Ухвала КГС ВП від 19.03.2018 року у справі №910/22399/16

Друк

Пошук

272

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.03.2018 року у справі №910/22399/16

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/22399/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Луганськ"

на ухвалу господарського суду міста Києва (суддя - М.Є. Літвінова) від 14.12.2017

за заявою Публічного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Луганськ"

до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" від 11.11.2016 у справі № 59/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

до Публічного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Луганськ"

за участю третьої особи Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "АВК"

про звернення стягнення на предмет застави.

Учасники справи:

представник позивача - Гапон В.С., адвокат,

представник відповідача - Лавринович В.О., адвокат,

представник третьої особи - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог

1. 06.12.2016 Публічне акціонерне товариство "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Луганськ" (далі - Відповідач) подало заяву про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" (далі - Третейський суд) від 11.11.2016 у справі № 59/16.

2. Заява мотивована тим, що за результатами розгляду позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - Позивач) (із урахуванням заяви останнього про зменшення позовних вимог) про звернення стягнення на предмет застави, власником якого є Відповідач за договором застави, посвідченого 27.09.2011 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Трухіною І.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 3314, а саме обладнання для виробництва кондитерських виробів, Третейським судом незаконно було ухвалено спірне рішення про задоволення вказаних позовних вимог. Незаконність спірного рішення Відповідач обґрунтовує тим, що справа, у якій прийняте таке рішення, не підвідомча третейському суду, так як спори стосовно правовідносин з надання кредиту в іноземній валюті не підвідомчі третейським судам, а спір у даній справі виник через неповернення Приватним акціонерним товариством "Кондитерська фабрика "АВК" (далі - Третя особа) Позивачу кредитних коштів, наданих Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (правонаступником якого є Позивач) за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/09/22/ЮО (зобов'язання з повернення яких було забезпечено заставою за зазначеним договором застави), а кредит надавався Третій особі в іноземній валюті. Також Відповідач вказує, що спірне рішення прийнято у спорі, розгляд якого не передбачений третейською угодою, а відповідно Третейським судом вирішенні питання, які виходять за межі третейської угоди, оскільки не встановлена наявність спору між сторонами за договором застави, натомість встановлено порушення Третьою особою умов кредитного договору, а предмет третейської угоди за договором застави обмежений спорами лише за цим договором, застосування ж норми щодо поруки за аналогією із відносинами щодо застави є незаконним, оскільки правовідносини з майнової поруки є окремим видом забезпечення та регулюються іншими нормами. Крім цього Відповідач вказує на те, що умовами договору застави не передбачений розгляд спорів про звернення стягнення на предмет застави в третейському суді, оскільки сторони договору застави погодили звернення стягнення на предмет застави або на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, а питання реалізації Позивачем своїх прав заставодержателя, що не є спором, виходять за межі третейської угоди. Третейською угодою передбачені інші правила розгляду спорів, ніж було здійснено у справі № 59/10, в силу того, що матеріали вказаної справи та сайт Третейського суду не містить регламенту, який сторони визначили в третейській угоді - станом на 24.10.2013, лише в редакції змін від 13.10.2015, а тому провадження здійснено Третейським судом з порушенням відповідних правил Регламенту Третейського суду, чинного на дату укладення третейської угоди. Оскаржуване рішення прийнято незаконним складом Третейського суду, оскільки судді Трубчанінову С. С. заявником заявлений відвід, але докази розгляду та прийняття рішення за результатами розгляду такого відводу відсутні. Зміст третейської угоди не відповідає законодавству, так як ні на момент укладення третейських угод, ні на момент звернення Позивача до Третейського суду між сторонами спору не існувало, а передумовою укладення третейської угоди є наявність спору, що вже існував на час її укладення. Третейське застереження містить універсальну та необмежену умову про підвідомчість усіх справ, пов'язаних із договором застави, однак Законом України "Про третейські суди" обмежується підвідомчість справ третейським судам.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

4. 14.12.2017 Господарський суд міста Києва ухвалив відмовити у задоволенні заяви Відповідача про скасування рішення Третейського суду від 11.11.2016 у справі № 59/16, а вказане рішення залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні докази визнання недійсною третейської угоди у формі третейського застереження в пункті 9.5 договору застави між сторонами, а згідно із рішенням Господарського суд міста Києва від 22.12.2016 у справі № 910/21187/16 Відповідачу відмовлено у задоволені позову до Позивача про визнання недійсним вказаного третейського застереження, через що суд дійшов висновку про те, що сторони (кредитор та заставодавець) в добровільному порядку, без зауважень і заперечень погодили, що будь-які спори, що виникають при виконанні договору застави, вирішуються Третейським судом, а сторонами визначений предмет спору, що включає в себе усі можливі спори, які можуть виникнути в межах вказаного договору. Спір розглянуто Третейським судом в межах компетенції, оскільки незважаючи на іноземний характер коштів, що були надані Третій особі за кредитною угодою, виконання зобов'язання за якою забезпечені договором застави, господарські правовідносини щодо кредитування суб'єктів господарювання мають особливості та відмінності від кредитування приватних осіб, а тому на господарські правовідносини не розповсюджуються висновки Верховного суду України у справі 6-831цс15 щодо обмежень для розгляду третейськими судами спорів з питань розрахунків за договором кредиту суто приватного характеру приватними особами. Доводи про незаконність складу суду, що розглянув справу спростовуються наявною у справі № 59/16 ухвалою від 11.11.2016 про відмову у відводі судді Трубчанінову С.С., відомості про що також містяться в оскаржуваному рішенні, а заява про відвід вказаного суду від 31.10.2016 в матеріалах вказаної справи не міститься. До того ж Третейський суд не є третейським судом для вирішення конкретного спору, а тому подання заяви про відвід судді не є безумовною підставою для неучасті цього судді в розгляді справи, натомість відповідний відвід розглядається згідно з регламентом цього суду. Доводи Відповідача щодо непогодження сторонами в третейській угоді розгляду третейським судом спору про стягнення на предмет застави спростовуються змістом третейської угоди. Щодо порядку розгляду спору третейським судом місцевий суд зазначив з посиланням на третейську угоду, що при розгляді спору підлягають застосуванню положення Регламенту, який знаходиться у відкритому доступі на сайті Третейського суду за відповідним електронним посиланням, тобто який діє станом на час розгляду третейської справи, а Відповідачем не обґрунтовано можливість розгляду спору в іншому порядку, ніж той, що був застосований при розгляді у справи № 59/16. Посилання на відсутність третейського застереження в кредитному договорі є неналежним, оскільки Третейський суд розглядав справу між банком та заставодавцем, а не між банком та позичальником.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

5. 22.12.2017 Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 та ухвалити нове рішення, яким заяву Відповідача про скасування рішення Третейського суду від 11.11.2016 у справі № 59/16 задовольнити повністю.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

6. Доводи в апеляційній скарзі є ідентичними доводам, наведеним Відповідачем у заяві про скасування рішення Третейського суду від 11.11.2016 у справі № 59/16.

Позиція Позивача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

7. Доводи у відзиві на апеляційну скаргу ідентичні мотивам, наведеним в оскаржуваній ухвалі.

Позиція Верховного Суду

Щодо інстанційної юрисдикції Верховного Суду

8. Верховний Суд переглянув в апеляційному порядку ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.12.2017, винесену за результатами розгляду заяви про скасування рішення Третейського суду, з огляду на наступне.

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду постановлена ним як судом першої інстанції за результатами розгляду заяви, здійсненого відповідно до норм Господарського процесуального кодексу Україні в редакції, чинній до 15.12.2017, стаття 13 якого передбачала, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Із апеляційною скаргою у цій справі Відповідач звернувся до Верховного Суду 22.01.2018, тобто в умовах, коли з 15.12.2017 набрали чинності норми ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження Верховним Судом від учасників справи не надходило. Ухвалою Верховного Суду від 19.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на вказану ухвалу суду першої інстанції.

Відкриваючи апеляційне провадження та здійснюючи апеляційний перегляд, Верховний Суд виходив з того, що ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, не визначає окремо суд, який здійснює апеляційний перегляд справи щодо оскарження рішень третейських судів, у яких місцевий господарський суд постановив ухвалу до 15.12.2017 як суд першої інстанції. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 24 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.

Відповідно до частини 2 статті 25 ГПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

З 15.12.2017 Верховний Суд є судом апеляційної інстанції, який переглядає в апеляційному порядку судові рішення у тих справах, які апеляційні суди з 15.12.2017 розглядають як суди першої інстанції, зокрема справи щодо оскарження рішень третейських судів. Верховний Суд вважає вирішальним для визначення інстанційної юрисдикції у таких справах те, як суд якої інстанції діяв той чи інший суд, ухвалюючи судове рішення. Оскільки оскаржувана ухвала була постановлена у справі, розглянутій місцевим господарським судом як судом першої інстанції, а з 15.12.2017 такі справи як суди першої інстанції розглядають апеляційні суди, а апеляційний перегляд здійснює Верховний Суд, отже Верховний Суд також переглядає в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, ухвалені ними у таких справах як судами першої інстанції до 15.12.2017.

Щодо підвідомчості справи Третейському суду

9. Суд відхиляє аргумент скаржника з посиланням на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-831цс15, щодо непідвідомчості Третейському суду спору про звернення стягнення на предмет застави, за результатами якого прийнято оскаржуване рішення Третейського суду, та погоджується з висновками суду першої інстанції. У названій постанові Верховний Суд України виходив зі змісту законодавства у питанні розмежування компетенції щодо розгляду кредитних спорів між громадянами і банками, тобто, спорів, що виникають з цивільних правовідносин про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті. Чинне законодавство України, зокрема статті 1, 5 і 6 Закону України «Про третейські суди», розмежовує поняття цивільних і господарських правовідносин. Оскільки господарські правовідносини поруки та застави для забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитування між суб'єктами господарської діяльності мають особливості регулювання, то відсутні підстави вважати правовідносини у даній справі подібними з правовідносинами у названій цивільній справі.

10. Суд відхиляє аргументи скаржника, які зводяться до заперечення законності змісту третейської угоди у формі третейського застереження в договорі застави, аргументи щодо обмеженого кола спорів за цим договором, які за третейською угодою підлягають розгляду Третейським судом, аргументи, що вимоги про звернення стягнення на предмет застави не є спором у розумінні вказаної третейської угоди у вигляді третейського застереження у договорі застави, у зв'язку із чим зазначає наступне.

Судом першої інстанції не були встановлені обставини та наявність доказів визнання недійсною третейської угоди у формі третейського застереження в пункті 9.5 договору застави між сторонами. Навпаки, з посиланням на рішення Господарського суд міста Києва від 22.12.2016 у справі № 910/21187/16 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2017), суд першої інстанції встановив, що Відповідачу відмовлено у задоволені позову до Позивача про визнання недійсною третейської угоди, а тому Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що Позивач та Відповідач (кредитор та заставодавець) добровільно, без зауважень і заперечень погодили, що будь-які спори, що виникають при виконанні договору застави, вирішуються Третейським судом, а сторонами визначений предмет спору, що включає в себе усі можливі спори, які можуть виникнути в межах вказаного договору.

За викладених обставин відхиляються доводи скаржника щодо невідповідності нормам Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон) універсальної та необмеженої умови третейської угоди про підвідомчість усіх спорів, пов'язаних із Договором застави, як викладеної без врахування обмежень щодо підвідомчості справ третейським судам, оскільки такі доводи також стосуються законності змісту третейської угоди між сторонами, питання про що вирішено у справі № 910/21187/16.

Аргумент скаржника, що вимоги про звернення стягнення на майно не є спором, а тому не можуть передаватись на розгляд Третейського суду, також відхиляються Судом, оскільки спростовуються змістом третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеної в пункті 9.5 Договору застави, відповідно до якої "[у]сі спори, розбіжності, або вимоги, що виникають з цього договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання не укладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного договору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» …"

Щодо Регламенту Третейського суду

11. Скаржник стверджує, що вимоги Позивача про звернення стягнення на передане у заставу Відповідачем майно мали розглядатись Третейським судом "…згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду htpp://arbitrate.com.ua/…" в редакції станом на дату - 24.10.2013, коли сторони погодили внесення змін до пункту 9.5 договору застави шляхом укладення Третейської угоди у вигляді третейського застереження, однак на час винесення оскаржуваного рішення Третейського суду - 11.11.2016, редакції Регламенту станом на 24.10.2013 за вказаним посиланням не існувало.

Це твердження не узгоджується з положеннями законодавства.

Частиною 3 статті 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Вказане положення втілює визнаний у праві підхід до вирішення питання про те, якими процесуальним правилами слід керуватись юрисдикційному органу, вирішуючи спір. Цей підхід поширюється також і на третейські суди.

Статтею 2 Закону України "Про третейські суди" визначено, що регламент постійно діючого третейського суду (далі - регламент третейського суду) - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов'язані з вирішенням спорів третейським судом.

Частинами 4 та 5 статті 10 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються цим Законом та регламентом третейського суду. Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду цим Законом. Регламент третейського суду може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду, визначеним цим Законом, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

Отже регламент постійно діючого третейського суду є процедурним (процесуальним) документом, положення якого у чинній редакції застосовуються під час вирішення спору третейським судом. При цьому відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про третейські суди" за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

У зв'язку із викладеним Суд відхиляє аргументи скаржника про прийняття Третейським судом оскаржуваного рішення з порушенням третейської угоди.

Щодо складу Третейського суду

12. За змістом положень ст. 14 Закону України "Про третейські суди" сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. У постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про третейські суди" формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду. Формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору (суду ad hoc) здійснюється в порядку, погодженому сторонами.

Статтею 20 Закону передбачено загальний порядок відводу чи самовідводу третейського судді з уточненням щодо особливостей його застосування у постійно діючих третейських судах. Процедура відводу третейського судді у постійно діючому третейському суді визначається регламентом третейського суду з додержанням вимог цього Закону. Разом із тим за змістом частини 9 зазначеної статті незалежно від заперечень сторони третейський суддя третейського суду для вирішення конкретного спору (суду ad hoc), якому заявлений відвід, не може брати участі у справі.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавець, розмежовуючи поняття постійно діючих третейських судів та третейських судів для вирішення конкретного спору (суди ad hoc), встановлює особливості застосування норм Закону, зокрема щодо відводу судді залежно від виду третейського суду: у постійно діючому третейському суді процедура відводу визначається регламентом третейського суду з додержанням вимог цього Закону, а у третейському судді для вирішення конкретного спору заявлення відводу судді є безумовною підставою для неучасті цього судді у розгляді справи.

Визначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1570/15.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано скаржником, що Відповідачу було відмовлено у задоволенні відводу третейського судді Трубчанінова С.С. згідно з ухвалою від 11.11.2016 (міститься у матеріалах третейської справи № 59/16), на що також міститься посилання в оскаржуваному рішенні Третейського суду.

Враховуючи, що положення частини 9 статті 20 Закону підлягають застосуванню тільки щодо третейського судді третейського суду для вирішення конкретного спору (ad hoc), Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений третейському судді Трубчанінову С.С. відвід не мав безумовним наслідком неможливість його участі у розгляді справи, а повинен був бути розглянутий і був розглянутий Третейським судом відповідно до положень регламенту. У зв'язку із цим відхиляються протилежні аргументи скаржника.

13. На підставі викладеного та виходячи з меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції згідно зі статтею 269 ГПК України, Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення Третейського суду. Суд першої інстанції не порушив норм розділу ХІV-1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) під час здійснення розгляду справи про оскарження рішення Третейського суду та при постановленні ухвали за результатами розгляду справи.

14. Таким чином висновок суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про відсутність підстав для задоволення заяви Відповідача про скасування оскаржуваного рішення Третейського суду зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 1, 2, 5, 6, 9, 10, 14, 17, 20 Закону України "Про третейські суди", статей 3, 11, 13, 24, 25, глави 1 розділу VІІ ГПК України, розділу ХІV-1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), а також відповідно до встановлених обставин справи. У зв'язку з викладеним та відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 та статті 276 ГПК України оскаржувана ухвала місцевого суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.