Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №916/932/17
Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №916/932/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 916/932/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши матеріали касаційних скарг Одеської міської ради та Заступника прокурора Одеської області,

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2017,

(суддя - Демешин О.А.),

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.09.2017,

(головуючий - Лавриненко Л.В., судді: Філінюк І.Г., Лашина В.В.),

у справі № 916/932/17

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю",

про визнання недійсним договору оренди комунального майна та зобов'язання повернути комунальне майно,

за участю представників сторін:

позивача - Степанишина А.С.;

відповідача-1 - Зубенко В.О.;

відповідача-2 - Спиридонова К.С.;

прокуратури -Попенко О.С.;

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" про:

1) визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 26.12.2012 № 26/12/12, укладеного між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю";

2) зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" повернути на користь Одеської міської ради комунальне майно - берегозахисну споруду Траверс №20 першої черги ПЗС, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, систему відведення дощових вод, що знаходиться на території ділянки штучного пляжу „Аркадія" розташованої між траверсами № 20 першої черги ПЗС і № 1 другої черги ПЗС.

Позов мотивовано тим, що спірний договір є удаваним, оскільки приховує договір оренди берегозахисної споруди, яку передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" у користування для здійснення підприємницької діяльності. При цьому, прихований договір оренди укладено з порушенням приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про місцеве самоврядування України", оскільки берегозахисна споруда - траверс № 20 першої черги ПЗС, що розміщена в м. Одеса на узбережжі Чорного моря, перша черга ПЗС, система відведення дощових вод, що знаходиться на території ділянки штучного пляжу "Аркадія", розташованої між траверсами № 20 першої черги ПЗС і № 1 другої черги ПЗС, передано у користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" без прийняття відповідного рішення сесії Одеської міської ради, проведення оцінки майна та конкурсної процедури, що є обов'язковим, з огляду на те, що зазначене майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Позов обґрунтовано посиланням на статті 203, 215, 216, 235, 1130 Цивільного кодексу України, статті 25, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України", статті 2, 5, 11, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради позов визнало в частині позовних вимог про визнання недійсним спірного договору, пославшись на те, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди гідротехнічні захисні споруди, до яких відноситься берегозахисна споруда у вигляді траверсу, що є предметом спірного договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" проти позову заперечило, пославшись на те, що спірний договір укладений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.05.2017 у задоволенні позову відмовлено з посиланням на недоведеність заявлених позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 апеляційні скарги Одеської міської ради та Заступника прокурора Одеської області суд залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2017 - без змін.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що:

- 26.12.2012 Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" укладено договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 26/12/12, за умовами якого сторони зобов'язались шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса та для підтримання берегозахисних споруд у належному технічному стані;

- для реалізації спільного проекту задіюється: берегозахисна споруда - траверс № 20 першої черги ПЗС, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС (далі - берегозахисна споруда) згідно із схемою, що є невід'ємною частиною договору (Додаток № 1), система відведення дощових вод, що знаходиться на території ділянки штучного пляжу "Аркадія", розташованої між траверсами № 20 першої черги ПЗС і № 1 другої черги ПЗС, яка орендується Товариством з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" згідно з договором оренди берегозахисної споруди від 10.02.2010 № 95-ор (далі - система водовідведення). Берегова споруда та система водовідведення є власністю територіальної громади міста Одеса, а Товариству надається обмежене право користування виключно для реалізації вищезазначених цілей та згідно з умовами даного договору (пункти 1.2, 1.3 договору);

- Управління має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання берегозахисної споруди і системи водовідведення, задіяних згідно з пунктом 1.2 цього договору (підпункт 2.2.1 пункту 2.1 договору);

- згідно з пунктом 2.3 Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" зобов'язане: за власні кошти, силами спеціалізованої організації, провести обстеження технічного стану аварійної берегозахисної споруди та системи водовідведення (підпункт 2.3.1); за результатами обстеження берегозахисної споруди і системи водовідведення та висновків спеціалістів замовити і погодити у встановленому порядку проектну документацію з ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди і системи водовідведення (підпункт 2.3.2); виконати роботи з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди і системи водовідведення відповідно до графіку виконання робіт, який складається Товариством та узгоджується сторонами, і є невід'ємною частиною Договору (підпункт 2.3.3); в подальшому здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонту берегозахисної споруди та системи водовідведення (підпункт 2.3.4); у разі, якщо Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" подає заяву на погодження Управлінням здійснення невід'ємних поліпшень берегозахисної споруди та/або системи водовідведення, воно зобов'язане надати експертний висновок та проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень. Здійснення невід'ємних від берегозахисної споруди та/або системи водовідведення поліпшень оформлюється додатковим договором (підпункт 2.3.5); дотримуватись вимог законодавства, будівельних норм, рішень органів місцевого самоврядування щодо використання берегозахисних споруд та уникати дій, які можуть шкідливо вплинути на їх протизсувні властивості, що включає будівництво будь-яких капітальних об'єктів. Не здійснювати на капітальних берегозахисних спорудах (траверс № 20) будівництво, реконструкцію або будь-які будівельні роботи, у т.ч. і підготовчі, до одержання й передачі Управлінню повністю оформленої та узгодженої дозвільної документації (підпункт 2.3.7); нести відповідальність за безпеку життя і здоров'я відпочиваючих та інших осіб, які перебувають на території берегозахисної споруди згідно із законодавством (підпункт 2.3.8);

- підпунктом 2.4.1 пункту 2.4 договору передбачено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" має право користуватися берегозахисною спорудою, згідно з її цільовим призначенням та умовами даного договору протягом строку, на який він укладений;

- згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1 цього Договору та триває до 31.12.2025.

- причиною виникнення спору у справи стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав вважати договір удаваним та підстав для визнання недійсним договору оренди комунального майна, який сторони насправді вчинили; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" повернути на користь Одеської міської ради спірне комунальне майно.

Відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що: за спірним договором не відбулося переходу права користування берегозахисною спорудою в порядку оренди; вказана споруда не вибувала із володіння власника; укладений договір не містить істотних умов договору оренди; у договорі чітко визначено мету його укладення - спільна діяльність, з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса та для підтримання берегозахисних споруд у належному технічному стані, і спрямованість договору саме на досягнення означеної мети підтверджується іншими умовами договору (у тому числі, і тими, що визначають права та обов'язки сторін за договором). Сторони договору діяли за вільним волевиявленням, яке відповідало їх внутрішній волі, мали на меті настання реальних правових наслідків та виключно тих прав і обов'язків, які передбачені договором. На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав вважати договір удаваним правочином (таким, що приховує договір оренди).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської міської ради від 30.05.2017 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 916/932/17, Одеська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить ці судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга Одеської міської ради мотивована тим, що спірний договір є удаваним та підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений з метою приховання передачі у користування комунального майна та уникнення зобов'язань щодо внесення плати за користування цим майном. Суди попередніх інстанцій невірно кваліфікували правову природу спірного договору, а також помилково відмовили у задоволенні позову в частині повернення берегозахисної споруди та системи відведення дощових вод, пославшись лише на похідний характер позовної вимоги.

У відзиві на касаційну скаргу Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що між сторонами спірного договору не виникли права та обов'язки, передбачені для договору оренди. В договорі чітко визначена його мета, а також встановлено порядок обмеженого користування берегозахисною спорудою для спільної діяльності.

Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради не скористалось правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.11.2017 касаційну скаргу Одеської міської ради прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

Також не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської міської ради від 30.05.2017 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 916/932/17, Заступник прокурора Одеської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить ці судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга Заступника прокурора Одеської області мотивована тим, що договір є удаваним, оскільки приховує договір оренди берегозахисної споруди, яку передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" у користування для здійснення підприємницької діяльності. При цьому, прихований договір оренди укладено з порушенням приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про місцеве самоврядування України", оскільки берегозахисна споруда - траверс № 20 першої черги ПЗС, що розміщена в м. Одеса на узбережжі Чорного моря, перша черга ПЗС, система відведення дощових вод, що знаходиться на території ділянки штучного пляжу "Аркадія", розташованої між траверсами № 20 першої черги ПЗС і № 1 другої черги ПЗС, передано у користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" без прийняття відповідного рішення сесії ради, проведення оцінки майна та конкурсної процедури, що є обов'язковим, з огляду на те, що зазначене майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

На адресу Суду 19.02.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останнє посилається на необґрунтованість касаційних скарг Одеської міської ради та Заступника прокурора Одеської області і на те, що суди попередніх інстанцій правомірно не погодились з твердженнями щодо удаваності спірного договору.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 24.01.2018 касаційні скарги Заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради прийняті до провадження та призначено їх до розгляду на 20.02.2018.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 216 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки недійсності правочину.

Частиною першою та третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Правові наслідки удаваного правочину встановлені приписами статті 235 Цивільного кодексу України, згідно з якою удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин за своєю формою прикриває реальний правочин.

Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (стаття 235 Цивільного кодексу України).

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно з приписами статті 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно ж до приписів частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами частини першої статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Істотними для договору оренди комунального майна є умови, зазначені у частині першій статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, яких нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та порядок його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми).

Звертаючись з позовом до суду прокурор посилався на те, що спірний договір є удаваним, оскільки приховує договір оренди берегозахисної споруди та системи відведення дощових вод, які передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" у користування для здійснення підприємницької діяльності. При цьому, прихований договір оренди укладено з порушенням приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про місцеве самоврядування України", оскільки берегозахисна споруда - траверс № 20 першої черги ПЗС, що розміщена в м. Одеса на узбережжі Чорного моря, перша черга ПЗС, система відведення дощових вод, що знаходиться на території ділянки штучного пляжу "Аркадія", розташованої між траверсами № 20 першої черги ПЗС і № 1 другої черги ПЗС, передано у користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" без прийняття відповідного рішення сесії Одеської міської ради, проведення оцінки майна та конкурсної процедури, що є обов'язковим, з огляду на те, що зазначене майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Як вбачається зі змісту прав і обов'язків сторін договору (пункти 1.3., 2.4.1 договору), Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" на підставі оспорюваного договору отримало право користування комунальним майном - берегозахисною спорудою Траверс №20 першої черги ПЗС, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, та системою відведення дощових вод, що знаходиться на території ділянки штучного пляжу „Аркадія" розташованої між траверсами № 20 першої черги ПЗС і № 1 другої черги ПЗС.

Відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п'ятою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, яка діяла на момент укладення оспорюваного договору) визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у тому числі й передачі їх у тимчасове користування юридичним і фізичним особам, належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада.

У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили повноваження Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради щодо передачі права користування комунальним майном Товариству з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю".

Також, пункт 2.3.5. оспорюваного договору зобов'язує Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" погоджувати (подати заяву на погодження) з Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради здійснення невід'ємних поліпшень берегозахисної споруди та/або системи водовідведення. При цьому, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що необхідність такого погодження випливає із статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 778 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що оспорюваний договір не містить таких істотних умов договору оренди комунального майна, як орендна плата, оскільки, в даному випадку, виходячи з умов договору, за користування комунальним майном Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" виконує роботи щодо його поточного та капітального ремонту, як форма оплати за користування цим майном. При цьому, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що стаття 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає, що орендна плата за згодою сторін може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі.

Колегія судів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо змішаної правової природи оспорюваного договору, який містить ознаки договорів про спільну діяльність, надання послуг та підряду, оскільки основними елементами договору про спільну діяльність є об'єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності і такі вклади мають бути визначеними, обов'язки сторін у таких правовідносинах не мають зустрічного характеру, а кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а для досягнення спільної мети. Учасники спільної діяльності отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором, при цьому спільна діяльність учасників має бути чітко скоординована.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради права на отримані блага від спільної діяльності не набувало, а отримувало їх від суб'єкта господарювання як компенсацію за використання комунального майна.

Суди попередніх інстанцій також не звернули увагу й на те, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина 1 статті 837 Цивільного кодексу України).

Натомість, за умовами оспорюваного договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" зобов'язано за власний рахунок проводити ремонтні роботи берегозахисної споруди, що не відповідає положенням частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України.

Невмотивованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірний договір має ознаки договору про надання послуг при користуванні траверсом, оскільки в судових рішеннях не вказано, яка саме сторона виступає замовником, а яка виконавцем, в чому полягали їх права і обов'язки і чи виконані вони сторонами.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про змішану правову природу оспорюваного договору у зв'язку з наявністю ознак договорів про спільну діяльність, надання послуг та підряду не можна визнати достатньо обґрунтованими.

Суди попередніх інстанцій не дослідили та надали належної правової оцінки умовам оспорюваного договору на предмет відповідності їх законодавству, що регулює правовідносини оренди комунального майна.

Крім того, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не містять мотивів відхилення доводів та аргументів прокурора щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Дерева Раю" у користування берегозахисної споруди без прийняття відповідного рішення сесії Одеської міської ради, проведення оцінки майна та конкурсної процедури, що є обов'язковим, з огляду на те, що зазначене майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеси. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані. У зв'язку з цим, судові рішення є такими, що не відповідають вимогам статей 84, 105 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Одеської міської ради та Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 916/932/17 скасувати, а справу № 916/932/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Г. Вронська