Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.02.2018 року у справі №922/1907/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1907/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кривича Геннадія Миколайовича (далі - ФОП Кривич Г.М.)

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 (головуючий - суддя Лакіза В.В., судді Здоровко Л.М. і Плахов О.В.)

у справі № 922/1907/17

за позовом фізичної особи-підприємця Ревенка Андрія Петровича (далі - ФОП Ревенко А.П.)

до ФОП Кривича Г.М.

про стягнення 60 000 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ФОП Ревенко А.П. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП Кривича Г.М. про стягнення 60 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з поставки будівельних матеріалів, за які позивачем було проведено попередню оплату на суму 60 000 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.07.2017 (суддя Чистякова І.О.) у задоволенні позовних вимог ФОП Ревенка А.П. відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 (колегія у складі: головуючий - суддя Лакіза В.В., судді Здоровко Л.М. і Плахов О.В.): апеляційну скаргу ФОП Ревенка А.П. задоволено; рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017 у справі № 922/1907/17 скасовано; прийнято нове рішення; позов задоволено; стягнуто з ФОП Кривича Г.М. на користь ФОП Ревенка А.П. 60 000 грн. попередньої оплати, 1 600 грн. судового збору за подання позову, 1 760 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі ФОП Кривич Г.М., посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 зі справи № 922/1907/17, а справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

ФОП Кривич Г.М. посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України. ФОП Кривич Г.М. стверджує, що суд апеляційної інстанції виніс рішення про стягнення грошових коштів у сумі 60 000 грн., сплачених згідно з платіжним дорученням від 15.01.2015 № 9 за рахунком № 01 від 01.11.2014, рахунком № 02 від 08.11.2014, рахунком № 03 від 12.11.2014, у той час, коли в матеріалах справи містяться документи, надані як докази позивачем, з яких вбачається, що претензія, яка нібито направлялася відповідачу, містить вимогу повернути грошові кошти, сплачені на підставі рахунків на оплату від 15.01.2015 №№ 01, 02, 03, що не може вважатися пред'явленням вимоги кредитором.

Скаржник вважає, що позивачем не доведено підстав позову та не надано жодних доказів направлення претензії відповідачу щодо повернення грошових коштів. ФОП Кривич Г.М. зазначає, що не отримував ніякої претензії стосовно повернення коштів, а в наданих суду документах не міститься опису вкладення у рекомендований лист, що свідчить про відсутність доказів отримання відповідачем вказаної претензії.

Крім того, ФОП Кривич Г.М. посилається на те, що не мав можливості заявити про факти наявності між сторонами цивільно-правових відносин відповідно до договору підряду, оскільки скаржнику не було відомо про розгляд даної справи, повісток про виклик до суду він не отримував.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розгляд касаційної скарги відповідача здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 Господарського процесуального кодекс України (далі - ГПК України; у редакції, чинній з 15.12.2017).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що з метою здійснення господарської діяльності звернувся до ФОП Кривича Г.М. для закупівлі будівельних матеріалів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі усної домовленості про закупівлю будівельних матеріалів відповідач 12.01.2015 виставив позивачу рахунки № 01 на оплату товару на загальну суму 92 131,11 грн. з ПДВ, № 02 на загальну суму 13 6211,88 грн. з ПДВ та №03 на загальну суму 9 630,00 грн. з ПДВ.

15.01.2015 позивачем перераховано кошти відповідачу в загальній сумі 60 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.01.2015 № 9.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у листі від 02.02.2017 просив відповідача на виконання взятих на себе зобов'язань поставити будівельні матеріали або повернути сплачені кошти за рахунком від 15.01.2015 № 9 на його розрахунковий рахунок.

У матеріалах справи є копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскального чека на адресу ФОП Кривича Г.М. від 02.02.2017 № 6108902073059 з відміткою про вручення "особисто" 22.02.2017.

Позивач, посилаючись на невиконання відповідачем умов усного договору поставки товару, визначеного у рахунках від 12.01.2015 № № 01, 02, 03, та неповернення попередньо оплаченої суми у розмірі 60 000 грн., звернувся до суду з позовом про стягнення 60 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- договір поставки укладено сторонами у спрощений спосіб (на підставі усної домовленості);

- зміст даного договору не дає змоги визначити строк, в який відповідач зобов'язаний був передати товар покупцеві (ФОП Ревенку А.П.), а тому продавець (ФОП Кривич Г.М.) зобов'язаний передати товар відповідно до положень частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, згідно з якими: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;

- позивачем не подано доказів пред'явлення відповідачу вимоги про виконання зобов'язання щодо поставки товару, визначеного у рахунках-фактурах та оплаченого позивачем у сумі 60 000 грн.; у матеріалах справи також відсутні докази погодження сторонами строків поставки товару позивачу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ФОП Ревенка А.П., суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- сторонами укладено усний договір поставки будівельних матеріалів шляхом виставлення рахунку та оплати коштів платіжним дорученням;

- позивач виконав зобов'язання належним чином, перерахувавши за рахунками на оплату відповідача від 12.01.2015 № 01, від 12.01.2015 № 02, від 12.01.2015 № 03 кошти в сумі 60 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.01.2015 № 9;

- листом від 02.02.2017 позивач надіслав відповідачу претензію, в якій вимагав виконання визначених сторонами зобов'язань або повернення коштів у сумі 60 000 грн.; доказів на підтвердження того, що станом на день подання позову відповідач поставив позивачу товар, матеріали справи не містять, кошти у сумі 60000,00 грн. не повернуто.

Проте суд касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасним з урахуванням такого.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, правочинам притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.

Згідно з статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено можливість вчиняти правочини усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Згідно із статтею 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини першої статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП Ревенком А.П. та ФОП Кривичем Г.М. укладено за усною домовленістю договір поставки будівельних матеріалів.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Задовольняючи позовні вимоги ФОП Ревенка А.П. про стягнення 60 000 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем зобов'язання виконано належним чином, перераховано за рахунками на оплату відповідача від 12.01.2015 № 01, від 12.01.2015 № 02, від 12.01.2015 № 03 кошти в сумі 60 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.01.2015 № 9.

Проте судом апеляційної інстанції залишено поза увагою призначення платежу ("Плата Буд. Матер. Зг. Рах. 01 від 01.11.2014р. Рах. 02 08.11.2014р. Рах. 03 від 12.11.2014р. без ПДВ."), здійсненого відповідно до платіжного доручення від 15.01.2015 № 9, на яке суд апеляційної інстанції посилається як на доказ оплати рахунків від 12.01.2015 № № 01, 02, 03.

Крім того, судом апеляційної інстанції не досліджено правової природи цивільно-правових відносин, які фактично склалися між сторонами в цілому, виходячи з поданих позивачем доказів, а саме не надано юридичної оцінки правовідносинам сторін з огляду на лист від 27.02.2015 № 2, відповідь на лист від 24.02.2015 вих. № 2.02.2015 у сукупності з іншими обставинами справи. Також залишено поза увагою інформацію, яка міститься у наданих позивачем рахунках на оплату від 12.01.2015 №№ 01, 02, 03, щодо того, що товар відпускається за фактом надходження коштів на р/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Не надавши належної правової оцінки всім обставинам справи, суд апеляційної інстанції припустився порушення вимог ГПК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень), а саме частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Поряд з тим суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017).

Недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів (платіжного доручення від 15.01.2015 № 9, листа від 27.02.2015 № 2, рахунків на оплату від 12.01.2015 №№ 01, 02, 03, доказів обґрунтованості заявлених позивачем до стягнення сум) згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і передачі справи на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень, та оцінити докази, зазначені в цій постанові, дати їм та відповідним доводам сторін належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кривича Геннадія Миколайовича задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 зі справи № 922/1907/17 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов