Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/5444/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корпусенка А.О.

за участю представників:

позивача - Князя Сергія Святославовича, адвоката, посвідчення №4439/10 від 24.03.2011, діє на підставі довіреності від 22.08.2017

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід",

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017

(суддя - Демидов В.О.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017

(головуючий - Тарасенко К.В., судді - Іоннікова І.А., Тищенко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі"

про стягнення 774 029,57 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" про стягнення 774 029,57 грн., з яких сума основного боргу - 500 000,00 грн., неустойка - 187 841,51 грн., інфляційні втрати - 69 500,00 грн., 3% річних - 16 688,06 грн.

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що 13.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрол-Парк", нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі", (Далі - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" (Далі - позивач, покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів №П-01-64 (Далі - Договір) за умовами якого постачальник взяв на себе обов'язок передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (Далі - товар), в кількості, асортименті, за цінами, в строки, відповідно до умов договору, додатків та/або рахунків та/або видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього договору.

3. Також позивач зазначав, що положеннями Договору сторони погодили, те що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 3-х календарних днів з моменту отримання 100% попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено умовами договору (додатком або рахунком) до даного договору. В порушення вимог Договору поставки відповідач не здійснив поставку товару та не повернув авансовий платіж у сумі 500 000, 00 грн у зв'язку із не поставкою товару, отже позивач просив місцевий господарський суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати товару на підставі ч. 2, ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України та застосувати до відповідача відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України.

4. Рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

5. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що на виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №3 від 13.01.2016 товару: бензин А-92 Євро вид І код за УКТ ЗЕД 2710124194 у кількості 55 тон, загальною вартістю з ПДВ - 1 046 650,00 грн., з урахуванням транспортування, станція поставки - Коростень, який містив додаткові умови щодо 100% попередньої оплати вартості товару зі строком поставки - 5 днів після 100% попередньої оплати, проте, позивач перерахував на рахунок відповідача лише 500 000,00 грн в якості оплати за бензин згідно рахунку №3 від 13.01.2016, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 14.01.2016. Отже, суди вважали, що у відповідача, як постачальника, не виникло обов'язку поставити покупцю товар, відповідно позивачем не доведено факту прострочення поставки, оскільки останнім не було внесено 100% передоплати відповідно до умов договору та рахунку на оплату №3 від 13.01.2016, тому підстави для застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України, відсутні.

6. Судові рішення першої та апеляційної інстанції обґрунтовані нормами статей 625, 693 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

7. 28.10.2017 позивачем подано касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій останній просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

8. Підставами для скасування судових рішень позивач визначає таке: суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність факту прострочення поставки з огляду на те, що позивачем не було внесено 100% передоплати товару, не дослідивши, в порушення ст. ст. 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до 15.12.2017, всіх наданих на підтвердження позовних вимог документів, не врахувавши доказів, що підтверджують факт письмової відмови відповідача від надання позивачу інформації, щодо місця знаходження товару та як наслідок, письмової відмови відповідача від виконання зобов'язання щодо поставки товару та прийняття на себе нового зобов'язання щодо повернення позивачеві авансового платежу у розмірі 500 000 грн, у строк не пізніше 28.01.2016 та не врахувавши акт звіряння взаємних розрахунків від 29.01.2016 за період 01.01.2016-29.01.2016, у якому сторони підтвердили заборгованість на користь позивача у сумі 500 000 грн, внаслідок чого суди попередніх інстанцій припустились порушень ст. ст. 525, 538, 615, 627, 665, 693 Цивільного кодексу України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

9. 12.12.2018 відповідачем подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу позивача без задоволення з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Відповідач вважає, що оскільки 100% вартості товару покупцем сплачено не було, тобто не було належним чином виконано умови укладеного між сторонами Договору, то у відповідача не виникло обов'язку на поставку товару та не виникло прострочення поставки товару, тому відсутні підстави для вимоги про повернення суми попередньої оплати.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г. від 12.01.2018 у справі № 910/5444/17 прийнято до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теміртранс-Захід» на рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі №910/5444/17 на 07 лютого 2018 року; повідомлено учасників справи про право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в порядку ст. 295 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, у строк до 29 січня 2018 року.

11. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з такого.

12. Відповідно ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

13. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" попередньої оплати вартості не поставленого товару на суму 500 000,00 грн, 187 841, 51 грн неустойки, 69 500, 00 грн інфляційних втрат, 16 688,06 3% річних. Підставою позову визначено неналежне виконання відповідача зобов'язання зі своєчасного передання товару позивачу.

15. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що:

15.1. 13.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрол-Парк", нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі", (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" (покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів №П-01-64.

15.2. Пунктом 4.3 Договору сторони погодили вартість кожної окремої партії товару, яка визначається постачальником в рахунках та видаткових накладних. Рахунок направляється постачальником електронною поштою на адресу покупця, зазначену в реквізитах до договору. Умови поставки (асортимент, кількість, ціна, місце і спосіб поставки, строки оплати та поставки та інші), зазначені в кожному окремому рахунку, виставленому постачальником до оплати покупцеві, вважаються узгодженими в момент оплати такого рахунку (повністю або частково), або прийняття покупцем відповідної партії товару згідно умов поставки (п. 4.5 Договору).

15.3. Відповідно до пункту 5.5 Договору сторони домовились, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 3-х календарних днів з моменту отримання 100% попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено умовами договору (додатком або рахунком) до даного договору.

15.4. Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено сторонами умовами договору та додатків до нього. У випадку якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом 3 банківських днів з моменту його отримання.

15.5. На виконання умов Договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №3 від 13.01.2016 товару: бензин А-92 Євро вид І код за УКТ ЗЕД 2710124194 у кількості 55 тон, загальною вартістю з ПДВ - 1 046 650,00 грн., станція поставки - Коростень, у якому зазначено додаткові умови, а саме: попередня оплата 100% вартості товару, термін поставки - 5 днів після 100% попередньої оплати, СРТ - нафтобаза Склад ГСМ ЖД Коростень ж/д станція Коростень, транспортування входить в ціну товару.

15.6. Позивач перерахував на рахунок відповідача 500 000,00 грн в якості оплати за бензин згідно рахунку №3 від 13.01.2016, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 14.01.2016.

15.7. Позивач, після спливу п'ятиденного строку на поставку товару, 19.01.2016 звернувся до відповідача у листі вих. №23-16, зазначивши, що станом 19.01.2016 останнім не надано інформації щодо місця дислокації товару та номерів вагоно-цистерн для подальшого транспортування. У цьому ж листі позивач повідомив відповідача про те, що у разі відсутності у постачальника товару Товариство з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" буде змушене відмовитись від поставки товару, у зв'язку із її невиконанням, просив відповідача або повідомити позивачу інформацію щодо наявності у постачальника товару, або повернути перераховані 500 000, грн. авансового платежу.

15.8. У відповідь відповідач листом №5 від 21.01.2016, сподіваючись на розуміння позивача, зазначив про неможливість вчасно поставити товар та у цьому ж листі зобов'язався повернути авансовий платіж у строк не пізніше 28.01.2016.

15.9. Матеріали справи містять претензію позивача №23-16 від 04.07.2016, направлену на адресу відповідача, щодо повернення авансового платежу у розмірі 500 000,00 грн. протягом 2 банківських днів з дня отримання даної претензії. Доказів повернення вказаної суми відповідачем матеріали справи не містять.

15.10. Матеріали справи містять копію акту-звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2016-29.01.2016, у якому сторони даного спору погодили заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" на суму 500 000, 00 грн.

16. Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

17. Відповідно ч. 1, ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

18. Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

19. Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

20. Приписами ст. 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

21. Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

22. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

23. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

24. Дійшовши висновків про те, що позивачем не доведено внесення сторонами змін до договору щодо строків та порядку виконання Договору та саме позивачем порушено умови Договору щодо 100% попередньої оплати поставки товару та не доведено у даному спорі прострочення поставки відповідачем, місцевий господарський суд, пославшись на те, що у постачальника не настало зобов'язання з поставки товару за рахунком №3 від 13.01.2016 не знайшов підстав для задоволення позовних вимог та повернення суми попередньої оплати товару.

25. Відповідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, що діяла до 15.12.2017, у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

26. Апеляційний господарський суд підтримав наведені висновки суду першої інстанції, пославшись на те, що доказів визнання недійсним, розірвання чи припинення Договору матеріали справи не містять, відповідно договір є чинним та має виконуватись сторонами. Посилання позивача на наявність у справі переписки між сторонами, що підтверджує прострочення виконання договірних зобов'язань саме відповідачем, у зв'язку із неможливістю поставити товар, а не у зв'язку із відсутністю повної оплати та наявність у справі Акту-звіряння, який, на думку позивача, підтверджує заборгованість відповідача апеляційний господарський суд відхилив як такі, що не свідчать про внесення сторонами змін до Договору в частині строків та порядку виконання Договору.

27. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій та вважає їх висновки передчасними з огляду на наступне.

28. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

29. Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

30. Законом України ,,Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

31. Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

32. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

33. У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

34. Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

35. Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

36. В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

37. Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, № 22330/05, від 05.02.2009).

38. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, № 5231/04, від 07.10.2010).

39. Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. (див. рішення Суду у справі Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014).

40. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

41. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

42. Зважаючи на межі перегляду справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що аргументи касаційної скарги щодо ненадання господарськими судами належної юридичної оцінки, поданим на підтвердження позовних вимог доказам, знайшли своє підтвердження під час касаційного оскарження.

43. При розгляді справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, позивач звертав увагу на визначені у ст. 205, ст. 207 Цивільного кодексу України приписи, за якими правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі і сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах телеграмах, якими обмінялися сторони. Також, позивач посилався на п.2.1 договору поставки, у якому визначено, що кожен додаток є окремим правочином, укладеним у рамках договору, який не скасовує і не припиняє дію попередніх додатків ні в цілому, ні в частині, якщо тільки в ньому не зазначено інше.

44. У підсумку, доводи позивача зводились до того, що у своїх листах про неможливість поставки товару, відповідачем, фактично вчинено односторонній правочин щодо зобов'язання повернення попередньої оплати за непоставлений товар, що дає підстави позивачу для повернення такої суми на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

45. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції з цього приводу не містять мотивів відхилення доводів та аргументів позивача по суті спору. Доводи позивача не перевірені та не спростовані.

46. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, що діяла до 15.12.2017, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

47. За таких обставин висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є передчасними, зроблені без з'ясування всіх істотних обставин справи, з порушенням принципів справедливості, закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Цивільного кодексу України, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

48. При новому розгляді суду слід врахувати наведене, належним чином дослідити умови договору, надати відповідну юридичну оцінку всім доказам, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, з'ясувати баланс інтересів сторін спору щодо підставності утримання відповідачем суми попередної оплати, а отже наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

49. Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст.ст. 300, 301,308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" на рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі №910/5444/17 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі №910/5444/17 скасувати.

Справу №922/1073/17 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко