Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.08.2019 року у справі №921/346/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 921/346/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Вронської Г. О., Губенко Н. М.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

позивача: Євдокимов А. М.,

відповідача 1: Максимлюк В. І.,

відповідача 2: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019

у складі колегії суддів: Чорної Л. В. - головуючої, Разіної Т. І., Михальської Ю. Б.

та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019

у складі судді Ярмак О. М.

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк"

до

1. Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області

2. Державної казначейської служби України

про стягнення 742 098,43 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог

1. У вересні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк" (далі - АТ "Ощадбанк", банк, позивач) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - Тернопільський РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області, відповідач 1) та Управління державної казначейської служби України у м. Тернополі Тернопільської області про стягнення 742 098,43 грн матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача 1.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним виконавцем Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області Єрохіним О. В. під час здійснення виконавчого провадження № 40307829 з виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.03.2012 у справі № 2-5966/2011 за результатом реалізації на електронних торгах іпотечного майна іпотекодавця ОСОБА_2, на яке звернено стягнення в рахунок погашення нею боргу позичальників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 перед банком по кредитних договорах, не враховано грошову одиницю стягнення - Євро та незаконно перераховано кошти в сумі 742 098,43 грн ОСОБА_2, що призвело до завдання шкоди стягувачу, яка підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

3. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 07.09.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 921/346/18 та згодом ухвалою суду від
22.10.2018 замінено Управління державної казначейської служби України у м.

Тернополі Тернопільської області на Державну казначейську службу України (далі - ДКС України, відповідач 2); справу направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

4. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21.03.2012 у справі № 2-5966/11 в рахунок погашення заборгованості: ОСОБА_3 за договором відновлювальної кредитної лінії № 4 від 10.04.2006 у сумі 28974,54 Євро, що в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 23.01.2012 (100 євро = 1030.8440 грн) становить 298 682,30 грн; ОСОБА_4 за договором відновлювальної кредитної лінії № 5 від 10.04.2006 у сумі 28 974,61 Євро, що в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 23.01.2012 (100 євро = 1030.8440 грн) становить 298 683,02 грн; ОСОБА_8 за договором відновлювальної кредитної лінії № 6 від 10.04.2006 у сумі 28 974,59 Євро, що в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 23.01.2012 (100 євро = 1030.8440 грн) становить 298 682,82 грн; ОСОБА_6 за договором відновлювальної кредитної лінії № 7 від 10.04.2006 у сумі 28 974,61 Євро, що в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 23.01.2012 (100 євро = 1030.8440 грн) становить 298 683,03 грн; ОСОБА_7 за договором відновлювальної кредитної лінії № 8 від 10.04.2006 у сумі 28 974,61 Євро, що в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 23.01.2012 (100 євро = 1030.8440 грн) становить 298 683,02 грн звернуто стягнення на належне ОСОБА_2 нерухоме майно передане нею згідно Іпотечного договору від
30.04.2009 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,18 га, кадастровий номер 6125280600020010956. Визначено спосіб реалізації переданого в іпотеку майна на прилюдних торгах з початковою вартістю 2 560
000,00 грн.

5.18.10.2013 постановою державного виконавця відділу ДВС Тернопільського РУЮ відкрито виконавче провадження № 40307829 згідно виконавчого листа № 2-5966/2011р, який видано 23.04.2012 Тернопільським міськрайонним судом на підставі рішення суду від 21.03.2012 у справі № 2-5966/11.

6. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20.10.2016 роз'яснено рішення у справі № 2-5966/11 від 21.03.2012, зазначивши, що грошовою одиницею стягнення коштів в частині заборгованості позичальників за договорами кредиту є грошова одиниця Євро.

7. Згідно протоколу проведення електронних торгів № 310590 від 27.01.2018, предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею 0,18 га, було реалізовано за ціною 2 088 960,00 грн, з яких 1 984 512,00

грн підлягають перерахуванню на рахунок продавця.

8. Відповідно до розпорядження державного виконавця Єрохіна О. В. № 40307829 від
01.02.2018, затвердженого начальником відділу ДВС, грошові кошти, які надійшли від реалізації предмета іпотеки при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-5966/2011, виданого 23.04.2012, розподілено наступним чином: 742 098,43 грн перерахувати на користь ОСОБА_2,1 092 572,15 грн на користь ТОУ АТ "Ощадбанк", 149 341,42 грн виконавчий збір, 500,00 грн витрати виконавчого провадження.

9. Не погоджуючись із зазначеними діями державного виконавця, АТ "Ощадбанк" звернулося із скаргою до суду на дії посадових осіб Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області у виконавчому провадженні № 40307829.

10. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
26.03.2018 залишеною без змін постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 14.08.2018 у справі № 2-5966/11 скаргу АТ "Ощадбанк" на дії Тернопільського РВДВС ГУТЮ у Тернопільській області задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця ТРВ ДВС Єрохіна О. В. у виконавчому провадженні № 40307829 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5966/11, виданого 23.04.2012 Тернопільським міськрайонним судом, щодо неперахування коштів у сумі 742 098,43 грн на рахунок філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк". У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

11. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.03.2018 та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 14.08.2018 у справі № 2-5966/11 та зупинено дію ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.03.2018 у частині визнання неправомірними дії державного виконавця Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області Єрохіна О. В. у виконавчому провадженні № 40307829 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5966/11, виданого 23.04.2012 Тернопільським міськрайонним судом щодо неперерахування коштів у сумі 742 098,43
грн на рахунок філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк", до закінчення касаційного провадження у справі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 у справі № 921/346/18 позов АТ "Ощадбанк" задоволено повністю. Стягнуто з Держави України на користь АТ "Ощадбанк" 742 098,43 грн шкоди, завданої неправомірними діями Тернопільського РДВС ГУТЮ у Тернопільській області.

13. Рішення місцевого суду мотивовано встановленням неправомірності дій державного виконавця Тернопільського РВДВС ГУТЮ у Тернопільській області у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа щодо неперерахування коштів в сумі 742 098,43 грн судовим рішенням у справі № 2-5966/11 та доведенням позивачем належними засобами доказування причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача 1 та шкодою завданою АТ "Ощадбанк" у зв'язку з порушенням його права на належне виконання рішення суду та отримання ним задоволення своїх вимог за результатом виконавчого провадження у встановленому порядку, у т. ч. з урахуванням валюти договірних відносин.

14. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що шкода у розмірі 742 098,43 грн неотриманих стягувачем і незаконно перерахованих боржнику коштів є об'єктивним наслідком поведінки державного виконавця Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області Єрохіна О. В. у виконавчому провадженні № 40307829.

15. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 у справі № 921/346/18 залишено без змін із тих самих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Не погоджуючись із наведеними судовими рішеннями місцевого та апеляційного господарського суду Тернопільський РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області звернувся до Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду з касаційною скаргою з вимогою скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

РУХ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17.26.07.2019 Тернопільський РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 у справі № 921/346/18.

18. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 921/346/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. - головуючого, суддів - Катеринчук Л. Й., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
15.08.2019.

19. Ухвалою Верховного Суду від 23.08.2019 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строк тривалістю 10 днів для усунення недоліків.

20. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області; датою проведення судового засідання визначено 10.10.2019.

21.10.07.2019 на адресу суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу № 117-20-12/1/1378 від 03.10.2019, в якому АТ "Ощадбанк" просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення місцевого та апеляційного господарського суду залишити без змін.

22. У зв'язку з відпусткою суддів Катеринчук Л. Й. та Пєскова В. Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 921/346/18 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2019.

23. Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2019 прийнято справу № 921/346/18 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд касаційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 17.09.2019 дату - 10.10.2019.

24. У судове засідання 10.10.2019 з'явилися представника позивача та відповідача 1, які надали пояснення у справі.

25. Відповідач 2 явку повноважного представника не забезпечив, про час та дату судового засідання сповіщений належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника відповідача 2.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області)

26. Скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, зокрема, таке:

- судом не встановлено неправомірність дій відділу ДВС та не взято до уваги те, що ухвалою Верховного Суду від 24.09.2018 у справі № 2-5966/11 зупинено дію ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.03.2018 у частині визнання неправомірними дії державного виконавця;

- судом не прийнято до розгляду додаткові пояснення відповідача 1, які надійшли на адресу суду 25.02.2019, що є порушенням приписів частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- у рішенні суд послався на приписи частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", який втратив чинність, що є підставою для скасування судового рішення у відповідності до статті 277 ГПК України;

- безпідставно набуті ОСОБА_2 кошти в результаті дій головного державного виконавця Єрохіна О. В. підлягають нею поверненню у відповідності до приписів статті 1212, 1215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- позов про відшкодування матеріальної шкоди з державного бюджету заявлено передчасно і в його задоволенні слід відмовити, враховуючи наявність механізму повернення боржником безпідставно стягнутих коштів, зокрема, передбаченого статтею 117 ГПК України. На підтвердження своїх доводів скаржник послався на позицію Верховного Суду викладену у постанові № 910/3007/16 від 10.07.2018;

- у позивача наявна можливість погашення заборгованості за кредитними договорами за рахунок майна боржників, а не коштів державного бюджету.

Доводи позивача

(АТ "Ощадбанк")

27. Заперечуючи проти вимог касаційної скарги позивач посилається на її необґрунтованість та безпідставність та зазначає, що оскаржувані судові акти прийняті без порушення норм процесуального права при вірному застосуванні норм матеріального права. Зокрема, позивач вказує, що оцінка правомірності дій державного виконавця щодо розподілу коштів та обчислення суми заборгованості в іноземній валюті була предметом дослідження у справі № 2-5966/11. Крім того АТ "Ощадбанк" відзначає, що судами під час розгляду справи взято до уваги ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 20.10.2016 у справі № 2-5966/11, якою роз'яснено рішення у цій справі щодо грошової одиниці стягнення коштів.

Доводи інших учасників справи

28. Від відповідача 2 відзиву на касаційну скаргу станом на 10.10.2019 не надійшло.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

31. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

32. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо необхідності попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність дій відділу ДВС та наявності підстав для стягнення шкоди

33. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

34. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

35. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

36. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

37. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

38. Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20.10.2016 роз'яснено рішення у справі № 2-5966/11 від
21.03.2012, зазначивши, що грошовою одиницею стягнення коштів в частині заборгованості позичальників за договорами кредиту є грошова одиниця Євро.

40. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

41. Відповідно до частин 1, 2 статті 192 та статті 524 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

42. Разом з тим, частина 2 статті 533 ЦК допускає, що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті та такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

43. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, в тому числі при виконанні судових рішень.

44. Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

45. Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов'язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов'язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

46. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що державний виконавець, виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора). Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.11.2017 у справі № 697/307/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 30/5005/9937/2012, від 09.10.2018 у справі № 910/25711/13).

47. Натомість, як убачається з встановлених судами обставин справи державним виконавцем під час примусовому виконання рішення суду у справі № 2-5966/2011 на виконання якого видано виконавчий лист 23.04.2012 здійснено виконання даного рішення та перераховано стягувачу кошти, що дорівнюють вказаним у рішенні суду гривневим еквівалентам сум боргу, що були визначені у Євро за офіційним курсом валют НБУ станом на день ухвалення рішення.

48. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для притягнення відповідача 1 до відповідальності у вигляді шкоди, оскільки встановлені обставини справи свідчать про неправомірність дій державного виконавця Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області під час здійснення виконавчого провадження № 40307829 з виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
21.03.2012 у справі № 2-5966/2011 та як наслідок недоотримання позивачем коштів в сумі 742 098,43 грн.

49. Доводи скаржника щодо необхідності наявності попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу ДВС при здійснені виконавчого провадження, як підстави для відшкодування шкоди, судом не беруться до уваги з огляду на правову позицію, викладену у пункті 5.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від
12.03.2019 у справі № 920/715/17 відповідно до якої питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Наведене мало місце у даній справі.

50. Тому наявність ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2018, якою, зокрема, зупинено дію ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.03.2018 у частині визнання неправомірними дії державного виконавця Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області Єрохіна О. В. у виконавчому провадженні № 40307829 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5966/11, виданого 23.04.2012 Тернопільським міськрайонним судом щодо неперерахування коштів у сумі 742 098,43
грн на рахунок АТ "Ощадбанк" за встановлених обставин справи, якими підтверджено неправомірність дій державного виконавця жодним чином не впливає на правовідносини сторін у даній справі та наявності підстав для покладення на відповідача 1 відповідальності у вигляді шкоди.

Щодо порушення судом першої інстанції приписів частини 3 статті 2 ГПК України у зв'язку з не прийняттям до розгляду додаткових пояснень відповідача 1 від
25.02.2019 та посилання суду на приписи частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу"

59. Доводи скаржника щодо порушення судом приписів частини 3 статті 2 ГПК України є необґрунтованими, оскільки як свідчать матеріали справи вказані додаткові пояснення відповідачем 1 подано із порушення процесуального строку для їх подання, що є підставою для залишення даних пояснень без розгляду відповідно до частини 2 статті 207 ГПК України.

60. Водночас знайшли своє підтвердження доводи скаржника щодо посилання суду апеляційної інстанції на приписи частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", який втратив чинність.

61. Однак такі порушення, враховуючи застосування судом під час прийняття рішення, окрім зазначеної норми статей 1173, 174 ЦК України, не призвели до прийняття незаконного судового рішення у цій справі, а тому не можуть бути підставою для його скасування (частина 2 статті 311 ГПК України).

Щодо доводів скаржника про регулювання даних правовідносин приписами статей 1212, 1215 ЦК України та передчасного пред'явлення позову

62. Доводи скаржника щодо необхідності застосування та регулювання даних правовідносин приписами статтей 1212, 1215 ЦК України, а також передчасного пред'явлення позову судом відхиляються з огляду на таке.

63. Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому частини 1 статті 4 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

64. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

60. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах (аналогічні висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі 924/831/17).

61. Отже визначення способу захисту порушеного права є невід'ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов'язком суду.

62. З огляду на вказане, беручи до уваги зміст спірних правовідносин, позивачем обрано спосіб захисту права, що відповідає змісту його порушеного права.

63. В контексті викладеного також є безпідставними аргументи скаржника щодо можливості погашення заборгованості за кредитними договорами за рахунок майна боржників, а не коштів державного бюджету, оскільки обрання способу захисту є правом позивача у визначенні якого він не обмежений.

64. У контексті даного доводу касатора суд наголошує на тому, що в силу положень статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

64. Крім того судом не беруться до уваги доводи скаржника щодо передчасного пред'явлення позову щодо наявності механізму повернення боржником безпідставно стягнутих коштів, передбаченого статтею 117 ГПК України із посиланням на позицію Верховного Суду викладену від 10.07.2018 у постанові № 910/3007/16, оскільки дану позицію викладено з урахування інших обставин справи, які є відмінними та протилежними із даною справою. У справі № 910/3007/16 предметом розгляду були вимоги про стягнення шкоди у зв'язку з помилковим перерахованих коштів, тоді як у даній справі предметом розгляду є вимогам про стягнення шкоди у зв'язку з недотримання державним виконавцем вимог законодавства щодо виконання рішення суду грошовою одиницею коштів стягнення за яким визначено іноземну валюту (Євро), що безпосередньо було встановлено в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду від 20.10.2016, якою роз'яснено рішення у справі № 2-5966/11 від 21.03.2012.

65. У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

66. Однак, зазначеного державним виконавцем Тернопільського РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області не враховано та залишено поза увагою ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 20.10.2016, якою роз'яснено рішення у справі № 2-5966/11, що мало наслідком заподіяння шкоди позивачу, яка є предметом даного розгляду.

Щодо суті касаційної скарги

67. Доводи скаржника щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

68. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

69. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

70. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

72. Відповідно статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

73. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Щодо судових витрат

74. Зважаючи на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норм права

75. При розгляді спорів про стягнення шкоди з органу ДВС у зв'язку протиправністю відповідних дій, рішень чи бездіяльності при здійсненні виконавчого провадження господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази без наявності відповідного судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 у справі № 921/346/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді Г. О. Вронська

Н. М. Губенко