підтвердження своїх доводів докази.

Із доводів відповідача не вбачається, що маючи власну правову позицію щодо спірного приміщення, під час розгляду спору судом першої інстанції на спростування наданого висновку ним заявлялися відповідні клопотання щодо спростувань доказів про належність спірного приміщення до допоміжних приміщень житлового будинку.

Відтак такі посилання відповідача не дають правових підстав вважати, що судами неповно досліджено всі обставини, що склались між сторонами даної судової справи, та зроблено висновки, що таким обставинам суперечать.

Таким чином посилання на порушення судами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визнаються колегією суддів безпідставними.

Слід зазначити, що суд касаційної інстанції обмежений процесуальними можливостями при розгляді касаційної скарги і не виконує функції встановлення фактів, та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, з огляду на встановлені у справі обставини щодо належності спірних приміщень до спільної сумісної власності спільного майна власників квартир у багатоквартирному будинку, суди правомірно визнали, що рішення №15/47 в спірній частині підлягає визнанню недійсним та скасуванню, як таке, що порушує права позивача.

З огляду на викладене, вимоги про скасування проведеної державної реєстрації права власності територіальної громади міста Дніпро на спірні приміщення також підлягають задоволенню.

Щодо аргументів відповідача про відсутність на час прийняття спірного рішення в оспорюваній частині порушених прав та інтересів позивача, то слід зазначити, що як вказувалось вище, пункт 2 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначає допоміжні приміщення багатоквартирного будинку як приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Стаття 5 цього ж Закону унормовує, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Разом з тим, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (абз.3 ст.1 ЗУ "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Конституцій Суд України у рішенні від 02.03.2004 №4-рп/2004 вказав, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Отже вчинення позивачем процесуальних дій для сприяння використанню власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, не позбавляє позивача права звернутися у суд із даним позовом після створення цього об'єднання.

При вирішенні даного спору визначальним є визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відносяться спірні приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відтак відповідне рішення Ради, яке посвідчує право власності на спірне приміщення, не змінює його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а отже позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Подібна правова позиція, на яку правильно послався суд апеляційної інстанції, викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 зі справи №916/2069/17 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

Посилання у касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду відхиляються колегією суддів, оскільки у таких справах мали місце інші встановлені судами обставини. Так у справі №753/20293/16-ц встановлено, що спірне нежитлове приміщення було набуто у власність за цивільно-правовою угодою і не було призначено для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, що підтверджено преюдиційними судовими рішення (постанова Верховного Суду від 14.05.2018); у справі №127/4843/16-ц встановлено що спірне приміщення (вбудоване приміщення) належить до нежитлових приміщень і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, натомість, позивачем не доведено, що спірне приміщення є допоміжним (постанова Верховного Суду від 17.05.2018); у справі №464/3427/15-ц залишені без змін постановою Верховного Суду від 03.05.2018 судові рішення мотивовано тим, що спірні приміщення є нежитловими приміщеннями, котрі не входять до житлового фонду і тому не можуть бути у спільній власності мешканців будинку.

Посилання на правові позиції Вищого господарського суду України та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ відхиляються, оскільки такі в силу діючого процесуального законодавства не є обов'язковими для Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді судових справ. При цьому слід зазначити, що постановою від 09.10.2017 Вищий господарський суд України направив справу №904/819/17 про визнання договору оренди недійсним на новий судовий розгляд до суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин справи та неповноту дослідження всіх доказів, ухвалою від 10.06.2015 у справі №6-8823св15 Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ підтримав висновки судів про відмову у позові про визнання правочинів недійсними, скасування свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації, через встановлені у справі обставини про те, що спірні нежилі приміщення, не відносились до допоміжних приміщень, оскільки не використовувались для обслуговування будинку.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин, оскільки із наведеного вище не вбачається, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права, яке б призвело до ухвалення незаконного рішення, і фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішення та постанови немає, отже аргументи, викладені у відзиві щодо правомірності прийнятих у справі судових актів, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1040/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючи Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов