ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/7/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Кушніра І. В., Могила С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача 1 - не з'явилися,

відповідача 2 - не з'явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - не з'явилися,

розглянувши матеріали касаційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Львівський каштан"

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2019 (суддя Манюк П. Т.) і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 (Мирутенко О. Л. - головуючий, судді Данко Л. С, Желік М. Б.) у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Львівський каштан

до 1) виконавчого комітету Львівської міської ради,

2) управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про визнання протиправним і скасування рішення та про зобов`язання вчинити дії.

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. До Господарського суду Львівської області надійшов позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Львівський каштан" (далі - ОСББ "Львівський каштан") до виконавчого комітету Львівської міської ради та управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення та про зобов`язання вчинити дії.

У позовній заяві ОСББ "Львівський каштан" зазначило, що внаслідок звернення управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у жовтні 2018 року до господарського суду з позовом до ОСББ "Львівський каштан" про звільнення самовільно зайнятого приміщення (справа № 914/1909/18), позивачеві стало відомо, що на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Котляревського, 37-Б" та на підставі листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 25.03.2016 управління державної реєстрації Львівської міської ради 05.05.2016 внесло запис № 14621249 про державну реєстрацію права комунальної власності за Львівською міською радою на нежитлове приміщення - гараж інд. ІІ, загальною площею 26,1 м2, розташований за адресою: вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові. Позивач не погоджується і вважає рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 та дії реєстраційного органу щодо реєстрації права комунальної власності на нежитлове приміщення по вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові протиправними і такими, що порушують права та інтереси співвласників будинку по вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.08.2019 у справі № 914/7/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, аргументовано тим, що зважаючи на характеристики властивостей спірного приміщення, місце його розташування, наявність окремого входу до приміщення та первинного призначення як гаража, а також зважаючи на той факт, що протягом тривалого часу (не пізніше ніж із 2002 року) це приміщення було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, а саме об`єктом договорів оренди нерухомого майна, орендодавцем в яких виступали виконавчі органи Львівської міської ради, таке нежитлове приміщення не можна вважати допоміжним. Також суди зазначили, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09.11.2012 № 07/12е у цивільній справі № 2-88/11 не може слугувати достатньою підставою для задоволення позову. Оскільки експертом при підготовці висновку не було враховано той факт, що спірне приміщення з 2002 року Управлінням комунальної власності ДЕП ЛМР передавалося на підставі договорів в оренду та відповідно, було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Крім того, зазначений висновок не був взятий до уваги Апеляційним судом Львівської області при постановлені ухвали від 13.11.2014 у справі №2-88/11 про відхилення апеляційної скарги ОСББ "Львівський каштан".

У постанові апеляційного господарського суду також зазначено, що 16.12.2019 на адресу суду від апелянта надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. До цього клопотання додано декілька документів, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в тому числі створені після ухвалення оскаржуваного рішення, - висновок експерта від 13.12.2019. У зв`язку із цим колегія суддів не приймає їх як докази на підставі частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вони не були і не могли бути предметом розгляду в суді першої інстанції.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судами

3.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271 "Про затвердження реєстру житлових будинків", будинок № 37-Б по вул. Котляревського у м. Львові в цілому був включений до реєстру житлових будинків, які перебували на балансі місцевих рад по Радянському (Франківському) району м. Львова.

На підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", квартири № 4- 9 у будинку № 37-Б по вул. Котляревського у м. Львові у період із 1993 по 2000 роки були приватизовані його мешканцями, про що свідчить довідка від 31.10.2000 начальника Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про реєстраційні свідоцтва про право власності на квартири та нежитлові приміщення, які були видані Львівським обласним бюро інвентаризації та експертної оцінки для власників приміщень багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: вул. Котляревського, № 37-Б у м. Львові.

Власники квартир у будинку № 37-Б по вул. Котляревського у м. Львові у 2000 році створили ОСББ "Львівський каштан", яке 07.11.2000 було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Відповідно до пункту 7.1 статуту ОСББ "Львівський каштан" це об'єднання наділено правом захищати права та інтереси власників квартир, жилих і нежилих приміщень будинку у державних органах влади та управління, органах місцевого самоврядування, в судах.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нежитлові приміщення від 15.07.2002, виданим на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 15.07.2002 № 992, нежитлові приміщення будинку № 37-Б по вул. Котляревського у м. Львові літ. А, площею 85,8 м2, належать на праві власності територіальній громаді м. Львова. Зазначене свідоцтво та розпорядження були предметом оскарження у цивільній справі № 2-88/11, за результатами розгляду якої рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій позивачеві відмовлено у визнанні недійсними цих документів.

3.2. У 2007 році управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради як орендодавець уклало із Регіональним доброчинним фондом Святого Володимира як орендарем договір оренди нерухомого майна від 28.09.2007 № Ф-5600-7, за яким в оренду було передано приміщення гаража загальною площею 26,1 м2, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Котляревського, № 37-Б. Як зазначено у пункті 1 цього договору, приміщення передавалося на підставі наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 01.03.2007 та договору оренди нерухомого майна від 29.03.2002. У зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкта оренди за попереднім договором об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання цього договору (пункт 3.3 договору).

Відповідно до пункту 4.1 зазначеного договору термін договору оренди було визначено на два роки 364 дні з 28.09.2007 до 27.09.2010. За змістом пункту 4.3 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Договір оренди на умовах його пункту 4.3 було продовжено, про що свідчать акти управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про проведення перевірок спірного приміщення від 16.01.2014 № 07-НП/14 та від 16.04.2015 № 522/НО/15, в яких зазначено про наявність договору оренди від 28.09.2007 № Ф-5600-7 (копії договору та актів є у матеріалах справи).

Згідно з актами проведення перевірок приміщення гаража площею 26,1 м2 за адресою: м. Львів, вул. Котляревського, № 37-Б було зафіксовано обмеження доступу до цього приміщення, зокрема в акті від 16.04.2015 № 522/НО/15 зазначено, що за інформацією орендаря, приміщення самовільно зайняте та використовується мешканцями будинку.

3.3. 18.02.2016 у приміщенні гаража у будинку № 37-Б по вул. Котляревського у м. Львові на підставі технічних умов на реконструкцію інженерних мереж та згідно з проектною документацією було встановлено прилад обліку теплової енергії на опалення будинку № 37-Б по вул. Котляревського у м. Львові, що також підтверджується листом Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" від 30.05.2019 № 18-7779.

3.4. 18.03.2016 виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 198 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові, відповідно до якого виконавчий комітет вирішив звернутися до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції для проведення державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлове приміщення гаража інд. ІІ, загальною площею 26,1 м2, на вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова.

3.5. У листі від 25.03.2016 № 03-08-01706 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області на запит управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради підтвердило, що приміщення інд. ІІ, площею 26,1 м2, за адресою: вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові не перебуває у державній власності.

3.6. У подальшому на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 і листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 25.03.2016 № 03-08-01706, управління державної реєстрації 05.05.2016 внесло запис № 14621249 про державну реєстрацію за Львівською міською радою права комунальної власності на нежитлове приміщення гаража інд. ІІ, загальною площею 26,1 м2, за адресою: вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 28.08.2019 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 914/7/19, ОСББ "Львівський каштан" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове рішення, яким справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник стверджує, що спірне приміщення фактично використовується для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку і є допоміжним, оскільки у ньому розташовані прилади обліку теплової енергії на опалення будинку.

Відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що із самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, на які не поширюється правовий режим допоміжних приміщень.

З приводу статусу спірного приміщення літ. ІІ, а також приміщення літ. А проводилася судова будівельно-технічна експертиза у цивільній справі № 2-88/11. Згідно з висновком експерта від 09.11.2012 № 07/12е, приміщення літ. ІІ у житловому будинку, розташованому за адресою: м. Львів, вул. Котляревського, 37-Б, відповідає визначенню допоміжного. Однак суди безпідставно не взяли до уваги доводи, викладені у цьому висновку експерта та помилково зазначили, що при підготовці висновку не було враховано факт, що спірне приміщення управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на підставі відповідних договорів було передано в оренду, а отже було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Водночас обставини, встановлені під час розгляду справи № 2-88/11, суди не можуть брати до уваги як преюдиційні під час розгляду справи № 914/7/19, оскільки ці обставини стосуються іншого приміщення - літ. А.

Скаржник вважає, що державну реєстрацію права власності на спірне приміщення було здійснено за відсутності документів, що підтверджують право власності на цей об'єкт.

Крім того, на думку скаржника, відхиляючи клопотання про долучення доказів, у тому числі висновку експерта від 13.12.2019 № 05/12-19а, який не був предметом дослідження у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу виконавчий комітет Львівської міської ради акцентує безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 914/7/19.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

6.2. За змістом статті 300 ГПК України у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Для вирішенні спору у справі, яка розглядається, ключовим є визначення правового статусу спірного нерухомого майна, а саме встановлення того, чи належить спірне приміщення до допоміжних або є нежитловим приміщенням у структурі житлового будинку.

Згідно зі статтею 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Водночас за змістом статті 328 зазначеного Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

6.4. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (у відповідній редакції) допоміжні приміщення - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).

Водночас згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (у відповідній редакції) нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Тобто у різних випадках одне і те саме приміщення може належати до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим у власників квартир право власності на такі приміщення не виникає.

Офіційне тлумачення цих положень Конституційний Суд України навів у Рішенні від 02.03.2004 № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), де зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (пункт 1.1).

У частині 4 статті 4 Житлового кодексу УРСР визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Так, наприклад, сходові клітини, кладові, вестибюлі можуть бути розташовані як в окремих жилих, так і в нежилих приміщеннях (сходові клітини в двоповерхових квартирах або нежилих приміщеннях) і призначатися для експлуатації лише цих окремих приміщень та обслуговування їх мешканців, а не мешканців усього багатоквартирного будинку, а підвальні приміщення можуть бути обладнані для здійснення певного виду діяльності і не призначені для експлуатації будинку або побутового обслуговування мешканців (наприклад, при здійсненні торговельної діяльності тощо).

Отже, у розумінні положень Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" підвальні приміщення можуть належати до допоміжних приміщень будинку та бути призначеними для обслуговування будинку (розміщення в них технічного обладнання тощо), а можуть і не належати та не бути призначеними для зазначених цілей.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і належать до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, необхідно зважати як на місце їхнього розташування, так і на загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема на спосіб і порядок їх використання. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 910/13903/18, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.11.2019 № 461/4295/17.

У частині 3 статті 2 ГПК України визначено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Водночас за змістом частин 1, 3 і 4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наведене свідчить, що саме на позивача під час розгляду справи № 914/7/19 покладено обов'язок довести факт того, що спірне приміщення є допоміжним, у зв'язку із чим на підставі статті 382 ЦК України належить власникам квартир.

Розглядаючи справу № 914/7/19, суди попередніх інстанцій установили, що спірне приміщення не є допоміжним. Зокрема, суди оцінили та врахували характеристику властивостей спірного приміщення, місце його розташування, наявність окремого входу до приміщення та первинне призначення - гараж, а також дослідили технічний паспорт, виданий Львівським обласним державним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 06.09.2001, згідно з яким приміщення за адресою: вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові інд. ІІ, загальною площею 26,1 м2, визначено за призначенням як гараж. У технічному паспорті зазначено, що це приміщення гаража станом на 06.09.2001 обладнано лише електроосвітленням. Про наявність каналізаційних виходів, системи опалення чи водопостачання не вказано. Крім того, фотофіксація фасаду спірного приміщення і технічний план свідчать, що гараж обладнаний окремим входом.

Також судами враховано, що протягом тривалого часу (не пізніше ніж із 2002 року) приміщення було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, а саме об`єктом договорів оренди нерухомого майна, орендодавцем в яких виступали виконавчі органи Львівської міської ради.

Доводи скаржника про те, що прилади обліку теплової енергії будинку, засвідчують допоміжний характер спірного приміщення, судами спростовані, оскільки ці прилади були встановлені у 2016 році, і їх встановлення не може бути підставою для зміни первинного правового статусу цього приміщення.

Отже, під час розгляду справи № 914/7/19 на підставі наявних доказів суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спірне приміщення є нежитловим, не належить до житлового фонду і становить самостійний об`єкт цивільно-правових відносин, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Оскільки позивач не довів, що приміщення гаража інд. ІІ, площею 26,1 м2, розташоване за адресою: вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові, є допоміжним, суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог у частині скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові".

В частині позовних вимог щодо дій реєстраційного органу судами попередніх інстанцій встановлено, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права комунальної власності на спірне приміщення було здійснено на підставі пункту 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, згідно з якими для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01.01.2013, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності); 3) документ, що підтверджує факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності); 4) документ, що підтверджує факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Суди дослідили рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Котляревського, 37-Б" та лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 25.03.2016, встановили їх відповідність вимогам зазначеним у пункті 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127

У свою чергу, оскільки рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198, на підставі якого, у тому числі, здійснено державну реєстрацію права власності, не скасовано, суди, враховуючи рішення виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271 "Про затвердження реєстру житлових будинків" та Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду"

правильно зазначили, що немає підстав для скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права комунальної власності Львівської міської ради на нежитлове приміщення гаража інд. ІІ, площею 26,1 м2, розташоване за адресою: вул. Котляревського, 37-Б у м. Львові.

6.5. Стосовно твердження скаржника про те, що суди безпідставно не взяли до уваги висновок експерта від 09.11.2012 № 07/12е, колегія суддів зазначає, що за змістом текстів рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2019 і постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 914/7/19 зазначений висновок був предметом розгляду судами та за результатами оцінки його змісту, у тому числі того, що спірне приміщення з 2002 року було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, не врахований під час ухвалення відповідних рішень. Крім того, зазначений висновок не був взятий до уваги Апеляційним судом Львівської області при постановлені ухвали від 13.11.2014 у справі №2-88/11 про відхилення апеляційної скарги ОСББ "Львівський каштан".

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, вказані вище доводи скаржника колегія суддів відхиляє, оскільки з огляду на зміст оскаржених судових рішень, висновок експерта від 09.11.2012 № 07/12е оцінювався судами у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України. Водночас з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України, Верховний Суд не вправі вирішувати питання достовірності того чи іншого доказу або додатково перевіряти докази.

6.6. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд відхиляє викладені у касаційній скарзі твердження про те, що встановлені під час розгляду справи № 2-88/11 обставини не можуть бути взяті до уваги як преюдиційні під час розгляду справи № 914/7/19, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення відповідних рішень не посилалися на обставини справи № 2-88/11 як на преюдиційні та не застосовували положення статті 75 ГПК України.

6.7. Крім того, посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, є помилковими. Зокрема, за змістом зазначених постанов допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, коли встановлено, що їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. Однак оскільки скаржник не довів, що спірне приміщення має ознаки допоміжного, а суди встановили, що воно є нежитловим за своїм функціональним призначенням, немає підстав вважати, що зазначені правові позиції підтверджують наявність підстав для скасування оскаржених у справі рішень.

6.8. Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, відхиляючи клопотання про долучення доказів, у тому числі висновку експерта від 13.12.2019 № 05/12-19а, який не був предметом дослідження у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає про таке.

Відмовляючи у прийнятті відповідних доказів, апеляційний господарський суд наголосив, що подані докази не були предметом розгляду в суді першої інстанції, у тому числі висновок експерта від 13.12.2019 був наданий після ухвалення оскаржуваного рішення.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначено у статті 269 ГПК України, згідно з частиною 3 якої докази, що не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Однак така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин їх неподання.

Процесуальна дія суду із долучення поданих суду доказів до матеріалів справи не є тотожною процесуальній дії з прийняття доказів до розгляду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 915/1402/16).

За таких обставин доводи скаржника у цій частині є помилковими та не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди дослідили наявні у справі докази, здійснили оцінку правовідносин, які виникли між сторонами, з урахуванням норм матеріального та процесуального права, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2019 і постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 914/7/19 немає.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

7.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.2. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків судів, тому підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2019 і постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 914/7/19 немає.

7.4. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки підстав для скасування рішення і постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Львівський каштан" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 914/7/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. В. Кушнір

С. К. Могил