ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року

м. Київ

справа № 920/482/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Битицької сільської ради Сумського району Сумської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 (колегія суддів у складі: Кравчука Г.А. - головуючого (доповідача), Козир Т.П., Коробенка Г.П.)

та рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2018 (суддя Соп`яненко О.Ю.)

у справі № 920/482/18

за позовом Битицької сільської ради Сумського району Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛСК-11"

про розірвання договору на управління спадщиною від 24.04.2015,

за участю представників сторін

позивача: Марченко І.І. (ордер серії ВМ № 1000577 від 16.07.2019),

відповідача: Олійник Ю.М. (ордер серії КС № 553710 від 06.06.2019)

В С Т А Н О В И В :

У липні 2018 року Битицька сільська рада Сумського району Сумської області звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛСК-11" про розірвання договору на управління спадщиною від 24.04.2015.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв`язку зі змінами у законодавстві, які відбулися на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли", відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1285 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач не може мати статусу особи, яка управляє спадковим майном. Згідно з вказаною нормою такою особою є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням земельної ділянки, яка входить до складу спадщини щодо якої відсутні спадкоємці або виконавці заповіту.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.12.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 рішення місцевого господарського суду змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В решті рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2018 залишено без змін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до рішення 37 сесії 6 скликання Битицької сільської ради від 26.01.2015 надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛСК-11" на управління спадщиною земельних ділянок (паїв), що знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району в кількості 133 паїв, у тому числі ріллі 180,45 га, сіножаті - 233,08 га для утримання та догляду, з метою підтримання її у належному стані, з урахуванням норм сівозміни та збереження родючості ґрунтів.

На виконання зазначеного рішення 24.04.2015 між Битицькою сільською радою Сумського району Сумської області (установником управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛСК-11" (управителем) укладено договір на управління спадщиною, відповідно до п. 1.1. якого установник управління передає, а управитель приймає в управління майно, яке потребує утримання (догляду) згідно з актом приймання-передачі, що додається, та є невід`ємною частиною цього договору, а саме: земельні ділянки, що знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області, на які відкрилася спадщина.

Згідно з п. 1.2. договору перелік земельних ділянок, що передаються управителю, зазначений в додатку до договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до списку земельних ділянок, що є додатком № 1 до договору, відповідачу були передані земельні ділянки загальною площею 413,53 га, з яких 180,45 га - рілля, 233,08 га - сіножаті.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що договір укладено на строк до появи спадкоємця або виконавців заповітів та оформлення права власності на земельні ділянки (паї), переданих в управління по цьому договору.

У п. 6.2 договору сторони визначили підстави припинення цього договору - поява спадкоємців та оформлення права власності на земельну ділянку або виконавців заповіту, перехід земельної ділянки у комунальну або державну власність.

Відповідно до акта звірки станом на 29.12.2017 кількість не витребуваних та не успадкованих земельних ділянок (паїв) на території Битицької сільської ради, управителем яких є відповідач, становить 245 га, з яких ріллі - 106,92 га; сіножаті - 138,37 га.

В додатку до зазначеного акта звірки вказані такі земельні ділянки (паї): №27, №175, №187, №265, №282, №193, №321, №324, №277, №189, №278, №289, №174, №154, №284, №141, №144, №137, №143, №139, №146, №65, №179, №354, №167, №71, №72, №166, №73, №363, №75, №359, №355, №301, №378, №380, №382, №100, №388, №387, №390, №110, №104, №184, №197, №113, №122, №200, №201, №248, №129, №204, №103, №210, №218, №212, №315, №23, №24, №219, №391, №221, №220, №159, №228, №232, №225, №33, №32, №36, №39, №234, №235, №30, №29, №379, №255, №162, №254.

На час укладання договору його сторони керувались ст. 1285 ЦК України, відповідно до якої якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (у редакції, чинній станом на дату укладення договору).

Проте 20.09.2016 був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли", який набрав чинності 19.10.2016. Вказаним Законом, зокрема, ч. 1 ст. 1285 ЦК України доповнено абзацом 2, відповідно до якого у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.

Посилаючись на те, що у зв`язку із зазначеними змінами в законодавстві з 19.10.2016 відповідач не може бути управителем спадкового майна відповідно до спірного договору, а особою, яка повинна управляти спадщиною, є виключно Битицька сільська рада, яка діє в інтересах територіальної громади, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що укладений 24.04.2015 договір на управління спадщиною за своєю правовою природою є договором про управління майном, правовідносини за яким регламентовані главою 70 ЦК України. Оскільки сторонами при укладенні спірного договору не було дотримано вимоги, передбаченої ст. 1031 ЦК України щодо його нотаріального посвідчення, суд першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 220 ЦК України дійшов висновку про нікчемність укладеного між позивачем і відповідачем договору на управління спадщиною, зауваживши, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Змінюючи рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2018 шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду, останній дійшов висновку, що: 1) нормами законодавства не передбачено вимоги про нотаріальне посвідчення договору управління спадщиною. Договір управління майном та договір управління спадщиною є різними за метою їх укладення, правовою природою і суб`єктним складом. Договір управління майном є інститутом зобов`язального права і регулюється главою 70 Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України. В той же час Договір управління спадщиною є інститутом спадкового права і регулюється главою 87 Книги шостої "Спадкове право" ЦК України; 2) Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли" діє на майбутнє з дати набрання останнім чинності. Він не містить будь-яких вказівок, щодо зміни умов до раніше укладених угод щодо управління спадщиною. За таких обставин зміна закону щодо визначення сільських, селищних, міських рад за місцезнаходженням такої земельної ділянки управителями спадщини само по собі не може бути підставою для розірвання договору; 3) матеріали справи не містять доказів волевиявлення Битицької сільської ради, яке зафіксоване у прийнятому на пленарному засіданні рішенні, про дострокове розірвання спірного договору, укладеного між позивачем та відповідачем; 4) позивачем не надано належних і допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів надіслання Битицькою сільською радою пропозиції відповідачу про розірвання договору на управління спадщиною у порядку і строки, передбачені ст. 188 ГК України, що свідчить про передчасне звернення до суду з вимогою про розірвання спірного договору.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так скаржник зазначає, що:

- місцевим та апеляційним господарськими судами під час вирішення спору не застосовано ст. 598, ст. 607 ЦК України;

- у зв`язку зі змінами в законодавстві з 19.10.2016 відповідач не може бути управителем спадкового майна відповідно до спірного договору. При цьому особою, яка повинна управляти спадщиною, є виключно Битицька сільська рада Сумського району Сумської області, яка діє в інтересах територіальної громади;

- апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми п. 34 ч. 1 ст. 26, ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 12 Земельного кодексу України, оскільки спірні правовідносини відносяться до спадкових, а не земельних. В свою чергу регулювання спадкових відносин не відноситься до виключних повноважень сільської ради. Таким чином, розірвання договору на управління спадщиною не потребувало прийняття позивачем на пленарному засіданні відповідного рішення;

- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення ст. 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- висновок апеляційного господарського суду про неповідомлення відповідача про розірвання договору є помилковим, оскільки 09.07.2018 позивачем було подано суду копію листа з квитанцією про відправлення відповідачу від 26.04.2018 повідомлення про розірвання договору внаслідок його невідповідності ст. 1285 ЦК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.07.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 26.06.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений в ухвалі від 04.06.2019 строк від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні 02.07.2019 (у якому брали участь представники позивача - Марченко І.В. та Цаплієнко Ю.В., а також представник відповідача - Гриценко Б.М.) оголошувалась перерва до 16.07.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.07.2019 надійшло клопотання позивача, до якого додано копію акта звірки з ТОВ "ЛСК-11" від 29.12.2018 щодо невитребуваних та неуспадкованих земельних ділянок (паїв) на території Битицької сільської ради згідно з договором на управління спадщиною від 24.04.2015.

Також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.07.2019 надійшли додаткові пояснення до заперечень на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь головуючого судді Могил С.К. та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірний договір укладено сторонами 24.04.2015 відповідно до чинної на момент його укладення норми ч. 1 ст. 1285 ЦК України, якою передбачалось, що якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Договір, на підставі якого виникли правовідносини сторін, за своєю правовою природою є договором управління спадщиною, правове регулювання якого здійснюється Книгою шостою ЦК України "Спадкове право", а саме ст. 1285.

Відповідно до пункту 9 "Укладання договору на управління спадщиною" глави 9 "Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна" Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5 (в редакції, чинній станом на момент укладення договору на управління спадщиною) якщо під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна з`ясується, що у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту на підставі заяви заінтересованої особи укладає договір на управління спадщиною з цією особою.

Договір на управління спадщиною укладається нотаріусом з дотриманням вимог ч. 2 ст. 212 ЦК України.

Текст договору викладається без застосування спеціальних бланків нотаріальних документів згідно з актом опису спадкового майна, який є невід`ємною частиною договору (перелік цього майна може викладатися в тексті договору). Договір на управління спадщиною не реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Інформація про укладення договору на управління спадщиною заноситься до Книги обліку договорів на управління спадщиною.

При укладанні зазначеного договору нотаріус зобов`язаний пересвідчитись у тому, що це майно було власністю спадкодавця на момент відкриття спадщини, про що зазначається в тексті договору з посиланням на реквізити відповідного документа (за наявності).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені ст. 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Положеннями ст. 34 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній станом на момент укладення договору на управління спадщиною) передбачалось, що нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: 1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо); 2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 3) видають свідоцтва про право на спадщину; 4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; 5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); 6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; 7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; 8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; 9) накладають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації; 10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 11) засвідчують справжність підпису на документах; 12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу; 13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; 14) посвідчують факт, що фізична особа є живою; 15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці; 16) посвідчують час пред`явлення документів; 17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; 18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери; 19) вчиняють виконавчі написи; 20) вчиняють протести векселів; 21) вчиняють морські протести; 22) приймають на зберігання документи.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 34 зазначеного Закону вчинення інших нотаріальних дій на нотаріусів може бути покладено згідно із законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній станом на момент укладення договору на управління спадщиною) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії - вживають заходів щодо охорони спадкового майна.

Згідно зі ст. 52 Закону України "Про нотаріат" про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається.

Пунктами 1-3 глави 11 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору на управління спадщиною) передбачалось, що кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах. Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії.

Таким чином, про усі нотаріальні дії, які вчиняються нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій, а положення законодавства про те, що певні види договорів підлягають нотаріальному посвідченню означають саме необхідність вчинення нотаріальної дії - якою є посвідчення договору, із подальшим внесенням відповідного запису у реєстр для реєстрації нотаріальних дій.

Як вже було зазначено, положеннями Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачалось, що текст договору на управління спадщиною викладається без застосування спеціальних бланків нотаріальних документів згідно з актом опису спадкового майна, який є невід`ємною частиною договору (перелік цього майна може викладатися в тексті договору). Договір на управління спадщиною не реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Інформація про укладення договору на управління спадщиною заноситься до Книги обліку договорів на управління спадщиною.

Аналіз викладених вище норм дає підстави для висновку, що нормами законодавства на час укладення спірного договору не передбачалось вимоги про нотаріальне посвідчення договору управління спадщиною.

В свою чергу, вказаним Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України чітко встановлено необхідність посвідчення договорів про управління майном, що додатково підтверджує правильність висновків апеляційного господарського суду про те, що договір управління майном та договір управління спадщиною є різними за метою їх укладення, правовою природою і суб`єктним складом.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на час укладення договору на управління спадщиною нормами чинного на той час законодавства не було передбачено вимоги про нотаріальне посвідчення договору управління спадщиною.

При цьому помилкове посилання апеляційного господарського суду на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджену Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, яка втратила чинність ще у 2012 році згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, не призвело до помилкового висновку про відсутність на час укладення спірного договору обов`язку з нотаріального посвідчення такого договору.

Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій, на час укладання договору на управління спадщиною від 24.04.2015 його сторони керувались ст. 1285 ЦК України, відповідно до якої якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (у редакції, чинній станом на дату укладення договору).

У зв`язку зі змінами в законодавстві, які набрали чинності з 19.10.2016, ч. 1 ст. 1285 ЦК України доповнено абзацом 2 відповідно до якого у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом дії нормативно-правових актів у часі останні починають діяти з моменту набрання чинності і діють до моменту її втрати, тобто регулюють відносини, які виникли після набрання ними чинності, якщо інше не передбачено в самому нормативно-правовому акті.

В свою чергу, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли" не містить будь-яких вказівок щодо зміни умов до раніше укладених угод щодо управління спадщиною.

Таким чином, саме лише доповнення ч. ч. 1 ст. 1285 ЦК України абзацом 2, відповідно до якого у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки, не є автоматичною підставою для розірвання договору від 24.04.2015, відносини якого виникли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли", і не є тією обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає в контексті ст. 607 ЦК України.

Крім цього, за приписами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень сільської ради належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарних засіданнях.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до повноважень міських, селищних, сільських рад, як органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин на їх території, належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Так саме рішенням 37 сесії 6 скликання Битицької сільської ради від 26.01.2015 надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛСК-11" на управління спадщиною земельних ділянок (паїв), що знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району в кількості 133 паїв, у тому числі ріллі 180,45 га, сіножаті - 233,08 га для утримання та догляду, з метою підтримання її у належному стані, з урахуванням норм сівозміни та збереження родючості ґрунтів. І саме на виконання зазначеного рішення 24.04.2015 між Битицькою сільською радою Сумського району Сумської області (установником управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛСК-11" (управителем) укладено договір на управління спадщиною.

Таким чином, з огляду на те, що предметом спірного договору є земельні ділянки, що знаходяться на території Битицької сільської ради, які не витребувані та не успадковані, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що питання щодо розпорядження ними у відповідності до вимог п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 1285 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) мають вирішуватися Битицькою сільською радою виключно на пленарних засіданнях.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів волевиявлення Битицької сільської ради, яке зафіксоване у прийнятому на пленарному засіданні рішенні, про дострокове розірвання спірного договору, укладеного між позивачем та відповідачем.

Що ж до доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неповідомлення позивачем відповідача про розірвання договору, оскільки 09.07.2018 позивачем було подано суду копію листа з квитанцією про відправлення відповідачу повідомлення від 26.04.2018 про розірвання договору внаслідок його невідповідності ст. 1285 ЦК України, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що в силу положень ст. 300 ГПК України вона позбавлена можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи скаржника висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Битицької сільської ради Сумського району Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2018 у справі № 920/482/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.