ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/3283/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Краснова Є.В.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.04.2017 (суддя Желєзна С.П.) і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 (головуючий - Савицький Я.Ф., судді: Гладишева Т.Я., Головей В.М.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Мінчуни Анжели Борисівни

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм логістік",

про стягнення 32 280,91 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Фізична особа - підприємець (далі - ФОП) Мінчуна А.Б. звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Енерго-Інвест" (далі - ТОВ "ТК Енерго-Інвест") про стягнення заборгованості у загальній сумі 36 421,71 грн, яка складається із 35 285,80 грн попередньої оплати, 988,00 грн збитків від інфляції та 147,91 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано фактом неналежного виконання відповідачем узятих на себе зобов'язань за договором постачання від 04.10.2016 № 04/10-1 у частині поставки товару в іншій кількості, ніж було обумовлено сторонами зазначеного договору.

Ухвалою від 15.02.2017 суд задовольнив клопотання ФОП Мінчуни А.Б. про заміну первісного відповідача належним відповідачем і в порядку, передбаченому статтею 24 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15.12.2017, замінив неналежного відповідача у справі - ТОВ "ТК Енерго-Інвест" належним - Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - Залізниця).

21.03.2017 позивачем до суду подано заяву про зміну предмета позову, а саме ФОП Мінчуна А.Б просить суд стягнути з відповідача 35 285,80 грн як відшкодування збитків, завданих нестачею вантажу, яку було прийнято судом до розгляду.

14.04.2017 до суду надійшло клопотання від позивача про зменшення розміру позовних вимог, зокрема ФОП Мінчуна А.Б просить суд стягнути з відповідача 32 280,91 грн як відшкодування збитків, завданих нестачею вантажу. Зазначену редакцію позовних вимог судом було прийнято до розгляду як остаточну.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.04.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017, позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовано тим, що з огляду на положення законодавства саме на перевізника покладено обов'язок доводити відсутність власної вини при перевезенні вантажу, проте відповідач не надав жодних доказів, які б спростували вину Залізниці у неналежному перевезенні вантажу; позивач із дотриманням вимог законодавства визначив суму завданих нестачею вантажу збитків, оскільки вартість втраченого вантажу підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Залізниця просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної ним позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 114, 115, 129 - 131, 133 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та порушення норм процесуального права, наголошуючи, що судами не встановлено такого обов'язкового елементу для покладення відповідальності на Залізницю як заподіяння реальної шкоди, жодних доказів на підтвердження сплати вартості вугілля, прийнятого відповідачем до перевезення, матеріали справи не містять; у матеріалах справи немає документів, які б свідчили про виникнення правовідносин між Залізницею чи вантажовідправником із ТОВ "ТК Енерго-Інвест", заяву про зміну предмета позову позивачем до суду подано після початку розгляду справи по суті.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на подану касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Відзиву на касаційну скаргу від третьої особи до суду не надходило.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, 04.10.2016 між ФОП Мінчуною А.Б. (покупець) і ТОВ "ТК Енерго-Інвест" (постачальник) укладено договір постачання № 04/10-1, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю вугільну продукцію (далі - вугілля) в асортименті, за ціною, за реквізитами, в строки, в кількості та із якісними характеристикам, погодженими сторонами у специфікаціях до договору. Покупець зобов'язується прийняти вугілля та сплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктами 1.4, 1.5 договору постачання № 04/10-1 вугілля, що поставляється за договором, є власністю постачальника. Право власності на вугілля та усі ризики втрати або пошкодження вугілля (або його частини) переходять до покупця з моменту передачі вугілля перевізнику, що підтверджується датою, зазначеною залізничною станцією відправлення на залізничний накладній про приймання вантажу до перевезення, якщо інше не передбачено у специфікаціях до договору.

Відповідно до пунктів 2.7, 2.8 договору постачання № 04/10-1 щодо кожної партії вугілля постачальник передає покупцю такі документи: посвідчення про якість; копії залізничних накладних про приймання вантажу вантажоперевізником, завірені вантажовідправником; рахунок-фактуру; акти приймання-передачі вугільної продукції (оригінали). Підписання акта приймання-передачі вугільної продукції свідчить про приймання покупцем вугілля і документів до нього.

Вимоги щодо якості та кількості вугілля, постачання яких здійснюватиме ТОВ "ТК Енерго-Інвест", було погоджено сторонами договору шляхом підписання специфікації № 1 до договору постачання № 04/10-1.

Станцію Мамалига Львівської області було визначено як станцію призначення (код станції 367304), строк поставки - жовтень 2016 року (пункти 8, 10 специфікації № 1).

На виконання умов договору постачання № 04/10-1 і згідно з виставленим ТОВ "ТК Енерго-Інвест" рахунком на оплату від 05.10.2016 № 9 позивачем на користь ТОВ "ТК Енерго-Інвест" перераховано грошові кошти у сумі 200 226,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 07.10.2016 № 634.

03.04.2016 між ТОВ "ТК Енерго-Інвест" (покупець) і Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм логістик" (далі - ТОВ "Прайм логістик") (постачальник) укладено договір постачання № 03/10-1, відповідно до пункту 2.1 якого постачальник зобов'язується передати покупцю вугільну продукцію в асортименті, за ціною, реквізитами, строки, кількості та з якісними характеристиками, погодженими сторонами у специфікаціях до договору. У специфікації № 1 до договору постачання № 03/10-1 сторонами було визначено, що ТОВ "Прайм логістик" здійснює поставку вугілля марки АМ 13-25 на адресу Мінчуни А.Б. (вантажоодержувача).

На підставі накладної від 06.10.2016 № 51484095 ТОВ "Прайм логістик" відправило зі станції "Красний Лиман" Донецької залізниці на станцію Мамалига Львівської залізниці на адресу позивача антрацит (марки АМ 13-25) у вагоні № 67696583, завантажений навалом, загальною масою 67 100 кг. Зважування вантажу здійснював вантажовідправник, вантаж було погружено нижче бортів, укатано катком і марковано.

15.10.2016 на станції Мамалига Львівської залізниці уповноваженими особами складено акт загальної форми № 12 (форма ГУ-23), за змістом якого обставинами, які зумовили складання акта, є виявлення слідів течі та виїмки розміром 1500 х 2000 мм.

16.10.2016 на станції Мамалига Львівської залізниці при комісійному зважування вагона № 67696583 на 150-тонних вагах виявлено недостачу вантажу, яка становить 12 160 кг, про що складено акт загальної форми № 13.

Крім того, 16.10.2016 на станції Мамалига Львівської залізниці посадовими особами складено комерційний акт серії АА № 1/1 (форма ГУ-22), яким підтверджено недостачу вантажу масою 12 160 кг і встановлено технічну несправність вагону, виявлено виїмки розміром 1500 х 2000 мм праворуч по ходу на 4 та 5 люці, маркування навантаження немає.

Таким чином, посилаючись на складений комерційний акт серії АА № 1/1 та норми чинного законодавства, позивач просить стягнути з відповідача 32 280,91 грн вартості нестачі вантажу, що і є предметом позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що згідно з положеннями частини 5 статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що кореспондуються з положеннями частини 2 статті 908 та статті 920 ЦК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі іншому підприємству згідно з Правилами видачі вантажу (стаття 110 Статуту залізниць України).

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин (стаття 113 Статуту залізниць України).

Статтею 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (стаття 129 Статуту залізниць України).

Як убачається із матеріалів справи, на станції відправлення відповідачем не було заявлено будь-яких зауважень до стану вагону та вантажу. Комерційним актом серії АА № 1/1 підтверджено недостачу вантажу масою 12 160 кг і встановлено технічну несправність вагону, виявлено виїмки розміром 1500 х 2000 мм праворуч по ходу на 4 та 5 люці, маркування навантаження немає.

Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу вантажу у разі, зокрема коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні і якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення (стаття 111 Статуту залізниць України).

Відповідно до частин 1, 5 статті 31 Статуту залізниць України, залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. При цьому, придатність рухомого складу (вагонів) для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці.

Судами попередніх інстанцій установлено наявність обставин, що свідчать про пошкодження вагону, а отже підстав для звільнення перевізника від відповідальності за недостачу вантажу у такому вагоні немає.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідальність перед позивачем за нестачу вантажу повинна покладатися на Залізницю.

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (стаття 115 Статуту залізниць України).

Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення (частина 2 статті 114 Статуту залізниць України).

Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів (розділ 8 Правил перевезень), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (з наступними змінами та доповненнями), вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, для вантажів рідких або зданих до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; 1 % маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, для мінерального палива.

Як свідчать матеріали справи, здійснюючи розрахунок норми природної втрати вугілля, позивач скористався коефіцієнтом 2 % від маси нетто вантажу, розмір якої становить 1342 кг.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції, вантаж, який перевозився відповідно до накладної від 06.10.2016 № 51484095 не було здано у вологому або сирому стані, у зв'язку з чим, для визначення норми природної втрати до цього вантажу має бути застосовано коефіцієнт 1 %, на відміну від використаного позивачем.

Проте враховуючи відсутність у суду повноважень виходити за межі позовних вимог, правильним є твердження місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог ФОП Мінчуни А.Б до Залізниці про стягнення збитків у сумі 32 280,91 грн (12 160 кг - 1 342 кг = 10 818 кг; 10 818 кг * 2 948,00 грн = 32 280,91 грн).

Колегія суддів погоджується із висновками попередніх інстанцій, що вину відповідача у недостачі через незабезпечення збереження вантажу на шляху прямування підтверджено належним чином, шляхом складення комерційного акта серії АА № 1/1, яким зафіксовано відповідну недостачу вугілля у вагоні № 67696583, а тому висновок про наявність підстав для відшкодування на користь позивача вартості недостачі вантажу в сумі 32 280,91 грн з урахуванням розрахунку такої вартості (за вирахуванням 2 % норми природної втрати маси вантажу) із посиланням на положення статті 27 Правил видачі вантажів здійснено судом правомірно.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження сплати вартості вугілля, прийнятого відповідачем до перевезення, а отже позивачем не доведено суми завданих йому збитків. Так, вартість поставленого вантажу підтверджується специфікацією № 1 до договору поставки № 04/10-1, рахунком на оплату від 05.10.2016 № 9, видатковою накладною від 15.10.2016 № 10, а його оплата - платіжним дорученням від 07.10.2016 № 634, наявними у матеріалах справи.

Посилання скаржника на відсутність у матеріалах справи будь-яких документів на підтвердження виникнення правовідносин залізниці чи вантажовідправника із ТОВ "ТК Енерго-Інвест" спростовуються наявним у матеріалах справи договором постачання від 03.10.2016 № 03/10-1, укладеним між ТОВ "Прайм логістик" і ТОВ "ТК Енерго-Інвест".

Доводи скаржника про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки заяву про зміну предмета позову подано до суду після початку розгляду справи по суті, колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке.

За змістом частини 4 статті 22 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Заява про зміну предмета позову надійшла до суду 21.03.2017 (згідно з вхідним штемпелем канцелярії суду).

Із протоколу судового засідання від 11.04.2017 убачається, що суд перейшов до розгляду справи по суті саме із цієї дати.

Отже, позивачем було подано заяву про зміну предмета позову до початку розгляду судом справи по суті, який розпочався у судовому засіданні, що відбулося 11.04.2017. Наведене відповідає вимогам процесуального законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанції.

Отже, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.04.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 у справі № 916/3283/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

Є.В. Краснов