Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.08.2019 року у справі №920/792/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/792/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Озерчук М. М.

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019

(головуючий - Остапенко О. М., судді: Грек Б. М., Отрюх Б. В. )

у справі № 920/792/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"

до Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"

про стягнення 3197918,69 грн.

Учасники справи:

представник позивача - не з'явився;

представник відповідача - Паламаренко Т. І.;

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 04.10.2019 Публічне акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - ПАТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", позивач) подало до суду позов про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - ПАТ "Сумихімпром", відповідач) грошових коштів у загальному розмірі
3.197.918,69 грн., з яких: 394.873,36 грн. - 3% річних та 2.803.045,33 грн. - інфляційні втрати, нараховані за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки №27/14-09 від 14.09.2015.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 11.02.2019 Господарський суд Сумської області ухвалив рішення про відмову у позові.

2.2 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 порушено провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром", п.5 якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, відтак, за висновком суду першої інстанції, нараховані позивачем в порядку приписів ст. 625 ЦК України 3% річних та втрати від інфляції є іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, які в силу ч.4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла до 19.01.2013), не застосовуються під час дії мораторію.

2.3 16.05.2019 Північний апеляційний господарський суд своєю постановою скасував рішення Господарського суду Сумської області від 11.02.2019 та прийняв нове рішення про задоволення позову.

2.4 Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступного:

- провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" порушено ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011, а оскільки позивач звернувся до суду про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу та процентів річних за договором поставки за період 2015-2016 роки, а тому така заборгованість є поточною;

- мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
20.02.2018 у справі №910/10889/17;

- станом на дату прийняття оскаржуваного рішення ПАТ "Сумихімпром" перебуває в судовій процедурі санації, постанова про визнання відповідача банкрутом у справі №5021/2509/2011 не виносилась і ліквідаційна процедура відносно нього не відкривалась.

- щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, судом першої інстанції помилково залишено поза увагою ~law19~, згідно з якими інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові;

- оскільки суми 3% річних та інфляційних втрат не являються неустойкою чи господарськими санкціями, такі суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

3. Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3.1 14.09.2015 між ДП "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", правонаступником якого є позивач, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №27/14-09 (далі - Договір), за умовами якого (п. п.1.1,3.3,6.3) постачальник зобов'язався передати у власність покупцю Ільменітовий концентрат (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Датою поставки товару вважається дата штампу станції відправлення постачальника, яка зазначена у залізничній накладній. Покупець має здійснити оплату товару протягом 30 банківських днів з моменту поставки партії товару.

3.2 На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей та залізничними накладними за період 2015-2016 роки, в яких зазначено дати поставок товару, його кількість та вартість.

Зауважень щодо поставки товару від відповідача не надходило.

3.3 Відповідач здійснював оплату за переданий товар з порушенням строків, зазначених в Договорі, що підтверджується наданими позивачем банківськими виписками та бухгалтерським аналізом взаєморозрахунків.

3.4 З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію №810-2/29-09 від 29.09.2016 на суму 11.031.323,15 грн. про сплату основної заборгованості, пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат.

3.5 Відповідач в листі №27-3165 від 10.11.2016 просив відкликати претензію, пояснивши прострочену заборгованість тимчасовою нестабільною фінансовою ситуацією на підприємстві відповідача.

3.6 Ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011 року за заявою ТОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" порушено провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Ухвалами господарського суду Сумської області від 05.07.2012,07.08.2012 та 06.09.2012 затверджено реєстр вимог кредиторів. Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.10.2012 задоволено клопотання комітету кредиторів і введено процедуру санації ПАТ "Сумихімпром", керуючим санацією боржника призначено його керівника - голову правління ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І. В., розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Марченка Р. В. на строк здійснення процедури санації.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1 11.06.2019 ПАТ "Сумихімпром" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 11.02.2019.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1 Заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати відносяться до санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань, а тому не можуть бути застосовані до боржника відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, яка була чинна до 19.01.2013.

5.2 Поза увагою суддів попередніх інстанцій залишено доводи скаржника щодо невірно здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

5.3 Посилавшись у позові на здійснення відповідачем оплати з порушенням строків, передбачених умовами укладеного між сторонами договору, позивач не надав доказів такого порушення з позовною заявою. Вже після направлення позову до суду та отримання відзиву на позов позивачем було надано до матеріалів справи копії банківських виписок про надходження коштів від відповідача, що суперечить ч.2 ст. 80, ч.2 ст. 164 ГПК України.

5.4 В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували поставку деяких партій товару.

6. Узагальнені доводи ПАТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", викладені у відзиві на касаційну скаргу

6.1 Позивач заперечував проти касаційної скарги, просив суд залишити оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін як таку, що ухвалена з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

6.2 Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, врахувавши, що заявлені позивачем до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат не відносяться до неустойки чи господарських санкцій та не становлять конкурсну заборгованість, щодо яких поширює свою дію мораторій на задоволення вимог кредиторів.

6.3 Доводи скаржника про відсутність доказів на підтвердження здійснення позивачем поставки всіх партій товару спростовується матеріалами, наявними у справі.

6.4 Посилання скаржника на те, що позивач невірно розрахував заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних не відповідає дійсності, оскільки на відміну від відповідача, позивачем здійснено розрахунок позовних вимог з дотриманням вказівок, які містяться у ~law21~, яка є чинною.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

7.1 З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2 Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

7.3 В ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

7.4 В силу вимог ст.ст. 525, 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання).

7.5 Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання укладеного між сторонами Договору позивач поставив, а відповідач прийняв без будь-яких зауважень чи претензій обумовлений у Договорі товар, що підтверджується наданими до матеріалів справи накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей та залізничними накладними за 2015-2016 роки, в яких відображено зазначено дати поставок, кількість та вартість поставленого товару.

Відповідач здійснював розрахунки з позивачем з порушенням строків, визначених у Договорі, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи банківські виписки та бухгалтерський аналіз взаєморозрахунків сторін.

Доказів на підтвердження оплати поставленого за Договором товару у погоджені сторонами порядку і строки відповідачем не надано.

До того ж, в матеріалах справи наявний лист відповідача №27-3165 від 10.11.2016, в якому він просив позивача відкликати претензію про сплату заборгованості за Договором з урахуванням інфляційної складової боргу, 3% річних та пені, зазначивши про те, що виникнення простроченої заборгованості зумовлено тимчасовою нестабільною фінансовою ситуацією на підприємстві відповідача.

Тобто названий лист по суті свідчить про визнання відповідачем боргу. При цьому колегія суддів враховує правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від
30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від
21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від
10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

7.7 Зауваження скаржника щодо відсутності доказів, які б підтверджували здійснення позивачем поставки всіх партій товару відхиляються судом, оскільки надані позивачем докази усіх неоплачених своєчасно поставок товару надані до матеріалів справи, були досліджені та враховані апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваної у даній справі постанови.

Окрім того, в цій частині доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та спрямовані на встановлення інших обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених ст. 300 ГПК України.

7.8 Зважаючи на викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що наданими до справи доказами підтверджується допущене відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання перед позивачем, що свідчить про порушення ним договірних зобов'язань і є підставою для застосування встановленої законом та договором відповідальності. В даному випадку позивачем заявлено до стягнення з відповідача 394.873,36 грн. 3% річних та 2.803.045,33 грн. інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

7.9 Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011 порушено провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.10.2012 відкрито процедуру санації ПАТ "Сумихімпром", призначено керуючим санацією боржника його керівника - голову правління ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І. В., розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Марченка Р. В. на строк здійснення процедури санації.

7.10 Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, в даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції чинній до
19.01.2013, оскільки він є спеціальним законом та є пріоритетним для застосування.

Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону про банкрутство у названій редакції, поточними вимогами є грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму боргу, за 2015-2016 роки. Оскільки провадження у справі про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" порушено ухвалою суду від 24.10.2011, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що заборгованість, вимоги щодо якої розглядаються у справі №920/792/18, є поточною.

7.11 Зі змісту ст. ст. 1,12 Закону про банкрутство слідує, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/6771/17, від 24.05.2018 у справі №920/1093/17 та від 20.02.2018 у справі №910/10889/17.

7.12 Відповідно до ст. ст. 22,23 Закону про банкрутство у випадках, передбачених Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами, що на дату ухвалення рішення місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у даній справі ПАТ "Сумихімпром" перебуває в судовій процедурі санації, постанова про визнання відповідача банкрутом у справі №5021/2509/2011 не виносилась, ліквідаційна процедура відносно боржника не відкривалась.

7.13 Висновок місцевого господарського суду про те, що заявлені позивачем до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, які в силу ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство не застосовуються під час дії мораторію, колегія суддів вважає помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого майна, як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому, норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Зважаючи на те, що застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.

Отже, сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17

7.14 Доводи скаржника, наведені в п.5.2 даної постанови, відхиляються колегією суддів, виходячи з наступного.

При перегляді рішення місцевого господарського суду, судом апеляційної інстанції перевірено надані сторонами розрахунки з огляду на методику їх здійснення кожною стороною.

Судом враховано, що інфляційні нарахування на суму боргу мають здійснюватися за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовані за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за тим, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. В розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Щодо 3% річних, то відповідний розрахунок здійснювався з урахуванням суми заборгованості та кількості днів прострочення.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 10.07.2019 у справі №910/21564/16, від 07.08.2019 у справі №905/1306/18, від 07.08.2019 у справі №905/1302/18, від 31.07.2019 у справі №905/1006/18 та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

За висновком апеляційного господарського суду розрахунки позивача відповідають вищевказаним вимогам, є правильними та арифметично вірними, на відміну від контррозрахунку відповідача, що не спростовано скаржником.

Враховуючи, що суми 3% річних та інфляційних втрат не являються неустойкою чи господарськими санкціями, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що такі суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

7.15 Згідно з п.1 ч.1 ст. 308, ст. 309 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду даної справи, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не є підставами для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

7.16 З огляду на викладене та з урахуванням положень п.1 ч.1 ст. 308, ст. 309 ГПК України постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 у справі №920/792/18 підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована з мотивів, наведених в цій постанові.

Керуючись статтями 300, 301, 308 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк