ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15410/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Ткач І.В.

за участю секретаря: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Мельниченко І.Ф.)

від 26.09.2017

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

(головуючий - Вечірко І.О., судді: Дармін М.О., Чимбар Л.О.)

від 05.02.2018

у справі № 910/15410/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест"

про визнання договору недійсним,

за участю представників учасників справи:

позивача - Тодорович П.А.;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - Гришко С.Ю.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон" (далі - ТОВ "КУА "Парангон") звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" (далі - ТОВ "ФК "Еверест") про визнання недійсним договору факторингу від 01.12.2014 № 01/12/14-3 посилаючись на те, що:

- у директора ТОВ "КУА "Парангон" ОСОБА_7 відсутні повноваження на підписання договору факторингу від 01.12.2014 № 01/12/14-3;

- відступлення права вимоги за даним договором факторингу суперечить вимогам ч.1 ст. 516 ЦК України, та пункту 6.2 договору про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010;

- заміна позикодавця за договором про надання фінансової позики №2/2010-з від 25.08.2010 мала відбутись тільки за умови наявності письмової згоди позичальника, якої не було;

- директор ОСОБА_7 відсутній в реєстрі сертифікованих осіб, які мають право на здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Україні, тобто призначення ОСОБА_7 на посаду директора ТОВ "КУА "Парангон" було здійснено з порушенням норм чинного законодавства.

ТОВ "КУА "Парангон" також було подано до господарського суду заяву в порядку статті 22 ГПК України про зміну підстав позову, відповідно до якої останній просив визнати договір факторингу недійсним також з наступних підстав:

- директор позивача ОСОБА_7 при укладенні оспорюваного договору факторингу діяв всупереч інтересів та цілей товариства, перевищивши свої повноваження, встановлені п.п. "о" п.10.2.3, п.10.3.5 Статуту товариства, а відповідач не міг не знати про наявність обмеження повноважень в силу ч.2 ст.5 та ст.9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", оскільки, як суб`єкт первинного фінансового моніторингу, мав перевірити юридичну особу позивача;

- на момент укладення оспорюваного правочину товариство не мало вільного волевиявлення відчужувати активи інституту спільного інвестування, оскільки за відступлення права грошової вимоги на 3 665 032, 75 грн мало отримати фінансування на 36 650, 32 грн, що складає лише один відсоток від відступленої грошової вимоги;

- оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки рахунок, який позивач призначив для здійснення розрахунків на момент укладення спірного договору був закритий, валюта рахунку долар США, а розрахунки мали відбуватись у гривні; відповідач при укладенні договору мав перевірити реквізити банку; крім того, договором передбачений відстрочений порядок фінансування, що суперечить самому предмету договору факторингу;

- позивач, як професійний учасник ринку цінних паперів, мав здійснювати свою діяльність на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; відповідно до Ліцензійних умов, при зміні місцезнаходження товариства з м.Севастополь на м.Дніпродзержинськ, а в подальшому на м.Дніпро, переоформлення ліцензії здійснене не було; крім того, як зазначалось у позовній заяві, директор товариства, на момент укладення спірного договору, не відповідав Ліцензійним умовам щодо керівника товариства.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 залишено без змін.

Господарськими судами встановлено такі обставини:

- ТОВ "КУА "Парангон" створене у 2006 році рішенням засновників. Учасниками товариства з 2009 року є Компанія "МЕТИГЛОУ ХОЛДИНГС ЛТД" та ОСОБА_8;

- відповідно до договору про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010 ТОВ "КУА "Парангон", яке діяло в інтересах та за рахунок пайового недеверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу "ІНТЕР КАР", надало товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" фінансову позику для поповнення обігових коштів;

- рішенням загальних зборів учасників ТОВ "КУА "Парангон" (протоколи № 1/2014 та № 2/2014 від 03.11.2014) ОСОБА_8 та Компанія "МЕТИГЛОУ ХОЛДИНГС ЛТД" виключені зі складу учасників позивача, їх частки в статутному фонді передані Компанії Стелар Партнерс, внесені зміни до Статуту позивача та затверджено його нову редакцію від 03.11.2014, а також прийнято рішення призначити директором позивача ОСОБА_7;

- в подальшому між ТОВ "КУА "Парангон" (клієнтом) та ТОВ "ФК "Еверест" (фактором) 01.12.2014 укладено договір факторингу № 01/12/14-3, за умовами якого клієнт відступає за плату фактору усі права на грошові вимоги в розмірі 3 665 032, 75 грн, що виникли у клієнта на підставі договору про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010;

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/837/16 від 04.04.2016, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "КУА "Парангон" від 03.11.2014, оформлені протоколом 1/2014 від 03.11.2014 (щодо виключення зі складу учасників позивача ОСОБА_8 та Компанії "МЕТИГЛОУ ХОЛДИНГС ЛТД" та призначення ОСОБА_7 директором позивача) та визнано недійсними зміни до Статуту позивача в новій редакції, затвердженій загальними зборами відповідно до протоколу № 2/2014 від 03.11.2014.

Зважаючи на те, що в судовому порядку рішення загальних зборів учасників ТОВ "КУА "Парангон" від 03.11.2014 визнані недійсними, реєстраційні дії від 05.11.2014 скасовані наказом Міністерства юстиції України, тому на думку позивача склад учасників, яким приймалися подальші рішення загальних зборів учасників товариства, в тому числі і стосовно обрання директором ОСОБА_7, є неповноважним та нелегітимним, ОСОБА_7 на момент укладення договору факторингу не мав достатнього обсягу повноважень і діяв поза межами представництва, що в свою чергу позивач вважає підставою для визнання спірного договору факторингу недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з такого:

- рішення загальних зборів ТОВ "КУА "Парангон", яким, зокрема, призначено на посаду директора ОСОБА_7 та який безпосередньо є підписантом оскаржуваного договору, визнано недійсним лише через півтора року після укладення оскаржуваного договору факторингу;

- для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто, третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства;

- докази, які б свідчили про те, що ТОВ "ФК "Еверест" при укладенні оскаржуваного договору діяло недобросовісно, а саме, знало або не могло не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу ТОВ "КУА "Парангон", позивачем суду не надано;

- директором ОСОБА_7 укладено договір на суму, що не перевищує обмежень, встановлених п. 10.2.3. Статуту, згідно з яким директор Компанії без довіреності діє від імені Компанії, в межах повноважень, встановлених законодавством України і дійсним Статутом, зокрема, укладає та підписує від імені Компанії будь-які правочини (угоди, контракти, договори та інші) на суму, що не перевищує 1 000 000 (один мільйон гривень 00 копійок), за умови дотримання встановлених цим Статутом обмежень, оскільки відповідно до п. 4.1. договору факторингу, ціна вказаного правочину, яка підлягає сплаті клієнтом на користь фактора складає 36 650, 32 грн. В той же час, грошова сума в розмірі 3 665 032, 75 грн є предметом договору факторингу, право вимоги на яку відступається фактору за плату, встановлену в п. 4.1. договору;

- посилань позивача на відсутність згоди боржника ТОВ "Інтерлізінвест" на відступлення права вимоги за договором про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010, суди відхилили з огляду на те, що в силу норм ст. 1080 ЦК України, наявність домовленості про заборону передачі права вимоги за договором позики не є підставою для визнання недійсним договору факторингу;

- ТОВ "ФК "Еверест", як підприємство, яке може надавати послуги факторингу, було внесено до Державного реєстру фінансових установ, а отже, станом на 01 грудня 2014 року, підприємство відповідача мало необхідну ліцензію, необхідну для укладення оскаржуваного договору.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ТОВ "КУА "Парангон" жодним доказом не доведені обставини вчинення оспорюваного правочину з дефектом волі з його боку, чим спростовано доводи про відсутність у товариства вільного волевиявлення на відчуження активів інституту спільного інвестування, укладення договору, який суперечить меті та цілям компанії з управління активами в зв`язку з тим, що за відступлення права грошової вимоги в розмірі 3 665 032, 75 грн ТОВ "ФК "Еверест" мало здійснити фінансування у розмірі 36 650, 32 грн.

Доводи ТОВ "КУА "Парангон" про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки рахунок, який позивач призначив для здійснення розрахунків на момент укладення спірного договору був закритий, валюта рахунку долар США, а розрахунки мали відбутись у гривні; відповідач при укладенні договору мав перевірити реквізити банку, а також, що договором передбачений відстрочений порядок фінансування, що суперечить самому предмету договору факторингу, судом апеляційної інстанції визнано необґрунтованими з огляду на те, що п.4.2 договору містить умову щодо перерахування коштів за письмовою вимогою клієнта, яка в матеріалах справи відсутня, позивачем не направлялась відповідачу, доказів протилежного матеріали справи не містять. Окрім того, відсутність факту сплати грошових коштів, обумовлених договором, не може бути підставою для визнання останнього недійсним у зв'язку з неможливістю ототожнення правових підстав недійсності правочину з підставами відповідальності за порушення зобов'язань, що виникли з такого правочину.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, а позивачем такі докази не надані, про застосування до ТОВ "КУА "Парангон" санкцій, відповідно до ліцензійних умов, призупинення дії ліцензії або її анулювання, саме в оспорюваний період. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що здійснення підприємством позивача діяльності з порушенням ліцензійних умов, в тому числі щодо керівника ліцензіата, не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним за наявності дійсної в оспорюваний період ліцензії.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017, ТОВ "КУА "Парангон" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити та визнати недійсним договір факторингу від 01.12.2014 № 01/12/14-3.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

- невірним є висновок судів попередніх інстанцій про не перевищення директором під час укладення договору факторингу обмежень, передбачених пунктом 10.3.5 Статуту;

- відповідач знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу, діяв недобросовісно і нерозумно;

- матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження схвалення ТОВ "КУА "Парангон" правочину, що був укладений директором з перевищенням повноважень, передбачених статутом;

- під час укладення спірного договору волевиявлення учасника не відповідало його внутрішній волі. Закон не обмежує коло правочинів з дефектом волі лише нормами статей 229-232 ЦК України. За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-101цс15);

- умови договору факторингу свідчать про його неспрямованість на досягнення відповідного юридичного результату, оскільки при його укладення директор визначив закритий поточний рахунок, як рахунок, на який повинно було бути зараховано фінансування;

- суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку, що здійснення підприємством діяльності з порушенням ліцензійних умов, в тому числі щодо керівника ліцензіата, не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним за наявності дійсної в спірний період ліцензії;

- договір факторингу не відповідає нормам частини 3 статті 1079 ЦК України щодо вимог суб'єктного складу сторін, а саме вимогам до фактора, як такого, що має право здійснювати факторингові операції.

Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2018 відкрито касаційне провадження та призначено до розгляду касаційну скаргу ТОВ "КУА "Парангон" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 у справі №910/15410/16 на 24.04.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, який не перевищує 15 днів з дня вручення цієї ухвали.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Інтерлізінвест" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому ТОВ "Інтерлізінвест" зазначило про те, що із положень Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", на які посилався позивач не випливає обов'язок відповідача як суб'єкта первинного фінансового моніторингу перевірити статут позивача. Зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо повноважного керівника були внесені лише в березні 2016 року. Попри твердження позивача, що договір факторингу не був спрямований на реальне настання правових наслідків, такі правові наслідки настали в повному обсязі, оскільки рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9897/14 стягнуто на користь відповідача з третьої особи суму заборгованості. Дане рішення учасниками справи не оскаржувалось. На момент укладення спірного договору відповідач знаходився в Державному реєстрі фінансових установ.

ТОВ "ФК "Еверест" своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалось.

Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2018 у розгляді касаційної скарги ТОВ "КУА "Парангон" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 у справі №910/15410/16 оголошено перерву до 10.05.2018.

У засідання суду, призначене на 10.05.2018, як і в засідання суду, яке відбулось 24.04.2018, представники відповідача не з'являлись, причин неявки не повідомляли, що разом з тим, в силу приписів статті 121 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень, оскільки їх участь в судовому засіданні не визнавалася судом обов'язковою.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Положеннями статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (частини 1-3, 5 та 6).

Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною 1 статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року N 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак, закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких обставин, з урахуванням статті 98 ЦК України та з огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6- 62цс16.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний договір підписаний з боку ТОВ "КУА "Парангон" директором ОСОБА_7, який на момент укладення договору діяв на підставі Статуту підприємства та ліцензії на здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) серії АГ № 579842, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 01.09.2011 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 у справі №904/837/16, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "КУА "Парангон" від 03.11.2014, оформлені протоколом 1/2014 від 03.11.2014 (щодо виключення зі складу учасників позивача ОСОБА_8 та Компанії "Метиглоу Холдингс ЛТД" та призначення ОСОБА_7 директором позивача) та визнано недійсними зміни до Статуту позивача в новій редакції, затвердженій загальними зборами відповідно до протоколу № 2/2014 від 03.11.2014.

З врахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду України та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з їх висновками, що той факт, що рішення загальних зборів ТОВ "КУА "Парангон", яким, зокрема, призначено на посаду директора ОСОБА_7 та який безпосередньо є підписантом оскаржуваного договору, визнано недійсним після укладення оскаржуваного договору факторингу, не є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору факторингу.

Щодо доводів ТОВ "КУА "Парангон" про перевищення ОСОБА_7 своїх повноважень при укладенні спірного договору, без урахування обмежень, встановлених пп. "о" п.10.2.3, п.10.3.5 Статуту товариства, оскільки загальні збори товариства не надавали згоди ОСОБА_7 на укладання від імені компанії правочину на суму, що перевищує 1 000 000 грн, і, в подальшому, його не схвалювали, в той час, як відповідно до оскаржуваного договору факторингу ТОВ "КУА "Парангон" передає право грошової вимоги на суму 3 665 032, 75 грн і про вказані обмеження не міг не знати відповідач, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій також дійшли правильних висновків в цій частині.

Так, Згідно з п. 10.3.1 Статуту ТОВ "КУА "Парангон", затвердженого загальними зборами учасників (протокол № 16/09 від 16.09.2013), управління поточною діяльністю Компанії здійснюється одноосібно виконавчим органом - директором компанії.

Підпунктом "о" п.10.2.3 Статуту товариства встановлено, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників Компанії належить, зокрема, попереднє погодження умов та надання згоди на укладення від імені Компанії будь-яких правочинів (угод, контрактів, договорів та інших) на суму, що перевищує 1 000 000, 00 грн (один мільйон гривень 00 копійок).

Відповідно до п. 10.3.5 Статуту, директор Компанії без довіреності діє від імені Компанії, в межах повноважень, встановлених законодавством України і дійсним Статутом, зокрема, укладає та підписує від імені Компанії будь-які правочини (угоди, контракти, договори та інші) на суму, що не перевищує 1 000 000 (один мільйон гривень 00 копійок), за умови дотримання встановлених цим Статутом обмежень.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, директором ОСОБА_7 укладено договір, згідно з умовами якого ціна договору складає 36 650, 32 грн, що не перевищує обмежень, встановлених п.10.2.3, п.10.3.5 Статуту товариства, тобто, в межах своїх повноважень.

Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо неправомірності висновку судів попередніх інстанцій про те, що директором не було перевищено обмежень, передбачених пунктом 10.3.5 Статуту, під час укладення договору факторингу. Як наслідок, у зв'язку з відсутністю факту перевищення повноважень директором при укладенні оспорюваного договору, колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги про те, що відповідач знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу, діяв недобросовісно і нерозумно, а також те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження схвалення ТОВ "КУА "Парангон" правочину, що був укладений директором з перевищенням повноважень, передбачених статутом.

В силу положень ст.6, ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з принципу свободи договору, сторони договору, як встановлено судами попередніх інстанцій добровільно погодили саме таку ціну, яка склала 36 650, 32 грн.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи міститься рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2015 року у справі №904/9897/14 за позовом ТОВ "ФК "Еверест" (відповідач у цій справі) до ТОВ "Інтерлізінвест" (третя особа у цій справі), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ "КУА "Парангон" (позивач у цій справі) про стягнення заборгованості за договором про надання фінансової позики, відповідно до якого з ТОВ "Інтерлізінвест" стягнуто на користь ТОВ "ФК "Еверест" основну суму позики за договором позики в розмірі 1 725 000, 00 грн, відсотки за користування нею в розмірі 1 940 032, 75 грн, а також було частково стягнуто пеню за порушення договору позики в розмірі 129 162, 91 грн. Зазначене рішення не оскаржувалось жодною із сторін та набрало законної сили 20.02.2015 року.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що право вимоги до позивача перейшло на підставі договору факторингу від 01.12.2014 року № 01/12/14-з за договором про надання фінансової позики № 2/2010-з від 25.08.2010, відповідач вимоги визнав, але не має можливості їх сплатити в зв`язку з важким фінансовим становищем. Третя особа - ТОВ "КУА "Парангон" (позивач у цій справі) своїх вимог на предмет спору не заявила, більш того, представник не заперечив проти стягнення заборгованості з ТОВ "Інтерлізінвест" (відповідача) на користь ТОВ "ФК "Еверест" (позивача) за договором про надання фінансової позики № 2/2010-з від 25.08.2010. Як вже зазначалось, вказане рішення жодною стороною оскаржено не було ні в апеляційному, ні в касаційному порядку.

З урахуванням наведеного, колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги про те, що під час укладення спірного договору волевиявлення учасника не відповідало його внутрішній волі. Щодо посилання скаржника на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-101цс15, колегія суддів зазначає, що наведений у згаданій постанові правовий висновок щодо застосування статей 203, 215 ЦК України ґрунтується на інших фактичних обставинах, ніж у даній справі, а відтак не може бути застосований під час вирішення даної справи.

Судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відхилено доводи ТОВ "КУА "Парангон" про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки рахунок, який позивач призначив для здійснення розрахунків на момент укладення спірного договору був закритий, валюта рахунку долар США, а розрахунки мали відбутись у гривні; відповідач при укладенні договору мав перевірити реквізити банку, а також, що договором передбачений відстрочений порядок фінансування, що суперечить самому предмету договору факторингу. Так, як встановлено судом апеляційної інстанції, п.4.2 договору містить умову щодо перерахування коштів за письмовою вимогою клієнта, яка в матеріалах справи відсутня, позивачем не направлялась відповідачу, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 1080 Цивільного кодексу України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що зважаючи на прямі приписи законодавства, зокрема ст. 1080 ЦК України, наявність домовленості про заборону передачі права вимоги за договором позики не є підставою для визнання недійсним договору факторингу.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарськими судами правильно здійснено дослідження повноважень ТОВ "КУА "Парангон" на укладення договору факторингу.

Зміст оспорюваного договору відповідає вимогам глави 73 ЦК України. Сторони оспорюваного договору факторингу домовились про усі суттєві умови договору, його підписали уповноважені представники та скріпили печатками.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованих висновків про відмову в задоволенні позову з огляду на відсутність правових підстав.

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи з наведених повноважень суду касаційної інстанції, колегією суддів відхиляються інші доводи касаційної скарги, які зводять до переоцінки доказів та встановлення інших обставин, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій. Таким доводам надана належна правова оцінка як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 у справі № 910/15410/16 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді О.Баранець

І.Ткач