Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1820/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Дніпровської міської ради - Риженко М. С.,

Департаменту адміністративних послуг

та дозвільних процедур Дніпровської міської ради - не з'явився,

Державного реєстратора відділу реєстрації

майнових прав Департаменту адміністративних

послуг та дозвільних процедур Дніпровської

міської ради Кучеренка Євгена Анатолійовича - не з'явився,

Релігійної організації «Релігійна громада мучениць

Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії

Дніпропетровської Єпархії Української Православної

Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі» - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (у складі колегії суддів: Чус О. В. (головуючий), Дармін М. О., Кощеєв І. М.)

у справі № 904/1820/24

за позовом Дніпровської міської ради

до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренка Євгена Анатолійовича, Релігійної організації «Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі»

про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - Департамент), Державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренка Євгена Анатолійовича (далі - Державний реєстратор), Релігійної організації «Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі» (далі - Релігійна громада) про визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 № 68814905.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державна реєстрація права власності на майно (тимчасові споруди), що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, проведено без жодних правових підстав, а саме, без правовстановлюючих документів, тобто з порушенням встановленого законодавством порядку набуття права на об'єкти нерухомості, що відповідно порушує право позивача як власника землі на користування та розпорядження цією земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 № 68814905. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у лютому 2025 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2025 скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 904/1820/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2025 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.04.2025.

Релігійна громада у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Департамент та Релігійна громада у судове засідання свого представника не направили.

Державний реєстратор у судове засідання не з'явився та свого представника не направив.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не зверталось до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності Державного реєстратора та його представника, а також представників Департаменту та Релігійної громади.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Дніпровської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.10.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2012, ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2012 та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014 у справі № 16/5005/17151/2011 за Релігійною громадою зареєстровано право власності на будівлю храму (без введення в експлуатацію) по вул. Героїв Громадянської війни 2Д у м. Дніпропетровську загальною площею 301,05 кв. м, яка складається з основної площі 265,39 кв. м, допоміжної площі 30,96 кв. м та площі літніх приміщень 4,70 кв. м.

Відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2012 у справі № 16/5005/17151/2011 визнано за Релігійною громадою право власності на будівлю храму, розташовану по вул. Героїв Громадянської війни, 2Д у м. Дніпропетровську.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2012 у справі № 16/5005/17151/2011 роз'яснено рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2012 в частині визнання за Релігійною громадою право власності на будівлю храму, розташовану по вул. Героїв Громадянської війни, 2Д у м. Дніпропетровську без введення в експлуатацію.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014 у справі № 16/5005/17151/2011 роз'яснено рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2012 у справі № 16/5005/17151/2011 в частині визнання за Релігійною громадою права власності на будівлю храму, розташовану по вул. Героїв Громадянської війни, 2Д у м. Дніпропетровську без введення в експлуатацію загальною площею 301,05 кв. м, яка складається з основної площі 265,39 кв. м, допоміжної площі 30,96 кв. м та площі літніх приміщень 4,70 кв. м.

Відповідно до наявного в архівних складових Державного реєстру речових прав на нерухоме майно технічного паспорту, виготовленого ФОП Дьяконовою О. Б. станом на 20.02.2015 на території будівлі храму розміщені: церква літ. А-1 або літ. А-2 (вказана інформація зазначена з розбіжностями) з навісом а1 - 2003 року побудови, сторожка літ. Б -2003 року побудови, огорожа (цегла, сітка рабиця, ворота, хвіртка), замощення І, II (тротуарна плитка, щебневе покриття), зливна яма з/я.

Рішенням Дніпровської міської ради від 19.12.2018 № 107/39 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ФОП Шапкою А. В., та умови передачі земельної ділянки, визначені під час його погодження; передано Релігійній громаді у постійне користування земельну ділянку (план земельної ділянки додається), площею 1,9837 га (кадастровий номер 1210100000:01:550:0010) по фактичному розміщенню будівлі храму по вул. Марії Лисиченко, 2Д за рахунок земель, ненаданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.04 (для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій).

При перевірці відомостей, що зберігаються у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Дніпровської міської ради було встановлено, що на підставі рішення Державного реєстратора про виправлення технічної помилки від 10.08.2023 № 68814905, прийнятого за результатами розгляду заяви Релігійної громади про виправлення технічної помилки відомостей у Державному реєстрі прав від 10.08.2023 № 56576403 (з додатками: технічний паспорт, виготовлений 09.08.2023 ФОП Пазій О. Л.; акт обстеження від 08.08.2023 № 08.08.23/1, виготовлений ФОП Пазій О. Л.), до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни у описову частину об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, а саме заначено такий опис об'єкта: будівля храму А-2, навіс а1, сторожка (тимчасова) Б, церковна лавка (тимчасова) В, торгівельний, павільйон (тимчасовий) Г, недільна школа (тимчасова) Д, господарська будівля (тимчасова) Е, майстерня (тимчасова), навіси (тимчасові)-И,К,Л, вбиральня (тимчасова) З, №1-11,І,III,II-споруди.

Згідно з актом обстеження від 08.08.2023 № 08.08.23/1, складеним інженером з інвентаризації нерухомого майна Пазієм О. Л. (сертифіката AE №004476), останнім при проведенні поточної технічної інвентаризації за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, встановлено, що на земельній ділянці за зазначеною адресою з легких будівельних матеріалів (металеві конструкції, OSB, професійний лист), без фундаменту побудовано: сторожка літ. Б, церковна лавка літ. В, торгівельний павільйон літ. Г, недільна школа літ. Д, господарська будівля літ. Е, майстерня літ. Ж, навіс літ. И, навіс літ. К, навіс літ. Л, вбиральня літ. З, що не підлягають узаконенню та введенню в експлуатацію на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» від 07.06.2017 № 406.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 № 68814905, Дніпровська міська рада обґрунтувала їх відсутністю правових підстав для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в описову частину об'єкта нерухомого майна за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, за заявою Релігійної громади про виправлення технічної помилки. Вважає, що протиправне внесення зміни в описову частину об'єкта нерухомого майна порушує її права як власника земельної ділянки комунальної власності, на якій це майно розташоване.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що державна реєстрація права власності на спірне майно була здійснена за відсутності документів, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що зареєстровані споруди є тимчасовими, а тому в силу положень статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації, та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. При цьому суд першої інстанції зазначив, що оскільки зареєстроване спірне майно (тимчасові споруди) розміщено на земельній ділянці, яка знаходиться у комунальній власності, така реєстрація призводить до порушення прав територіальної громади як власника цієї земельної ділянки.

Скасувавши рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, оскільки з огляду на підстави позову та ураховуючи положення статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) належними вимогами у спірних правовідносинах, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

У поданій касаційній скарзі Дніпровська міська рада на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 181 376 ЦК України та статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 203/4180/15-ц, від 13.04.2022 у справі № 852/2а-1/19, від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21.

За доводами касаційної скарги, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, суд апеляційної інстанції не враховав, що тимчасові споруди, які стали предметом державної реєстрації права власності на підставі оскаржуваного рішення Державного реєстратора, не є нерухомим майном, а тому положення статті 376 ЦК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки з огляду на положення статті 376 ЦК України належними позовними вимогами у спірних правовідносинах, які може заявити позивач як власник земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу Дніпровської міської ради, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1).

Отже, виходячи із встановленого у статті 376 ЦК України визначення поняття самочинного будівництва, можна дійти висновку, що дія положень цієї статті поширюється саме на будівництво нерухомого майна.

Частинами 1, 2 статті 181 ЦК України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Велика Пала Верховного Суду У постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, виснувала, що до правовідносин, спір у яких не пов'язаний із нерухомим майном, норми статті 376 ЦК України не застосовуються.

У справі, що розглядається, судом першої інстанцій при вирішенні спору установлено, що рішенням Державного реєстратора, яке оспорюється позивачем, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені зміни в описову частину об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, шляхом внесення додаткових об'єктів, які відповідно до положень чинного законодавства є тимчасовими спорудами (про що також безпосередньо зазначено у самій описові частині), оскільки збудовані з легких будівельних матеріалів без улаштування фундаменту (тобто рухомим майном).

При цьому суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, інших обставин щодо спірного майна не встановив та не спростував зазначеного висновку суду першої інстанції про те, що спірне майно є тимчасовими спорудами, тобто не є нерухомим майном.

За таких обставин, ураховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, передчасний є висновок суду апеляційної інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки до правовідносин, спір у яких не пов'язаний з нерухомим майном, положення статті 376 ЦК України не застосовуються.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у квітні 2024 року звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 № 68814905, яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни у описову частину об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, а саме заначено такий опис об'єкта: будівля храму А-2, навіс а1, сторожка (тимчасова) Б, церковна лавка (тимчасова) В, торгівельний, павільйон (тимчасовий) Г, недільна школа (тимчасова) Д, господарська будівля (тимчасова) Е, майстерня (тимчасова), навіси (тимчасові)-И,К,Л, вбиральня (тимчасова) З, №1-11,І,III,II-споруди.

На підтвердження зазначених обставин позивачем до позовної заяви додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.09.2023 № 347987114.

Разом з цим, позивачем також до позовної заяви додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2025 № 371316664, у якій зазначено актуальну інформацію щодо опису об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, а саме заначено такий опис об'єкта: будівля храму загальною площею 301,05 кв. м, яка складається з основної площі 265,39 кв. м, допоміжної площі 30,96 кв. м та площі літніх приміщень 4,70 кв. м.

У справі № 160/26550/23 судами встановлено, що 10.08.2023 Релігійна громада звернулася до Державного реєстратора з заявою про внесення додаткових відомостей щодо тимчасових споруд, не змінюючи площу об'єкту, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до акту обстеження.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.08.2023 № 342636551, сформованого Державним реєстратором, внесено запис у опис об'єкту - будівлю храму з реєстраційним номером 768017712101, що розташований по вул. Лисиченко Марії, 2 Д у м. Дніпро, а саме: загальна площа (кв. м) 301.1, опис: будівля храму А-2, навіс а1, сторожка (тимчасова) Б, церковна лавка (тимчасова) В, торгівельний павільйон (тимчасовий) Г, недільна школа (тимчасова) Д, господарська будівля (тимчасова) Е, майстерня (тимчасова), навіси (тимчасові) - И, К, Л, вбиральня (тимчасова) З, № 1-11, І, ІІІ, ІІ - споруди.

Проте в подальшому згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.09.2023 № 348483494 інформація щодо об'єкту речових прав, а саме, в графі опис об'єкту містить наступні відомості: «будівля храму загальною площею 301,05 кв. м, яка складається з основної площі 265,39 кв. м, допоміжної площі 30,96 кв. м та площі літніх приміщень 4,70 кв. м».

Тобто, державний реєстратор на власний розсуд змінив (видалив) відомості в Реєстрі речових прав на нерухоме майно в графах:

- «опис об'єкту» з «загальна площа (кв. м): 301.1, Опис: Будівля храму А-2, навіс а1, сторожка (тимчасова) Б, церковна лавка (тимчасова) В, торгівельний павільйон (тимчасовий) Г, недільна школа (тимчасова) Д, господарська будівля (тимчасова) Е, майстерня (тимчасова), навіси (тимчасові) - И, К, Л, вбиральня (тимчасова) З, № 1-11, І, ІІІ, ІІ споруди» на «будівля храму загальною площею 301,05 кв. м, яка складається з основної площі 265,39 кв. м, допоміжної площі 30,96 кв. м та площі літніх приміщень 4,70 кв. м»;

- «адреса» з «Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Лисиченко Марії, будинок 2 Д» на «Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Героїв Громадянської війни, 2Д».

Верховний Суд зауважує, що за змістом статей 3 15 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, господарський суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Отже, на позивача покладається обов'язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

Вирішуючи спір у справі № 904/1820/24, що розглядається, суд апеляційної інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не надав їм правової оцінки, та не з'ясував чи має місце порушення, невизнання або оспорювання відповідачами права або законного інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, та чи існував предмет позову як на час звернення позивача до суду, так і на час ухвалення судового рішення.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 86 236 ГПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Оскільки наведеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає, її не можна визнати законною і обґрунтованою.

Вищевказане свідчить про порушення судом апеляційної інстанції наведених норм процесуального права, які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

Враховуючи, що при розгляді касаційної скарги Дніпровської міської ради підтвердилась підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а також те, що для вирішення спору по суті необхідно встановити обставини та надати оцінку доводам та доказам, враховуючи положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції- скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 904/1820/24 скасувати.

4. Справу № 904/1820/24 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко