Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.02.2018 року у справі №925/770/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/770/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Тищенко О.В., Яковлєва М.Л.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз Збут"

про стягнення 706 627,24 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз Збуд" (далі - ТОВ "Черкасигаз Збуд") про стягнення 706 627,24 грн, з яких: 592 877, 58 грн інфляційних втрат та 113 749, 66 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на купівлю-продаж природного газу № 15-817-Н від 30.06.2015 щодо оплати отриманого природного газу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Черкасигаз Збут" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України", 113 749, 66 грн - 3% річних, 592 877,58 грн - інфляційних втрат.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 рішення Господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до ТОВ "Черкасигаз Збут" про стягнення 706 627, 24 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем природного газу з урахуванням відповідних спільних протокольних рішень, якими було змінено строк виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором на купівлю-продаж природного газу №15-817-Н від 30.06.2015.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, 13.11.2017 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 - залишити в силі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що апеляційний суд безпідставно не врахував, що часткова оплата відповідачем заборгованості за поставлений природний газ була здійснена поза межами встановленого договором строку за рахунок власних коштів, а не на підставі відповідних спільних протокольних рішень, а отже та таку суму підлягають нарахуванню інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

ТОВ "Черкасигаз Збут" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що 30.06.2015 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ТОВ "Черкасигаз Збут" (покупець) було укладено договір на купівлю-продаж природного газу за №15-817-Н (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а останній зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно п. 2.1. договору продавець передає покупцеві у період з 01.07.2015 по 31.12.2015 газ в обсязі до 139 000,000 тис. куб.м.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Судами встановлено, що на виконання умов договору ПАТ "НАК "Нафтогаз" поставив ТОВ "Черкасигаз Збут" протягом липня - грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ в узгоджених сторонами обсягах, про що сторони склали та підписали акти приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 на суму 29 711 621, 59 грн, від 31.08.2015 на суму 26 391 136,85 грн, від 30.09.2015 на суму 29 370 246,72 грн, від 31.10.2017 на суму 67 878 994,94 грн, від 30.11.2015 на суми 87 845 601,52 грн та 9 366 253,90 грн, від 31.12.2015 на суму 138 939 058,54 грн.

Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати поставленого позивачем природного газу за договором.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

За приписами ч. 1 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Згідно ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходжння до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз". Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердженим Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (надалі Порядок).

Згідно з п. 1 Порядку він визначає механізм перерахування субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз" (надалі - субвенція).

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг - а саме витрат на придбання природного газу у гарантованого постачальника, його транспортування магістральними та внутрішньопромисловими газопроводами, переміщення розподільними газопроводами.

Апеляційним судом встановлено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій від 11.01.2005 №20, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Черкасій області, Департаментом фінансів Черкаскій області облдержадміністрації, ТОВ "Черкасигаз Збут" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підписані Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 та проведено відповідну оплату, а саме:

- спільне протокольне рішення № 1931 від 17.09.2015 про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 на суму 11 482 645,00 грн (проведено оплату згідно з платіжним дорученням № 1 від 22.09.2015);

- спільне протокольне рішення № 2115 від 16.10.2015 про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 на суму 8 560 830,00 грн (проведено оплату згідно з платіжним дорученням № 5 від 20.10.2015) ;

- спільне протокольне рішення № 2349 від 17.11.2015 про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 на суму 66 352 000,00 грн (проведено оплату згідно з платіжним дорученням № 7 від 18.11.2015) ;

- спільне протокольне рішення № 3030 від 18.12.2015 про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01,2005 №20 на суму 63 412 500,00 грн (проведено оплату згідно з платіжним дорученням № 13 від 21.12.2015);

- спільне протокольне рішення № 3109 від 23.12.2015 про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 на суму 94 371 040,00 грн (проведено оплату згідно з платіжним дорученням № 15 від 25.12.2015).

Так, відповідно до пунктів 3 спільних протокольних рішень сторони зобов'язалися перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунок; забезпечити проведення розрахунків відповідно до спільних протокольних рішеннь та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти в порядку, передбаченому спільними протокольними рішеннями.

Апеляційним судом встановлено, що спільні протокольні рішення підписані уповноваженими представниками та скріплені відтисками печаток всіх сторін.

Таким чином сторони, підписавши вказані спільні протокольні рішення, узгодили порядок проведення розрахунків з газопостачальною організацією, змінивши строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору на купівлю-продаж природного газу № 15-817-Н від 30.06.2015.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 10.02.2016 у справі № 902/1652/13, від 25.03.2015 у справі № 924/1265/13, від 09.09.2014 у справі № 5011-1/1043-2012-42/528-2012.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав до застосування ст. 625 ЦК України до сум, сплачених в погашення заборгованості відповідача на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що часткова оплата відповідачем заборгованості за поставлений природний газ була здійснена поза межами встановленого договором строку за рахунок власних коштів, а тому до такої заборгованості підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Ч. 3 ст. 7 вказаного вище Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Оскільки погашення заборгованості за переданий позивачем відповідачу природний газ з липня по грудень 2015 року за рахунок власних коштів було здійснено до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно до положень вказаного Закону на таку заборгованість не підлягали нарахуванню інфляційні втрати та 3% річних, а нараховані суми на підставі ст. 625 ЦК України підлягали списанню.

Враховуючи, що доводи касаційної скарги не спростовують правомірності прийнятого по суті судом апеляційної інстанції рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд не вбачає підстав для її скасування.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі №925/770/17 залишити без змін з підстав, наведених у постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий