ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/6807/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Баранець О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,

за участю представників

позивача Гончарука М.П.;

відповідача Тузової В.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя Паламар П.І.)

від 14.09.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Пашкіна С.А., судді - Шапран В.В., Буравльов С.І.)

від 12.01.2022,

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

(суддя Паламар П.І.)

від 19.10.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Пашкіна С.А., судді - Шапран В.В., Буравльов С.І.)

від 12.01.2022

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

про стягнення банківського вкладу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 800 000 доларів США та 2 023 836, 97 грн,

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк) про стягнення 800 000 доларів США банківського вкладу, 2 023 836,97 грн - 3% річних з простроченої суми.

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Банком права Товариства на повернення вкладу після закінчення строку розміщення коштів (14.06.2014) та невиконання судового рішення у справі № 904/1569/15, яким зобов`язано Банк виконати платіжне доручення Товариства на суму 800 000 доларів США щодо перерахування на рахунок, відкритий у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві.

3. Банк проти позову заперечував, посилаючись на те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17.11.2014 був укладений договір про переведення боргу з ТОВ ФК "Фінілон".

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 13 червня 2013 року між позивачем та Банком в особі Кримської філії було укладено договір № 197792 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" додаткову угоду № 1 до цього договору, згідно з якими позивач зобов`язався внести грошові кошти на депозитний рахунок відкритий у Банку, а останній - відкрити та обслуговувати цей депозитний рахунок позивача, виплачувати йому проценти, повернути вклад з нарахованими на нього процентами.

5. Строк розміщення коштів на депозитному рахунку встановлений до 14 червня 2014 року.

6. На виконання цього договору Банк відкрив позивачу в Севастопольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" депозитний рахунок № 26152000020863.

7. На підставі платіжного доручення № 844 від 13 червня 2013 року позивач перерахував грошові кошти у розмірі 800000 доларів США.

8. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15 змінено рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2017, позов Товариства задоволено частково, зобов`язано Банк виконати платіжні доручення Товариства, у т.ч. на суму 800000 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок відкритий у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у місті Києві.

9. Цим рішенням було встановлено факт припинення депозитного договору 24 липня 2015 року.

10. Доказів повернення вкладу не надано.

11. 17 листопада 2014 року Банк уклав з ТОВ ФК "Фінілон" договір про переведення боргу.

12. Доказів надання Товариством згоди на переведення боргу не надано.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 позов задоволено. Стягнуто з Банку на користь Товариства 800 000 доларів США банківського вкладу, 2 023 836,97 грн 3% річних з простроченої суми, 367 048,77 грн витрат по оплаті судового збору.

14. Суд першої інстанції, керуючись статтями 625 1060 ЦК України, дійшов висновку, що Банк зобов`язаний повернути вклад позивачу 800 000 доларів США банківського вкладу та сплатити 2023836,97 грн три проценти річних з простроченої суми, а укладений Банком, як божником у зобов`язанні з повернення вкладу, договір від 17 листопада 2014 року про переведення боргу не має для сторін у справі юридичної сили, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

15. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що договір про переведення боргу не має для сторін у справі юридичної сили, оскільки є нікчемним.

17. 19.10.2021 Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення, яким заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення 60 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково, стягнув з Банку на користь Товариства 42 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

18. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.01.2022 залишив додаткове рішення без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.

19. У касаційні скарзі (з урахуванням заяви про зміну) Банк просить змінити мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції шляхом виключення з неї речення (фрази): "Таким чином укладений відповідачем, як божником у зобов`язанні з повернення вкладу, договір від 17 листопада 2014 р. про переведення боргу не має для сторін у справі юридичної сили, оскільки є нікчемним"; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

20. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

21. В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень Банк посилається на те, що:

- суди попередніх інстанцій порушили норми частини першої статті 41, частини першої статті 45, частини другої статті 48 ГПК України, оскільки вирішили спір до неналежного відповідача і не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та постановах від 18.02.2020 у справі № 305/1849/17, від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18, щодо встановлення належності відповідачів;

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що договір про переведення боргу є нікчемним, оскільки неправильно застосував норми статей 205, частини першої статті 520, статті 521 ЦК України та статті 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/13/21, щодо необхідності встановлення судом: які матеріально-правові відносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, які обов`язки сторони за депозитним договором перейшли до нового боржника та хто, і за якими позовними вимогами є належним відповідачем;

- суди попередніх інстанцій порушили норми статті 50 ГПК України, оскільки безпідставно відмовили у задоволенні заяви про залучення до участі у справі ТОВ "ФК "Фінілон" та не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 917/1915/16, щодо необхідності визначення судом під час підготовчого засідання остаточного складу учасників судового процесу;

- суди попередніх інстанцій порушили норми пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки не брали до уваги, що судовими рішеннями № 904/1569/15 фактично були розглянуті і задоволені позовні вимоги, і не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18, щодо неможливості повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

22. У касаційній скарзі Банк стверджує, що:

- згода кредитора немає значення при укладанні договору між первісним боржником та новим боржником, оскільки для укладання такого договору потрібна лише домовленість двох сторін (тобто, боржників між собою), визначення сторонами істотних умов договору та укладення договору у встановленій формі;

- переведення боргу Банком було здійснено за "мовчазної" згоди Товариства, оскільки 30.01.2015 на офіційному сайті Банку було розміщено повідомлення зі встановленням строку до 15.02.2015 для подання письмових заперечень (незгоди) щодо переведення боргу (грошових коштів клієнтів) на ТОВ "ФК "Фінілон";

- норма частини першої статті 520 ЦК України не містить прямого припису, що відсутність згоди кредитора свідчить про нікчемність відповідного правочину;

- суд апеляційної інстанції міг встановити невідповідність договору про переведення боргу від 17.11.2014 вимогам законодавства лише в частині, що стосується виключно позивача, а не щодо всіх інших вкладників Кримської філії Банку;

- належним відповідачем у даній справі має бути інша особа - ТОВ "ФК "Фінілон".

23. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив судові рішення залишити без задоволення, а скаргу - без змін, посилаючись на те, що:

- заперечує факт переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" чи будь-яку іншу третю особу, оскільки не надавав згоди на вчинення такого чи аналогічного правочину.

- у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року по справі № 3-300гс17 зроблено висновок, що закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора;

- Верховний Суд вже розглядав питання належності ТОВ "ФК "Фінілон", як відповідача у справі, і дійшов висновку, що саме AT КБ "ПриватБанк" є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем (постанови від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19; від 20.01.2021 у справі № 729/887/19; від 14.04.2021 у справі № 757/61159/19-ц).

24. У касаційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 Банк просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу повністю, посилаючись на неправильне застосування норм статей 126 129 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" та не врахування висновків, що викладені у постановах Верховного Суду, що є підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме:

- постанови від 04.12.2018 у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 - щодо необхідності встановлення судами обставин, чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини;

- постанови від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18 - щодо необхідності застосування критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката та ґрунтовності позиції суду на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Такі критерії суд повинен застосовувати за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат;

- постанови від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19 та від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц - щодо необхідності з`ясування судами критеріїв реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру задля визначення суми відшкодування таких витрат.

25. Банк вважає, що позивач не мав право на компенсацію судових витрат, оскільки обсяг наданих послуг адвокатом не відповідає критерію реальності таких витрат. У переліку наданих послуг не вказаний взагалі час, який зайняв у адвоката (тобто, витратив адвокат) для здійснення кожної проведеної ним роботи (наданої послуги), що беззаперечно унеможливлює перевірити та зіставити складність та час виконання задля встановлення відповідності принципу співрозмірності відносно затраченого часу здійсненної адвокатом роботи. Суди не надали належної оцінки запереченням відповідача та факту відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження як неминучості витрат, так і обґрунтування таких витрат.

Позиція Верховного Суду

26. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

27. У частині першій статті 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

28. Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

29. Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512 516 ЦК України).

30. Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора.

31. Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

32. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

33. Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з приписами статті 520 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16 (?провадження № 3-300гс17)).

34. Відповідно до частини третьої статті 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

35. У даному випадку ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.

36. Верховний Суд неодноразово вже розглядав це питання і дійшов однозначного висновку, що передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21) від 02.11.2021 р № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21) та інші).

37. Тому відхиляються аргументи Банку стосовно переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" зі згоди клієнта, який не надав своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 "Додаткові положення" Умов та Правил надання банківських послуг, за принципом мовчазної згоди.

38. Зважаючи на те, що Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство надало згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" (мала відповідну волю), Верховний Суд вважає обґрунтованим та законним висновок судів, що саме Банк є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.

39. З цих підстав відхиляються аргументи скаржника щодо порушення судами норми частини першої статті 41, частини першої статті 45, частини другої статті 48 ГПК України та врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та постановах від 18.02.2020 у справі № 305/1849/17, від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18, щодо необхідності встановлення належності відповідача у справі. У даному випадку суди виконали цей обов`язок і розглянули позов до належного відповідача у справі.

40. Аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами норми статей 205, частини першої статті 520, статті 521 ЦК України та статті 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та не врахування висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/13/21, щодо необхідності встановлення судом: які матеріально-правові відносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, які обов`язки сторони за депозитним договором перейшли до нового боржника та хто, і за якими позовними вимогами є належним відповідачем, Верховний Суд відхиляє, оскільки суди у справі встановили відповідні обставини.

41. Водночас, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано констатував нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, оскільки нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним" (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

42. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

43. Така помилка у застосуванні норм матеріального права не вплинула на правильність вирішення спору по суті, тому не може бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції. У цій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні.

44. Доводи касаційної скарги щодо порушення норм пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України Верховний Суд відхиляє, оскільки для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарсього суду від 06.03.2019 у справі № 910/3948/18 (пункти 20, 21), від 31.05.2022 у справі № 916/2853/20, (пункти 8.8, 8.9.1). У справі № 904/1569/15 (зобов`язання виконати платіжні доручення) та у справі № 910/6807/21 (стягнення грошових коштів) різні предмети позову, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

45. Клопотання Банку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтоване наявністю у цій справі виключної правової проблеми та необхідністю формування єдиної практики щодо застосування положень статті 520 654 ЦК України як підстави для встановлення факту нікчемності договору.

46. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

47. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача справи для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

48. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

49. З огляду на те, що вже сформована судова практика в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

Щодо клопотання Банку про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 199/3152/20

50. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

51. Отже за змістом цієї норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов`язком. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: правовідносини є подібними, Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи.

52. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, направляючи справу № 199/3152/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивує свою ухвалу необхідністю відступити від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), зокрема, щодо застосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до правовідносин визначення обсягу відповідальності Банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

53. Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище справі щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

54. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2022 справу прийнято для продовження розгляду, оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для уточнення вказаного вище правового висновку, викладеного у справі № 761/26293/16-ц, щодо переліку та критеріїв інших обставин, які суд враховує при зменшенні розміру неустойки при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України.

55. У справі, що переглядається, Верховний Суд не вирішує питання щодо зменшення пені та застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України, тому підстави для зупинення провадження у справі відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Зважаючи на наведену оцінку аргументів скаржника та висновків судів першої й апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою.

57. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

58. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

59. Верховний Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції у частині висновків щодо нікчемності договору слід змінити, як таку, що ухвалено з неправильним застосуванням норми статті 215 ЦК України, а в іншій частині зазначену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

60. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, встановивши факт укладення між сторонами депозитного договору, внесення грошових коштів у заявленому розмірі та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, Банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу, а також три проценти річних від простроченої суми, розмір яких Банк не оспорює.

Щодо оскарження додаткового судового рішення

61. Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

62. Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

63. Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

64. За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

65. Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

66. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

67. Банк подав клопотання про зменшення судових витрат, в якому просив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат відмовити, посилаючись на неспівмірність заявлених позивачем адвокатських витрат з обсягом наданих ним послуг і виконаних робіт та невідповідність (завищення) вартості послуг адвоката аналогічним послугам адвоката по м. Києву. У судовому засіданні також просив у задоволенні заяви відмовити.

68. Відповідно до постанови суду апеляційної інстанції позивач на підтвердження здійснених судових витрат на правничу допомогу надав копію договору №19/04-21 про надання правової допомоги від 19.04.2021, що укладений між ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" та Адвокатським бюро "Гончарук і партнери", в якому передбачено, що клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) адвокату винагороду (гонорар) незалежно від результату надання правової допомоги у фіксованому розмірі такими частинами, (п.п.1 п.4.1) - за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань щодо стягнення в судовому порядку грошових коштів за договором №197792 від 13.06.2013 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" з АТ "КБ "Приватбанк"; представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції під час здійснення господарського судочинства - 60 000 гривень.

69. Оцінивши подані позивачем докази, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, враховуючи характер спору, складність справи, обсяг наданих позивачу по справі адвокатом послуг (написання позовної заяви, відповіді на відзив, участі адвоката у п`яти судових засіданнях), а також розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати по їх оплаті підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 42000,00 грн.

70. Суд першої інстанції заперечення Банку щодо меншого розміру цих витрат визнав безпідставними, оскільки вони не підтверджені доказами та не ґрунтуються на матеріалах даної справи.

71. Аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

72. Доводи скаржника щодо необхідності врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, відхиляються, оскільки в зазначених скаржником постановах не міститься протилежної позиції щодо застосування положень статей 126 129 ГПК України порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у цій справі, а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з критерію реальності, обґрунтованості судових витрат та розумності їхнього розміру, а також про право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховував такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у вказаних скаржником постановах.

73. Незгода Банку із визначеною сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка стягується з нього у цій справі, не свідчить про неправильно здійснений судом першої інстанції розподіл цих витрат.

Розподіл судових витрат

74. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини судові витрати, а також зважаючи на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій Банку, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 287, 300, 301, пунктом 3 частини першої статті 308, статтями 311 314 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про зупинення касаційного провадження, а також клопотання про передачу справу на Велику Палату Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновок щодо нікчемності договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон".

4. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 залишити без змін.

5. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко