Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.03.2018 року у справі №910/10714/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/10714/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючий), ЖуковаС.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

представники позивача - адвокат Ананійчук О.А. (довіреність № 19/3-02/79 від 20.04.2018, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1), Полтавець П.Ю. (довіреність № 19/3-02/423 від 28.12.2017)

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Креатив"

представник відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на ухвалу господарського суду міста від 11.12.2017

у складі судді Усатенко І.В.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018

у складі колегії суддів: Калатай Н.Ф. (головуючий), Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А.

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

до відповідача Приватне акціонерне товариство "Креатив"

про звернення стягнення на предмет застави за договором застави товарів в обороті № 29 від 22.12.2010, укладеним між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ПрАТ "Креатив"

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк" (далі по тексту ПАТ "Державний ощадний банк України", позивач) заявлено позов до Приватного акціонерного товариства "Креатив" (далі по тексту ПрАТ "Креатив", відповідач) про звернення стягнення на предмет застави за договором застави товарів в обороті № 29 від 22.12.2010, яким забезпечені зобов'язання за договором кредитної лінії № 10 від 09.10.2009 в розмірі 138 127 773,68 грн. (5 468 839 доларів США).

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов'язку виконання умов договору кредитної лінії № 10 від 09.10.2009.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/10714/16 провадження у справі припинено у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017, далі по тексту ГПК України).

Припиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача, які є предметом розгляду у даній справі, визнані ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 в межах справи № 910/9131/16 про банкрутство відповідача ПрАТ "Креатив".

При цьому, місцевий суд зазначив, що в силу положень ч. 4 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишено без задоволення; ухвалу господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/10714/16 залишено без змін.

При цьому, погоджуючись із висновками місцевого господарського суду, апеляційний суд вказав на те, що з моменту відкриття провадження у справі № 910/9131/16 про банкрутство ПрАТ "Креатив" заявлення забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише в межах справи про банкрутство,що й було зроблено шляхом визнання спірних вимог позивача ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 в межах справи поро банкрутство відповідача.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 910/9131/16, позивач ПАТ "Державний ощадний банк України" звернувся з касаційною скаргою про скасування оскаржуваних судових рішень з вимогою передати справу для розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення господарським апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 17, 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту Закон про банкрутство), ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Разом з тим, скаржник зазначає, що дія мораторію, визначеного ст. 19 Закону про банкрутство, на вимоги банку не розповсюджується.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/10714/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, Пєсков В.Г., Жуков С.В. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2018, у визначеному складі колегії суддів, прийнято справу № 910/10714/16 господарського суду міста Києва до провадження; відкрито касаційне провадження і за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"; призначено розгляд справи на 08.05.2018; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.04.2018; доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Учасники провадження своїм правом, наданим ст.ст. 42, 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) не скористалися, відзивів на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" не подали.

В судовому засіданні 08.05.2018 представники позивача повністю підтримали вимоги та доводи касаційної скарги, з підстав наведених у ній; просили суд касаційної інстанції постанову апеляційного суду від 29.01.2018 та ухвалу місцевого господарського суду від 11.12.2017 у справі № 910/10714/16 скасувати.

Представники інших учасників провадження в судове засідання 08.05.2018 не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги були повідомлені належним чином. Враховуючи, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників провадження.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та представників позивача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

За приписами ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 09.10.2009 між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", яке у відповідності до Закону України "Про акціонерні товариства" змінило назву на Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", та Закритим акціонерним товариством "Креатив" (в подальшому змінило назву на Приватне акціонерне товариство "Креатив") укладено договір кредитної лінії № 10, що діє зі змінами і доповненнями на підставі додаткових угод.

В забезпечення виконання договору кредитної лінії № 10 від 09.10.2009 року, між позивачем та відповідачем у даній справі 22.12.2010 укладено договір застави товарів в обороті № 29.

Предметом позову у справі № 910/10714/16 є вимога позивача ПАТ "Державний ощадний банк" щодо звернення стягнення на предмет застави за договором застави товарів в обороті № 29 від 22.12.2010, яким забезпечені зобов'язання за договором кредитної лінії № 10 від 09.10.2009 в розмірі 138 127 773,68 грн. (5 468 839 доларів США).

Разом з тим, судами встановлено що відносно відповідача ПрАТ "Креатив" ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 порушено справу про банкрутство за № 910/9131/16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017, яка набрала законної сили, в межах справи про банкрутство затверджено реєстр вимог кредиторів ПрАТ "Креатив", якою серед інших визнано кредиторські вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України", в тому числі і за кредитним договором № 10 від 09.10.2009, та включено окремо до реєстру вимог кредиторів, вимоги які забезпечені заставою майна Приватного акціонерного товариства «Креатив», що ґрунтуються на договорі застави № 29 від 22.12.2010.

Таким чином, вимоги, які заявлені позивачем у цій справі № 910/10714/16 визнані ухвалою суду від 14.06.2017 у справі № 910/9131/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Креатив».

Стаття 1 Закону про банкрутство визначає, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Як вірно встановлено судами, позивач щодо вимог, які є предметом розгляду у цій справі, є забезпеченим кредитором.

Водночас ч. 15 ст. 16 Закону про банкрутство встановлює, що з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, серед іншого, пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

Отже, судами вірно зазначено, що з моменту відкриття провадження у справі № 910/9131/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Креатив» заявлення забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише в межах провадження у справі про банкрутство, що й було зроблено шляхом визнання спірних вимог позивача ухвалою місцевого суду від 14.06.2017 у справі № 910/9131/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Креатив».

Колегія судів звертає увагу, що одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Судами встановлено, що мораторій був введений ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 в межах справи про банкрутство ПрАТ "Креатив" № 910/9131/16.

Згідно ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.

Відповідно до абзацу четвертого ч.5 ст.19 Закону про банкрутство звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюєтьсь дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарсько суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Враховуючи, що в межах справи про банкрутство заяву ПАТ "Державний ощадний банк України" про визнання останнього кредитором, в тому числі за спірними договорами, задоволено, визнано Банк кредитором із включенням окремо до реєстру вимог кредиторів, вимог які забезпечені заставою майна Приватного акціонерного товариства «Креатив», що ґрунтуються на договорі застави № 29 від 22.12.2010, а тому застосовуючи положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", наявні правові підстави для припинення провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження та в більшості своїй, зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ч.1 ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та залишення без змін ухвали господарського суду міста Києва від 11.12.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 910/10714/16.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та залишенням без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 11.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 910/10714/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков