Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 911/2813/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Б25"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.)

від 06.12.2017,

за позовом - товариства з обмеженою відповідальністю "Б25"

до - товариства з обмеженою відповідальністю "ЄІС"

про стягнення 75 377,89 грн

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Б25" звернулось Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю "ЄІС" заборгованості в розмірі 75 377,89 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що товариством з обмеженою відповідальністю «ЄІС» порушено взяті на себе за договором №003/У-003-16 від 12.01.2016 зобов'язання з оплати наданих послуг, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму боргу, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати і 3 % річних, а також пеня та штраф, передбачені умовами договору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ЄІС" на користь ТОВ "Б25" 43 683,00 грн основного боргу, 3 960,82 грн пені, 21 841,50 грн штрафу, 1 091,02 грн 3% річних, 4 801,09 грн інфляційних втрат та 1 599,99 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факт прострочення оплати наданих послуг. Разом з тим, суд першої інстанції, перевіривши розрахунки заявлених до стягнення сум, встановив, що розрахунок 3% річних проведено позивачем неправильно, у зв'язку з чим задовольнив позов частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року рішення Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року скасовано частково. Відмовлено ТОВ "Б25" в стягненні 21 841,50 грн штрафу нарахованого позивачем згідно п. 7.3 договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016. Суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови в цій частині зробив висновок про неможливість стягнення одночасно пені та штрафу, оскільки це порушує ст. 61 Конституції України.

У грудні 2017 року ТОВ "Б25" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року і залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року.

Підставами для скасування постанови апеляційного суду позивач зазначає неправильне застосування Київським апеляційним господарським судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 193, 216, 218, 230, 231, 232 ГК України, ст.ст. 549, 627 ЦК України та ст. 61 Конституції України, та вказує, що у господарських правовідносинах чинним законодавством не заборонено одночасно стягувати пеню та штраф за порушення господарських зобов'язань.

Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому зазначає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року в частині відмови у стягненні 21 841,50 грн штрафу нарахованого позивачем згідно п. 7.3 договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016 прийнята із дотриманням вимог матеріального і процесуального права, просить відмовити ТОВ "Б25" в задоволені касаційної скарги. Відповідач вказує, що вимоги про стягнення 21 841,50 грн штрафу одночасно із пенею є необґрунтованими та неправомірними оскільки порушують ст. 61 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Щодо аргументу позивача у касаційній скарзі про правомірність стягнення у господарських правовідносинах одночасно пені та штрафу, Верховний Суд погоджується із такими доводами з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Так, зокрема, відповідно до п.п. 7.3, 7.7 договору №003/У-003-16 від 12.01.2016 за порушення умов і термінів оплати, передбачених цим договором, відповідач виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченої вартості наданих послуг, за кожен день затримки оплати. А також за порушення замовником термінів оплати за надані виконавцем послуги понад 90 календарних днів, замовник зобов'язується додатково сплатити виконавцю штраф у розмірі 50% від вартості наданих послуг, оплата яких прострочена.

Скасовуючи рішення Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року в частині стягнення штрафу у розмірі 21 841,50 грн, Київський апеляційний господарський суд виходив з того, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам статті 61 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального, зокрема, ст.ст. 193, 216, 217, 218, 230, 231, 232 ГК України, ст.ст. 526, 549, 627 ЦК України та ст. 61 Конституції України Верховний Суд не погоджується із такими висновками Київського апеляційного господарського суду.

В свою чергу рішення Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року в частині одночасного стягнення 3 960,82 грн пені та 21 841,50 грн штрафу є законним та обґрунтованим.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права щодо наявності підстав стягнення із відповідача 43 683,00 грн основного боргу, 1 091,02 грн 3% річних та 4 801,09 грн інфляційних втрат необхідно зазначити таке.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за договором № 003/У-003-16 від 12.01.2016 укладеного між ТОВ "ЄІС" (замовник) та ТОВ "Б25" (виконавець) на надання послуг по подачі бетону на відстань.

Відповідно до пункту 1 договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016 виконавець зобов'язався надати замовнику в установленому даним договором порядку послуги з подачі бетону на відстань за допомогою бетононасосу "МЕСВО" на умовах згідно даного договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані виконавцем послуги в строки та на умовах, передбачених даним договором.

Як обґрунтовано встановлено господарськими судами на виконання умов вказаного договору у 2016 році ТОВ "Б25" надало ТОВ "ЄІС" послуги з подачі бетону на загальну суму 230 550,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних сторонами актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) (а.с. 32-91 т.1). Всі роботи прийняті відповідачем без жодних зауважень щодо якості, кількості чи інших умов надання послуг.

Порядок розрахунків сторони визначили у п. 2.9 договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016, яким передбачено, що оплата за надані виконавцем послуги здійснюється в українській національній валюті (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця наступним чином: попередню оплату за надання послуг, вказаних в узгодженій сторонами специфікації, замовник зобов'язується сплатити виконавцю в розмірі 100% від вартості послуг, зазначеній в кожній специфікації, не пізніше двох робочих днів до початку надання послуг; розрахунок за фактично надані послуги замовник проводить на протязі чотирьох днів після підписання акту передачі-приймання наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін після надання послуг у відповідності з даним договором.

Як вбачається із матеріалів справи ТОВ «ЄІС» свої грошові зобов'язання виконало лише частково у сумі 186 867,00 грн. Часткова оплата відповідачем наданих послуг підтверджена при розгляді в судах попередніх інстанцій банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.01.2016 по 12.09.2017 (а.с. 92-94, т.1) та не заперечується відповідачем.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Здійснивши аналіз договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016 господарські суди виходили з того, що за своєю правовою природою він є договором надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також визначено ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на те, що відповідачем до суду першої та апеляційної інстанцій не надано доказів оплати вартості отриманих послуг в повному обсязі, Верховний Суд вважає правомірними висновки господарських судів про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №003/У-003-16 від 12.01.2016 у розмірі 43 683,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування норм матеріального права в частині нарахування ТОВ «Б25» на суму боргу 1091,02 грн 3% річних та 4 801,09 грн інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, прийняту постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року не можна визнати законною та обґрунтованою в частині скасування рішення місцевого господарського суду, в зв'язку з чим вона підлягає скасуванню в частині відмови позивачу у стягненні 21 841,50 грн штрафу за п. 7.7 договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016 з залишенням в силі в цій частині рішення Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року прийнятого з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Також постанова апеляційного суду підлягає скасуванню і в частині розподілу судового збору, з покладенням його (1 760, 00 грн) на відповідача.

З огляду на те, що касаційна скарга на постанову апеляційного суду підлягає частковому задоволенню, згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 556,42 грн покладаються на відповідача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Б25" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року у справі за № 911/2813/17 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу в сумі 21 841,50 грн та в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Б25" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЄІС" 1 489,83 грн судового збору за подання апеляційної скарги - скасувати.

Залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року у справі за № 911/2813/17 в частині задоволення позову про стягнення штрафу в сумі 21 841,50 грн.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду 06 грудня 2017 року у справі № 910/8153/17 залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЄІС" (08161, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Тарасівка, вул. Київська, 77/5, код ЄДРПОУ 39032160) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Б52" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 34А, код ЄДРПОУ 35122244) 556,42 грн відшкодування судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач