Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/11837/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Алданова С.О., Зубець Л.П.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Громадської організації "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства"

до Вінницької обласної ради та Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Громадська організація "Асоціація спортивної боротьби Вінницької області"

2. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус"

про визнання протиправною бездіяльність та визнання договору укладеним,

за участю: позивача: 1) Кругляк Р.Є. (довіреність від 17.07.2017); 2) Кротюк О.В. (ордер про надання правової допомоги від 14.06.2018); 3) Макаренко Т.В. (ордер про надання правової допомоги від 17.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Громадська організація "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства" (далі - позивач) просило визнати протиправною бездіяльність Вінницької обласної ради (далі-відповідач-1) щодо не надання, у встановлений законом строк висновку - відповіді на питання продовження (припинення) договору від 24.05.2016 № 14-20 та визнати укладений між позивачем та Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області (далі-відповідач-2) договір № 14-20 від 24.05.2016 оренди приміщення, яке розташоване на першому поверсі адмінбудинку по вул.Театральній, 14 у місті Вінниця, загальною площею 339,8 кв.м, продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, з урахуванням дозволів на передачу частини приміщень в суборенду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність відповідача-1 полягає у не надані ним у визначений договором строк відповіді про продовження (припинення) строку дії договору, а оскільки позивач продовжує користуватися орендованим приміщенням він має переважне право на укладення договору на новий строк.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що лист відповідача-2 від 20.06.2017 № 01/04-01/907 не може бути підставою припинення договору оренди, оскільки відповідачем-1 не прийнято відповідного документа у формі рішення або розпорядження. При цьому позивач вважає, що лист відповідача-2 від 20.06.2017 № 01/04-01/907 є одностороннім правочином, який суперечить вимогам цивільного законодавства, а тому є недійсним. Також позивач спираючись на відповідні рішення Європейського суду з прав людини, які відображені у касаційній скарзі, посилається на те, що він мав правомірні очікування та законні сподівання на реалізацію передбаченого законом права на продовження договору оренди. Крім того, позивач вказує на те, що суди не дослідили з якою метою буде використовуватись орендоване ним нерухоме майно, що не узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 № 3-266гс16.

У відзивах на касаційну скаргу відповідачі просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.05.2016 між позивачем та відповідачем-2, на підставі розпорядження голови відповідача-1 від 23.05.2016 № 103, було укладено договір оренди приміщення, що належить до спільної власності територіальних громад області № 14-20, за умовами якого позивач прийняв в оренду нежиле приміщення загальною площею 339,8 кв.м, яке складається з приміщень №№ 46-52, 54-64, які розташовані на першому поверсі адмінбудинку по вул.Театральній, 14 у місті Вінниця, строком до 23.05.2017.

Пунктом 10.7 договору встановлено, що він припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Листом від 05.05.2017 № 01-05/17 позивач звернувся до відповідача-2 з проханням підтвердити продовження терміну дії договору оренди шляхом укладення з позивачем додаткової угоди про продовження дії договору на той самий термін та на тих самих умовах.

Відповідач-2 розглянув наведений лист позивача та звернувся з листом від 13.05.2017 № 01-04-02/683 до відповідача-1 з проханням винести на розгляд постійної комісії обласної ради з питань регулювання комунальної власності та приватизації проект розпорядження щодо продовження терміну дії договору оренди та надання дозволу на здачу частини орендованих приміщень в суборенду.

Також встановлено, що відповідач-2 листом від 20.06.2017 № 01-04-01/907, який був отриманий позивачем 26.06.2017 повідомив останнього про те, що 19.06.2017 на засіданні комісії відповідача-1 питання продовження договору було поставлено на голосування, проте воно не набрало більшості голосів, у зв'язку з чим договір оренди є припиненим, тому позивачу необхідно звільнити орендовані приміщення та повернути нерухоме майно за актом приймання-передачі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачу була надана відповідь на порушене ним питання, згідно відповідного рішення постійної комісії відповідача-1, а тому відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльністю відповідача-1, та для продовження дії договору оренди необхідно прийняття відповідачем-1 позитивного рішення, оскільки такого рішення ним не прийнято, то відсутні правові підстави для продовження дії договору.

Однак із такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що орендоване позивачем нерухоме майно є комунальним майном, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 3 статті 17 цього Закону встановлено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Аналіз встановлених судами обставин справи та наведеної норми Закону свідчить, що відповідачі не повідомили позивач про намір використовувати зазначене майно для власних потреб, а отже наведені положення законодавства відповідачами дотримані не були.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 зі справи № 3-266гс16 і колегія суддів не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у справі «Стрейтч проти Сполученого Королівства», суд дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і - в цілях статті 1 Першого протоколу - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором (пункт 35).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час прийняття оскаржених судових рішень, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За вказаних обставин доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності судових рішень, ґрунтуються на нормах права, а аргументи відзивів на касаційну скаргу не знайшли свого підтвердження.

Частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 у №910/11837/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов