Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.11.2018 року у справі №914/381/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/381/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Львівської області та Львівської міської ради

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2018 (головуючий суддя - Якімець Г.Г., судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б.) та на рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2018 (суддя Березяк Н.Є.)

за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс-плюс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД

2. Приватне підприємство "Астері"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Відділ Держгеокадастру у місті Львові

про витребування земельної ділянки

за участю:

прокурора:Савицька О.В. (посвідчення від 04.02.16)

від відповідача: Горба В.В. (ордер від 09.01.19)

від третьої особи -1: Перерва Т.О. (договір від 09.01.19),

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Львівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувшись в суд з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - позивач, Рада), просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс-плюс" (далі - відповідач) земельну ділянку площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові (кадастровий номер 4610136800:02:005:0348).

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 у справі №914/401/17 задоволено зустрічний позов Приватного підприємства "Астері" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" про визнання права власності на земельну ділянку на вул. Пасічній у м.Львові. В подальшому зазначена земельна ділянка була відчужена на підставі договорів купівлі-продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х", пізніше Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс-плюс". Однак, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення зустрічного позову про визнання за Приватним підприємством "Астері" права власності на земельну ділянку по вул. Пасічній у м. Львові. З огляду на відсутність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, прокурор просив витребувати її у останнього набувача та повернути в комунальну власність.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.06.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обгрунтовано тим, що на момент отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД державного акта на право власності на землю Земельний кодекс України (далі - ЗК України) не передбачав такої умови для виникнення права власності на землю, як державна реєстрація акта чи права, яке ним посвідчується, відтак, право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД на спірну земельну ділянку виникло в останнього з моменту отримання державного акта на право власності на землю згідно статті 22 ЗК України, а саме з 16.05.2000. Доводи прокурора про відсутність в Державному акті про право власності на землю від 16.05.2000 серія ЛВ №052682 посилання на рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки суд відхилив через те, що підставою видачі державного акта слугував договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2000, зареєстрований в реєстрі за №4912.

Апеляційний суд такі висновки підтримав, наголосивши, що на час розгляду даного спору, Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку є чинним, виданим на бланку Ради, підписаний її уповноваженими посадовими особами, факт його підробки не доведений ні прокурором, ні позивачем, як і порушення прав територіальної громади міста Львова.

У касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовано порушенням судами статей 387, 388 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Львівська міська рада у касаційній скарзі також просить вказані судові акти скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ці вимоги мотивовано незастосуванням до даного спору положень частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, пункту 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року №43, та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні касаційних скарг з підстав їх необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами у даній справі встановлено, що Державним актом на право власності на землю серія ЛВ №052682 виданим 16.05.2000, посвідчено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,4830 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна. Цільове призначення земельної ділянки - для жилого будівництва.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛДТ (продавець) та Приватним підприємством "Астері" (покупець) 05.06.2003 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець за актом приймання-передачі передав у власність, а покупець оплатив та прийняв у власність нежитлові будівлі: літ. "А-1" загальною площею 25,5 кв. м та літ "Б-1" загальною площею 12,4 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 146.

В подальшому, Приватне підприємство "Астері" в межах справи №914/401/17 звернулося до суду з зустрічною позовною заявою про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові, з огляду на придбання нерухомого майна, що знаходиться на такій ділянці.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 у справі №914/401/17 зустрічний позов Приватного підприємства "Астері" задоволено: визнано за останнім право власності на земельну ділянку площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові. Рішення суду мотивоване тим, що при переході права власності на об'єкти нерухомості до Приватного підприємства "Астері" перейшло право на земельну ділянку в тих же обсягах і на тих же умовах, що існували в попереднього власника.

Однак, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018, котра набрала законної сили, задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання за Приватним підприємством "Астері" права власності на спірну земельну ділянку, і в зустрічному позові відмовлено.

Крім того судами встановлено, що спірна земельна ділянка в подальшому відчужувалась двічі та станом на час подання позовної заяви прокурором зареєстрована на праві власності за відповідачем, який придбав її за договором купівлі-продажу від 25.05.2017.

Зазначені обставини слугували підставою для заявлення даного позову.

Як вказувалось вище суди відмовили у задоволенні даного позову з підстав недоведеності порушення прав позивача з урахуванням чинного Державного акта на право власності від 16.05.2000.

Однак визнати такі висновки законними та обґрунтованими не можна з огляду на таке.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

За приписами пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

За змістом зазначеної норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такі висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16 та від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16 і суд касаційної інстанції не вбачає правових підстави відступати від них.

Прокурор у позові посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД не набуло на законних підставах право власності на спірну земельну ділянку, яку в подальшому на підставі укладеного договору купівлі - продажу від 25.05.2017 продало відповідачу.

При цьому за встановлених судами обставин справи постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018, котра набрала законної сили, задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання за Приватним підприємством "Астері" права власності на спірну земельну ділянку і у зустрічному позові відмовлено.

Також із доводів прокурора, викладених у позові, вбачається, що у подальшому через кілька днів після реєстрації 19.05.2017 Приватним підприємством "Астері" права власності на спірну земельну ділянку, а саме 23.05.2017 за договором купівлі - продажу цю земельну ділянку було продано Товариству з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД, і у подальшому, також через кілька днів, а саме 25.05.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД на підставі договору купівлі - продажу відчужило цю земельну ділянку відповідачу.

Однак поза межами судового дослідження залишилась законність набуття права власності на спірну земельну ділянку першим її власником, так судами не було досліджено наявний у справі витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 41), також не було досліджено відповідні договори, за результатами яких відповідач набув у власність земельну ділянку, а отже не перевірено доводи прокурора щодо правомірності набуття права власності на земельну ділянку Приватним підприємством "Астері", а відтак і доводи про наявність правових підстав для набуття такого права послідуючими набувачами.

Крім того зазначене у сукупності з тим, що відповідач набув спірну ділянку за договором купівлі-продажу, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД, котре також набуло цю земельну ділянку за договором купівлі-продажу, впливає на те чи є взагалі вказаний державний акт на право власності належним доказом у даній справі у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України.

Також суди свої висновки про відмову у позові мотивували тим, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД на спірну земельну ділянку посвідчується також Державним актом на право власності від 16.05.2000, виданим на підставі договору купівлі - продажу від 15.02.2000, який недійсним не визнавався та не скасовувався. Доводи прокурора про відсутність в Державному акті про право власності на землю від 16.05.2000 серія ЛВ №052682 посилання на рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки було відхилено через те, що підставою видачі державного акта слугував договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2000, зареєстрований в реєстрі за №4912, а доводи про відсутність у цьому акті підпису міського голови суди відхилили пославшись на те, що підпис директора департаменту та планування забудови міста ОСОБА_8 у цьому акті посвідчений гербовою печаткою Львівської міської ради, то помилки державних органів повинні покладатися на саму державу, та не повинні виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, пославшись при цьому на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Суд касаційної інстанції зазначає, що у практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Згідно п. 2.11. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за №354/3647 у редакції, чинній відносно дати Державного акту на право власності від 16.05.2000, Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Отже із наведених приписів Інструкції вбачається, що зазначений судами Державний акт має містити такий обов'язковий реквізит, як підпис міського голови.

Судами не наведено правових підстав, за яких можна дійти висновку, що зазначене положення Інструкції не підлягає застосуванню.

Із вказаного вбачається, що наведене положення Інструкції є ясним і зрозумілим та не викликає розумних сумнівів у його застосуванні.

За вказаних обставин відсутні правові підстави вважати, що за наявності Державного акту на право власності від 16.05.2000, неоформленого у відповідності до загальновідомих вимог чинного на той час законодавства, у спірних правовідносинах може мати місце неправомірне втручання у право власності відповідача чи третіх осіб.

Разом з тим із викладеного вбачається, що судами не досліджено ключові питання вибуття з володіння власника та подальше набуття спірної земельної ділянки відповідачем.

Без достеменного дослідження зазначених обставин, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі є неможливим, а тому рішення та постанова, як такі, що прийняті при неповному дослідженні зібраних у справі доказів, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того слід зазначити, що відповідно до положень статті 3 Земельного кодексу України у редакції, чинній відносно дати Державного акту на право власності від 16.05.2000, розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (ч.2). Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ч.3).

Прокурор протягом усього розгляду справи посилався на те, що рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності не приймалося, відповідач та треті особи цих обставин не спростували.

Згідно статті 74 частини 2 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Виходячи із наведеного посилання судів на те, що підставою видачі державного акта на право власності від 16.05.2000 слугував договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2000, зареєстрований в реєстрі за №4912, без дослідження та наведення у судових рішеннях відповідних умов цього договору, не дають правових підстав вважати, що спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності на відповідній правовій підставі.

Отже аргументи обох касаційних скарг про незаконність судових рішень знайшли своє підтвердження, а доводи відзиву на касаційну скаргу щодо законності та обґрунтованості судових рішень, спростовуються вищенаведеним.

При цьому із встановлених судами обставин справи та досліджених доказів і їх аналізу не вбачається, що відповідач у спірних правовідносинах набув у власність спірну земельну ділянку саме на підставі Державного акту на право власності на землю серія ЛВ №052682, виданого 16.05.2000 Товариству з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД, а не на підставі зазначених договорів купівлі - продажу.

Із досліджених судами доказів не вбачається, що саме Державний акт на право власності на землю серія ЛВ №052682, виданий 16.05.2000 Товариству з обмеженою відповідальністю "Колібрі-Х" ЛТД, є визначальним для вибуття спірної земельної ділянки із розпорядження позивача та набуття її відповідачем у спірних правовідносинах.

Для з'ясування вказаних обставин судам належало дослідити докази, на підставі яких відповідач у спірних правовідносинах набув право власності на земельну ділянку, та докази набуття такого права попередніми особами по ланцюгу, чого зроблено не було.

За вказаних обставин, котрі в силу пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, самі по собі вже є підставою для скасування судових рішень, інші доводи, викладені в касаційних скаргах, є безпідставними для результатів їх розгляду, оскільки за наведених вище обставин самі по собі не впливають на результати розгляду касаційних скарг, ці доводи через допущені судами порушення процесуального законодавства за результатами аналізу судом касаційної інстанції не призведуть до правового врегулювання у даному спорі питання про те, чи підлягає заявлений позов задоволенню.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Таким чином ці доводи, викладені в касаційних скаргах, не можуть вплинути на правову визначеність при вирішенні спору у даній справі, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі, в тому числі й сплачених за подання апеляційних та/або касаційних скарг, оскільки за результатами розгляду касаційних скарг спір у даній справі не вирішено, має здійснюватися господарським судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити, а касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2018 у справі №914/381/18, скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.С. Берднік

І.В. Кушнір