Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.06.2019 року у справі №902/430/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/430/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Сільськогосподарського товариства

з обмеженою відповідальністю «Прогрес» - Кравчука С.А.,

Фермерського господарства «Яружанка» - Ліфанової Л.М., Писарчук О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Яружанка»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 (у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуючий), Миханюк М.В., Дужич С.П.)

у справі № 902/430/18

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес»

до Фермерського господарства «Яружанка»

про стягнення 3 140 191,90 грн шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - СТОВ «Прогрес») звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «Яружанка» (далі - ФГ «Яружанка») про стягнення 3 140 191,90 грн шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на території Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району (далі - Ярузька сільрада) у позивача в оренді перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Проте, в період з 2015 по 2017 рік ці земельні ділянки без достатніх правових підстав оброблялися ФГ «Яружанка», у зв`язку із чим позивач був позбавлений можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків у виді неодержаного доходу.

ФГ «Яружанка» проти позову заперечило та заявило про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що попри встановлений факт протиправного використання земельних ділянок з боку відповідача, позивач не довів належними та допустимими доказами реальність упущеної вигоди, що неодержані доходи не є абстрактними і могли бути реально отримані ним на ту суму, яка заявлена у позові. Сума збитків, яку позивач просить стягнути, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання доходу позивачем, тоді як теоретична можливість одержання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди. При цьому позивачем не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 рішення Господарського суду Вінницької області від 07.12.2018 скасовано, ухвалено нове рішення яким позов задоволено.

Апеляційний суд виходив із того, що встановлені у справі фактичні обставини підтверджують факт самовільного зайняття відповідачем орендованих СТОВ «Прогрес» земельних ділянок у період з 2015 по 2017 роки. Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, позивачем належними і допустимими доказами доведено, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання відповідного доходу, проте, внаслідок незаконних дій відповідача такого доходу отримано не було, отже, заявлений позивачем розмір збитків підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача. Щодо заяви відповідача про застосування до позовних вимог в частині стягнення збитків за 2015 рік строку позовної давності, апеляційний суд зазначив, що право на стягнення збитків за цей період у позивача виникло восени 2015 року, коли останній мав зібрати та продати врожай соняшнику, при цьому позивачем встановлено особу, порушника його права, лише 20.10.2015, а з відповідним позовом СТОВ «Прогрес» звернулося у липні 2018 року, тому строк позовної давності не пропущено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2019 року ФГ «Яружанка» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019, а рішення Господарського суду Вінницької області від 07.12.2018 залишити в силі.

Касаційну скаргу ФГ «Яружанка» обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції з огляду на положення статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК) не встановлено, а позивачем не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування збитків позивачу; наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку, про що зазначено апеляційним судом, не є підставою для стягнення упущеної вигоди; поза увагою суду залишилося те, що позивачем відповідно до положень частини 4 статті 623 ЦК не наведено заходів, які ним вживалися для одержання доходу; позивачем належними доказами не доведено, що саме на земельних ділянках, які перебувають в оренді товариства, і про самовільне зайняття яких заявлено позивачем, було заплановано посадку сільськогосподарської культури, а також не надано обґрунтованих розрахунків затрат на обробіток полів в розрізі площ земельних ділянок; позивачем не підтверджено розмір земельних ділянок, якими він не мав можливості користуватися, що є необхідним для визначення розміру збитків.

СТОВ «Прогрес» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу ФГ «Яружанка» без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що протягом 2015-2017 років СТОВ «Прогрес» на території Ярузької сільради орендує у фізичних осіб згідно укладених з ними типових договорів оренди землі земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які належать орендодавцям на праві приватної власності, що посвідчується Державним актом про право приватної власності на земельну ділянку.

Крім того, 01.04.2015 між Ярузькою сільрадою і СТОВ «Прогрес» укладено договір оренди землі, а саме невитребуваних та не переоформлених земельних часток (паїв) на території Ярузької сільради загальною площею 36,8681 га.

У свою чергу ФГ «Яружанка» також орендує на території Ярузької сільради земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується наявними у матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, в яких, як підставу виникнення іншого речового права на об`єкт нерухомого майна, визначено договір оренди землі, укладений з ФГ «Яружанка», із зазначенням відповідного кадастрового номера земельної ділянки.

Також судами установлено, що протягом 2015-2017 років між сторонами велося листування з приводу використання частини земельних ділянок, які належать СТОВ «Прогрес» на праві оренди, однак у вказаний період були зайняті та оброблялися ФГ «Яружанка».

Так, у листі від 24.09.2015 СТОВ «Прогрес» повідомило ФГ «Яружанка» про необхідність звільнення земельних ділянок, які належать позивачу на праві оренди, після збирання урожаю 2015 року, не здійснювати обробіток землі та посів сільськогосподарських культур для вирощування урожаю 2016 та допустити працівників СТОВ «Прогрес» до їх обробітку. Окрім того, позивач запропонував відповідачу співпрацю шляхом обміну відповідними земельними ділянками з наступним юридичним оформленням зазначених операцій.

У відповідь на цей лист, відповідач у листі від 20.10.2015 № 20/10 повідомив позивача про неможливість звільнення земельних ділянок у зв`язку із тим, що всі вони знаходяться в загальних земельних масивах, які обробляються ФГ «Яружанка», та не виділені в натурі на місцевості. Запропонований обмін земельними ділянками на час написання листа відповідач вважав неможливим у зв`язку із відсутністю в договорах оренди, укладених ФГ «Яружанка» з власниками орендованих земельних часток (паїв), права на передачу ділянок в суборенду.

21.10.2015 Комісією по визначенню розміру збитків, завданих СТОВ «Прогрес» внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок ФГ «Яружанка», створеною відповідно до розпорядження голови Могилів-Подільської районної державної адміністрації від 16.10.2015 № 252 та на підставі розпорядження від 19.10.2015 № 253, складено акт, за змістом якого комісія вважала наявними підстави для звернення СТОВ «Прогрес» до суду відповідно до чинного законодавства України з предметом позову про відшкодування завданих землекористувачу збитків у зв`язку з самовільним зайняттям та використанням ФГ «Яружанка» земельних ділянок, що знаходяться в оренді, в розмірі 116 575,47 грн. У додаток до акта комісією, поміж іншого, долучено перелік земельних ділянок для товарного сільськогосподарського виробництва, перелік не витребуваних земельних ділянок, розташованих на території с. Яруга Могилів-Подільського району, що перебувають в оренді СТОВ «Прогрес» і фактично обробляються ФГ «Яружанка».

По факту зайняття земельних ділянок відповідачем, СТОВ «Прогрес» також зверталося до Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області, Могилів-Подільського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

На підставі наказу Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Вінницькій області від 25.10.2017 № 522 було проведено перевірку дотримання ФГ «Яружанка» вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 75, 2165 га на території Ярузької сільради, за результатами якої складено акт, у якому встановлено, що фактично земельні частки (паї), загальною площею 50,413 га, які належать на праві користування (оренди) СТОВ «Прогрес», використовувалися ФГ «Яружанка» за відсутності правовстановлюючих документів щодо надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо цих земельних ділянок, що є порушенням прав СТОВ «Прогрес» та земельного законодавства.

СТОВ «Прогрес», обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з ФГ «Яружанка» збитків, послалося на те, що внаслідок самовільного зайняття ФГ «Яружанка» земельних ділянок, які належать позивачу на праві оренди, товариству завдано збитків у виді упущеної вигоди, які полягають у тому, що позивачем на цих земельних ділянках не було зібрано врожаю соняшника протягом 2015-2017 років у загальній кількості 343,92 т, які позивач мав намір реалізувати, а відтак не отримано прибуток у сумі 3 140 191,90 грн, розрахунок якого наведено у позовній заяві.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із недоведеності позивачем обставин, які є підставою для покладення на відповідача обов`язку відшкодовувати збитки у спірних правовідносинах.

Апеляційний господарський суд при вирішенні справи виходив із доведення позивачем протиправності поведінки відповідача, яка полягає у самовільному зайнятті земельних ділянок, користувачем яких є позивач, наявності причинного зв`язку між такою поведінкою відповідача та заподіяними позивачу збитками у виді неодержаних доходів, розрахунок розміру яких підтверджено позивачем належними доказами, що є підставою для задоволення позову.

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з`ясування і оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

За самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність (стаття 211 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

Згідно зі статтею 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Склад та розмір відшкодування збитків визначено положеннями статті 225 ГК, відповідно до якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Таким чином для правильного вирішення спору, пов`язаного з відшкодуванням збитків, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Виходячи з наведеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв`язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони.

В обґрунтування факту заподіяння збитків, позивач у позовній заяві послався на протиправну поведінку відповідача, яка полягає у самовільному зайнятті протягом 2015-2017 років належних позивачу на праві оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які розташовано на території Ярузької сільради, а саме: земельних ділянок загальною площею 41,4821 га - протягом 2015 року, земельних ділянок загальною площею 51,9147 га - протягом 2016 року, земельних ділянок загальною площею 56,5038 га - протягом 2017 року. Водночас позивачем зауважено, що фактично земельні частки (паї), загальною площею 50,413 га, які належать на праві користування (оренди) СТОВ «Прогрес» використовувалися ФГ «Яружанка» за відсутності правовстановлюючих документів та вчиненого правочину щодо спірних земельних ділянок. За твердженням позивача такий факт підтверджується обставинами, встановленими судовими рішеннями у адміністративній справі № 127/26168/17, що в силу положень частини 4 статті 75 ГПК не підлягають доказуванню. Також позивач послався на акти обстеження земельних ділянок від 29.09.2017, складені ПП «Геосвіт» при встановленні меж земельних ділянок в натурі та обстеженні земельних часток (паїв).

Разом із тим, заперечуючи проти позову ФГ «Яружанка», протягом усього часу розгляду справи посилалося на те, що відповідач також є користувачем земельних ділянок, у тому числі невитребуваних земельних часток (паїв), на території Ярузької сільради, на підтвердження чого відповідачем надано витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, наявних у матеріалах справи. Такі земельні ділянки, за твердженням відповідача, використовувалися єдиним масивом, оскільки ані СТОВ «Прогрес», ані ФГ «Яружанка» у 2015-2016 роках та протягом 2017 року до вересня місяця не було виготовлено технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж кожної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельних ділянок позивачем було встановлено в натурі (на місцевості) у вересні 2017 року і саме з цього часу відповідно до вимог статей 79, 79-1 ЗК вони є сформованими як об`єкт цивільних прав.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач послався і додав до відзиву копію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2018 в адміністративній справі № 127/9954/18, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2019, яким скасовано постанову головного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області від 24.11.2017 № 223 про накладення адміністративного стягнення на голову ФГ «Яружанка» за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП; провадження у справі закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. У рішенні, зокрема, зазначено, що межі земельних ділянок, які перебувають в оренді СТОВ «Прогрес», були встановлені в натурі (на місцевості) лише 29.09.2017, а доказів того, що ФГ «Яружанка» самовільно використовує земельні ділянки в межах єдиного масиву, який визначено СТОВ «Прогрес», площі цих ділянок, періоду використання надано не було і інспектором при проведенні перевірки та при розгляді протоколу такого факту також не встановлено.

Вирішуючи спір, апеляційний господарський суд зазначеним доводам та запереченням сторін у справі, а також наданим ними доказам не надав належної правової оцінки, за наявності у позовній заяві та матеріалах справи суперечливих відомостей стосовно розміру земельних ділянок, які, за твердженням позивача, самовільно використовуються відповідачем протягом 2015-2017 років, не встановив дійсної площі самовільно зайнятих відповідачем земельних ділянок, які перебувають в орендному користуванні позивача, та чи взагалі мало місце таке самовільне використання з огляду на те, що як позивач, так і відповідач є користувачами земельних ділянок, які розташовано на території Ярузької сільради, у тому числі нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, які за доводами відповідача знаходяться та використовуються сторонами у межах єдиного масиву і встановлення меж певних земельних ділянок в натурі (на місцевості) відбулося лише у вересні 2017 року, що не заперечувалося позивачем.

Посилання суду апеляційної інстанції у постанові на те, що позивач не ставить перед судом вимогу про стягнення збитків завданих самовільним зайняттям невитребуваних земельних ділянок, розташованих на території с. Яруга Могилів-Подільського району, спростовуються як змістом самого позову СТОВ «Прогрес», так і доданими до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог доказами, зокрема актом роботи комісії з визначення розміру збитків від 21.10.2015, за змістом якого розмір збитків розраховувався із площі самовільно зайнятих земельних ділянок в розмірі 81,4459 га, у тому числі 36,9549 га - невитребувані земельні ділянки, договори на які укладено з Ярузькою сільрадою; листами та заявами СТОВ «Прогрес», направлених на адресу Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області, Могилів-Подільського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, результатами перевірки дотримання ФГ «Яружанка» вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 75, 2165 га на території Ярузької сільради, проведеної на підставі наказу Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Вінницькій області від 25.10.2017 № 522.

За змістом статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Проте, судом апеляційної інстанції при встановленні фактичних обставин справи не було досліджено відповідних договорів оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, на які посилалися сторони у своїх поясненнях і запереченнях.

Акцентувавши увагу виключно на дослідженні розміру збитків, заявлених до стягнення позивачем, та обмежившись посиланням на доведенні факту протиправних дій відповідача внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, які належать на праві оренди позивачу, апеляційний господарський суд, без належного з`ясування обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, у порушення вимог процесуального закону не встановив і в постанові не зазначив: - меж і площ земельних ділянок, які не мав можливості використовувати позивач у своїй господарській діяльності протягом спірного періоду внаслідок неправомірних дій відповідача з огляду на предмет і підстави заявленого позову; якими доказами підтверджується самовільне зайняття відповідачем саме тих земельних ділянок, з урахуванням площ яких позивачем було розраховано розмір завданих збитків протягом спірного періоду; чи відповідає склад і розмір заявлених позивачем до стягнення збитків фактичним обставинам їх заподіяння та чи є розрахунок їх розміру обґрунтованим.

Належним чином не встановивши в діях відповідача всього складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків позивачу, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86 236-238, 282 ГПК визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Зокрема, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні цього ж суду у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позицію є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, тому оскаржене судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції наведених норм процесуального права не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини 3 статті 310 ГПК постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи в на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Яружанка» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 у справі № 902/430/18 скасувати.

3. Справу № 902/430/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий