Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/742/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Краснова Є.В.,

здійснивши розгляд в письмовому провадженні касаційної скарги Фонду державного майна України на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017

за позовом Фонду державного майна України

до 1) Закарпатської обласної ради,

2) Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

3) Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) Міністерство культури України,

2) Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,

3) Державна архівна служба України

про визнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

В листопаді 2016 Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Закарпатської обласної ради, Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Клінічний санаторій "Карпати" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця") та Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" про визнання права власності на будівлю Палацу графа Шенборна, яка розташована за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Карпати будинок 1, загальною площею 2 958,5 кв.м., за державою в особі Фонду державного майна України та витребування з незаконного володіння ДП "Клінічний санаторій Карпати" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" будівлю Палацу графа Шенборна, яка розташована за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с, Карпати будинок 1, загальною площею 2 958,5 кв.м.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 30.01.2017 справу №907/742/16 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 (суддя Борисенко І.І.) у задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 (головуючий - Алданова С.О., судді: Зубець Л.П., Калантай Н.Ф.) апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції чинній до 15.12.2017)).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Фонд державного майна України у поданій касаційній скарзі просить ухвалу від 09.10.2017 скасувати, справу №907/742/16 передати до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції помилково застосовані норми пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) і безпідставно залишено апеляційну скаргу без розгляду, оскільки, на думку скаржника, судом не враховано положень статті 75 цього Кодексу та не звернуто увагу на те, що позивач не ухилявся від обов'язку сплати судового збору як за подання позовної заяви, так і при зверненні до суду із апеляційною скаргою. До того ж, судом апеляційної інстанції не було залишено поза увагою те, що позивач звертався як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції з клопотаннями про витребування у відповідачів доказів вартості майна, проте зазначені клопотання залишені судами без задоволення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу ДП "Клінічний санаторій "Карпати" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та Приватне акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") просять суд залишити скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з того, що: судом вірно застосовані норми процесуального законодавства; позивачем в порушення вимог закону статей 32, 33 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) не виконані вказівки суду щодо надання належних доказів, а посилання скаржника про відсутність у нього інформації про вартість спірного майна є необґрунтованим, оскільки саме позивач до подання позову повинен був відповідно до вимог Закону України "Про Фонд державного майна України", постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447 володіти інформацією про ціну спірної пам'ятки архітектури, тим більше що законодавством саме на Фонд державного майна України покладено обов'язок проводити оцінку подібного майна.

У відзиві на касаційну скаргу Закарпатська обласна рада просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, посилаючись на те, що позивачем не виконувались вказівки суду апеляційної інстанції щодо надання необхідних доказів вартості майна, а тому ця ухвала є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не вбачається.

В поясненнях до касаційної скарги Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України зазначає, що у Міністерства відсутні функції щодо надання дозволу на набуття права власності на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Здійснивши розгляд в письмовому провадженні касаційної скарги, переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції для з'ясування питання щодо розміру судового збору із заявленої вимоги, який визначається з урахуванням вартості спірного майна, зобов'язав позивача надати докази щодо вартості спірного майна. Вказані докази позивач не надав суду, зазначаючи, що у нього відсутні докази щодо вартості спірного майна, оскільки майно перебуває у незаконному володінні ПрАТ "Укрпрофоздоровниця".

Залишаючи апеляційну скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017), суд апеляційної інстанції виходив з того, що з пояснень представника позивача вбачається, що ним не вчинялось будь-яких дій, спрямованих на визначення вартості спірного майна та позивач не розцінює дії щодо визначення такої вартості своїм обов'язком. Проте, в даному випадку саме на позивача покладено обов'язок щодо визначення вартості спірного майна, вказані відомості відсутні у матеріалах справи і міститься інформація лише про частину спірного майна.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 81 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Застосування пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) можливо за наявності таких підстав:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;

- позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Залишення позову без розгляду в такому разі є процесуальним реагуванням на об'єктивну неможливість прийняти судове рішення по суті заявленого спору через відсутність документів чи представника позивача, необхідність подання чи явки яких є належним чином процесуально оформлено та обґрунтовано.

За змістом статті 86 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) якщо господарський спір не вирішується по суті, господарський суд виносить ухвалу, що має містити, зокрема, зміст питання, з якого виноситься ухвала, мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство, висновок з розглянутого питання.

Отже, перш ніж залишити позов без розгляду, господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто незалежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017).

У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Статтею 75 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) встановлено, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, залишаючи позов без розгляду за відповідних підстав господарському суду належить з'ясувати та належно відобразити в ухвалі про залишення позову без розгляду, які саме документи було витребувано від позивача, чи є поважна причина їх неподання, та яким чином відсутність цих документів впливає на можливість вирішити спір по суті; так само належить відобразити в ухвалі, яким саме чином відсутність представника позивача перешкоджає суду прийняти рішення по суті позовних вимог, відмовити чи задовольнити позов.

Єдиною підставою для залишення без розгляду апеляційної скарги є неподання позивачем доказів щодо вартості спірного майна, в той же час, відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, чинного на момент розгляду вказаної справи, у разі коли визначена (встановлена) позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд з урахуванням припису абзацу першого частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" і частин 1-4 статті 49 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) попередньо визначає розмір судового збору, виходячи з ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або достягує недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, й суми судового збору здійснюється господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, а за їх недостатності для цього - шляхом призначення відповідної судової експертизи (експертної оцінки майна).

В порушення вимог господарського процесуального законодавства, ухвала апеляційного господарського суду від 09.10.2017 про залишення апеляційної скарги без розгляду не містить належного та необхідного обґрунтування необхідних для цього підстав, оскільки в ній не зазначено причин неможливості розгляду справи з врахуванням обґрунтування позовних вимог, наведеного в позові та наданих письмових поясненнях.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості розгляду справи по суті через неподання позивачем документів стосовно вартості спірного майна боржника та наявності підстав для залишення апеляційної скарги без розгляду.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів погоджується з посиланням позивача на те, що судом апеляційної інстанції було невірно застосовано пункт 5 частини 1 статті 81 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017), оскільки зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається, що наведені в ухвалі обставини перешкоджають господарському суду апеляційної інстанції прийняти рішення у даній справі по суті спору, з'ясувати наявність чи відсутність порушеного права, за захистом якого звернувся позивач.

Стосовно наданих у відзиві на касаційну скаргу заперечень ДП "Клінічний санаторій "Карпати" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" щодо наявності у Фонду державного майна України повноважень стосовно проведення оцінки спірного майна, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказані посилання жодним чином не спростовують невірне застосування судом апеляційної інстанції пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК (в редакції чинній до 15.12.2017) при розгляді даної справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Згідно з частиною 3 та 4 статті 304 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 236 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що.

З огляду на викладене оскаржувана ухвала апеляційної інстанції підлягає скасуванню як винесена з порушенням норм процесуального права, а справа передається на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється в силу приписів частини 14 статті 129 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 скасувати.

Справу №907/742/16 направити на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

Є.В. Краснов