ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/3013/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 (головуючий суддя: Кордюк Г.Т., судді: Гриців В.М., Малех І.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"

про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог,

За участю представників:

позивача - Лисенко В.О. - адвокат, довіреність, договір

відповідача - Дороніна О.М. - адвокат, довіреність

ВСТАНОВИВ:

25.11.2016 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог № 02-09/16-07 (вих.№Лв-5101-16 від 06.09.2016р.) суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, оскільки штрафні санкції, нараховані відповідачем позивачу, є неправомірними та без достатніх підстав, а також в позовній заяві зазначається про відсутність однорідних вимог та відсутність безспірності вимог, у зв'язку з чим односторонній правочин - заява Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є недійсним.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 (суддя Галамай О.З.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в розмірі 7911859,82 грн. відповідно до наказу господарського суду Львівської області у справі № 914/4192/15 від 03.09.2013 року, в свою чергу позивач Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" в розмірі 32998 615,11 грн. по договору №13-260-Н від 04.01.2013р., що підтверджується претензією ПАТ "Львівгаз" №06-7775 від 02.12.2013р. Оскільки між сторонами існують зустрічні однорідні зобов'язання, а випадки недопустимості зарахування зустрічних однорідних вимог, передбачених ст. 602 ЦК України судом не встановлено, а тому заява ПАТ " Львівгаз" про зарахування зустрічних однорідних вимог №02-09/16-07 від 16.09.16 відповідає вимогам законодавства.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.17 у справі №914/3013/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Судове рішення мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції встановлено необґрунтованість доводів відповідача про порушення позивачем умов договору щодо поставки газу в період січень - березень 2013 року, що стало підставою для нарахування пені, у колегії суддів відсутні підстави вважати обґрунтованою та безспірною суму боргу, яку відповідачем зараховано як зустрічну однорідну, заявою №02-09/16-07, а тому оспорюваний правочин - заява №02-09/16-07 є таким, що не відповідає вимогам ст.601, ч.1 ст.203 ЦК України. Крім того, вимоги по сплаті пені не є однорідними за своєю правовою природою, а тому не можуть бути зараховані як зустрічні на підставі ст. 601 ЦК України, що додатково підтверджує позицію щодо невідповідності оскарженої заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог ст.601 ЦК України.

06.04.2018 (згідно з реєстраційним штампом ЛАГС) Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" подано касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 914/3013/16 до Касаційного господарського суду.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 914/3013/16, справу передати на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2018 року у справі №914/3013/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

04.05.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 05.07.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 24.05.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (скаржник, відповідач) вважає, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норми ч.1 ст. 74 ГПК України, а також всупереч ч.1 ст. 237 ГПК України невірно визначив предмет доказування та в постанові зосередився на встановленні обставин здійснення позивачем поставок газу відповідачу, тоді як предметом доказування стороною відповідача є обставини наявності у позивача заборгованості, яка могла бути зарахована оскаржуваним правочином, а не обставини поставки газу.

На думку скаржника, внаслідок неправильного визначення предмету доказування, суд невірно застосував ч.4 ст. 75 ГПК України та порушив вимоги ч. 5 ст. 236 ГПК України. Відповідач зазначає, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у справі №914/3703/15 в частині вирішення зустрічного позову суд не тільки встановив обставини наявності у ПАТ "НАК "Нафтогаз України" перед ПАТ "Львівгаз" заборгованості по договору №13-260-Н від 04.01.2013 в сумі 32998615,11 грн., але і враховуючи правочини про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог до суми 27701984,11 грн., стягнув з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишок цієї заборгованості. Отже, рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено наявність у позивача заборгованості, про яку зазначено в оспорюваному правочині. Крім того, відмовляючи ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у перегляді судових рішень у справі №914/3703/15, Верховний Суд в ухвалі від 13.02.2018 вказав, що предметом зустрічного позову є стягнення заборгованості ПАТ "НАК "Нафтогаз України", яка є переплатою, а не пені. З урахуванням зазначеного скаржник зазначає, що суд неповно дослідив зібрані у справі докази.

Відповідач вважає, що суд порушив норми ч.4 ст. 75 ГПК України, оскільки обставини наявності заборгованості позивача встановлені рішенням, що набрало законної сили, і відповідач не має обов'язку доказувати ці обставини при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи.

Також, на думку скаржника, постанова суду апеляційної інстанції винесена з порушенням п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" вважає, що апеляційний господарський суд невірно застосував ст. 601 ЦК України та дійшов помилкових висновків про неоднорідність вимог, посилаючись, зокрема, на коментар до вказаної статті під редакцією професора Ротаня В.Г. При цьому, відповідач враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 24.02.2016 у справі №6-2784цс15 та від 24.06.2015 у справі №3-255гс15.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 914/3013/16 - без змін.

У судове засідання з'явилися представники сторін.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу.

Представник позивача виклав заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Суд першої інстанції встановив, що 04.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (Покупець) укладено договір №13-260-Н на купівлю - продаж природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (п. 1.1). Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3). Не пізніше 5-го числа, місяця наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання - передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець, не пізніше 8-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту (п. 3.4).

Як зазначено у позовній заяві, на виконання умов Договору акти приймання-передачі природного газу за січень, лютий та березень 2013 року по Договору №13-260-Н від 04.01.2013 р. були складені відповідачем та направлені на адресу позивача.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на адресу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" надіслано претензію ПАТ "Львівгаз" №06-7775 від 02.12.2013р., в якій зазначено що в січні, лютому, березні 2013 року ПАТ "НАК "Нафтогаз" не здійснив поставку природного газу за Договором, що свідчить про неналежне виконання Продавцем своїх договірних зобов'язань, а тому відповідачем проведено нарахування штрафних санкцій у відповідності до статті 231 Господарського кодексу України. Також в даній претензії зазначено, що згідно п.2.1. Договору обсяг природного газу, який НАК "Нафтогаз України" повинен був передати: у січні - 170000 тис.куб.м.; у лютому - 170000 тис.куб.м.; у березні 2013 року - 130000 тис.куб.м. В зв'язку з неможливістю припинення поставки природного газу протягом опалювального періоду населенням було фактично спожито: у січні 2013 р. - 185679,506 тис.куб.м., улютому 2013 р. - 145774,991тис.куб.м., у березні 2013 року - 164218,212 тис. куб.м. природного газу. Таким чином, ПАТ "Львівгаз" вимагає від НАК "Нафтогаз України" передачі 495672,709 тис.куб.м. газу для компенсації (заміщення) даного обсягу газу в Єдиній газотранспортній системі.

У відповідь на зазначену претензію позивач направив відповідачу лист №26-6780/1.5-13 від 26.12.2013 р. про відмову у задоволенні претензії, в якому зазначено, що твердження ПАТ "Львівгаз" щодо неотримання зазначеного обсягу є безпідставними, так як факт отримання товариством природного газу підтверджується відповідними джаними комерційних вузлів обліку природного газу та технічними актами приймання-передачі природного газу між ПАТ "Львівгаз" та ПАТ "Укртрансгаз". Також зазначено, що використання природного газу є безперервним, факт надходження природного газу в газотранспортну систему України фіксується показаннями контрольно-вимірювальних приладів, що знаходяться в пунктах приймання-передачі газу.

Позивач стверджує, що поставка та обсяги отриманого природного газу в січні-березні 2013 року по Договору № 13-260-Н від 04.01.20132 року не заперечується відповідачем. Однак відповідачем заперечується факт такої поставки позивачем.

Суд першої інстанції зазначив, що внесені 10.07.2013р. зміни згідно додаткової угоди №1 до договору купівлі-продажу природного газу №13-260-Н від 04.01.2013р., зокрема п.2.1 ст.2 "Кількість та якість газу" викладено в редакції з урахуванням обсягів газу, фактично отриманого відповідачем в січні-березні 2013 року у відповідності до актів приймання-передачі природного газу.

Місцевий господарський суд вказав, що як вбачається з матеріалів справи, акти приймання-передачі природного газу за січень, лютий, березень 2013 року підписані сторонами тільки 25.06.2014 р. Суду не надано вмотивованих пояснень підписання таких актів більше як через рік. Крім того, обсяг природного газу згідно актів приймання-передачі природного газу за січень, лютий, березень 2013 року відповідає обсягу, який відповідач вимагає від позивача в претензії №06-7775 від 02.12.2013 р. для компенсації (заміщення) даного обсягу газу в Єдиній газотранспортній системі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не виконало взяті на себе зобов'язання згідно договору №13-260-Н від 04.01.2013 року щодо підписання вчасно актів приймання - передачі природного газу, що свідчить про неналежне виконання умов договору.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.03.2014 р. у справі № 914/514/14, яке набрало законної сили та залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2014 р., встановлено факт прострочення та неналежне виконання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зобов'язання за договором від 04.01.2013р., а також правомірність нарахування позивачу штрафних санкцій згідно ст.231 господарського кодексу України та процентів.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У своїй позовній заяві ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вважає вимоги відповідача безпідставними, такими, що об'єктивно не існують, а також неоднорідними з вимогами позивача, а тому на думку останнього вони не можуть бути зарахованими.

Однак, суд зазначив, що правильність розрахунку вищезазначених штрафних санкцій позивачем не заперечувалась, контррозрахунок ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не подавався (в матеріалах справи відсутні докази протилежного). Доказів невідповідності нарахованих штрафних санкцій та процентів нормам матеріального права суду не подано.

Згідно заяви № 02-09/16-07 (вих.№Лв-5101-16 від 06.09.2016 року) про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідач зменшив дебіторську заборгованість пені за прострочення не грошового зобов'язання ПАТ "НАК "Нафтогаз України", що виникла на підставі договору № 13-260-Н від 04.01.2013 р. на суму 7911859,82 грн. та, відповідно, зменшило кредиторську заборгованість перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" згідно наказу господарського суду Львівської області №914/4192/15 від 05.07.2016 р. на суму 7911859,82 грн., тобто припинило зобов'язання згідно наказу господарського суду Львівської області №914/4192/15 від 05.07.2016 р. на суму 7911859,82 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в розмірі 7911859,82 грн. відповідно до наказу господарського суду Львівської області у справі № 914/4192/15 від 03.09.2013 року, в свою чергу позивач Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" в розмірі 32998615,11 грн. по договору №13-260-Н від 04.01.2013р. Окрім цього, відповідно до умов договору №13-260-Н від 04.01.2013 року термін виконання зобов'язання по сплаті штрафних санкцій не вказаний, що свідчить про зрілість таких вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що оскільки випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачені статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні, зарахування зустрічних вимог є можливим.

Наявність на момент вчинення правочину передбачених статею 602 Цивільного кодексу України умов, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається, судом не встановлено.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заява ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 02-09/16-07 (вих.№Лв-5101-16 від 06.09.2016р.) відповідає вимогам законодавства, отже, позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов таких висновків.

Умови припинення господарських зобов'язань визначено ст. 202 Господарського кодексу України (далі - ГК), за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальні підстави припинення зобов'язань визначено у ст. 598 ЦК, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені положеннями статті 602 Цивільного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.

Таким чином, суд зазначив, що зарахування здійснюється за наявності наступних умов: 1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником; 2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду; 3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Отже, зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, зобов'язання з оплати заборгованості за договором постачання природного газу може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається. Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" не містить прямої заборони щодо проведення таких розрахунків.

При цьому, судова колегія зазначила, що основною умовою для можливості припинення зобов'язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі повинні існувати на момент зарахування.

З матеріалів справи вбачається, що в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог № 02-09/16-07 (вих.№Лв-5101-16 від 06.09.2016р.) зазначено, що відповідно до наказу господарського суду Львівської області у справі № 914/4192/15 від 03.09.2013 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в розмірі 7911859,82 грн., а відповідно до претензії від 02.12.2013 року № 06-7775 по договору № 13-260-Н від 04.01.2013р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" в розмірі 32998615,11 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. у справі №914/4192/15, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 р., з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" 6647909,83 грн. інфляційних втрат та 1147025,95 грн. 3% річних, всього - 7794935,78 грн. та 116924,04 грн. судового збору. На виконання постанови видано наказ (а.с. 181 т.1)

Таким чином, наявність заборгованості ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" перед ПАТ "НАК Нафтогаз України" підтверджена рішенням суду.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 04.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (Покупець) укладено договір №13-260 - Н на купівлю - продаж природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (п. 1.1). Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3). Не пізніше 5-го числа, місяця наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання - передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець, не пізніше 8-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту (п. 3.4).

Як встановлено місцевим господарським судом, акти приймання-передачі природного газу за січень, лютий та березень 2013 року по Договору №13-260-Н від 04.01.2013 р. були складені відповідачем та направлені на адресу позивача лише в червні 2014 року

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на адресу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" надіслано претензію ПАТ "Львівгаз" №06-7775 від 02.12.2013р., в якій зазначено що в січні, лютому, березні 2013 року ПАТ "НАК "Нафтогаз" не здійснив поставку природного газу за Договором, що свідчить про неналежне виконання Продавцем своїх договірних зобов'язань, а тому відповідачем проведено нарахування штрафних санкцій у відповідності до статті 231 Господарського кодексу України, які ПАТ "Львівгаз" зараховано як зустрічні однорідні вимоги на підставі заяви №02-09/16-07.

Як зазначено вище, відмовляючи у задоволенні позову у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що судом під час розгляду справи №914/514/14 встановлено факт прострочення та неналежне виконання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зобов'язання за договором від 04.01.2013р., а також правомірність нарахування позивачу штрафних санкцій згідно ст.231 господарського кодексу України та процентів.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого господарського суду передчасним, з огляду на таке:

Постановою Львівського апеляційного Господарського суду від 21.08.17 у справі №914/3703/15, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.16.

При перегляді Вищим господарським судом України, постанови суду апеляційної інстанції у вищезгаданій справі, касаційною інстанцією зазначено про те, що судом апеляційної інстанції вірно встановлено обставини справи щодо поставки ПАТ НАК "Нафтогаз України" газу за договором купівлі - продажу №13-260-н від 04.01.13 у період січня - березня 2013 року на суму 165538555, 26 грн. На підтвердження цього надані акти приймання - передачі від 25.06.14.

Водночас, як встановлено апеляційним судом у справі №914/3703/15, незважаючи, що зазначені акти поставки газу за січень - березень 2013 р. були підписані сторонами лише в червні 2014 року, поставка природнього газу за вказаний період підтверджена також даними бухгалтерського обліку ПАТ "Львівгаз" - картки рахунку 631 за період з 01.01.2013 р. по 01.10.2015 р.

Також обставини поставки газу за вказаний період підтверджуються складеними ПАТ "НАК Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз" актами від 31.01.13, від 02.02.13 та від 31.03.13.

Отже поставка природного газу у січні - березні 2013 р. підтверджується сукупністю обставин справи, докази в підтвердження яких наявні в матеріалах справи №914/3703/15.

З таким висновком апеляційного господарського суду погодився і Вищий господарський суд у постанові від 09.1.17 у справі №914/3703/15.

Оскільки обставини поставки газу в січні - березні 2013 року встановлено у постанові апеляційного господарського суду у справі №914/3703/15, то такі обставини, в силу ч.4 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, в якій беруть участь ті самі сторони, стосовно яких встановлено факти.

Встановлення обставин, щодо виконання ПАТ "НАК Нафтогаз України" зобов'язань по поставці газу за період січень - березень 2013 р., виключає можливість зарахування зустрічних однорідних вимог у даному випадку, оскільки, як зазначено вище, відповідачем не доведено наявність боргу, який ним зарахований як однорідна вимога на підставі оскарженої заяви.

Також, судом апеляційної інстанції спростовані доводи відповідача стосовно правомірності нарахування пені за непоставку газу з покликанням на судові рішення у справах № 914/514/14, №914/165/14, №914/166/14, оскільки у наведених справах суди виходили із неналежного виконання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зобов'язань за договором від 04.01.2013 №13-260-Н щодо підписання актів прийому-передачі газу за січень-березень 2013 року. Інших обставин здійснення поставки природного газу за договором судами не досліджувались, про що зазначено Вищим господарським судом України під час розгляду справи №914/3703/15). При цьому, підставою нарахування пені, яка зарахована відповідачем як зустрічна однорідна вимога, є саме факт невиконання умов договору щодо поставки газу, а не вчасного підписання актів прийому - передачі.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що взаємозалік зустрічних однорідних вимог передбачає наявність документально підтвердженого боргу однієї сторони перед іншою. Якщо наявність боргу не буде підтверджена належними доказами (тобто такі вимоги не є безспірними), то це свідчитиме про відсутність підстав для проведення взаємозаліку. У такому випадку, відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції встановлено необґрунтованість доводів відповідача про порушення позивачем умов договору щодо поставки газу в період січень - березень 2013 року, що стало підставою для нарахування пені, у колегії суддів відсутні підстави вважати обґрунтованою та безспірною суму боргу, яку відповідачем зараховано як зустрічну однорідну, заявою №02-09/16-07, а тому оспорюваний правочин - заява №02-09/16-07 є таким, що не відповідає вимогам ст.601, ч.1 ст.203 ЦК України.

Крім того, вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України (п.1.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що юридично неоднорідними є цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів, виконаних робіт з одного боку, і про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов'язань, зустрічними однорідними вимогами, зміст яких складає цивільно - правова відповідальність - відшкодування шкоди, сплата відповідно до ст.625 ЦК України процентів і суми індексації - заборгованості з іншого (коментар до ст. 601 ЦК України під редакцією проф. Ротань В.Г.)

Відтак, колегія суддів зазначила, що вимоги по сплаті пені не є однорідними за своєю правовою природою, а тому не можуть бути зараховані як зустрічні на підставі ст. 601 ЦК України, що додатково підтверджує позицію щодо невідповідності оскарженої заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог ст.601 ЦК України.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.203 Господарського кодексу України (далі ГК):

"Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони."

Згідно з ч.1 ст.173 ГК:

"Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку."

Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України (далі ЦК):

"1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін."

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК:

"Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку."

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до ст.530 ЦК:

1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК, яка включена до Глави 49 "Забезпечення виконання зобов'язання":

"Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком."

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК, яка віднесена до цієї ж глави:

"Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання."

Згідно зі ст.625 ЦК:

"1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом."

На підставі комплексного аналізу вищевикладених норм, суд касаційної інстанції вважає формально правомірними висновки суду апеляційної інстанції, що зараховані, як зустрічні, в порядку статті 601 ЦК України можуть бути лише саме основні зобов'язання. В свою чергу, вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, а відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмітити наступне

Відповідно до п.6 ст.3 ЦК:

Загальними засадами цивільного законодавства є:

6) справедливість, добросовісність та розумність."

З аналізу положень ст.203 ГК та ст.601 ЦК можна зробити висновок, що метою даних норм є:

1. уникнення зайвого та непотрібного перерахування чи передачі сторонами одна одній та повернення в зворотному напрямку тієї частини однорідних зустрічних основних зобов'язань, які однакові за розміром для обох сторін, а отже можуть бути зараховані, що відповідатиме принципу розумності.

2. уникнення ситуації, коли одна сторона добросовісно повністю виконає своє зустрічне однорідне основне зобов'язання, а інша, внаслідок власної недобросовісної поведінки або з інших підстав, своє зобов'язання не виконає, що дозволить добросовісній стороні зменшити свої втрати (або взагалі їх уникнути) на ту частину основного зобов'язання, яку можна зарахувати, що відповідатиме принципам справедливості та добросовісності.

При цьому, колегія суддів касаційного суду враховує, що основне зобов'язання, як правило, носить ясний та безспірний характер, оскільки зазвичай підтверджується первинними документами, підписаними обома сторонами.

Крім того, строк виконання основного зобов'язання детально регламентований вищенаведеною ст.530 ЦК.

В свою чергу, пеня та штраф, наприклад, можуть бути зменшені судом на підставі ч.3 ст.551 ЦК та ст.233 ГК або між сторонами може виникнути спір щодо застосування ч.6 ст.232 ГК при нарахуванні пені.

Разом з тим, згідно з ч.11 ст.238 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"У разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму."

Аналіз даної норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті ст.203 ГК та ст.601 ЦК, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п.9 ч.3 ст.129 та ч.1 ст.129-1 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов'язковому виконанню, тобто, буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов'язання з такої сплати.

При цьому, зазначена норма ГПК не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов'язання, проте, за аналогією вищевказаних ст.203 ГК, ст.601 ЦК та ч.11 ст.238 ГПК, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п.9 ч.3 ст.129 та ч.1 ст.129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов'язковому виконанню.

Разом з тим, як зазначено судом апеляційної інстанції, в спірній заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог № 02-09/16-07 (вих.№Лв-5101-16 від 06.09.2016р.) зазначено, що відповідно до наказу господарського суду Львівської області у справі № 914/4192/15 від 03.09.2013 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в розмірі 7911859,82 грн., а відповідно до претензії від 02.12.2013 року № 06-7775 по договору № 13-260-Н від 04.01.2013р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" в розмірі 32998615,11грн.

При цьому, відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. у справі №914/4192/15, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 р., з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз» 6 647 909,83 грн. інфляційних втрат та 1 147 025,95 грн. 3% річних, всього - 7 794 935,78 грн. та 116 924,04 грн. судового збору.

В свою чергу, вищевказана претензія відповідача містить вимогу до позивача про сплату штрафних санкцій та процентів за користування коштами попередньої оплати за прострочення не грошового зобов'язання ПАТ НАК Нафтогаз України, за непоставку газу за січень, лютий, березень 2013 року

В постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі №914/2492/14 зазначено, що зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Таким чином, відповідачем в заяві про зарахування однорідних вимог прямо було вказано про наявність саме в момент вчинення спірного правочину тільки у позивача судового рішення про стягнення відповідних нарахувань. Щодо власних вимог відповідачем, в свою чергу, було зазначено у вказаній заяві про нарахування ним заборгованості по зазначених санкціях саме згідно власної претензії, що не відповідає вищевказаним висновкам суду касаційної інстанції, а отже доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів по даній справі приймає до уваги наступний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі №914/2492/14, повністю з ним погоджується та не вбачає підстав для відступу від нього, з приводу якого містилися різні доводи у касаційній скарзі та відзиві на неї:

"Отже, оскільки зобов'язання сторін за договором оренди газопроводу від 01 січня 2011 року та за Договорами на постачання природного газу за регульованим тарифом від 01 червня 2011 та від 01 січня 2012 року № В128 є грошовими, суд апеляційної інстанції у постанові від 02 грудня 2014 року дійшов обґрунтованого висновку про однорідність вимог, що виникли на їх підставі. Однорідність цих вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань."

Зазначене додатково підтверджує вищевказаний висновок касаційного суду, що після набрання судовими рішеннями про стягнення вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань, ці нарахування стають чіткими, зафіксованими, безспірними грошовими сумами, які підлягають обов'язковій сплаті в порядку виконання судового рішення, а отже можуть бути зараховані, як зустрічні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" без задоволення, а судове рішення - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 914/3013/16 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 914/3013/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський